Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.11.2023 року у справі №295/12293/20
Постанова КЦС ВП від 08.11.2023 року у справі №295/12293/20

Постанова

Іменем України

08 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 295/12293/20

провадження № 61-788св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Коротенка Є. В., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомленняучасників справи касаційні скарги ОСОБА_2 , подану представником Попазовою Галиною Анатоліївною , на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року у складі суддів Коломієць О. С., Талько О. Б, Шевчук А. М., та ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , на додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 червня 2023 року у складі судді Лєдньова Д. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 липня 2023 року у складі суддів Коломієць О. С., Талько О. Б, Шевчук А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів, повернення безпідставно стягнутих грошових сум.

Позовна заява мотивована тим, що від шлюбу з відповідачем має малолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 06 лютого 2019 року шлюб між ним та відповідачем розірваний, стягнуто з нього аліменти на користь відповідача на утримання їх малолітньої доньки у розмірі 2 500,00 грн з 20 вересня 2018 року. У липні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вимогами до нього про визначення місця проживання їх дитини. На момент звернення з цим позовом, місце проживання дитини у встановленому законом порядку не було визначено. З березня 2020 року донька ОСОБА_5 проживає з батьком за його місцем реєстрації. 11 червня 2020 року Богунський районний суд м. Житомира видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на його користь на утримання доньки аліменти у розмірі частини з усіх видів заробітку, але не менше 50% мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 02 червня 2020 року до досягнення дитиною повноліття. Тому відповідач отримуючи аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 за рішенням Дніпровського районного суду м. Києва, не несе будь-яких матеріальних витрат.

Позивач просив суд:

припинити стягувати з нього аліменти на користь ОСОБА_2 на мит утримання малолітньої дитини ОСОБА_5 , які стягуються з нього за рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 06 лютого 2019 року;

стягнути з ОСОБА_2 розмір аліментів, сплачених ним в сумі по 2 500,00 грн. щомісяця на виконання вказаного рішення суду, починаючи з 04 березня 2020 року або з дня подачі позову про припинення стягнення аліментів від 05 жовтня 2020 року.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 17 травня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, хоча дитина на момент розгляду справи і проживає з батьком, проте таке визначення місця проживання малолітньої дитини відбулось не у спосіб встановлений законом та не може свідчити, що така зміна місця проживання дитини матиме постійний характер, а наявність судового наказу про стягнення аліментів з відповідача - матері дитини на користь позивача, не може бути безумовним підтвердженням факту постійного проживання дитини з батьком у спосіб, визначений законом, тобто за згодою батьків, рішенням органу опіки і піклування чи суду. Тому вимоги про повернення суми сплачених аліментів за період, протягом якого дитина проживала з позивачем, є безпідставними згідно зі статтею 1215 ЦК України.

Додатковим рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 16 червня 2022 року стягнуто з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 19 200,00 грн.

Суд першої інстанції зробив висновок, що на виконання завдань цивільного судочинства, виходячи з принципів справедливості судового рішення, суд вважає необхідним відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу, та, зменшивши витрати з оплати вартості послуг участі адвоката у судових засіданнях, що оцінені учасниками з розрахунку 2500,00 грн. за одне засідання, та визначивши їх на рівні 2100,00 грн. за одне засідання, а також зменшивши відшкодування за підготовку заперечень на стягнення правової допомоги до рівня 1150,00 грн., стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 19 200,00 грн. ((1) 1500 + (2) 1000 + (3) 1000 + (4) 700 + (5) 250 + (6) 1000 + (7-12) 12 600 + (13) 1150 = 19 200,00 грн., що у сукупності узгоджується з обсягом наданих адвокатом правничих послуг, в тому числі за тривалістю судового провадження, кількістю судових засідань, в яких прийняв участь адвокат, складністю виконаних дій, а також із значенням наслідків розгляду справи для сторони.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року провадження у справі зупинено до припинення перебування ОСОБА_1 у складі військового формування Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки з 24 лютого 2022 року в Україні запроваджено воєнний стан, а із наданих позивачем доказів вбачається, що він проходить службу у складі добровольчого формування Сил територіальної оборони Збройних Сил України, апеляційний суд відповідно пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України зобов`язаний зупинити провадження в справі.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 23 березня 2023 року поновлено провадження у справі, призначено справу до розгляду.

Апеляційний суд врахував, що в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі №753/3880/20 (провадження № 61-5465св22), у якій підстави зупинення є аналогічними підставам зупинення у справі №295/12293/20, зроблено висновки щодо застосування норм права, викладених в пункті 2 частини першої статті 251 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне поновити провадження у цій справі.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 24 липня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 травня 2022 року та додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 червня 2022 року без змін.

Постанова суду обґрунтована тим, що позивач, забравши у березні 2020 року дитину, самоправно, без узгодження з відповідачем, за відсутності відповідних рішень органу опіки та піклування чи суду, змінив місце проживання малолітньої дитини, тобто одноособово в спосіб, не встановлений законом, визначив права дитини, чим позбавив її можливості на постійне, безконфліктне місце проживання. Відповідні дії, вчинені в умовах правового конфлікту щодо визначення місця проживання дитини та всупереч думки іншого з батьків, не можуть давати переваг, в тому числі, в контексті сплати (звільнення від сплати) аліментів.

Доводи апелянта про відсутність попереднього розрахунку у відповідача як підстави для відмови у стягненні витрат на правову допомогу та відповідно скасування додаткового рішення, колегія суддів відхилила. У разі неподання учасниками справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних витрат. Попередній розрахунок потрібен для того, щоб зменшити витрати в разі суттєвої різниці суми судових витрат, зазначених в розрахунку порівняно з сумою, яку сторона просить стягнути (постанова Верховного Суду № 922/676/21). Право на відмову у відшкодуванні витрат належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи.

В судовому засіданні 17 травня 2022 року до закінчення судових дебатів представником відповідача було заявлено усну заяву про понесені витрати на правничу допомогу та 23 травня 2022 року подано письмове клопотання з необхідними доказами.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що вартість послуг адвоката є неспівмірною із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки жодним чином, окрім декларативної заяви з цього приводу зі сторони позивача, такі посилання не були підтверджені та належно обґрунтовані, незважаючи на те, що законом вказаний обов`язок прямо покладений на особу, яка ставить під сумнів заявлений розмір таких витрат.

Аргументи учасників справи

12 січня 2023 року представник ОСОБА_2 - Попазова Г. А. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року, в якій просить скасувати зазначену ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі; стягнути з ОСОБА_1 на її користь витрати на правову допомогу у розмірі 10 800,00 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що з наданих позивачем доказів, зокрема: контракту, довідки та перепустки вбачається, що позивач проходить службу у складі добровольчого формування Сил територіальної оборони; не вбачається, що добровільне формування № 1 Глевахівської територіальної громади утворено відповідно до ЗаконуУкраїни «Про оборону України» та перебуває у складі Збройних Сил України, переведено на воєнний стан або залучено до проведення антитерористичної операції.

12 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 червня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 липня 2023 року в частині перегляду додаткового рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 червня 2022 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у стягненні адвокату Папазовій Г. А. витрат на професійну правничу допомогу.

Касаційна скарга мотивована тим, що розмір та порядок обчислення гонорару, визначається договором про надання правової допомоги. Згідно з позицією Верховного Суду, викладеній в постанові від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У постанові у справі № 922/3812/19 від 09 грудня 2021 року Верховний Суд підтвердив висновки, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Згідно з пунктом 3.1 договору, укладеного між адвокатом Папазовою Г. А. та ОСОБА_2 , розмір гонорару залежить від кількості витрачених годин, з розрахунку 1 000,00 грн за годину. Проте, в акті № 1 про прийняття - передачу наданих послуг від 18 травня 2022 року, участь у судових засіданнях обраховується в розмірі - 2 500,00 грн за кожне засідання. Під час розгляду заяви про стягнення додаткових витрат, адвокат Папазова Г. А. пояснила, що участь в судових засіданнях погоджена за «судодень», як 2 500,00 грн/судодень. В той же час договір про правову допомогу, укладений між адвокатом та ОСОБА_2 , не містить поняття «судодень» та не містить такого погодженого розміру оплати послуг.

Тому всупереч позиції Верховного Суду, що вартість послуг визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги, суди зробили висновок про необхідність стягнення витрат на правову допомогу, обрахованих на власний розсуд адвоката.

Клопотання про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 23 700,00 грн представник ОСОБА_2 подала лише 23 травня 2022 року. Всупереч нормам статті 134 ЦПК України ОСОБА_2 не подала до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи разом з першою заявою по суті спору. Висновки судів щодо необов`язковості подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат прямо суперечить постановам Верховного Суду у справах № 922/676/21 від 14 грудня 2021 року, № 905/716/20 від 08 квітня 2021 року, № 916/2087/18 від 31 березня 2021 року, № 922/3812/19 від 10 грудня 2020 року, де зазначається, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Крім того, у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 922/676/21 Верховний Суд окремо звертає увагу, що подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. З огляду на те, що стороною ОСОБА_2 взагалі не було подано попереднього розрахунку суми судових витрат, суд був позбавлений процесуальної можливості у застосуванні визначеного процесуальним законом розсуду, а тому оскаржене додаткове рішення в цій частині з таким саме мотивуванням ухвалене з неправильним застосуванням частин першої-третьої статті 134 ЦПК України, а тому підлягає скасуванню в касаційному порядку.

Зважаючи на положення частини восьмої статті 141 ЦПК України, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, а в суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі. Відповідно, якщо учасник справи до закінчення судових дебатів не заявив клопотання про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, суд не має підстав для розгляду питання про розподіл здійснених учасником витрат на професійну правничу допомогу. Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 22 березня 2018 року у справі № 910/9111/17 та від 14 січня 2019 року у справі № 927/26/18.

Суд зробив висновок, який не відповідає обставинам справи, а саме що: «зауваження про понесення витрат на професійну правничу допомогу та потребу у додатковому часі для надання доказів з підтвердженням цього сторона відповідача висловила у судовому засіданні від 17 травня 2022 року до виходу суду у нарадчу кімнату», однак таке зауваження не є заявою (клопотанням) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в розумінні положення частини восьмої статті 141 та статті 182 ЦПК України. Фраза адвоката ОСОБА_2 у судовому засіданні 17 травня 2022 року (згідно з журналом технічної фіксації) «заявляємо заяву про витрати правничої допомоги» не є заявою про відшкодування витрат на правничу допомогу та не містить жодних причин, тим більш поважних причин, неподання доказів, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі.

При винесенні додаткового рішення суд першої інстанції та при його перегляді суд апеляційної інстанції не звернули увагу на такі факти: оплата за участь в судовому засіданні обрахована на власний розсуд адвоката та відсутня в договорі. Звідки взялась сума 2 500,00 за судове засідання незрозуміло; участь в судовому засіданні 25 жовтня 2021 року включена до складу судових витрат двічі; відповідно до ухвали суду від 08 квітня 2022 року участь представника відповідача в судовому засіданні, яке відбудеться 17 травня 2022 року о 12-00 год, було забезпечене в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, що також свідчить про завищену вартість; ознайомлення з додатковими документами у справі недоцільне, оскільки за правилами цивільного судочинства сторонам надсилаються копії процесуальних документів одночасно з їх поданням до суду; підготовка заперечень на стягнення правової допомоги у справі не стосується розгляду справи по суті і було здійснене вже після ухвалення рішення у справі.

У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 - Попазової Г. А. на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить суд залишити подану касаційну скаргу без задоволення, а додаткове рішення Богунського районного суду міста Житомир від 16 червня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 липня 2023 року у справі № 295/12293/20 про стягнення витрат на правову допомогу без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 10 000, 00 грн за розгляд справи у касаційній інстанції.

Відзив мотивований тим, що пунктом 3.1 встановлено, що «розмір гонорару, який Клієнт сплачує Бюро за надану в межах цього Договору правову допомогу, визначається сторонами по факту наданих послуг, що підтверджується відповідним актом, який є невід 'ємною частиною цього Договору». Сторони договору дійшли домовленості з приводу вартості участі в судових засіданнях в Богунському районному суді м, Житомир на рівні 2 500,00 грн/судодень, в чому не можуть бути обмежені. Така вартість судових засідань є середньою та узгоджується з аналогічними послугами. Якби продовжували діяти домовленість в розмірі 1 000,00 грн за годину, то участь в судових засіданнях в м. Житомир складала не менше 4 000,00 грн (враховуючи витрачання 3 годин на дорогу Київ-Житомир-Київ). Досягнення згоди сторонами в цій частині підтверджується послідовними рахунками № 6 від 20 квітня 2021 року, № 18 від 17 червня 2021 року, № 33 від 18 жовтня 2021 року, № 34 від 10 листопада 2021 року, № 38 від 06 грудня 2021 року, № 2 від 03 лютого 2022 року, № 4 від 23 лютого 2022 року та відповідними своєчасними квитанціями про їх сплату ОСОБА_2 , зокрема від 26 квітня 2021 року, 17 червня 2021 року, 18 жовтня 2021 року, 10 листопада 2021 року, 06 грудня 2021 року, 07 лютого 2021 року, які не були виставлені одним платежем в момент підписання акту, що ще раз доводить їх реальність, що й повинно бути перевірено судом та було зроблено. Таким чином, вартість судового засідання є узгодженою, документально підтвердженою та проведеною у відповідності до умов, визначеному в пункті 3.1 Договору, зокрема відображена в акті по факту наданих послуг.

Щодо неподання попереднього розрахунку витрат разом з відзивом, то судами встановлено, що договірні відносини між Адвокатським бюро «Галини Папазової» та ОСОБА_2 виникли у лютому 2021 року, тобто майже через рік з моменту подання позовної заяви. Таким чином, відзив було подано особисто ОСОБА_2 . Не виконання стороною попереднього визначення суми судових витрат не є безумовною перешкодою для такого відшкодування, оскільки відповідно до частин другої-третьої статті 134 ЦПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, але не зобов`язаний. Тобто, вирішення питання щодо стягнення правової допомоги є дискрецією суду, який розглядає справу та зобов`язаний встановити розмір, реальність та співмірність таких послуг. Аналіз частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 124 ГПК України, яка є тотожною за змістом частині другій статті 134 ЦПК України, містяться у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 922/1897/18, від 24 грудня 2019 року у справі № 909/359/19, від 13 лютого 2020 року у справі № 911/2686/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 910/16223/18, від 21 травня 2020 року у справі № 922/2167/19, від 10 грудня 2020 року у справі № 922/3812/19.

Під час судових дебатів 17 травня 2022 року представником позивача зроблено заяву щодо подання документів на стягнення правової допомоги за наслідками розгляду справи та прийняття відповідного судового рішення в передбачений законом строк. Таке процесуальне волевиявлення узгоджується з частиною восьмою статті 141 ЦПК України та є підставою для прийняття і розгляду заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, тому суд першої інстанції розглянув подану заяву з дотриманням норм процесуального права. Процесуальний закон не встановлює вимог щодо усної чи письмової форми заяви, яка подається (заявляється) відповідності до частини восьмої статті 141 ЦПК України. Заяви, вимоги до форми яких процесуальний закон не встановлює, можуть подаватись суду як в усній, так і в письмовій чи електронній формі, що також зазначено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 грудня 2021 року у справі № 755/4466/20-ц.

ОСОБА_1 посилається на те, що сплачені послуги є завищеними, відтак погоджується з реальністю їх надання. Разом з тим, ці доводи зводяться до необхідності переоцінки доказів, що не входить до повноважень Верховного Суду.

У зв`язку із підготовкою відповідача до касаційного оскарження понесені витрати на оплату правової допомоги у розмірі 10 000,00 грн за відзив, а також очікуються витрати в розмірі 3 500,00 грн/судодень за участь у судовому засіданні, які підтверджуються доданими до відзиву документами, зокрема додатковою угодою, рахунком, квитанцією та актом.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , подану представником Попазовою Г. А. , на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання додаткового рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 червня 2023 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 24 липня 2023 року відмовлено; відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 червня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 липня 2023 року (в частині перегляду додаткового рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 червня 2023 року).

