Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.02.2021 року у справі №726/2395/19

Постанова

Іменем України

02 червня 2021року

м. Київ

справа № 726/2395/19-ц

провадження № 61-4730св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Чернівецька міська рада,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Чернівецької міської ради на постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О., Половінкіної Н. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У грудні 2019 року Чернівецька міська рада звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування збитків.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 19 жовтня 2016 року за ОСОБА_1 визнано право власності на нежитлову будівлю-склад, загальною площею 1 154,80 кв. м., на АДРЕСА_1.

Відповідач не брав участі у створенні та розвитку інфраструктури м. Чернівці і не перерахував до місцевого бюджету міста кошти пайової участі. Внаслідок невиконання відповідачем встановленого статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов'язку щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, територіальній громаді м. Чернівці завдано збитки у розмірі не отриманих коштів пайової участі.

Посилаючись на викладене, Чернівецька міська рада просила стягнути з відповідача заподіяні збитки у розмірі 791 615,40 грн.

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 06 жовтня 2020 у складі судді Асташева С. А. від 06 жовтня 2020 року у задоволенні позову Чернівецької міської ради відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами у встановленому законом порядку не досягнуто згоди щодо укладення договору про пайову участь, цей договір є неукладеним, а отже, не породжує жодних зобов'язань для його сторін, у тому числі щодо відповідальності за невиконання чи неналежне виконання умов договору. Крім того, позивачем пропущений строк позовної давності.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 04 грудня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову Чернівецької міської ради. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Чернівецької міської ради збитки у розмірі 6 200,00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право не порушене, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року в справі № 369/6892/15-ц). Отже, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову в зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Обов'язок звернутись до органу місцевого самоврядування із заявою про укладення договору пайової участі у розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту Законом покладено саме на замовника такого будівництва. Тобто, замовник будівництва має звернутись до відповідного органу місцевого самоврядування щодо укладення договору про пайову участь до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію з тим, щоб уповноваженим органом було підготовлено необхідний розрахунок величини пайової участі та проект договору про пайову участь, який замовник після ознайомлення має підписати з дотриманням вимоги щодо строку - до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. З огляду на викладене, зобов'язання взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту на відповідача покладено актом цивільного законодавства, незалежно від наявності чи відсутності договору між сторонами у справі щодо пайової участі у розвитку інфраструктури чи його належного повідомлення.

Відповідач як забудовник порушив свої обов'язки щодо укладення з міською радою договору про його пайову участь та сплати коштів для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Чернівці. Відповідач не звертався з приводу укладення договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Чернівці, що свідчить про його бездіяльність у вчиненні передбачених законодавством обов'язкових дій, у результаті чого настали негативні наслідки: Чернівецька міська рада була позбавлена коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту у відповідному розмірі. Отже, з ОСОБА_1 на користь Чернівецької міської ради підлягають стягненню збитки у розмірі 6 200,00 грн, завдані невиконанням зобов'язання щодо сплати пайової участі, що становить 10 % вартості будівництва, визначеної незалежною оцінкою об'єкта.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У березні 2021 року Чернівецька міська рада подала до Верховного Судукасаційну скаргу на постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 грудня 2020 року, в якій просить змінити зазначене судове рішення та стягнути з відповідача 791
615,40 грн, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 922/3693/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 572/3066/17.

Розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури м. Чернівці проводиться на підставі Положення про порядок пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Чернівці, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради від 24 грудня 2015 року № 54. Суд апеляційної інстанції здійснив посилання на пункт 2.5.1, який відсутній у положенні.

У травні 2021 року ОСОБА_1 подав до суду відзив на касаційну скаргу, згідно з яким, якщо позивач вважає, що між відповідачем повинен був укладений договір про пайову участь, то предметом позовних вимог мало бути саме визнання договору про пайову участь укладеним. Стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" виключена із Закону на підставі ~law10~ від 20 вересня 2019 року. Застосування договірних санкцій у вигляді стягнення неустойки та відшкодування збитків є можливе виключно у разі наявності між суб'єктами відповідних договірних відносин, якими й визначаються ці санкції та їхній розмір.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року відкрито провадження у справі, витребувано справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

14 травня 2021 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Встановлені судами обставини

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 19 жовтня 2016 року у справі № 726/1639-ц визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю-склад, загальною площею 1 154,80 кв. м на АДРЕСА_1.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідачем 21 грудня 2017 року зареєстровано право власності на нежитлову будівлю складу літ. "А ", загальною площею 1 154,80 кв. м, альтанка літ. "Б ", навіс літ. "В" та літ. "Г ", ворота " № 1-2 ", огорожа " № 3-4 ", фонтан "І" на АДРЕСА_1, на підставі вказаного рішення суду.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що неправомірна бездіяльність ОСОБА_1 щодо обов'язку взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.

Чернівці, який кореспондується зі зверненням до позивача із заявою про укладення такого договору, є протиправною формою поведінки, внаслідок якої Чернівецька міська рада була позбавлена права отримати на розвиток інфраструктури населеного пункту відповідну суму коштів, яка охоплюється визначенням упущеної вигоди (збитків), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення такої суми у судовому порядку.

При цьому, суд апеляційної інстанції, здійснюючи розрахунок вказаних збитків, виходив із того, що пунктом 2.5.1 Положення про порядок пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Чернівці, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради від 24 грудня 2015 року № 54, встановлено, що якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами, вона визначається на підставі незалежної оцінки вартості будівництва або виходячи з показників опосередкованої вартості спорудження об'єктів житла для Чернівецької області, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, станом на момент проведення розрахунку, але не пізніше дати здачі об'єкта будівництва в експлуатацію.

Оскільки оціночна вартість нежитлової будівлі-складу, загальною площею 1 154,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, складає 62 000 грн, то відповідно до пункту 2.8 вказаного Порядку розмір величини пайової участі (внеску) становить: 62 000,00 (вартість майна)*10 (встановлений розмір пайової участі)% = 6 200,00 грн (розмір пайового внеску).

У своїй касаційній скарзі заявник стверджує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 922/3693/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 572/3066/17.

Відповідно до стаття 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Проте, зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження, під час перегляду справи у межах доводів касаційної скарги позивача, оскільки обставини у зазначених справах та у справі, яка переглядається не є подібними.

Верховний Суд зазначає, що під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Разом з тим, такі доводи заявника є необґрунтованими, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, встановлено різні фактичні обставини.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 922/3693/18 зроблено висновок про те, що відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 09 листопада 2011 року № 804 укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста в цьому випадку є обов'язковим у силу вимог закону, а тому у ТОВ "Парковий-4" у силу прямої Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" виник обов'язок укласти договір про пайову участь замовників будівництва у створені і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Харкова. Встановлення порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування, до яких, у тому числі, відносяться виконавчі органи міських рад, а тому застосування положень Порядку пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Харкова (із змінами згідно з рішенням від 02 травня 2013 року № 319) у частині розрахунку розміру пайової участі саме на підставі вищенаведеної опосередкованої вартості, за умови ненадання відповідачем загальної кошторисної вартості об'єкту, не суперечить положенням законодавства.

У постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 572/3066/17 зроблено висновок про те, що за змістом положень ~law14~ порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до ~law15~. На виконання ~law16~ Порядком урегульовано організаційні та економічні відносини, пов'язані із залученням, розрахунком розміру, використанням коштів пайової участі замовників будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Сарни та укладання договорів про пайову участь. Зокрема, пунктом 1.2 Порядку встановлено, що замовник, який має намір укласти договір про пайову участь, зобов'язаний взяти участь у створенні інфраструктури м. Сарни. Така пайова участь (внесок) полягає у перерахуванні замовником після прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію до міського бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Разом з тим, у справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій взагалі не звернули уваги на те, що 17 жовтня 2019 року у зв'язку з набранням чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20 вересня 2019 року № 132-IX, статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" виключено.

Отже, оскільки Чернівецька міська рада звернулася до суду із цим позовом 12 грудня 2019 року, тобто після виключення статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", на підставі якої просила стягнути з ОСОБА_1 збитки у розмірі 791 615,40 грн, завдані невиконанням зобов'язання щодо сплати пайової участі, у Верховного Суду відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у вказаних вище постановах.

Положення про порядок пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м.

Чернівці, затверджений рішенням Чернівецької міської ради від 24 грудня 2015 року № 54, прийняте на виконання Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а отже, оскільки положення статті 40 виключено, то стягнення таких збитків лише на підставі вказаного Положення, є безпідставним.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 не подавав касаційну скаргу, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, оскільки для вирішення цього спору немає значення за яким алгоритмом здійснюється розрахунок збитків, з огляду на те, що положення закону, на підставі якого Чернівецька міська рада мала право вимагати стягнення таких збитків, - виключено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 395, 401, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Чернівецької міської ради залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик