Постанова

Іменем України

07 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 398/3701/16-ц

провадження № 61-16254св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Комунальний заклад «Палац культури «Світлопільський»,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 березня 2017 року у складі судді Крімченко С. А. та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 04 липня 2017 року у складі суддів: Письменного О. А., Голованя А. М., Дуковського О. Л.,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Комунального закладу «Палац культури «Світлопільський» (далі - КЗ «Палац культури «Світлопільський») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що з 16 травня 2005 року він почав працювати художнім керівником КЗ «Палац культури «Світлопільський», потім був призначений керівником вокально-інструментального ансамблю, а з 12 жовтня 2015 року позивач був переведений на посаду концертмейстера. 31 серпня 2016 року директором зазначеного закладу ОСОБА_2 позивачу було запропоновано ознайомитися і підписати контракт із художнім керівником Палацу культури. Вказував, що запропонований для підписання текст контракту не відповідав типовому контракту, який був затверджений Міністерством культури України за № 624 від 02 серпня 2016 року, у зв'язку з чим, ним було запропоновано виправити недоліки допущені при складанні контракту, на що йому було відмовлено.12 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до директора закладу ОСОБА_2 з приводу підписання виправленого контракту, оскільки з 01 вересня 2016 року по 11 вересня 2016 року вона перебувала на лікарняному, але йому було відмовлено, у зв'язку з тим, що він відмовився підписати запропонований йому проект контракту, хоча термін підписання контракту відповідно до пункту 3 Перехідних положень Закону України № 955-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року закінчується 28 січня 2017 року. 13 вересня 2016 року позивача не було допущено до робочого місця, оскільки, як йому повідомили, він був звільнений із займаної посади з 01 вересня 2016 року, хоча весь цей час він виконував свої службові обов'язки, заяви про звільнення не писав та з наказом про звільнення ознайомлений не був.

Посилаючись на вказані обставини, просив визнати звільнення на підставі пункту 9 статті 36 КЗпП України незаконним та поновити його на роботі, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 6 376 грн 53 коп. та 2 000 грн на відшкодування моральної шкоди, а також витрати на правову допомогу у розмірі 1 000 грн.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 березня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наказ про звільнення ОСОБА_1 виданий відповідно до вимог Закону України № 955-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року, підписаний повноважною особою, з даним наказом позивач був ознайомлений, проте відмовився його підписувати, про що був складений відповідний акт від 31 серпня 2016 року, тому підстави для визнання незаконним даного наказу відсутні.

Додатковим рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 травня 2017 року судові витрати віднесені на рахунок держави.

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 04 липня 2017 року рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 березня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що позивача правомірно було звільнено за пунктом 9 статті 36 КЗпП України із займаної посади, у зв'язку із припиненням безстрокового трудового договору, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури», про що його було попереджено за два місяці. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання незаконним звільнення ОСОБА_1

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що в разі встановлення факту відмови працівника від підписання контракту в останній день визначений наказом для укладення контракту, звільнення мало б відбутися не за пунктом 9 статті 36 КЗпП України, а за пунктом 6 цієї статті. Суди не врахували, що запропонована позивачу для підписання форма контракту не відповідала вимогам наказу Міністерства культури України «Про затвердження форми контракту з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури» від 02 серпня 2016 року № 624. Також суди дійшли помилкового висновку про те, що художній керівник ОСОБА_3 мала право на підписання контракту від імені роботодавця. Таким чином, звільнення позивача відбулось із порушенням вимог трудового законодавства.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

05 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Суди установили, що ОСОБА_1 з 16 травня 2005 року працював художнім керівником у КЗ «Палац культури «Світлопільський», з 12 жовтня 2015 року він був переведений на посаду концертмейстера вищевказаного закладу.

Відповідно до Закону України від 28 січня 2016 року № 955-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» з працівниками художнього та артистичного персоналу, які перебувають у трудових відносинах з державними та комунальними закладами культури, протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом укладається контракт строком від одного до трьох років без проведення конкурсу. Ця норма не поширюється на професійних творчих працівників комунальних закладів культури у територіальних громадах з населенням до 5 тисяч жителів.

Наказом КЗ «Палац культури «Світлопільський» від 30 червня 2016 року №93, на виконання вимог Закону України від 28 січня 2016 року №955-VIII, припинено з 31 серпня 2016 року безстрокові трудові договори з працівниками Палацу культури «Світлопільський», в тому числі і ОСОБА_1, концертмейстером Палацу культури «Світлопільський». Попереджено про наступне вивільнення 31 серпня 2016 року за пунктом 9 статті 36 КЗпП України працівників Палацу культури «Світлопільський». Діловоду ОСОБА_4 наказано підготувати необхідні документи для прийому на роботу працівників на посади художнього та артистичного персоналу шляхом укладання з ними строкових трудових договорів ( контрактів) з 01 вересня 2016 року.

Позивач ОСОБА_1 ознайомився із даним наказом 30 червня 2016 року.

Наказом № 39-к від 16 серпня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади концертмейстера Палацу культури «Світлопільський» на підставі пункту 9 статті 36 КЗпП України з 31 серпня 2016 року. Даний наказ виданий художнім керівником Палацу культури ОСОБА_3

Відповідно до пункту 9 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк, на визначений строк, встановлений за погодженням сторін та таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Чинним законодавством передбачена особлива форма трудового договору - контракт.

За змістом частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України від 9 липня 1998 року № 12-рп/98 роз'яснено, що контрактна форма трудового договору може впроваджуватись лише законом.

Установлено, що посада, яку обіймав позивач - концертмейстер, відповідно до переліку посад художнього та артистичного персоналу державних та комунальних закладів культури, заміщення яких здійснюється на конкурсній основі, затвердженого наказом Міністерства культури України від 01 липня 2016 року за № 497, відноситься до посад професійних творчих працівників.

Законом України від 28 січня 2016 року №955-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» статті 19, 20 Закону України «Про театри і театральну справу» викладено у новій редакції.

Також, зазначеним Законом внесено зміни до статті 21 Закону України «Про культуру», якою передбачені особливості трудових відносин та працевлаштування в закладах культури.

Відповідно до частини другої статті 21 Закону України «Про культуру» трудові відносини з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури оформлюються шляхом укладення контрактів.

Відповідно до пунктів 2, 3 Прикінцевих положень Закону України від 28 січня 2016 року № 955-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з керівниками державних та комунальних закладів культури, а також з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури згідно з пунктом 9 статті 36 КЗпП України. Ця норма не поширюється на професійних творчих працівників комунальних закладів культури у територіальних громадах з населенням до 5 тисяч жителів. З працівниками художнього та артистичного персоналу, які перебувають у трудових відносинах з державними та комунальними закладами культури, протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом укладається контракт строком від одного до трьох років без проведення конкурсу.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції з висновком якого погодився й апеляційний суд, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну правову оцінку, обґрунтовано виходив із того, що позивача правомірно було звільнено із займаної посади у зв'язку із припиненням безстрокового трудового договору на підставі пункту 9 статті 36 КЗпП України, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсній процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури», оскільки ОСОБА_1 був в установленому порядку повідомлений про наступне вивільнення та відмовився від підписання контракту.

Доводи касаційної скарги про те, що звільнення позивача повинно було бути згідно пункту 6 статті 36 КЗпП України є безпідставними, оскільки звільнення позивача на підставі пункту 9 статті 36 КЗпП України кореспондується з пунктами 2, 3 Прикінцевих положень Закону №955-VIII, де передбачено, що набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з керівниками державних комунальних закладів культури, а також з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури згідно пункту 9 статті 36 КЗпП України.

Отже, контрактна форма роботи творчих працівників, зокрема, і для позивача, запровадженаспеціальним Законом, який і підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги про те, що запропонований відповідачем контракт не відповідає типовій формі договору, а також встановлено строк дії договору один рік, тоді як законом строк дії договору визначено у три роки, не заслуговують на увагу, оскільки строк дії та умови контракту визначались з урахуванням наказу Міністерства культури України від 02 серпня 2016 року № 624, яким затверджено форму Контракту з професійними працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури, Закону України «Про культуру», Закону України від 28 січня 2016 року № 955-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів».

Також необґрунтованими є посилання заявника на те, що контракт пропонувалося підписати не з директором Палацу культури, а з художнім керівником. Так, апеляційний суд вірно зазначив про те, що відповідно до пункту 6 «Загальні положення» Посадової інструкції художнього керівника Палацу культури «Світлопільський» на період тимчасової відсутності директора закладу, виконання обов'язків директора покладаються на художнього керівника.

Згідно наказу від 04 травня 2016 року № 46-к з 05 липня 2016 року припинено безстроковий трудовий договір з директором Палацу культури «Світлопільський» ОСОБА_2

Наказом начальника управління культури і туризму Олександрійської міської ради Кіровоградської області № 110-к від 22 серпня 2016 року ОСОБА_2 призначено на посаду директора комунального закладу «Палацу культури «Світлопільський» з 23 серпня 2016 року на умовах контракту строком на п'ять років.

Отже, з 05 липня 2016 року по 22 серпня 2016 року обов'язки директора були покладені на художнього керівника ОСОБА_3, згідно посадової інструкції, а тому вона мала право підписувати контракт та наказ про звільнення ОСОБА_1

Доводи касаційної скарги щодо необхідності укладення з позивачем контракту не заслуговують на увагу та не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо дотримання вимог трудового законодавства при його звільненні.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 оскаржував підстави свого звільнення згідно пункту 9 статті 36 КЗпП України. Встановивши, що звільнення є законним, суди обґрунтовано виходили із відсутності підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі. При цьому із заявою до відповідача щодо укладення з ним трудового контракту ОСОБА_1 не звертався.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував, тому не заслуговують на увагу, оскільки всім обставинам, які викладенні у позовній заяві надано належну оцінку. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів. При вирішенні вказаної справи судами правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 04 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька Судді: А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. М. Сімоненко С. П. Штелик