Постанова

Іменем України

08 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 379/1542/19

провадження № 61-11684св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінанс Груп",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль",

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 березня 2020 року у складі судді Галагана В. І. та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року у складі колегії суддів: Березовенко Р.

В., Лівінського С. В., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінанс Груп" (далі - ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп") звернулось до суду з позовом, у якому просило:

- визнати недійсним договір про поділ житлового будинку, що є спільною власністю, з одночасним даруванням частини житлового будинку співвласником (змішаний договір) № 841, посвідчений 25 березня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л. Л. ;

- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки № 844, посвідчений 25 березня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л. Л. ;

- визнати недійсним договір дарування № 1469, посвідчений 28 квітня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л. Л. ;

- визнати недійсним договір дарування № 1466, посвідчений 28 квітня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л. Л.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 19 січня 2012 року між публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (далі - ПАТ "ВТБ Банк") та ОСОБА_2 укладений кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 517 600,00
грн для придбання автомобіля "Тойота Ленд Крузер".

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним між ПАТ "ВТБ Банк" та ОСОБА_2 був укладений договір застави транспортного засобу "Тойота Ленд Крузер", 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

На момент укладення кредитного договору ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1, яка надала згоду на укладення чоловіком кредитного договору та договору застави.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 кредитних зобов'язань за заявою ПАТ "ВТБ Банк" приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Голій Л. І. вчинив виконавчий напис про звернення стягнення на предмет застави, загальний розмір вимог - 422 869,04 грн, у термін із 04 березня 2013 року до 22 вересня 2015 року.

19 листопада 2015 року старшим державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби (далі - РВ ДВС) м. Києва Федоріною А. М. винесено постанову про арешт всього майна, належного боржнику ОСОБА_2.

У подальшому рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2016 року у справі № 755/10242/16 з ОСОБА_2 на користь ПАТ "ВТБ Банк" стягнуто кредитну заборгованість у розмірі 670 826,92 грн.

22 січня 2018 року ПАТ "ВТБ Банк" відступило на користь ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" право вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами № 220118нв, у тому числі й за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_2.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 14 березня 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року у справі № 755/10242/16, замінено стягувача ПАТ "ВТБ Банк" на його правонаступника ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп".

Окрім того, відносно відповідача ОСОБА_2 ухвалені судові рішення про стягнення кредитної заборгованості на користь публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") за кредитними договорами від 15 червня 2007 року № 014/2554/82/56749 та від 21 серпня 2006 року № 014/2554/74/43655 на загальну суму 59 969,13 доларів США.

25 березня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір про поділ житлового будинку, що є спільною сумісною власністю, з одночасним даруванням частини житлового будинку співвласником (змішаний договір), відповідно до якого сторони домовились про поділ належного їм на праві спільної сумісної власності житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1

У цей же день між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування земельної ділянки, відповідно до умов якого ОСОБА_2 безоплатно передав у дар дружині ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий №3224487201:01:003:0050, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

За договорами дарування від 28 квітня 2016 року №№ 1466 та 1469 ОСОБА_1 набула право власності на квартиру АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_3.

Вважає, що правочини з дарування нерухомого майна ОСОБА_2 на користь дружини ОСОБА_1 порушують права кредиторів, оскільки дії відповідачів під час укладення цих правочинів спрямовані не на реальне настання правових наслідків, обумовлених цими договорами, а на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від наступного звернення стягнення у рахунок виконання судових рішень, у зв'язку з чим просив визнати їх недійсними.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16 березня 2020 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 25 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л. Л. і зареєстрований в реєстрі за № 844.

Визнано недійсними пункти з 4 до 12 включно (в частині дарування) договору про поділ житлового будинку, що є спільною сумісною власністю, з одночасним даруванням частини житлового будинку співвласником (змішаний договір) від 25 березня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л. Л., зареєстрований в реєстрі за № 841.

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 20 січня2020 року. Скасовано заборону вчинення будь-яких дій щодо відчуження майна та арешт на однокімнатну квартиру АДРЕСА_2, однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 та на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1, які належать на праві власності ОСОБА_1. В іншій частині заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання рішенням суду законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Рішення суду першої інстанції аргументоване тим, що відчуження ОСОБА_2 належного йому майна на користь дружини відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно, як боржника. Після відчуження спірного майна у ОСОБА_1 відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 березня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 укладені договори дарування майна зі своєю дружиною з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення кредитного боргу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

04 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити рішення відповідно до пункту 2 або пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 917/2060/17 (щодо необхідності встановлення судом факту порушення прав позивача в результаті укладення оспорюваних правочинів), у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012, від 03 квітня 2018 року у справі № 910/31767/15, від 22 травня 2018 року у справі № 908/1064/1, від 17 липня 2018 року у справі № 911/4006/16, від 20 листопада 2019 року у справі № 922/793/19 (щодо порядку обчислення та перебігу позовної давності), у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2019 року у справі № 364/515/19 (щодо визначення (припинення) права власності на земельну ділянку відповідної частини спірного будинку, яка перебуває у власності відповідача як співвласника цього будинку) (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи: суди не дослідили докази у справі, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання відповідача про допит свідка, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 2, 3, 4 частини 3 статті 411, пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга свідчить про те, що судові рішення оскаржуються лише в частині задоволених вимог, в іншій частині не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Суди не встановили, які саме права позивача порушені внаслідок укладення оспорюваних правочинів та неправильно застосували норми матеріального права щодо порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Дніпровського районного суду міста Києва справу № 379/1542/19 за позовом ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінанс Груп" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна.

Зупинено дію рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 березня 2020 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року, до закінчення касаційного провадження.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 01 вересня 1998 року ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1

21 серпня 2006 року між ПАТ "Рафффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 014/2554/74/43655, за умовами якого останній одержав кредит у вигляді не відновлювальної лінії в сумі 30 000,00 доларів США зі сплатою 12 % річних та терміном повернення до 21 серпня 2026 року.

На забезпечення виконання умов зазначеного кредитного договору ОСОБА_2 передав в іпотеку ПАТ "Рафффайзен Банк Аваль" на підставі договору іпотеки від 21 серпня 2006 року належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_4.

15 червня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2 укладений кредитний договір №014/2554/82/56749, за яким останній отримав кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 40 800,00 доларів США з терміном повернення до 15 червня 2017 року.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 08 червня 2015 року у справі № 755/9371/15 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором від 15 червня 2007 року № 014/2554/82/56749 на загальну суму 31 055,58 доларів США.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року у справі № 755/9327/15 з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" стягнуто заборгованість за договором кредиту від 21 серпня 2006 року № 014/2554/74/43655 у розмірі 28 913,55 доларів США.

19 січня 2012 року між ОСОБА_2 та ПАТ "ВТБ Банк" укладено кредитний договір, згідно з яким позичальник отримав кредит у розмірі 517 600,00 грн на придбання автомобіля "Тойота Ленд Крузер".

Кредитний договір забезпечений договором застави транспортного засобу, укладеним 19 січня 2012 року між ПАТ "ВТБ Банк" та ОСОБА_2.

На момент укладення кредитного договору у власності боржника перебували квартира АДРЕСА_4, що була обтяжена за договором іпотеки від 21 серпня 2006 року, укладеним між ОСОБА_2 та АТ "Райффайзен Банк Аваль".

Крім того, у його власності перебували будинок АДРЕСА_1 площею 104,0 кв. м та земельна ділянка площею 0,25 га, розташована у Таращанському районі Київської області.

19 листопада 2015 року старший державний виконавець Дніпровського РВ ДВС м.

Києва Федоріна А. М. відкрила виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису від 05 жовтня 2015 року № 1033 про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення ОСОБА_2 заборгованості в сумі 422 896,04 грн та винесла постанову про арешт майна, належного боржнику.

Відповідно до отриманої Інформаційної довідки з державного Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 25 березня 2016 року ОСОБА_2 уклав із ОСОБА_1 договір про поділ житлового будинку, що є спільною сумісною власністю, з одночасним даруванням частини житлового будинку співвласником (змішаний договір), за яким ОСОБА_2 безоплатно передав у дар ОСОБА_1 Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_1, що розташований на земельній ділянці, площею 0,2500 га.

Згідно з частиною 5 цього договору вказаний житловий будинок з відповідними господарськими будівлями і спорудами в цілому переходить у власність ОСОБА_1.

У цей же день між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір дарування земельної ділянки, відповідно до умов якого ОСОБА_2 безоплатно передав у дар ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий №undefined, розташовану на АДРЕСА_1.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 серпня 2016 року у справі № 755/10242/16 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ "ВТБ Банк" заборгованість за кредитним договором від 19 січня 2012 року в сумі 670 826,92 грн.

18 серпня 2017 року Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в місті Києві відкрив виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 01 лютого 2017 року на підставі заочного рішення Дніпровського районного суду місті Києва від 25 серпня 2016 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "ВТБ Банк" заборгованості у сумі 680 891,33 грн.

28 лютого 2018 року старший державний виконавець Дніпровського РВ ДВС м. Києва Федоріна А. М. повернула стягувачу виконавчий документ на підставі пункту 2 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з відсутністю у боржника на праві власності рухомого та нерухомого майна для виконання рішення суду.

22 січня 2018 року між ТОВ "ФК "Укрфінанс груп" та ПАТ КБ "ВТБ Банк" укладено договір про відступлення права вимоги грошових зобов'язань, відповідно до якого ПАТ КБ "ВТБ Банк" відступило ТОВ "ФК "Укрфінанс груп" права вимоги за кредитним договором від 19 січня 2012 року, укладеним із ОСОБА_2.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 14 березня 2019 року, яку залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року, у справі № 755/10242/16 замінено сторону виконавчого провадження стягувача з ПАТ "ВТБ Банк" на ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінанс Груп".

Обґрунтовуючи підстави даного позову, позивач посилався на те, що оспорювані договори дарування вчинені без наміру створення правових наслідків, а з метою уникнення стягнення коштів за рішенням суду, у зв'язку з чим просив визнати їх недійсними на підставі статей 203, 215, 234 ЦК України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Так, підставами касаційного оскарження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 є посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 917/2060/17 (щодо необхідності встановлення судом факту порушення прав позивача в результаті укладення оспорюваних правочинів), у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012, від 03 квітня 2018 року у справі № 910/31767/15, від 22 травня 2018 року у справі № 908/1064/1, від 17 липня 2018 року у справі № 911/4006/16, від 20 листопада 2019 року у справі № 922/793/19 (щодо порядку обчислення та перебігу позовної давності), у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2019 року у справі № 364/515/19 (щодо визначення (припинення) права власності на земельну ділянку відповідної частини спірного будинку, яка перебуває у власності відповідача як співвласника цього будинку) (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України); порушення судами норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи: суди не дослідили докази у справі, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання відповідача про допит свідка, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 2, 3, 4 частини 3 статті 411, пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Звертаючись до суду з позовом, позивач як на підставу задоволення позовних вимог посилалася на фіктивність договорів дарування (стаття 234 ЦК України), зазначаючи при цьому, що оспорювані правочини вчинені ОСОБА_2 без наміру створення правових наслідків, а з метою уникнення стягнення коштів за рішенням суду, на шкоду кредитора.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами 2 та 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що "позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним".

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що "договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника)".

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) вказано, що "приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин)".

Суди під час розгляду справи, яка є предметом перегляду, встановили, що 09 січня 2012 року ОСОБА_2 уклав із ПАТ "ВТБ Банк", правонаступником якого з 22 січня 2018 року є ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінанс Груп", кредитний договір, за умовами якого отримав кредит на суму 517 600,00 грн для придбання автомобіля "Тойота Ленд Крузер".

05 жовтня 2015 року Київським міським нотаріальним округом видано виконавчий напис № 1033 про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення ОСОБА_2 заборгованості в сумі 422 896,04 грн. Стягувач ПАТ "ВТБ Банк".

19 листопада 2015 року старшим державним виконавцем Дніпровського РВ ДВС м.

Києва Федоріною А. М. відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису від 05 жовтня 2015 року № 1033 про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення ОСОБА_2 заборгованості в сумі 422 896,04 грн та винесено постанову про арешт всього майна боржника ОСОБА_2.

У березні 2016 року ОСОБА_2 (дарувальник) відчужив майно на підставі безоплатних договорів на користь дружини ОСОБА_1.

Відчуження майна здійснено ОСОБА_2 після набрання законної сили судовими рішеннями про стягнення з нього кредитної заборгованості за кредитними зобов'язаннями. Зобов'язання боржником не виконані.

Іншого нерухомого чи рухомого майна, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги кредитора та виконати рішення суду про стягнення боргу, ОСОБА_2 не має.

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Такого ж висновку, дійшов Верховний Суд у постанові від 24 липня 2019 року в справі №405/1820/17.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що укладення ОСОБА_2 договорів дарування нерухомого майна з дружиною ОСОБА_1 відбулось з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Виходячи з того, що оспорювані договори дарування, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, спрямовані на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення кредитних коштів із ОСОБА_2, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про визнання цих договорів недійсними.

При цьому, встановивши, що про порушення своїх прав позивачу стало відомо у лютому 2018 року, з урахуванням висновків, зроблених Великою Палатою Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16, суди правильно вважали, що позивачем не пропущена позовна давність для звернення з даними вимогами до суду, тому доводи касаційної скарги з цього приводу колегія суддів відхиляє.

Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, зводяться до невірного тлумачення ним норм матеріального права та переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень розгляду справи у суді касаційної інстанції, передбачених у статті 400 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення в оскарженій частині постановлені без додержання норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення в оскарженій частині - без змін.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року зупинена дія рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 березня 2020 року, то дія зазначеного судового рішення на підставі статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року в частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінанс Груп" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 25 березня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, визнання недійсними пунктів з 4 до 12 включно (в частині дарування) договору про поділ житлового будинку, що є спільною сумісною власністю, з одночасним даруванням частини житлового будинку співвласником (змішаний договір) від 25 березня 2016 року, залишити без змін.

Поновити дію рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 березня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун