Постанова

Іменем України

07 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 500/2867/18

провадження № 61-10599св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 03 грудня 2018 року у складі судді Кушнір С. І. та постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що вона 23 грудня 2009 року в касу відділення № 14 Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») внесла грошові кошти в сумі 53 700 грн з урахуванням укладення депозитного договору. В 2014 році вона звернулася до суду з позовом про стягнення боргу за договором банківського вкладу та відшкодування моральної шкоди, проте рішенням Апеляційного суду Одеської області від 19 липня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Внесені нею грошові кошти в сумі 53 700 грн були зараховані на рахунок № НОМЕР_1 (дебет). Цей рахунок не є персоніфікованим, а призначений для приймання готівки в національній та іноземних валютах від будь-яких клієнтів через каси відділень банків.

Квитанція від 23 грудня 2009 року відповідає вимогам Інструкції про касові операції в банках України, тому вона є документом, який підтверджує внесення грошової суми до банку.

Вона не позбавлена права вимагати повернення її майна, яке знаходиться у відповідача, та який до теперішнього часу користується її грошовими коштами.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в сумі 53 700 грн та 3 % річних в сумі 4 841,83 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 03 грудня 2018 року відмовлено в задоволенні позову.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що вимоги позивача про стягнення з ПАТ АБ «Укргазбанк» безпідставно набутих грошових коштів є необґрунтованими, оскільки позивачем не доведено факт безпідставного набуття банком грошових коштів.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 03 грудня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 03 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що Відділення № 14 Одеської філії АБ «Укргазбанк» за адресою: місто Ізмаїл, вулиця Леніна, 52, в яке вона внесла грошові кошти у 2009 році на даний час є Відділенням № 211/15 АБ «Укргазбанк» за адресою: місто Ізмаїл, проспект Миру, 52. Одеську філію АБ «Укргазбанк» реорганізовано в Одеську обласну дирекцію АБ «Укргазбанк». При реорганізації банку змінилися номери Відділень, код платника і код банку отримувача (МФО). На квитанції зазначений код 728759, проте суд у своєму рішенні вказав неправильний номер МФО 728739. Квитанція від 23 грудня 2009 року № 9 є належним доказом внесення до банку грошових коштів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У липні 2019 року ПАТ АБ «Укргазбанк» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що надана ОСОБА_1 квитанція не може бути належним доказом внесення до установи банку коштів, оскільки складена без дотримання вимог діючої на час виникнення спірних правовідносин Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337 (далі - Інструкція № 337), в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, якою врегульовано порядок оформлення касових документів на момент складання зазначеної заяви. Зазначений у квитанції код банку 328759 відсутній у довіднику банківських установ України, які мають банківську ліцензію. Рахунок № НОМЕР_2 ніколи не відкривався в АБ «Укргазбанк» на ім`я позивача, що свідчить про те, що кошти на підставі вищевказаної квитанції до банку не вносилися.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У 2014 році ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «АБ «Укргазбанк» про стягнення боргу за договором банківського вкладу та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалася на те, що 23 грудня 2009 року вона внесла у касу Відділення № 14 АБ «Укргазбанк» грошові кошти в сумі 53 700 грн з урахуванням укладення депозитного договору, які були зараховані на рахунок № НОМЕР_1 (дебет), що підтверджується квитанцією від 23 грудня 2009 року № 9.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 березня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ АБ «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 53 700 грн строкового вкладу, 11 431,48 грн несплачених відсотків, 48 939,61 грн відсотків за користування грошима, 21 096,63 грн втрат від інфляції та 1 033,86 грн судових витрат, а всього - 136 201,58 грн.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 04 серпня 2015 року апеляційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено частково. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 березня 2015 року в частині стягнення процентів на вклад, процентів річних від простроченої суми скасовано та ухвалено нове. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ АБ «Укргазбанк» про стягнення процентів на вклад в розмірі 11 431,48 грн, а також процентів річних від простроченої суми в розмірі 48 939,61 грн відмовлено. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 березня 2015 року в частині стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції та судових витрат змінено. Стягнуто з ПАТ АБ «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 53 700 грн боргу за договором банківського вкладу, втрати від інфляції в розмірі 15 935 грн, разом - 69 635 грн, судові витрати в розмірі 532,31 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року касаційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Одеської області від 04 серпня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 19 липня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 березня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не довела факт укладення між нею та банком договору банківського вкладу, а квитанція від 23 грудня 2009 року № 9 складена без дотримання вимог Інструкції про здійснення операції в банках України, якою було врегульовано порядок оформлення касових документів.

Також у зазначеному судовому рішення зазначено, що ненадходження до банку від ОСОБА_1 грошей в сумі 53 700 грн за квитанцією від 23 грудня 2009 року № 9 може бути з вини колишнього працівника банку, який звільнився.

При цьому апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 не позбавлена можливості вирішити питання про повернення грошей у кримінальному провадженні, яке на даний час триває, що підтверджується постановою про визнання її потерпілою.

З листа Одеської обласної дирекції ПАТ АБ «Укргазбанк» від 17 листопада 2016 року № 510/975/2016 встановлено, що у банку не обліковується рахунок № НОМЕР_2 ні у відкритих, ні у закритих рахунках, а у банку відсутні відомості про відкриття такого рахунку. Зазначений рахунок є неперсоніфікованим, а призначений для приймання готівки в національній та іноземній валютах від будь-яких клієнтів через каси відділень банків. Інформація про прийняття від ОСОБА_1 готівкових коштів через рахунок № НОМЕР_1 (дебет) для подальшого їх розміщення на рахунок № НОМЕР_3 або будь-який інший рахунок відсутня.

Згідно з листом ПАТ АБ «Укргазбанк» від 15 лютого 2018 року № БТ-668 банк не має можливості надати інформацію про зарахування грошових коштів на рахунок, у зв`язку з відсутністю у банку оригіналу квитанції про внесення коштів на депозитний рахунок та інформації по укладеному з ОСОБА_1 депозитного договору від 23 грудня 2009 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 07 червня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Солом`янського районного суду міста Києва.

21 червня 2019 року справа № 500/2867/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є верховенство права.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов`язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 ЦК України.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі

№ 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій, дійшли висновку про те, що надана позивачем квитанція від 23 грудня 2003 року № 9 є неналежним первинним бухгалтерським документом та не може слугувати доказом внесення коштів позивачем.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна з огляду на таке.

Як встановлено вище, ОСОБА_1 23 грудня 2009 року внесла на депозитний рахунок до Відділення № 14 АБ «Укргазбанк» Одеської філії грошові кошти в розмірі 53 700 грн, що підтверджується квитанцією від 23 грудня 2009 року № 9, яка містить підпис уповноваженої особи та штамп відділення банку.

Згідно з пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до пункту 8 глави 2 розділу ІІІ Інструкції № 337 після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є

підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Пункт 10.1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунка кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Інструкція № 337 визначає зразки касових документів, на підставі яких здійснюються приймання і видача готівки. Бланки касових документів виготовляються згідно з їх зразками друкарським способом або з використанням комп`ютерної техніки з відображенням обов`язкових реквізитів, передбачених цією Інструкцією, крім грошових чеків, які виготовляються лише друкарським способом (пункт 2 глави 1 розділу ІІІ Інструкції № 337).

Згідно з пунктом 3 глави 1 розділу ІІІ Інструкції № 337 до обов`язкових реквізитів касових документів, які оформлюються для зарахування суми готівки на відповідні рахунки (крім перелічених вище), також належать: номер рахунку отримувача та назва банку отримувача. Усі реквізити в касових документах мають бути заповнені згідно з правилами, зазначеними в додатку 14 до цієї Інструкції. Крім обов`язкових, касові документи можуть містити й інші реквізити, потрібні для здійснення окремих операцій з готівкою. Додаткові реквізити можуть бути дописані в касовому документі від руки ручкою.

З огляду на вказане квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі (правовий висновок, наведений у постановах Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-20цс12 та від 6 квітня 2016 року у справі № 6-352цс16).

Додержання письмової форми договору є обов`язковою умовою взаємовідносин між банком і вкладником (пункт 2.2 глави 2 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516).

Під час здійснення касових операцій банки мають забезпечувати своєчасне повне оприбуткування готівки національної та іноземної валюти, що надійшла до кас банку, та зарахування її на зазначені клієнтами рахунки згідно з вимогами нормативно-правових актів (пункт 8 розділу І Інструкції № 377).

Згідно з пунктом 3 глави І розділу ІІІ Інструкції № 377 банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати касові документи за касовими операціями, та визначає систему контролю за їх здійсненням.

Оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору.

Викладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19).

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на викладене, недотримання працівником банку вимог щодо оформлення касового документа (квитанції) не може свідчити про невнесення ОСОБА_1 грошових коштів до банку, а навпаки свідчить про те, що ОСОБА_1 була протиправно позбавлена права на володіння належним їй майно - грошовими коштами,тому заявлені позовні вимоги в частині стягнення 53 700 грн підлягають задоволенню.

Також підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині стягнення з ПАТ АБ «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 3 % річних в сумі 4 841,83 грн, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановивши порушення прав ОСОБА_1 на мирне володіння грошовими коштами, ПАТ АБ «Укргазбанк» повинен сплатити їй 3 % річних від 53 700 грн, які без достатньої правої підстави перебували у банку.

ОСОБА_1 не пропустила загальну позовну давність, встановлену статтею 257 ЦК України, оскільки вона протиправно була позбавлена права мирно володіти належним їй майном та відшуковувала своє право на повернення грошових коштів під час розгляду іншої справи.

Таким чином, судами неправильно застосовано вищенаведені норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову з наведених вище підстав.

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг ОСОБА_1 сплатила судовий збір в загальному розмірі 3 297,80 грн. Тому ці грошові кошти слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 03 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 53 700 (п`ятдесят три тисячі сімсот) гривень безпідставно набутих грошових коштів та 4 841 (чотири тисячі вісімсот сорок одну) гривню 83 копійки 3 % річних.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг в загальному розмірі 3 297 (три тисячі двісті дев`яносто сім) гривень 80 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська