Постанова

Іменем України

24 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 592/3597/20

провадження № 61-15108св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Сумський державний педагогічний університет імені

А. С. Макаренка,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми, у складі судді Катрич О. М., від 03 липня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Ткачук С. С., Собини О. І., Хвостика С. Г., від 17 вересня

2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем. Постановою Сумського апеляційного суду від 18 грудня

2019 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 24 грудня 2019 року, у справі № 592/14598/18 було встановлено незаконне зменшення відповідачем заробітної плати позивача та стягнуто на її користь 9 366,86 грн ненарахованої заробітної плати за період з 04 вересня 2017 року по

31 серпня 2018 року, які всупереч статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) не були виплачені їй в день звільнення.

20 січня 2020 року, тобто із затримкою у 346 робочих днів, зазначені кошти надійшли на її картковий рахунок.

Посилаючись на викладене, позивач, просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку за період із 03 вересня

2018 року по 20 січня 2020 року в розмірі 169 398,14 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 липня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 03 вересня 2018 року по 20 січня 2020 року в розмірі 114 311,48 грн, з послідуючим утриманням з цієї суми податків і обов'язкових платежів. Стягнуто з Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності порушення відповідачем строків розрахунку з працівником при звільненні. Задовольняючи частково позовні вимоги суд виходив із середньоденного заробітку позивача в сумі 330,38 грн.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Сумського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року апеляційну скаргу Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка залишено без задоволення, а скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми

від 03 липня 2020 року в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період із 03 вересня 2018 року по 20 січня 2020 року змінено, визначено суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у розмірі 140 738,96 грн. Стягнуто з Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка на користь ОСОБА_1 605,05 грн на відшкодування фактично понесених судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Змінюючи рішення, апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції помилково визначений розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи ізсередньоденного заробітку в розмірі 330,38 грн, оскільки середньоденний заробіток позивача становив

406,76 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12 жовтня 2020 року засобами поштового зв'язку Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка, в інтересах якого діє представник - адвокат Думал О. С., подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просив рішення Ковпаківського районного суду м. Суми

від 03 липня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду

від 17 вересня 2020 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Ковпаківського районного суду м.

Суми.

У січні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц (пункт 1 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Зазначає, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми, при цьому має враховуватися: розмір простроченої заборгованості роботодавця; період затримки; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах.

Стверджує, що заборгованість з виплати заробітної плати позивачу виникла не у зв'язку з винними діями відповідача.

Затримка із виплатою частини заробітної плати викликана у тому числі тривалим розглядом судового спору з цього приводу.

Наголошує на тому, що Верховний Суд в справі № 825/325/16 за схожих обставин дійшов висновку про необхідність зменшення розміру компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку, а в справі № 569/6583/16-ц погодився з подібними висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У лютому 2021 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник - адвокат Кондратенко Ю. М., подала відзив на касаційну скаргу, в якій, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Наголошує на тому, що посилання в касаційній скарзі на неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, є безпідставним, оскільки такі висновки зроблені за інших фактичних обставин.

Стверджує, що приписами частини 1 статті 117 КЗпП України не передбачено будь-яких підстав для зменшення судом розміру середнього заробітку за весь час затримки, а доводи відповідача щодо необхідності врахування принципу співмірності при здійсненні таких виплат обґрунтовано відхиленні судами з посиланням на те, що такі виплати проводяться по день фактичного розрахунку.

Вважає, що відповідач проявив недобросовісну поведінку, надавши в справі № 592/14598/18 завідомо недостовірну інформацію щодо середньоденного заробітку, тоді як позивач звернулась із позовом без зволікання.

Зауважує, що касаційна скарга не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а тому наявні підстави для закриття касаційного провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 01 вересня 2005 року по 31 серпня 2018 року перебувала у трудових відносинах з Сумським державним педагогічним університетом імені А. С.

Макаренка.

Постановою Сумського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 592/14598/18, з урахуванням ухвали цього ж суду від 24 грудня 2019 року про виправлення описки, рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 вересня 2019 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення ненарахованої заробітної плати та суми індексації на заробітну плату і ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто із Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка на користь ОСОБА_1 9 366,86
грн, без урахування податків та обов'язкових платежів, у тому числі ненараховану заробітну плату за період з 04 вересня 2017 року по 31 серпня 2018 року у розмірі 9 255,70 грн і суму індексації заробітної плати у розмірі 111,16 грн.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу рішення місцевого суду залишено без змін.

20 січня 2020 року кошти стягнуті на користь ОСОБА_1 постановою Сумського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 592/14598/18 сплачені на її картковий рахунок.

Розмір середньоденної заробітної плати за останні два місяці, що передували звільненню становить 406,76 грн. Період затримки розрахунку становить 346 робочих днів.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини 1 статті 389 ЦПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення із відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правильним, оскільки всупереч положень статті 116 КЗпП України позивачу, при звільненні не були сплачені всі належні суми, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, - постановою Сумського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 592/14598/18.

Апеляційний суд відповідно до Порядку обчислення середньоденної заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, правильно визначив середньоденний заробіток позивача у розмірі 406,76 грн.

Разом із тим колегія суддів не погоджується із визначеним судами розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню із Сумського державного педагогічного університету імені А. С.

Макаренка на користь ОСОБА_1, оскільки судами не були враховані наступні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинахвикладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

Так, статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статтею 117 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Згідно з частиною 1 статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні.

Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13

ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності в цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117

КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

У розглядуваній справі судами встановлено, що розмір невиплаченої при звільненні позивача заробітної плати становив 9 366,86 грн, строк затримки розрахунку 346 робочих днів, остаточне судове рішення у справі № 592/14598/18 про стягнення цих коштів набрало законної сили 18 грудня 2019 року, а кошти фактично сплачені 20 січня 2020 року.

Розмір стягнутого апеляційним судом середнього заробітку за час затримки розрахунку (140 738,96 грн) більш ніж у п'ятнадцять разів перевищує розмір заборгованості невиплаченої позивачу при звільненні (9 366,86 грн), що є очевидно непропорційним наслідкам правопорушення та несправедливим щодо роботодавця.

Крім того суди попередніх інстанцій не звернули уваги, що між сторонами існував спір про розмір сум, належних працівникові при звільненні, який вирішувався в справі № 592/14598/18 та був вирішений на користь працівника лише частково.

Так, у справі № 592/14598/18 ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в розмірі 21 373,50 грн, натомість постановою Сумського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року ці вимоги були задоволено частково в розмірі 9 366,86 грн.

Відповідно до частини 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином у розглядуваній справі суди мали всі підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, Верховний Суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та критеріям визначеним Великою Палатою Верховного Суду, визначення в сумі 20 000 грн розміру відповідальності відповідача за прострочення ним виплати належних при звільненні позивачу коштів.

Висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові

від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) неодноразово підтвердженні Верховним Судом, зокрема у постановах від 08 липня 2020 року у справі № 761/17815/18 (провадження № 61-21117св19), від 29 липня 2020 року у справі № 212/6331/19 (провадження № 61-1610св20), від 02 грудня 2020 року у справі № 152/1957/15 (провадження № 61-4141св20), від 27 січня 2021 року у справі № 332/3682/17 (провадження № 61-9206св20).

Колегія суддів відхиляє викладені у відзиві на касаційну скаргу посилання представника позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19), оскільки в зазначеній справі лише підтверджено можливість застосування статей 116, 117 КЗпП України до спорів про стягнення із роботодавця середнього заробітку працівника за час затримки розрахунку при звільненні, які виникли після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати.

Разом із тим у справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду не відступала від висновків викладених у постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)

Також колегія суддів відхиляє викладені у відзиві на касаційну скаргу доводи щодо наявності підстав для закриття касаційного провадження.

Відкриваючи касаційне провадження у розглядуваній справі, Верховний Суд в ухвалі від 12 січня 2021 року встановив, що не дивлячись на те, що справа № 592/3597/20 є малозначною в силу закону, однак наявні підстави, передбачені підпунктом а) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.

Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 липня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вирішення питання про розподіл судових витрат необхідно змінити.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Статтею 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 липня 2020 року стягнуто із відповідача на користь держави судовий збір в сумі 840,80 грн.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила 1 261,20 грн судового збору.

Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка сплатив судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг в розмірі 1 714,67 грн та 2 814,78 грн відповідно.

Постановою Сумського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року стягнуто із відповідача на користь ОСОБА_1 605,05 грн судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.

Розмір задоволених позовних вимог (20 000 грн) пропорційно заявленим позивачем вимогам (169 398,14 грн) складає 11,81%, а від оспорюваної за касаційною скаргою суми (140 738,96 грн) - 14,21 %.

Враховуючи часткове задоволення вимог касаційної скарги та зменшення розміру стягнутого із відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, із Сумського державного педагогічного університету імені А. С.

Макаренка на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 148,95 грн, а на користь держави - 200,06 грн, а із ОСОБА_1 на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір

у розмірі 1 512,17 грн за подання апеляційної скарги та 2 414,80 грн за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сумського державного педагогічного університету імені А. С.

Макаренка задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 липня 2020 року, та постанову Сумського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року змінити, а саме зменшити розмір стягнутого із Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із 140 738,96 грн до 20 000 грн; зменшити розмір судового збору стягнутого із Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка на користь держави із 840,80 грн до 200,06 грн; зменшити розмір судового збору стягнутого із Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка на користь ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги із 605,05 грн до 148,95 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка судовий збір в розмірі 3 926,97 грн за подання апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В.

Шипович