Постанова

Іменем України

07 липня 2020 року

м. Київ

справа № 569/14325/17

провадження № 61-48057св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», Державна іпотечна установа,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної іпотечної установи на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 червня 2018 року у складі судді Першко О. О. та постанову Рівненського апеляційного суду від 05 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С., Боймиструка С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), Державної іпотечної установи про визнання договору іпотеки припиненим, зняття заборони відчуження нерухомого майна.

Позовна заява мотивована тим, що 13 квітня 2007 року між нею та ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», укладено кредитний договір № Ф1-07/53493-1433, відповідно до якого останній надав їй кредит у розмірі 40 000 доларів США до 13 квітня 2022 року.

З метою забезпечення належного виконання зобов`язання за кредитним договором від 13 квітня 2007 року № Ф1-07/53493-1433 між нею та ТОВ «Фінанси та Кредит» укладено іпотечний договір від 13 квітня 2007 року № 53493-1433. Предметом іпотеки є нерухоме майно - приміщення відділу постачання та збуту, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вона достроково погасила кредит, що підтверджується довідкою АТ «Банк «Фінанси та Кредит» від 12 липня 2016 року вих. № 9-321210/1049, згідно з якою заборгованість за кредитом погашена 11 травня 2016 року.

Незважаючи на виконання умов кредитного договору достроково, вона не змогла отримати документи про припинення іпотеки, оскільки, як їй стало відомо, відповідно до умов договору відступлення прав вимоги від 11 лютого 2015 року № 17/4-В, який був укладений між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та Державною іпотечною установою, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Державна іпотечна установа набула право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення за ними, визначеними у додатку № 1, у тому числі право вимоги, що виникло за кредитним договором від 13 квітня 2007 року № Ф1-07/53493-1433. Крім того, до нового кредитора перейшло право за іпотечним договором від 13 квітня 2007 року № 53493-1433.

Її не було повідомлено про укладення договору про відступлення права вимоги, тому вона здійснила погашення кредиту первинному кредитору - ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит». Вважає, що належно виконала зобов`язання.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , з урахуванням заяви від 08 травня 2018 року про уточнення позовних вимог, просила суд:

- визнати договір іпотеки щодо нерухомого майна - приміщення відділу постачання та збуту (літ. «Л-1»), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від 13 квітня 2007 року № Ф1-07/53493-1433, укладений між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним В. І. за реєстровим № 1339, таким, що припинений з 11 травня 2016 року;

- зняти заборону на відчуження ОСОБА_1 нерухомого майна: приміщення відділу постачання та збуту (літ. «Л-1»), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номер РПВН: 18486578, накладену приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним В. І. у зв`язку з укладенням іпотечного договору від 13 квітня 2007 року з реєстровим № 1339,

- вилучити вказаний запис з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 червня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано іпотеку нерухомого майна - приміщення відділу постачання та збуту (літ. «Л-1»), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за іпотечним договором від 13 квітня 2007 року № Ф1-07/53493-1433, укладеним між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним В. І. за реєстровим № 1339, такою, що припинена з 11 травня 2016 року. Знято заборону відчуження ОСОБА_1 нерухомого майна: приміщення відділу постачання та збуту (літ. «Л-1»), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номер РПВН: 18486578, накладену приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним В. І. у зв`язку з укладенням іпотечного договору від 13 квітня 2007 року з реєстровим № 1339, та вилучено вказаний запис з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. У решті позову відмовлено. Стягнуто з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 280 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не була обізнана про зміну особи кредитора. Позивачкою доведено факт дострокового виконання взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, належним доказом чого є довідка банку про відсутність заборгованості, який мав право отримувати оплату платежів за кредитним договором.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 05 листопада 2018 року апеляційну скаргу Державної іпотечної установи залишено без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 червня 2018 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що при розгляді справи суд першої інстанції належним чином з`ясував та перевірив обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам та обґрунтував висновки, викладені в рішенні, дотримався норм процесуального права, а тому підстави для скасування рішення суду відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду, Державна іпотечна установа просила суд скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 червня 2018 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 05 листопада 2018 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження дострокового погашення позивачкою кредитної заборгованості. Суди не врахували обов`язок саме первісного кредитора повідомити боржника про уступку права вимоги за умовами договору відступлення права вимоги від 11 лютого 2015 року № 14/4-В. Апеляційний суд помилково розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження, витребувано цивільну справу № 569/14325/17 із суду першої інстанції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 15 квітня 2020 року справу призначено колегії суддів у складі судді-доповідача Черняк Ю. В. та суддів: Воробйової І. А., Лідовця Р. А.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі адвоката Коноплястого Я. С. заперечувала проти доводів Державної іпотечної установи, зазначивши про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Фактичні обставини, встановлені судами

13 квітня 2007 року між ТОВ Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № Ф1-07/53493-1433, відповідно до якого банк надав позивачці грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 40 000 доларів США до 13 квітня 2022 року.

На забезпечення належного виконання зобов`язання за кредитним договором від 13 квітня 2007 року № Ф1-07/53493-1433 між ТОВ Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір від 13 квітня 2007 року № 53493-1433. Предметом іпотеки є нерухоме майно - приміщення відділу постачання та збуту, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до постанови Національного банку України від 17 вересня 2015 року № 612 ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» віднесено до категорії неплатоспроможних, що призвело до запровадження виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб процедури виведення банку з ринку шляхом введення тимчасової адміністрації Банку.

11 лютого 2015 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та Державною іпотечною установою було укладено договір відступлення права вимоги №17/4-В, згідно з яким банк відступив, а Державна іпотечна установа набула всі права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення по ним, вказаними у додатках до цього договору, у тому числі і за кредитним договором № Ф1-07/53493-1433.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20 січня 2016 року у справі № 910/21864/15 за позовом Державної іпотечної установи до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення заборгованості затверджено мирову угоду, укладену між Державною іпотечною установою та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», за умовами якої до моменту формування ліквідаційної маси та передачі усіх прав сплата заборгованості за кредитними договорами може відбуватися як через установу банку, так і за реквізитами, вказаними у повідомленні Державної іпотечної установи. Сторони домовилися здійснювати звіряння платежів та вести реєстр обліку заборгованості.

Відповідно до листа Державної іпотечної установи від 15 жовтня 2015 року № 7207/11/2, адресованого ОСОБА_1 , остання повідомлялась про зміну кредитора за іпотечним договором та кредитним договором. Документальне підтвердження отримання позивачкою цього листа відповідачем суду не надано.

За змістом листа Державної іпотечної установи від 29 вересня 2016 року № 4593/11/1, адресованого ОСОБА_1 , відомо, що припинення іпотеки нерухомого майна та виключення запису з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у зв`язку з повним виконанням зобов`язань за кредитним договором від 13 квітня 2007 року № Ф1-07/53493-1433 буде здійснено Державною іпотечною установою після повного врегулювання відносин між Державною іпотечною установою та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відповідно до мирової угоди, у тому числі після перерахування банком коштів, сплачених позивачкою за кредитом, починаючи з 18 вересня 2015 року у сумі 90 962,57 грн на поточний рахунок установи.

Відповідно до довідки ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» від 12 липня 2016 року № 9-321210/1049 та розрахунку заборгованості за кредитним договором № Ф1-07/53493-1433 від 13 квітня 2007 року відомо, що 11 травня 2016 року ОСОБА_1 внесла на рахунок ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» грошові кошти у рахунок дострокового погашення кредиту.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 червня 2018 року та постанова Рівненського апеляційного суду від 05 листопада 2018 року відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави «Позика», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (стаття 1049 ЦК України).

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Припинення зобов`язання регулюється главою 50 розділу І книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України.

Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Стаття 599 ЦК України визначає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Системний аналіз статей 599, 1049, 1054 ЦК України вказує про те, що належним виконанням кредитного договору є зарахування на узгоджений сторонами рахунок кредитора суми кредиту, передбачених договором процентів та можливих штрафних санкцій, у разі їх нарахування.

За змістом положень статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (частина друга статті 517 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно із частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила визнати договір іпотеки припиненим з огляду на належне виконання нею умов кредитного договору, на підтвердження чого ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» видало їй довідку про відсутність у неї заборгованість за кредитним договором.

Суди попередніх інстанцій виходили з обґрунтованості позовних вимог, встановивши, що про зміну кредитора та необхідність виконання зобов`язання новому кредитору, яким є Державна іпотечна установа, ОСОБА_1 не було відомо, а тому дострокове повернення кредиту на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» узгоджується з положеннями статті 516 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Належне виконання зобов`язання ОСОБА_1 на користь первісного кредитора підтверджено довідкою ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» від 12 липня 2016 року № 9-321210/1049 та розрахунком заборгованості за кредитним договором № Ф1-07/53493-1433 від 13 квітня 2007 року, яким суди попередніх інстанцій надали відповідну правову оцінку.

Встановлено, що Державна іпотечна установа направила ОСОБА_1 лист від 15 жовтня 2015 року № 7207/11/2 про зміну кредитора за іпотечним договором та кредитним договором.

Вказаний лист позивачкою не отримано, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, згідно з яким лист був направлений не за місцем проживання позивачки, а за місцем знаходженням іпотечного майна: АДРЕСА_1 , та повернутий Державній іпотечній установі у зв`язку із закінченням терміну зберігання з відміткою ПАТ «Укрпошта» «закрито, адресат відсутній».

Матеріалами справи підтверджується, що під час реєстрації іпотечного майна Державній іпотечній установі було відомо не тільки місцезнаходження цього майна, а й місце проживання позивачки.

За умови того, що ОСОБА_1 не була обізнана про наявність нового кредитора та про наявність неврегульованих відносин між відповідачами, правомірним є застосування судами положень статей 516, 517 ЦК України

За змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі

№ 6-979цс15).

Отже, наявні у матеріалах справи докази на підтвердження того, що позивачка виконала кредитні зобов`язання належним чином, сплативши залишок кредитної заборгованості первісному кредитору, оскільки вона не була обізнаною про нового кредитора та нові рахунки для зарахування кредитної заборгованості, вказують на наявність правових підстав для висновку про необхідність припинення іпотеки.

Саме про припинення іпотеки, а не договору правильно зазначив суд першої інстанції, посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України у постанові від 04 лютого 2015 року у справі

№ 6-243цс14.

Порушення апеляційним судом норм процесуального права з огляду на розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження колегія суддів не встановила, зважаючи на те, що розгляд справи в апеляційному суді відбувся у відкритому судовому засіданні, представник Державної іпотечної установи брав у ньому участь і, відповідно, мав правову можливість реалізувати свої процесуальні права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення цього спору.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної іпотечної установи залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 червня 2018 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 05 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець