Постанова

Іменем України

09 листопада 2022 року

місто Київ

справа № 753/11909/21

провадження № 61-2624св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю, Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - державний виконавець Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойчук Михайло Олександрович,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 06 вересня 2021 року, постановлену суддею Курічовою В. М., та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Ящук Т. І., Махлай Л. Д., Немировської О. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявника

ОСОБА_1 15 червня 2021 року звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність та незаконні дії державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відділ ДВС) Бойчука М. О. (далі - державний виконавець).

Заявник обґрунтовував вимоги скарги тим, що 11 грудня 2020 року він надіслав до відділу ДВС на виконання виконавчий лист, виданий Дарницьким районним судом міста Києва 11 червня 2020 року № 753/18670/15/19.

Стверджував, що відділ ДВС отримав виконавчий документ 22 грудня 2020 року, однак, усупереч правилам частини другої статті 25 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець протягом трьох днів з дня надходження до нього виконавчого документа не ухвалив постанову про відкриття виконавчого провадження.

Заявник 13 січня 2021 року, 23 лютого 2021 року, 29 березня 2021 року, 13 травня 2021 року подавав скарги до відділу ДВС про неправомірне зволікання з відкриттям виконавчого провадження, які відділ ДВС отримав 21 січня 2021 року, 25 лютого 2021 року, 07 квітня 2021 року, 24 травня 2021 року відповідно.

Зазначив, що станом на дату подання скарги до суду інформацію у відповідь на ці звернення, а також копію постанови про відкриття виконавчого провадження заявник не отримав. Внаслідок неправомірного і тривалого зволікання з відкриттям виконавчого провадження не виконується рішення суду, не виконується встановлений у цьому рішенні графік спілкування батька з його дитиною, не здійснюється контроль за виконанням рішення суду.

01 червня 2021 року, коли заявник згідно з графіком, встановленим у судовому рішенні, приїхав до боржника забрати сина, державний виконавець там присутній не був. Лише 03 червня 2021 року заявник отримав засобами поштового зв`язку вимогу, підписану державним виконавцем Бойчуком О. М., про призначення зустрічі за адресою: АДРЕСА_1 , об 11:00 год. на 07 червня 2021 року з попередженням боржника про обов`язковість виконання рішення.

ОСОБА_1 зауважив, що ця дата не відповідає встановленому судовим рішенням та виконавчим листом графіку побачень батька з дитиною, дитини на цій зустрічі не було, а були присутні лише він (стягувач), державний виконавець, боржник та інша невідома йому особа. З огляду на викладене він відмовився підписувати акт від 07 червня 2021 року.

Заявник вважав таку бездіяльність та наведені дії державного виконавця незаконними та протиправними і просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність державного виконавця щодо ненадіслання на адресу стягувача постанов державного виконавця про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом, виданим Дарницьким районним судом міста Києва 11 червня 2020 року № 753/18670/15/19, про зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 брати участь у вихованні дитини та про стягнення судового збору;

- визнати протиправною бездіяльність державного виконавця щодо невжиття 01 червня 2021 року заходів із примусового виконання неупереджено, своєчасно і в повному обсязі рішення суду, зазначеного у виконавчому документі - виконавчому листі, виданому Дарницьким районним судом міста Києва від 11 червня 2020 року № 753/18670/15/19, про зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 брати участь у вихованні дитини та спілкуватися з нею, не допускати негативних розмов про батька дитини ОСОБА_1 , щодо невжиття державним виконавцем заходів, спрямованих на забезпечення боржником побачень стягувача з сином у порядку, визначеному рішенням суду та виконавчим документом;

- визнати протиправними дії державного виконавця, які полягають у призначенні та організації зустрічі стягувача з сином 07 червня 2021 року, тобто не відповідно до змісту рішення суду та виконавчого листа, виданого Дарницьким районним судом міста Києва 11 червня 2020 року № 753/18670/15/19, про зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 брати участь у вихованні дитини та спілкуватися з нею, не допускати негативних розмов стосовно батька дитини ОСОБА_1 ;

- визнати протиправними дії державного виконавця, які полягають у складанні акта від 07 червня 2021 року про фактичне виконання боржником рішення суду та виконавчого листа, виданого Дарницьким районним судом міста Києва від 11 червня 2020 року № 753/18670/15/19, про зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 брати участь у вихованні дитини та спілкуватися з нею, не допускати негативних розмов стосовно батька дитини ОСОБА_1 .

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

Державний виконавець просив відмовити у задоволенні скарги та зазначив, що 29 грудня 2020 року, керуючись правилами статей 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», він ухвалив постанову про відкриття виконавчого провадження та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, а також направив запити до ДФС України; 15 липня 2021 року ухвалив постанову про стягнення виконавчого збору. У зв`язку з повним виконанням тієї частини рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 червня 2020 року у справі № 753/18670/15/19, яка викладена у виконавчому листі, 15 липня 2021 року виконавець ухвалив постанову про закінчення виконавчого провадження.

ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення скарги, просила відмовити у її задоволенні повністю у зв`язку з її необґрунтованістю.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою від 06 вересня 2021 року Дарницький районний суд міста Києва частково задовольнив скаргу ОСОБА_1 .

Суд визнав протиправною бездіяльність державного виконавця щодо ненадіслання на адресу стягувача постанов державного виконавця про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом Дарницького районного суду міста Києва від 11 червня 2020 року № 753/18670/15/19 про зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 брати участь у вихованні дитини та про стягнення судового збору.

В іншій частині вимог скарги суд відмовив.

Частково задовольняючи скаргу ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що оскільки у матеріалах виконавчого провадження немає доказів направлення ОСОБА_1 рекомендованим поштовим відправленням постанови державного виконавця від 29 грудня 2020 року про відкриття виконавчого провадження, тому вимога скарги про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця щодо ненадіслання на адресу стягувача постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження за виданим 11 червня 2020 року Дарницьким районним судом міста Києва виконавчим листом № 753/18670/15/19 про зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 брати участь у вихованні дитини є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

З огляду на те, що у виконавчому листі № 753/18670/15/19, виданому Дарницьким районним судом міста Києва 11 червня 2020 року, який заявник надіслав на виконання до відділу ДВС, зазначено: «Суд вирішив: Зобов`язати ОСОБА_2 не перешкоджати батькові ОСОБА_1 брати участь у вихованні дитини та спілкуванні з нею, не допускати протиправних дій та негативних розмов стосовно батька дитини - ОСОБА_1 », суд першої інстанції вважав, що дії державного виконавця щодо направлення вимоги на адресу боржника ОСОБА_2 , у якій він вимагав від боржника ОСОБА_2 : 1) не перешкоджати батькові ОСОБА_1 брати участь у вихованні дитини та спілкуванні з нею, не допускати протиправних дій та негативних розмов стосовно батька дитини ОСОБА_1 ; 2) з метою повного виконання рішення та вимог виконавчого документа боржнику ОСОБА_2 забезпечити доставлення (присутність) дитини на 09 липня 2021 року о 14:00 год. за адресою: АДРЕСА_1 , є правомірними та відповідають вимогам, встановленим у пункті 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Доводи заявника щодо протиправності бездіяльності дій державного виконавця, які полягають у невжитті 01 червня 2021 року заходів примусового виконання рішення, а також у призначенні та організації зустрічі стягувача з сином 07 червня 2021 року, тобто не відповідно до постанови суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції визнав необґрунтованими, оскільки у виконавчому документі не зазначено резолютивної частини рішення суду, яка б встановлювала спосіб та порядок призначення та організації зустрічей стягувача з сином. Твердження заявника про протиправність дій державного виконавця під час складання акта від 07 червня 2021 року через відсутність дитини на призначеній державним виконавцем зустрічі 09 липня 2021 року о 14:00 год. за адресою: АДРЕСА_1 , спростовані зауваженнями заявника на цьому акті, згідно з якими він зазначив, зокрема таке: «Дитину фактично передано мені не було, була присутня весь час боржниця та особисте спілкування з дитиною було унеможливлене».

Постановою від 17 січня 2022 року Київський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Суд скасував ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 06 вересня 2021 року у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору у розмірі 681, 00 грн. В іншій частині ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 06 вересня 2021 року залишив без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо суті вирішення скарги на дії та бездіяльність державного виконавця, додатково зазначив, що, враховуючи правила статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов`язаний діяти лише в спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом, та не має права змінювати, доповнювати резолютивну частину судового рішення, викладеного у виконавчому листі, та самостійно застосовувати порядок його виконання.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що, встановивши, що у пред`явленому до виконання ОСОБА_1 виконавчому документі не зазначено резолютивної частини рішення суду, яка б встановлювала спосіб та порядок призначення та організації зустрічей стягувача з сином, виконання якого здійснюється відповідно до статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги в оскаржуваній частині, оскільки державний виконавець діяв у межах наданих йому повноважень, у спосіб та в порядку, які визначені

статтями 63, 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», виходячи зі змісту виконавчого документа.

Доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду виконується не відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року, на виконання якої видано виконавчий лист, апеляційний суд відхилив, оскільки виконавчий лист не містить резолютивної частини постанови щодо способу та порядку призначення та організації зустрічей стягувача з сином, графіка побачень, а містить лише частину судового рішення - про зобов`язання боржника утримуватись від дій щодо вчинення перешкод у вихованні та спілкуванні дитини з батьком та протиправних дій і негативних розмов стосовно батька дитини.

Апеляційний суд зауважив, що, отримавши виконавчий лист, в якому зазначено лише частину резолютивної частини судового рішення щодо утримання боржника від вчинення дій щодо перешкод у вихованні та спілкуванні дитини з батьком, а також утримання боржника від протиправних дій та негативних розмов стосовно батька дитини та який не містить змісту іншої частини судового рішення про спосіб та порядок призначення та організації зустрічей стягувача з сином, звернувшись з цим виконавчим документом до державної виконавчої служби для його виконання, заявник особисто поніс ризик настання наслідків, пов`язаних з невчиненням ним процесуальних дій щодо отримання виконавчого листа про виконання іншої частини постанови Київського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року щодо встановлення графіка побачень з дитиною, яка підлягає виконанню в порядку, визначеному статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

З огляду на викладене доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції проігнорував принципи права та вдався до надмірного формалізму, переклавши весь тягар відповідальності за допущені помилки при видачі виконавчого листа на нього як стягувача, суд апеляційної інстанції відхилив, адже державний виконавець не вправі змінювати, доповнювати резолютивну частину судового рішення, викладеного у виконавчому листі, та на власний розсуд застосовувати порядок його виконання.

Водночас апеляційний суд врахував, що оскільки ОСОБА_1 , який подав скаргу на дії органів державної виконавчої служби, є стягувачем у виконавчому провадженні та позивачем у відповідному позовному провадженні, тому немає підстав для стягнення з нього судового збору.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 15 лютого 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 06 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу на дії та бездіяльність державного виконавця повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник обґрунтовує вимоги касаційної скарги тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права (частина 1 пункту другого статті 18 та частина 1 статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження») у подібних правовідносинах.

На обґрунтування такої підстави касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник посилається на те, що ризик помилки державного органу повинен покладатися саме на державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (постанова Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 294/220/14-ц (провадження

№ 61-9564св18)).

ОСОБА_1 зазначає, що незважаючи на те, що у виконавчому листі не відображена повністю резолютивна частина постанови суду, що виконується, спеціальна норма права, закріплена у частині першій статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», покладає на державного виконавця обов`язок забезпечити побачення стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням суду.

На переконання заявника, існуюча колізія правової норми, сформульованої у пункті 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», про те, що державний виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом, та правила частини першої статті 64-1 цього самого Закону, відповідно до якої виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням, - має вирішуватися на користь стягувача у виконавчому провадженні.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 31 березня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 27 жовтня 2022 року призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що рішенням від 17 травня 2019 року у справі № 753/18670/15/19 Дарницький районний суд міста Києва частково задовольнив позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у вихованні дитини шляхом встановлення порядку зустрічей з дитиною. Суд зобов`язав ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 брати участь у вихованні сина ОСОБА_3 та вільному спілкуванні з ним, визначив ОСОБА_1 спосіб та порядок участі у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_3 за графіком побачень з дитиною, встановленим судом.

Суд зобов`язав ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у спілкуванні з дитиною засобами телефонного, поштового, електронного чи іншого зв`язку; не чинити ОСОБА_1 перешкоди в особистій участі батька щодо відвідування дитячих дошкільних/шкільних/навчальних закладів, позашкільних зібрань, гуртків, заходів, які проводяться за участю дитини, для забезпечення її інтересів; у разі погіршення стану здоров`я дитини негайно повідомляти про це батька дитини ОСОБА_1 . У задоволенні інших позовних вимог відмовив.

Постановою від 17 лютого 2020 року у справі № 753/18670/15/19 Київський апеляційний суд частково задовольнив апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , скасував рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 травня 2019 року та ухвалив нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Апеляційний суд визначив ОСОБА_1 такий спосіб участі у вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :

- друга, четверта суботи місяця з 11:00 год. до 20:00 год. без присутності матері ОСОБА_2 , з можливістю відвідування дитиною місця проживання батька за бажанням дитини;

- перша, третя неділі місяця з 11:00 год. до 20:00 год. без присутності матері ОСОБА_2 , з можливістю відвідування дитиною місця проживання батька за бажанням дитини;

- день народження ОСОБА_3 з 14:00 год. до 18:00 год. кожен парний рік без присутності матері ОСОБА_2 ;

- святкові дні кожен парний рік з 12:00 год. до 20:00 год. без присутності матері ОСОБА_2 , з можливістю відвідування дитиною місця проживання батька за бажанням дитини.

Відпочинок дитини з батьком на території України, з урахуванням стану здоров`я дитини, без присутності матері:

- у літній час: перша половина червня - 10 днів, друга половина липня - 15 днів, перша половина серпня - 15 днів, з 11:00 год. першого дня зазначеного періоду до 20:00 год. останнього дня такого періоду, з повідомленням ОСОБА_2 про місце перебування ОСОБА_3 ;

- друга половина осінніх, зимових та весняних шкільних канікул з 11:00 год. першого дня зазначеного періоду до 20:00 год. останнього дня такого періоду, з урахуванням стану здоров`я дитини, з повідомленням ОСОБА_2 про місце перебування ОСОБА_3 .

Суд визначив, що за домовленістю між батьками період відпочинку дитини з батьком може бути змінений.

Зобов`язав ОСОБА_1 дотримуватися режиму харчування, розвитку та відпочинку дитини, не допускати протиправних дій та негативних розмов стосовно матері дитини ОСОБА_2 .

Зобов`язав ОСОБА_2 не перешкоджати батькові брати участь у вихованні дитини та спілкуванні з нею, не допускати протиправних дій та негативних висловлювань стосовно батька дитини. В іншій частині позовних вимог відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

11 червня 2020 року Дарницький районний суд міста Києва видав виконавчий лист № 753/18670/15/19 такого змісту:

«Дарницький районний суд міста Києва, розглянувши 17 травня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у вихованні дитини шляхом встановлення порядку зустрічей з дитиною, вирішив:

Зобов`язати ОСОБА_2 не перешкоджати батькові ОСОБА_1 брати участь у вихованні дитини та спілкуванні з нею, не допускати протиправних дій та негативних розмов стосовно батька дитини ОСОБА_1 ».

29 грудня 2020 року державний виконавець відповідною постановою відкрив виконавче провадження, яку супровідним листом від 29 грудня 2020 року (без номера) направив стягувачу та боржнику.

Цього ж дня державний виконавець виніс постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

31 травня 2021 року державний виконавець надіслав на адресу стягувача та боржника вимогу, в якій зобов`язав ОСОБА_2 не перешкоджати батькові ОСОБА_1 брати участь у вихованні дитини та спілкуванні з нею, не допускати протиправних дій та негативних розмов стосовно батька дитини ОСОБА_1 та призначив зустріч на 07 червня 2021 року об 11:00 год. за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до акта державного виконавця від 07 червня 2021 року, складеного в присутності сторін виконавчого провадження, ОСОБА_2 зобов`язано не перешкоджати ОСОБА_1 брати участь у вихованні дитини та спілкуванні з дитиною і не допускати протиправних дій та негативних розмов стосовно батька дитини. Від підписання цього акта стягувач відмовився.

У заяві від 07 червня 2021 року ОСОБА_2 повідомила, що не перешкоджає ОСОБА_1 брати участь у вихованні дитини та спілкуванні з дитиною та зобов`язалася не допускати протиправних дій та негативних розмов стосовно батька дитини.

30 червня 2021 року державний виконавець на адресу стягувача та боржника надіслав вимогу, в якій зобов`язав ОСОБА_2 не чинити перешкоди та повідомив сторони виконавчого провадження про призначення зустрічі на 09 липня 2021 року на 14:00 год.

09 липня 2021 року державний виконавець у присутності сторін виконавчого провадження склав акт, відповідно до якого встановив, що рішення суду виконано повністю. ОСОБА_2 не допускає протиправних дій та негативних розмов стосовно батька ОСОБА_1 , що підтверджено боржником ОСОБА_2 за її підписом. Стягувач ОСОБА_1 від підпису відмовився та подав зауваження до акта, в якому зазначив: «Рішення суду виконане не було, дитину фактично передано мені не було, була присутня весь час боржниця та особисте спілкування з дитиною було унеможливлено, тому акт підписувати відмовляюся».

15 липня 2021 року державний виконавець постановив про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Оцінка аргументів касаційної скарги

Положеннями статті 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України.

Виконання судового рішення відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно зі статтею 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний, зокрема здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Варто враховувати, що виконання рішень про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною регламентується спеціальними правилами статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

За правилами частин першої та другої цієї статті виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

Відповідно до пункту 8 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5) та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.

Специфіка діяльності виконавця під час виконання рішення суду про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиноюполягає насамперед у тому, що виконавець може на власний розсуд визначати час та місце побачення з дитиною лише у тому випадку, якщо такі умови не визначив суд у рішенні, яке виконується виконавцем. У разі якщо час та місце побачень з дитиною визначені рішенням суду, яке виконується, виконання такого судового рішення має здійснюватися в порядку, визначеному рішенням. Протилежне свідчитиме про несвоєчасне і неповне вчинення виконавчих дій виконавцем під час виконання рішення суду.

Відмовляючи у задоволенні вимог скарги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій державного виконавця, які полягають у призначенні та організації зустрічі стягувача з сином 07 червня 2021 року, тобто не відповідно до рішення суду та виконавчого листа, виданого Дарницьким районним судом міста Києва 11 червня 2020 року № 753/18670/15/19, про зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 брати участь у вихованні дитини та спілкуватися з нею, не допускати негативних розмов стосовно батька дитини ОСОБА_1 , суди першої та апеляційної інстанцій, керуючись правиламипункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», помилково вважали, що оскільки у виконавчому документі не зазначено інформацію про час та місце побачень з дитиною, тому державний виконавець вправі на власний розсуд визначати такі умови побачень батька з дитиною.

Верховний Суд у вирішенні цього правового питання врахував, що рішенням суду, на виконання якого видано виконавчий лист, врегульовано питання щодо часу та місць побачення батька з дитиною, водночас такі відомості не відображенні у виконавчому документі.

Надаючи оцінку правилам пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» про те, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, Верховний Суд врахував, що у разі виконання рішення суду про встановлення побачення з дитиною, про усунення перешкод у побаченні з дитиною законодавець у частині другій статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачив спеціальне правило про те, що виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням суду, а у разі якщо вони судовим рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

Застосування правил частини другої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» про те, що виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, не суперечитиме правилами пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» про те, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом. У таких висновках Верховний Суд враховує, що у пункті 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» також передбачено, що виконавець зобов`язанийздійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені цим Законом, у тому числі виконавець має дотримуватись вимог частин першої та другої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» про забезпечення побачень стягувача з дитиною у час та місці, визначеному рішенням суду.

Отже, у цій категорії спорів під час виконання виконавчого листа має враховуватися зміст і резолютивна частина рішення про встановлення способу і порядку участі одного з батьків у вихованні дитини, незважаючи на незазначення таких відомостей у виконавчому документі, що є винятком із пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Ті обставини, що у виконавчому листі не відображено графік побачень стягувача з дитиною, який визначений рішенням суду, не можуть бути перешкодою у реалізації стягувачем своїх батьківських прав, за захистом яких він і звертався до суду, оскільки виконавчий лист, що виконується виконавцем, виданий саме на виконання рішення суду та має єдину мету - забезпечення виконання судового рішення, ухваленого про захист прав та інтересів стягувача. Формальне виконання виконавчого документа без урахування дійсного змісту рішення суду, на виконання якого виданий виконавчий лист, у такій категорії справ, враховуючи застереження, яке міститься у частині другій статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», є порушенням права стягувача на захист своїх прав.

Верховний Суд наголошує на тому, що виконанням виконавчого документа досягається єдина мета - виконання відповідного рішення суду. Оскільки у рішенні суд визначив графік побачень стягувача з дитиною (час та місце), виконавець не вправі змінювати таке рішення суду, що виконується, оскільки таке судове рішення набрало законної сили, на його виконання суд видав виконавчий лист, а державний виконавець відкрив виконавче провадження. Таке рішення є обов`язковим для виконання сторонами та уповноваженим державним виконавцем.

Наведеного суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 у частині вимог про визнання протиправними дій державного виконавця, які полягають у призначенні та організації зустрічі стягувача з сином 07 червня 2021 року, тобто не відповідно до рішення суду та виконавчого листа, виданого Дарницьким районним судом міста Києва 11 червня 2020 року № 753/18670/15/19, про зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 брати участь у вихованні дитини та спілкуватися з нею, не допускати негативних розмов стосовно батька дитини ОСОБА_1 , фактично погодилися із здійсненим виконавцем переглядом рішення суду, яке було постановлене по суті вимог, набрало законної сили та підлягає обов`язковому виконанню, та зробили помилковий висновок про обґрунтовану зміну виконавцем графіка побачень батька з дитиною. У межах виконавчого провадження виконавець, так само як і суди під час розгляду скарги на дії та/або бездіяльність державного виконавця, не вправі здійснювати перегляд рішення суду, що виконується, це виходить за межі виконання виконавцем рішення суду та розгляду справи судом на такій її завершальній стадії.

Відповідно до змісту резолютивної частини постанови від 17 лютого 2020 року у справі № 753/18670/15/19 Київський апеляційний суд визначив ОСОБА_1 такий спосіб участі у вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : відпочинок дитини з батьком на території України, з урахуванням стану здоров`я дитини, без присутності матері у літній час - перша половина червня (10 днів) - і такий період мав припадати з початку до кінця - саме на першу половину червня. Зустріч, призначена державним виконавцем 07 червня 2021 року, передбачала короткострокове побачення батька з дитиною, а не спільний відпочинок протягом 10 днів у першій половині червня, тобто так, як це передбачено судовим рішенням, яке виконувалося державним виконавцем. Наведене доводить, що і за часом призначення зустрічі, і за тривалістю побачення державний виконавець здійснював виконання рішення суду (про визначення способу і порядку участі одного з батьків у вихованні дитини) усупереч його змісту, що доводить факт порушення виконавцем спеціальних правил пункту 1 частини другої статті 18, частин першої та другої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на наведене, Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення касаційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині вирішення вимог про визнання протиправними дій державного виконавця, які полягають у призначенні та організації зустрічі стягувача з сином 07 червня 2021 року, тобто не відповідно до рішення суду та виконавчого листа, виданого Дарницьким районним судом міста Києва 11 червня 2020 року № 753/18670/15/19, про зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 брати участь у вихованні дитини та спілкуватися з нею, не допускати негативних розмов стосовно батька дитини ОСОБА_1 ; ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення скарги.

У частині вирішення вимог скарги про визнання протиправними дій державного виконавця, які полягають у складанні акта від 07 червня 2021 року про фактичне виконання боржником рішення суду та виконавчого листа, Верховний Суд врахував, що вони не підлягають задоволенню, оскільки за встановлених фактичних обставин справи у акті від 07 червня 2021 року зазначено про те, що ОСОБА_2 зобов`язано не перешкоджати ОСОБА_1 брати участь у вихованні дитини та спілкуванні з дитиною та не допускати протиправних дій та негативних розмов стосовно батька дитини. Цим актом державний виконавець не встановлював фактичне виконання боржником рішення суду та виконавчого листа, про що зазначає стягувач у скарзі. Акт від 09 липня 2021 року про фактичне виконання боржником рішення суду та виконавчого листа ОСОБА_1 не оскаржував.

Також Верховний Суд врахував, що касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності та необґрунтованості рішень судів у частині вирішення вимог скарги щодо вимог про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця під час примусового виконання рішення суду 01 червня 2021 року, а тому в цій частині рішення судів не перевіряються Верховним Судом.

Щодо доводів касаційної скарги про протиправність дій державного виконавця, яка полягає у ненадісланні стягувачу постанови про відкриття виконавчого провадження, то Верховний Суд врахував, що у цій частині суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили скаргу ОСОБА_1 , про що і просив заявник.

Встановивши у наведеній частині обґрунтованість скарги, реалізуючи свої процесуальні повноваження, передбачені в частині другій статті 451 ЦПК України, Верховний Суд вирішив зобов`язати державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойчука Михайла Олександровича (а так само іншого уповноваженого виконавця) у разі відновлення виконавчого провадження здійснювати виконання виконавчого листа, виданого Дарницьким районним судом міста Києва 11 червня 2020 року № 753/18670/15/19, з урахуванням висновків, викладених Верховним Судом у цій постанові, а також змісту постанови Київського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 753/18670/15/19 про визначення порядку і способу участі батька у вихованні дитини.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Розподіл судових витрат

Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині вирішення вимог про визнання протиправними дій державного виконавця, які полягають у призначенні та організації зустрічі стягувача з сином 07 червня 2021 року, тобто не відповідно до рішення суду та виконавчого листа, виданого Дарницьким районним судом міста Києва 11 червня 2020 року № 753/18670/15/19, понесені заявником витрати у зв`язку з розглядом справи у судах апеляційної інстанції та переглядом справи судом касаційної інстанції підлягають відшкодуванню суб`єктом оскарження на користь заявника.

Керуючись статтями 141 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 06 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2022 року в частині вирішення вимог скарги про визнання протиправними дій державного виконавця, які полягають у призначенні та організації зустрічі стягувача з сином 07 червня 2021 року, тобто не відповідно до рішення суду та виконавчого листа, виданого Дарницьким районним судом міста Києва 11 червня 2020 року № 753/18670/15/19 скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

Визнати протиправними дії державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойчука Михайла Олександровича, які полягають у призначенні та організації зустрічі стягувача з сином 07 червня 2021 року, тобто не відповідно до рішення суду та виконавчого листа, виданого Дарницьким районним судом міста Києва 11 червня 2020 року № 753/18670/15/19, про зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 брати участь у вихованні дитини та спілкуватися з нею, не допускати негативних розмов стосовно батька дитини ОСОБА_1 .

Зобов`язати державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойчука Михайла Олександровича у разі відновлення виконавчого провадження здійснювати виконання виконавчого листа, виданого Дарницьким районним судом міста Києва 11 червня 2020 року № 753/18670/15/19, з урахуванням висновків, викладених Верховним Судом у цій постанові, а також змісту постанови Київського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 753/18670/15/19 про визначення порядку і способу участі батька у вихованні дитини.

Стягнути з Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені заявником у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 454, 00 грн.

Стягнути з Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені заявником у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 496, 20 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко