Постанова

Іменем України

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 466/2053/17

провадження № 61-44931св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», Західне головне регіональне управління публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Львівської області у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М.,

Ніткевича А. В., від 04 вересня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»

(далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк), про захист прав споживача та визнання частково недійсними положень кредитного та іпотечного договорів.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 24 листопада 2006 року між нею та банком був укладений кредитний договір на суму 44 800 доларів США, з них: 40 000 доларів США - на придбання житла майна у сумі;

4 800 доларів США - на оплату страхових платежів у сумі, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 0,84 % на місяць, з кінцевим терміном погашення до 23 листопада 2018 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору, цього ж дня між сторонами укладено договір іпотеки, предметом якого є належна їй квартира

АДРЕСА_1 .

Вказує, що при укладенні оспорюваних договорів відповідачем було порушено вимоги статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», пункт 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України

від 10 травня 2007 року № 168 (далі - Правил), а саме: незаконно встановлено у кредитному договорі щомісячне нарахування винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту в період сплати, що становило 80 доларів США щомісячно, і в період з

24 листопада 2006 року по 30 березня 2017 року нею було здійснено

124 платежі на загальну суму 9 920 доларів США, 9439,93 доларів США з якої вона просить повернути на свою користь, а 480,07 доларів США - зарахувати на погашення наявної заборгованості по кредитному договору.Крім того, зазначала, що фактично нею було отримано у касі банку

40 000 доларів США, оскільки 4 800 доларів США на сплату страхових платежів їй ніхто не видавав, а тому перевищення по тілу кредиту, яке банк незаконно вимагає сплатити, становить 4 227,12 доларів США.

Вважала, що внаслідок дострокового погашення нею тіла кредиту, її заборгованість по тілу кредиту становить 476,07 доларів США (40 000 -

18 000 - 21 523,93 = 476,07), а заборгованість по процентам - 4 долари США (0,84 х 476,07 = 4), що сумарно становить 480,07 доларів США.

Посилаючись на вищевикладене, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати недійсними положення укладених між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитного договору від 24 листопада

2006 року та договору іпотеки від 24 листопада 2006 року, в частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати; зобов`язати

ПАТ КБ «ПриватБанк» провести перерахунок фактичної заборгованості перед банком, та перерахунок сплаченої нею винагороди на суму

480,07 доларів США для погашення заборгованості по кредитному договору, решту суми 9439,93 доларів США - стягнути з банку на свою користь.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова у складі судді Ковальчука О. І. від 08 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсними положення кредитного договору та договору іпотеки

від 24 листопада 2006 року в частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати.

Зобов`язано ПАТ КБ «ПриватБанк» провести перерахунок фактичної заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» та зобов`язано відповідача провести перерахунок оплаченої ОСОБА_1 винагороди на суму 480,07 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, решту суми 9 439,93 доларів США повернути ОСОБА_1 .

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що положення кредитного договору про сплату винагороди за надання фінансового інструменту суперечить пункту 3.6 Правил та статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому їх слід визнати недійсними на підставі статей

203, 215 ЦК України із застосування наслідків недійсності цих положень, шляхом повернення позивачеві частини суми сплаченої нею винагороди та зарахування іншої її частини в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 04 вересня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 08 вересня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на час укладення між сторонами кредитного договору (24 листопада 2006 року) законом не було передбачено заборони встановлювати нарахування винагороди (комісії), однак суд застосував до спірних правовідносин законодавство в редакції, яке набуло чинності вже після укладення договору. Крім того, суд апеляційної інстанції вважав, що позивач не довела належними та допустимими доказами, що умови договору, якими встановлено нарахування комісії, є несправедливими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що умови договору про встановлення комісії є справедливими, висновок суду не ґрунтується на чинному законодавстві та суперечить практиці Верховного Суду України, висновки якого враховані не були..

Відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2018 року від АТ КБ «ПриватБанк» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому банк посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 01 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24 листопада 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти у розмірі 44 800 доларів США, з них: 40 000 доларів США - на придбання житла майна у сумі; 4 800 доларів США - на оплату страхових платежів у сумі, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі

0,84 % на місяць, з кінцевим терміном погашення до 23 листопада 2018 року.

Пунктом 1. 1. кредитного договору передбачено, що позичальник зобов`язується сплачувати на користь банку винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати. Періодом сплати вважається період з 25 по 30 число кожного місяця.

На забезпечення виконання умов кредитного договору, цього ж дня між сторонами укладено договір іпотеки, предметом якого є належна їй квартира АДРЕСА_1 . Зокрема пунктом 2 договору іпотеки забезпечено виконання ОСОБА_1 зобовязань за кредитним договором щодо сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просила визнати недійсними положення кредитного договору щодо зобов`язання сплати банку винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту та положення договору іпотеки, яким вона забезпечила виконання цього зобов`язання за кредитним договором.

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки відповідно до умов кредитного договору від 24 листопада

2006 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Згідно з абзацем другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня

2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

Положення спірного кредитного договору від 24 листопада 2006 року про сплату позичальником на користь банку комісії у вигляді винагороди за обслуговування кредиту (пункт 1.1 кредитного договору) є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.

При наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палата Верховного Суду: від 10 квітня 2019 року у справі 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження

№ 12-304гс18).

У пунктах 94, 95 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) зазначено, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У пунктах 69-73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Згідно з положеннями частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій

послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (частина п`ята статті 216 ЦК України).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції у порушення вищевказаних положень закону не врахував, що умова договору (пункт 1.1) про сплату щомісячної комісії у вигляді винагороди за надання фінансового інструменту суперечить приписам частини третьої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок, що свідчить про нікчемність зазначеного положення договору.

Визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав.

У той же час у випадку підтвердження нікчемності правочину суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину.

У запереченнях на позовну заяву, поданих до суду першої інстанції,

ПАТ КБ «ПриватБанк» заявило клопотання про застосування позовної давності до позовних вимог позивача (а. с. 99-101).

Згідно з статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Враховуючи те, що порушення сторонами вимог статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було допущено саме в момент укладення оспорюваних договорів - 24 листопада 2006 року, то саме в цей момент ОСОБА_1 була обізнана про умови кредитного договору, якими установлено сплату винагороди за надання фінансового інструменту, однак з позовом до суду ОСОБА_1 звернулася у березні 2017 року.

Отже, позивач пропустила строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про застосування наслідків недійсності правочину шляхом здійснення перерахунку сплаченої нею винагороди на суму 480,07 доларів США для погашення заборгованості по кредитному договору та стягнення з банку ні її користь іншої частини сплаченої винагороди у розмірі

9 439,93 доларів США.

Аналогічних висновків щодо початку перебігу позовної давності до вимог про визнання договору недійсним, заявлених одним із його сторін, дійшов Верховний Суд у постановах від 17 жовтня 2018 року у справі

№ 643/14830/16-ц, від 10 липня 2019 року у справі № 311/771/16-ц.

З огляду на зазначене Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_1 в частині застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, проте враховуючи, що позивач пропустила строк позовної давності, у позові необхідно відмовити за спливом позовної давності.

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на наведене, касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, змінивши мотивувальну частину постанови Апеляційного суду Львівськоїобласті від 04 вересня 2018 року з урахуванням висновків, сформульованих у цій постанові.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Львівської області від 04 вересня 2018 року

змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович