Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.11.2023 року у справі №742/2026/20
Постанова КЦС ВП від 08.11.2023 року у справі №742/2026/20
Постанова КЦС ВП від 08.11.2023 року у справі №742/2026/20

Постанова

Іменем України

08 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 742/2026/20

провадження № 61-7030св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Малодівицька селищна рада Прилуцького району Чернігівської області,

треті особи: Ірпінська міська державна нотаріальна контора Київської області, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Скрипки А. А., Євстафіїва О. К., Шарапової О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Малодівицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області (далі - Малодівицька селищна рада), треті особи: Ірпінська міська державна нотаріальна контора Київської області, ОСОБА_2 , в якому просив суд:

- визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом на житловий будинок, літ. «А-1», загальною площею 38,9 кв. м, житловою площею 24,9 кв. м; погріб, літ. «Пг», загальною площею 9,4 кв. м; сарай літ. «Б», загальною площею 35,8 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Малодівицьку селищну раду надати дозвіл на оформлення технічної та правової документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з присвоєнням кадастрового номера та здійснити державну реєстрацію зазначеної земельної ділянки;

- визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,25 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Малодівицьку селищну раду надати дозвіл на оформлення технічної та правової документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з присвоєнням кадастрового номера та здійснити державну реєстрацію зазначеної земельної ділянки.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина на його спадкове майно.

На момент смерті ОСОБА_3 існував заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області від 27 березня 2009 року № 97, згідно з яким ОСОБА_3 все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде йому належати на день його смерті, і на що він за законом матиме право, заповідав йому.

Після отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, ним було знайдено правовстановлюючі документи на майно, зокрема, на земельні ділянки та будинок, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які належали його покійному брату ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_1 зазначив, що оскільки домоволодіння та земельні ділянки не було зареєстровано за його померлим батьком ОСОБА_3 , який фактично успадкував дане майно після смерті сина ОСОБА_4 , то він вимушений звернутися до суду для визнання права власності на зазначене майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 18 жовтня 2022 року, ухваленим у складі судді Циганко М. О., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Обичівської сільської Ради народних депутатів від 08 жовтня 1993 року ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,25 га, але цю земельну ділянку було надано без будь-якої конкретизації місця її розташування, без проекту її відведення, та без обов`язкових погоджень із відповідними органами, а також ОСОБА_4 не було здійснено жодних дій, спрямованих на реєстрацію права власності на цю земельну ділянку.

Крім того, зазначена земельна ділянка, яку бажає отримати у власність ОСОБА_1 , належала на праві власності ОСОБА_5 , у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання права власності позивача на спірну земельну ділянку.

Окрім того, житловий будинок із господарсько-побутовими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з актом обстеження Малодівицької селищної ради, був знесений. Фізично земельна ділянка і будинок (будівля, споруда) ідентифікуються як окремі речі, які в сукупності є однією річчю, оскільки будинок (будівлю, споруду) неможливо використовувати без земельної ділянки, і навпаки - земельна ділянка втрачає своє функціональне призначення при зміні (знищенні) того чи іншого об`єкта нерухомості, розміщеного на ній.

Отже, житловий будинок, будівля або споруда не можуть бути відокремлені від земельної ділянки без їх пошкодження або істотного знецінення. Такі об`єкти є фактично складовою частиною земельної ділянки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 18 жовтня 2022 року змінено, викладено мотиви та підстави відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 у редакції даної постанови апеляційного суду.

У іншій частині рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 18 жовтня 2022 року залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів та підстав відмови у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до акта обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 від 16 жовтня 2020 року, комісією виявлено, що на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_5 , розташовані господарські будівлі: сарай та погріб, які він придбав у ОСОБА_4 в 2004 році для розборки. Згідно із земельно-обліковою документацією та погосподарськами книгами, земельна ділянка, площею 0,25 га, числиться за ОСОБА_5 (копії облікових карток погосподарського обліку за 2011-2015 роки, 2016-2020 роки).

Відповідно до акта обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , складеного комісією Обичівського старостинського округу № 2 Малодівицької селищної ради 25 березня 2021 року, за даними земельно-облікової документації (погосподарських книг) та при обстеженні встановлено, що за даною адресою житловий будинок відсутній. З 2005 року до 2020 року земельна ділянка числилася за ОСОБА_5 , і використовувалась, як для ведення особистого селянського господарства. На земельній ділянці майже вісім років, як росте сад (яблуні, груші, сливи, вишні). У жовтні 2020 року ОСОБА_6 написав заяву до Малодівицької селищної ради про відмову від земельної ділянки на користь свого сина ОСОБА_7 . Рішенням Малодівицької селищної ради від 09 жовтня 2020 року ОСОБА_7 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з метою передачі її у власність для ведення особистого селянського господарства. На даний час триває виготовлення документації та присвоєння кадастрового номера земельній ділянці.

При цьому, як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14 червня 2021 року № 261387184, за ОСОБА_7 зареєстровано право власності на земельну ділянку, площею 0,8096 га, кадастровий номер 7424186100:01:001:0243, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

За даних обставин, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_7 залучено судом до участі у розгляді даної справи в якості третьої особи, хоча предметом заявленого позову є питання, які безпосередньо стосуються і впливають на права, інтереси та обов`язки ОСОБА_7 . Апеляційний суд вважав, що ОСОБА_2 не залучений до участі у даній справі у належному процесуальному статусі, тому наявні підстави для відмови у задоволенні позову у зв`язку пред`явленням позову до неналежного відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У травні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, окрім встановлення відсутності обов`язку відповідача Малодівицької селищної ради відповідати за позовом, повинен був встановити належного відповідача, який має відповідати за позовом. Однак, не зрозуміло, яким чином ОСОБА_8 задовольнить вимоги ОСОБА_1 , якщо він не є спадкоємцем ОСОБА_4 . У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Крім того, висновки щодо пред`явлення позову до неналежного відповідача судом апеляційної інстанції обґрунтовано на недопустимих доказах, зокрема актах обстеження спірної земельної ділянки.

Підставами касаційного оскарження постанови Чернігівського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) та у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2019 року у справі № 642/6181/16-ц (провадження № 61-25632св18), від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18 (провадження № 61-697св20), від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20), від 02 червня 2021 року у справі № 924/691/20.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У червні 2023 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У червні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до договору купівлі-продажу від 15 січня 1991 року, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 , останній придбав жилий будинок, загальною площею 38,9 кв. м, житловою площею 24,9 кв. м, з сараєм та погребом за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з рішенням Обичівської сільської Ради народних депутатів від 08 жовтня 1993 року та списком громадян, яким відповідно до цього рішення передано безоплатно у приватну власність земельні ділянки, ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,25 га, в межах населених пунктів на території сільради.

Відповідно до рішення Обичівської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області від 24 травня 2001 року «Про зміну назв вулиць сіл Обичівської сільської ради» вулиця Куйбишева в с. Обичів Прилуцького району Чернігівської області перейменована на вулиця Срібницька.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, що підтверджує свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , видане 20 вересня 2006 року виконавчим комітетом Коцюбинської селищної ради міста Ірпеня Київської області.

ОСОБА_4 був рідним братом ОСОБА_1 , їх батьки: ОСОБА_3 - батько, ОСОБА_10 - матір, що підтверджує свідоцтво про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126 133 135 Сімейного кодексу України від 05 березня 2020 року № 00025868009.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_10 , а ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджують свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 , видане 10 червня 2014 року виконавчим комітетом Коцюбинської селищної ради міста Ірпеня Київської області та свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 , видане 20 квітня 2015 року виконавчим комітетом Коцюбинської селищної ради міста Ірпеня Київської області.

Відповідно до заповіту від 27 березня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Монько Т. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 97, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробив розпорядження: все майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде йому належати на день смерті, і на що він за законом матиме право, він заповів своєму сину, ОСОБА_1 .

Згідно з свідоцтвами про право на спадщину за заповітом від 06 липня 2016 року, виданих державним нотаріусом Ірпінської міської державної нотаріальної контори Київської області, ОСОБА_1 отримав спадщину після смерті свого батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до листа Міськрайонного управління у Прилуцькому районі та м. Прилуках Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 29 липня 2020 року № О-266/0-0.182-275/150-20, згідно з книгами записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, державні акти на право власності на земельні ділянки, розташовані на території Обичівської сільської ради Прилуцького району, на ім`я ОСОБА_4 не видавались. Інформацію надано станом на 01 січня 2013 року.

Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , спадкова справа не заводилась.

Відповідно до листа Прилуцької районної державної нотаріальної контори від 28 серпня 2020 року № 613/01-16 після смерті ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадкова справа не заводилась. Спадкоємці із заявами про прийняття спадщини та про видачу свідоцтв про право на спадщину не звертались.

З листа Малодівицької селищної ради від 21 жовтня 2020 року № 03-05/1051 вбачається, що житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , знесено, а дві земельні ділянки по 0,25 га за цією ж адресою перебувають у користуванні інших осіб.

До даного листа додано: акт обстеження земельної ділянки за вищевказаною адресою, облікова картка об`єкта погосподарського обліку на 2011-2015 роки, облікова картка об`єкта погосподарського обліку на 2016-2020 роки.

Відповідно до акта обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , складеного 16 жовтня 2020 року комісією в складі старости ОСОБА_11 , діловода ОСОБА_12 та депутата ОСОБА_13 . Обичівського старостинського округу № 2 Малодівицької селищної ради, виявлено, що на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_5 , розташовані господарські будівлі: сарай та погріб, які він придбав у ОСОБА_4 в 2004 році на розборку. Згідно земельно-облікової документації та погосподарських книг, земельна ділянка, площею 0,25 га, числиться за ОСОБА_5 (копії облікових карток погосподарського обліку за 2011-2015 роки, 2016-2020 роки, додаються).

Згідно з актом обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , складеним 25 березня 2021 року комісією в складі старости ОСОБА_11 , діловода ОСОБА_12 та депутата ОСОБА_14 . Обичівського старостинського округу № 2 Малодівицької селищної ради, зазначено, що за даними земельно-облікової документації (погосподарських книг) та при обстеженні встановлено, що за даною адресою житловий будинок відсутній. З 2005 року до 2020 року земельна ділянка числилась за ОСОБА_5 і використовувалась, як для ведення особистого селянського господарства. На земельній ділянці майже вісім років, як росте сад (яблуні, груші, сливи, вишні). У жовтні 2020 року ОСОБА_6 написав заяву до Малодівицької селищної ради про відмову від земельної ділянки на користь свого сина ОСОБА_7 . Рішенням Малодівицької селищної ради від 09 жовтня 2020 року ОСОБА_7 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з метою передачі її у власність для ведення особистого селянського господарства. На даний час триває виготовлення правової документації та присвоєння кадастрового номера земельній ділянці.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14 червня 2021 року № 261387184 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 0,8096 га, кадастровий номер 7424186100:01:001:0243, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позов пред`явлено до неналежного відповідача.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з таким висновком, з огляду на таке.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Положеннями статті 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини першої статті 1251 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що належним відповідачем у спорах про визнання права власності на майно у порядку спадкування є спадкоємці, тобто особи, визначені за заповітом або за законом, які звернулися у передбаченому порядку та строки із заявою про прийняття спадщини, відкритої після смерті спадкодавця, та прийняли цю спадщину або вважаються такими, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року в справі № 752/3435/16 (провадження № 61-231св20), від 29 червня 2022 року у справі № 175/772/16-ц (провадження № 61-3581св21), від 27 липня 2023 року у справі № 296/8061/19 (провадження № 61-2873св22) та інших.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції щодо пред`явлення позову до неналежного відповідача, оскільки ОСОБА_2 не може бути належним відповідачем у справі, що переглядається в касаційному порядку, у зв`язку з тим, що він не є спадкоємцем майна померлого ОСОБА_4 та не є власником спірного жилого будинку або земельних ділянокза адресою: АДРЕСА_1 .

Умовою переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Згідно з частинами першою, другою пункту першого статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, і способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення права власності в нотаріальному порядку (див. постанову Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 450/3258/17 (провадження № 61-13688св21)).

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

Разом з тим, спадкоємцю може належати в порядку спадкування лише те майно, право на яке за життя набув спадкодавець.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 332/2880/18 (провадження № 61-11768св20).

Верховний Суд України у постанові від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 зробив висновок, що стаття 120 Земельного кодексу України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного та цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 зазначеного Кодексу слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Відповідно до частини першої статті 188 ЦК України якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ).

Фізично земельна ділянка і будинок (будівля, споруда) ідентифікуються як окремі речі, які в сукупності є однією річчю. Адже будинок (будівлю, споруду) неможливо використовувати без земельної ділянки, і навпаки - земельна ділянка втрачає своє функціональне призначення при зміні (знищенні) того чи іншого об`єкта нерухомості, розміщеного на ній.

Таким чином, житловий будинок, будівля або споруда не можуть бути відокремлені від земельної ділянки без їх пошкодження або істотного знецінення. Такі об`єкти є фактично складовою частиною земельної ділянки.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи не спростовано сторонами те, що відповідно до листа Малодівицької селищної ради від 21 жовтня 2020 року № 03-05/1051 вбачається, що житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 знесено, а дві земельні ділянки по 0,25 га за цією ж адресою перебувають у користуванні інших осіб.

Згідно з актом обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , складеним 25 березня 2021 року комісією в складі старости ОСОБА_11 , діловода ОСОБА_12 та депутата ОСОБА_15 Обичівського старостинського округу № 2 Малодівицької селищної ради, зазначено, що за даними земельно-облікової документації (погосподарських книг) та при обстеженні встановлено, що за даною адресою житловий будинок відсутній.

Крім того, відповідно до листа Міськрайонного управління у Прилуцькому районі та м. Прилуках Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 29 липня 2020 року № О-266/0-0.182-275/150-20 згідно з книгами записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі, державні акти на право власності на земельні ділянки, розташовані на території Обичівської сільської ради Прилуцького району на ім`я ОСОБА_4 не видавались. Інформацію надано станом на 01 січня 2013 року.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не надані суду належні та допустимі докази порушення його права, у зв`язку з чим позов є необґрунтованим та безпідставним, оскільки житловий будинок з господарськими будівлями розташований за адресою: АДРЕСА_1 знесений, а спірні земельні ділянки не перебували у власності спадкодавця ОСОБА_4 , а державні акти на них не видавались.

Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції на зазначене належної уваги не звернув, не урахував наведених правових висновків Верховного Суду, спір між сторонами по суті не вирішив, і скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в зв`язку з його необґрунтованістю.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За викладених обставин постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року скасувати, рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 18 жовтня 2022 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець