Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КЦС ВП від 26.09.2019 року у справі №1915/2789/2012 Ухвала КЦС ВП від 26.09.2019 року у справі №1915/2...
print
Друк
search Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

Іменем України

20 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 1915/2789/2012

провадження № 61-16917св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі - ОСОБА_2,

третя особа - Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 19 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Бершадської Г. В., Ткач З. Є. та додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Бершадської Г. В., Ткач З. Є. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третьої особи - служби у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради про позбавлення громадянки ОСОБА_2 батьківських прав щодо її дитини - ОСОБА_3,2006 року народження; призначення опікуном ОСОБА_3,2006 року народження, ОСОБА_1; визначення місця проживання дитини - АДРЕСА_1, який в подальшому збільшила і просила також стягнути з ОСОБА_2 на її користь на утримання малолітньої ОСОБА_3 аліменти у розмірі 1/4 частини усіх видів доходу, але не менше 1/3 прожиткового мінімуму, встановленого на день стягнення, для дитини відповідного віку.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_3, батьками якої є: ОСОБА_4 та ОСОБА_2, однак, батьки не виконують обов'язок щодо виховання та утримання своєї дочки, не надають матеріальної допомоги, не цікавляться станом її здоров'я, фізичним розвитком, не проявляють батьківських почуттів, піклування та турботи. Позивач у справі є тіткою неповнолітньої ОСОБА_3, вона проживає разом із нею та піклується про неї.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 12 жовтня 2012 року у складі судді Процько Я. В. позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 29 жовтня 2012 року стягнуто аліменти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 1/4 частки з усіх видів її заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 29 лютого 2012 року і до повноліття дитини.

Вирішено питання розподілу судових витрат та допущено його до негайного виконання.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ОСОБА_2 з 2007 року проживає без доньки, ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, не цікавиться її життям, не допомагає матеріально, що є підставою для позбавлення батьківських прав відповідача відносно ОСОБА_3,2006 року народження та стягнення аліментів.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 19 серпня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Покотило Ю. В. задоволено. Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 жовтня 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові ОСОБА_5 до ОСОБА_2 відмовлено.

Додатковою постановою Тернопільського апеляційного суду від 23 серпня 2019 року додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду від 29 жовтня 2012 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дочки ОСОБА_3,2006 року народження відмовлено.

Скасовуючи рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив з того, що останній не врахував тієї обставини, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів винної поведінки та свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків, які б були законною підставою для позбавлення її батьківських прав відносно ОСОБА_3,2006 року народження, позивачем не надано.

Посилання позивача на те, що ОСОБА_2 на час розгляду справи була наркозалежна та проживала з наркозалежною особою, не обґрунтовані належними доказами, а тому апеляційний суд не взяв їх до уваги.

Апеляційний суд зазначав, що самі лише доводи позивача про те, що ОСОБА_2 не піклується про свою дитину ОСОБА_6, ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, не можуть бути достатніми підставами для позбавлення її батьківських прав, оскільки в судовому засіданні встановлено, що відповідач хоче піклуватися про дитину та бажає її виховувати. В матеріалах справи відсутні беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов'язками відповідачем, які б свідчили про її ухилення від виховання своєї дитини, а вирішення питання про стягнення аліментів на дитину за таких обставин є передчасним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Тернопільського апеляційного суду від 19 серпня 2019 року та додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 серпня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення місцевого суду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом було помилково скасоване правильне рішення суду першої інстанції.

Заявник зазначає, що неповнолітня ОСОБА_3 на даний час перебуває під опікою та на повному утриманні заявника.

Доводом касаційної скарги є те, що на думку заявника, антисоціальна поведінка відповідача негативно впливає на психічне здоров'я неповнолітньої ОСОБА_3.

Відповідач не здатна належним чином піклуватись про свою доньку. Заявник зазначає, що відповідач проживає та працює в Іспанії разом із своєю матір'ю, аліменти за рішенням суду сплачувала нерегулярно, має заборгованість тим часом дозволяла собі закордонні подорожі, що вказує на нехтування нею своїми батьківськими обов'язками.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судами встановлено, що батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, є ОСОБА_4 та ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_1, відповідний актовий запис за № 147.

Згідно з актами обстеження житлово-побутових умов проживання неповнолітньої ОСОБА_7,2006 року народження, від 06 червня 2008 року та від 11 лютого 2009 року, складеними спеціалістами Служби у справах неповнолітніх та дітей Ланівецької районної державної адміністрації, встановлено, що неповнолітня ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає разом з матір'ю - ОСОБА_2 у АДРЕСА_2.

Відповідно до акту № 17 від 20 березня 2012 року, складеного за участі комісії: ОСОБА_8 - начальника БУ-1, ОСОБА_9, в присутності сусідів, які проживають на АДРЕСА_3 - ОСОБА_10, кв. № 7 - ОСОБА_11, власника кв. № 6 ОСОБА_1, зі слів сусідів встановлено, що ОСОБА_3 з 2007 року по даний час проживає в кв. АДРЕСА_1 а без реєстрації.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Службою у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради не обстежувалися житлово-побутові умови проживання малолітньої ОСОБА_3 як на АДРЕСА_1, так і по АДРЕСА_4, хоча в позовній заяві позивачем ОСОБА_1 вказано адресу відповідачки по АДРЕСА_4.

З витягу із протоколу засідання опікунської ради № 29 від 27 квітня 2012 року вбачається, що слухали заяву ОСОБА_1, яка зазначила, що ОСОБА_2 більше чотирьох років не виконує батьківські обов'язки, а саме: матеріально не забезпечує, не турбується про розвиток дитини ОСОБА_6, яка потребує лікування. Дитина більше чотирьох років перебуває на утриманні тітки ОСОБА_1 та прабабусі ОСОБА_12.

Повного тексту цього протоколу Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради суду не надала, мотивуючи тим, що не зберігся.

З висновку органу опіки та піклування про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_3,2006 року народження, затвердженого рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 18 липня 2012 року № 1128, вбачається, що зі слів ОСОБА_1, мати дитини ОСОБА_2 не виконує батьківських обов'язків щодо виховання та утримання доньки, не створює умов для фізичного, духовного і морального розвитку, а тому позбавлення її батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3,2006 року народження, є доцільним та таким, що відповідає інтересам дитини.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанції в повній мірі не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною 1 статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина 1 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Частиною 7 статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами 1 -4 статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина 1 статті 155 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною 1 статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Пунктами 1,2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду про те, що докази надані позивачем до суду першої інстанції і використані ним при розгляді справи є суперечливими.

Апеляційний суд вірно вказував, що акт № 17 від 20 березня 2012 року, складений представником БУ-1 та спеціалістом Служби у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради, Протокол засідання опікунської ради № 29 від 27 квітня 2012 року, висновок органу опіки та піклування містять інформацію зі слів ОСОБА_1 чи з її заяв, проте органом опіки та піклування Тернопільської міської ради та Службою у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради фактично не встановлено де і з ким проживала малолітня ОСОБА_3 з 2007 року по день постановлення рішення суду, чи ухилялася ОСОБА_2 від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Встановлено, що в Актах обстеження житлово-побутових умов проживання неповнолітньої ОСОБА_7,2006 року народження, від 06 червня 2008 року та від 11 лютого 2009 року, складеними спеціалістами Служби у справах неповнолітніх та дітей Ланівецької районної державної адміністрації зазначено, що неповнолітня ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з матір'ю - ОСОБА_2 у АДРЕСА_2.

У судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_2 заперечила проти позбавлення її батьківських прав, оскільки в період з 2007 року по 2012 роки її донька постійно проживала з нею, вона постійно виконувала обов'язки по вихованню дитини, проте органи опіки і піклування її пояснення не взяли до уваги і фактично не здійснили перевірку обставин справи.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

У частині 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що суд апеляційної інстанції скасовуючи заочне та додаткове рішення місцевого суду дійшов до передчасних висновків про наявність підстав для відмови у задоволенні позову, адже під час ухвалення як оскаржуваних рішень так і рішень суду першої інстанції, судами не було встановлено всіх обставин справи.

Відповідно до частини 4 та 5 статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

При розгляді справи судом першої інстанції в якості органу опіки та піклування до участі у розгляді справи було залучено Службу у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради, як орган, повноваження якого розповсюджуються на територію м. Тернополя.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що неповнолітня ОСОБА_3 проживає разом з матір'ю - ОСОБА_2 у АДРЕСА_2, цей факт був встановлений на підставі актів обстеження житлово-побутових умов проживання неповнолітньої ОСОБА_7,2006 року народження, від 06 червня 2008 року та від 11 лютого 2009 року, складеними спеціалістами Служби у справах неповнолітніх та дітей Ланівецької районної державної адміністрації.

Факт проживання неповнолітньої ОСОБА_3,2006 року народження, за адресою: квартира АДРЕСА_1 без реєстрації було встановлено зі слів сусідів.

Одночасно у позовній заяві позивачем вказувалось, що місцем проживання відповідача є: АДРЕСА_4.

Відповідно статті 144 Конституції України, підпунктом 4 пункту "б" частини 1 статті 32 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження з вирішення у встановленому законодавством порядку питань опіки і піклування. Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Конституції України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органами опіки та піклування є районні, районні у містах Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у тому числі об'єднаних територіальних громад (стаття 11 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", пункту 3 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що поза увагою судів залишилось те, що попри встановлене інше місце проживання неповнолітньої ОСОБА_3 на території м.

Ланівці Тернопільської області, взагалі не встановлювалась обставина її проживання там, так само умови проживання та утримання дитини батьками або особами, які їх замінюють за адресою: АДРЕСА_4 Службою у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради не досліджувались, висновок не надавався.

Верховний Суд вказує, що до доповнень до касаційної скарги заявником було додано копії заяв неповнолітньої ОСОБА_3 адресовані начальнику служби у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради, начальнику Головного управління Національної поліції Тернопільській області в яких ОСОБА_3 повідомляє про своє небажання проживати з ОСОБА_2.

Разом з тим колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частин 1 та 2 статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року "Савіни проти України" (заява 39948/06). У параграфі 59 цього рішення вказано, що суд також зауважує, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Ухвалюючи рішення у справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України", заява № 10383/09).

Крім того Верховний Суд зазначає, що відповідно до змісту позовної заяви (разом з уточненнями), позивач окрім позбавлення відповідача батьківських прав та стягнення з неї аліментів просила: призначити опікуном ОСОБА_3,2006 року народження, ОСОБА_1 та визначити місце проживання дитини - АДРЕСА_1, однак такі позовні вимоги судом першої інстанції вирішені не були.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи наведене, суду першої інстанції необхідно об'єктивно дослідити наявні у даній справі докази, встановити всі обставини справи, необхідні для правильного вирішення спору, врахувати зазначені вище норми матеріального права та вирішити спір згідно з вимогами чинного законодавства.

Частиною 3 статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Відповідно до частини 3 статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вимоги частини 3 статті 400 ЦПК України колегія суддів виходить за межі касаційної скарги та вважає за необхідне скасувати судові рішення в повному обсязі.

Оскільки недоліки, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 жовтня 2012 року, додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2012 року, постанову Тернопільського апеляційного суду від 19 серпня 2019 року та додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 серпня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І.

М. Фаловська
logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст

Приймаємо до оплати