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містятьпідстави передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, від 09 грудня 2021 року № 922/3812/19, від 14 грудня 2021 року № 922/676/21, від 08 квітня 2021 року № 905/716/20, від 31 березня 2021 року у справі № 916/2087/18, від 10 грудня 2020 року у справі № 922/3812/19, від 22 березня 2018 року у справі № 90/9111/17, від 14 січня 2019 року у справі № 927/26/18 ).

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2023 року відмовлено представнику ОСОБА_2 - Попазовій Г. А. у задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні; справу призначено до судового розгляду.

Судові рішення оскаржуються в частині зупинення апеляційним судом провадження у справі та перегляду додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Позиція Верховного Суду

Щодо касаційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року про зупинення провадження у справі

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності (стаття 1 Закону України «Про Збройні Сили України»).

У статті 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про основи національного спротиву» добровольче формування територіальної громади - воєнізований підрозділ, сформований на добровільній основі з громадян України, які проживають у межах території відповідної територіальної громади, який призначений для участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 753/3880/20 (провадження № 61-5465св22) зазначено, що «добровольче формування територіальної громади є воєнізованим підрозділом, а не військовим формуванням. Здійснення діяльності добровольчих формувань під безпосереднім керівництвом і контролем командира військової частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України, а також перехід їх за певних умов в оперативне підпорядкування командирів відповідних військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України не свідчить про перебування членів добровольчих формувань у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Більш того, Верховний Суд звертає увагу на те, що членство у добровольчому формуванні не звільняє від обов`язку проходження строкової військової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (пункт 6 Положення про добровольчі формування територіальних громад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1449). З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала апеляційного суду не може вважатись законною та обґрунтованою, оскільки відсутні докази на підтвердження наявності підстав для зупинення провадження у справі, які передбачені змістом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України».

Аналіз матеріалів справи свідчить, що відповідно до контракту добровольця територіальної оборони, укладеного 28 березня 2022 року строком на три роки, посвідчення добровольця територіальної оборони, виданого 28 березня 2022 року, довідки від 13 липня 2022 року, ОСОБА_1 перебуває в складі добровільного формування № 1 Глевахівської територіальної громади з 28 березня 2022 року.

Зупиняючи провадження у справі, апеляційний суд не врахував, що добровольче формування територіальної громади є воєнізованим підрозділом, а не військовим формуванням. Здійснення діяльності добровольчих формувань під безпосереднім керівництвом і контролем командира військової частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України, а також перехід їх за певних умов в оперативне підпорядкування командирів відповідних військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України не свідчить про перебування членів добровольчих формувань у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Тому оскаржена ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, оскільки відсутні докази на підтвердження наявності підстав для зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.

При цьому колегія суддів враховує, що суд апеляційної інстанції поновив провадження у справі ухвалою від 23 березня 2023 року та розглянув справу, тому відсутні підстави для направлення справи для продовження розгляду.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 червня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 липня 2023 року

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (частини перша - третя статті 134 ЦПК України.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18 та від 09 грудня 2021 року у справі № 922/3812/19, на які є посилання в касаційній скарзі, вказано, що адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги. За неможливості встановити умови щодо порядку обчислення, форми та ціни правової допомоги згідно з умовами договору суди, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського судувід 14 грудня 2021 року у справі № 922/676/21, на які є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат. З огляду на викладене вище колегія суддів зазначає, що відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат».

Схожий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 922/3812/19 та від 31 березня 2021 року у справі № 916/2087/18.

Відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

У частині восьмій статті 141 ЦПК України не встановлено вимог до форми заяви про надання доказів щодо витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи. Тому такі заяви можуть подаватись суду як в усній, так і в письмовій чи електронній формі. Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 грудня 2021 року у справі № 755/4466/20-ц (провадження № 61-16762св21).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається:

витрати відповідача у суді першої інстанції підтверджується, зокрема, договором про надання професійної правничої допомоги від 10 березня 2021 року, укладеним з АБ «Галини Папазової», додатковою угодою від 10 лютого 2022 року, актом прийняття-передачі наданих послуг від 18 травня 2022 року із зазначенням переліку наданих послуг, їх тривалості та вартості (а. с. 151-175 т.2); в судовому засіданні 17 травня 2022 року до закінчення судових дебатів представником відповідача було заявлено усну заяву про понесені витрати на правничу допомогу та 23 травня 2022 року (понеділок) подано письмове клопотання з необхідними доказами;

в акті № 1 про прийняття - передачу наданих послуг від 18 травня 2022 року, вартість участі у судових засіданнях визначена в розмірі 2 500,00 грн за кожне засідання. Проте суди не врахували, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги, і лише за неможливості встановити умови щодо порядку обчислення, форми та ціни правової допомоги згідно з умовами договору суди, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. У договорі про надання професійної правничої допомоги від 10 березня 2021 року відсутні умови (пункти) обчислення розміру витрат за участь у судових засіданнях у розмірі 2 500 грн, в якому сторони визначили, що розмір гонорару залежить від кількості витрачених годин з розрахунку 1 000,00 грн за годину. Тому враховуючи відсутність розрахунку суми судових витрат з обґрунтуванням обчислення розміру витрат за участь у судових засіданнях у розмірі 2 500 грн, заперечення іншої сторони, колегія суддів вважає за необхідне визначити заявлені до відшкодування судові витрати в цій частині в розмірі 1 000 грн за участь у одному судовому засіданні. Крім того, колегія суддів також приймає доводи касаційної скарги, що участь в судовому засіданні 26 жовтня 2021 року включена до розрахунку судових витрат двічі, вважає необґрунтованою необхідність витрат відповідача в частині підготовки клопотань про залишення позову без розгляду та про зупинення провадження у справі враховуючи, що ухвалою суду від 09 листопада 2021 року у задоволенні цих клопотань відмовлено. Інші доводи щодо непідтвердження витрат, їх недоведеність та неспівмірність не містять належного обґрунтування.

За таких обставин необхідно зменшити заявлені до відшкодування судові витрати на професійну правничу допомогу відповідача у зв`язку з розглядом справи судом першої інстанції до 9 850,00 грн (1 500 грн + 700 грн + 500 грн + 1 000 грн + (1 000 грн * 5) + 1 150 грн).

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 не подала до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат є необґрунтовані, оскільки у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат. Поряд з цим, позивачем не доведено, що неподання відповідачем попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат позбавило його можливості довести неспівмірність таких витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційних скарг, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині постановлені без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційні скарги слід задовольнити частково, ухвалу Житомирського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року скасувати, додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 червня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 липня 2023 року (в частині перегляду додаткового рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 червня 2023 року) змінити, зменшивши розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають компенсації на користь відповідача.

Щодо клопотання про розподіл судових витрат, понесених в суді касаційної інстанції

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновки, що «із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. … саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

У касаційній скарзі адвокат Папазова Г. А. просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 10 800,00 грн у зв`язку з підготовкою касаційної скарги на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 також просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн у зв`язку з підготовкою цього відзиву.

Враховуючи фактичний обсяг наданої відповідачу правничої допомоги, їх належне документальне підтвердження, а також відсутність клопотання позивача про зменшення їх розміру, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги представника ОСОБА_2 про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції.

Між тим, оскільки касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задовольняються частково, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 належить стягнути 10 400,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 141 400 402 406 411 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задовольнити частково .

Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року скасувати.

Додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 червня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 липня 2023 року в частині перегляду додаткового рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 червня 2022 року змінити, зменшивши розмір стягнених з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат на професійну правничу допомогу до 9 850,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 400,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи судом касаційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Житомирського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року, додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 червня 2023 року та постанова Житомирського апеляційного суду від 24 липня 2023 року в скасованих та змінених частинах втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Коротенко

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук