Історія справи

Постанова

Іменем України

07 червня 2018 року

м. Київ

справа № 265/4743/17

провадження № 61-25823св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради Донецької області,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради Донецької області на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 2 жовтня 2017 року у складі судді Міхєєвої І. М. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 15 листопада 2017 року у складі суддів: Лопатіної М. Ю., Биліни Т. І., Принцевської В. П.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради Донецької області (далі - УСЗН) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просило стягнути з ОСОБА_4 суму надміру виплачених коштів щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг в розмірі 7537,28 грн.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_4 перебуває на обліку в УСЗН, як одержувач щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг за адресою фактичного проживання: АДРЕСА_2. Щомісячна адресна допомога внутрішньо перемішеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до вимог чинного законодавства відповідачці була призначена та сплачувалась з 29 січня 2015 року по 28 липня 2015 року, з 13 жовтня 2015 року по 15 березня 2016 року, з 12 квітня 2016 року по 11 жовтня 2016 року в сумі по 442,0 гривні щомісяця.

При перевірці обґрунтованості виплат з'ясувалося, що відповідачу ОСОБА_4 належить на праві власності 1/3 частина квартири за адресою: АДРЕСА_1, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Позивач посилається на те, що відповідно до пункту 20 розпорядження Кабінету Міністрів України від 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» деякі райони міста Маріуполя визначено як населенні пункти, де здійснювалася антитерористична операція. Разом з тим, розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р та від 02 грудня 2015 року № 1276-р були затверджені переліки населених пунктів, на території яких органи державної влади не виконують свої зобов'язання та населених пунктів розташованих на лінії зіткнення, в яких місто Маріуполь Донецької області не зазначено.

Оскільки порядок надання щомісячної адресної допомоги виключає можливість отримання цієї допомоги особами, які мають житло в населеному пункті, на території якого держава виконує свої зобов'язання, позивач просив стягнути з відповідача надмірно виплачену допомог.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 жовтня 2017 року у задоволенні позову Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що частина житлового приміщення, що належить відповідачу, розташована у місті Маріуполі, яке відноситься до районів проведення антитерористичної операції, а тому, отримана нею щомісячна адресна допомога виплачена їй обґрунтовано і підстав для стягнення цих коштів на рахунок позивача немає.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 15 листопада 2017 року апеляційну скаргу УСЗН відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про відмову у позові є правильним, оскільки призначена УСЗН матеріальна допомога сплачувалась відповідачу правомірно і підстави для її стягнення з відповідача відсутні.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, УСЗН, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1085р від 07 листопада 2014 року «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення», зі змінами від 02 грудня 2015 року № 1276-р, затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (додаток 1) та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення (додаток 2), в яких місто Маріуполь Донецької області не зазначено, а тому наявність у власності відповідача житла на території, де органи державної влади виконують всі свої зобов'язання в повному обсязі, є причиною виникнення переплати раніше виплачених сум допомоги.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою УСЗН на вищевказані судові рішення. Справу витребувано із суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідач не скористалася своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо її вимог і змісту до Верховного Суду не направила.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_4 з 25 січня 2015 року має статус особи, яка переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, а саме: з м. Донецьк Донецької області до м. Маріуполь.

Відповідно до рішень УСЗН від 05 лютого 2015 року, 23 листопада 2015 року та 15 квітня 2016 року ОСОБА_4 була призначена щомісячна адресна допомога внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг на періоди з 29 січня 2015 року по 28 липня 2015 року, з 13 жовтня 2015 року по 15 березня 2016 року, з 12 квітня 2016 року по 11 жовтня 2016 року.

Звертаючись до УСЗН із заявою про призначення допомоги, ОСОБА_4 вказувала, що у неї та будь-кого з членів сім'ї у володінні житлового приміщення поза межами тимчасово окупованої території України та райони проведення антитерористичної операції немає.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №75834228 від 14.12.2016 року, ОСОБА_4 має у власності 1/3 частку квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України (пункт 1 статті 1 цього ж Закону).

14 квітня 2014 року відповідно до Указу в.о. Президента України, Голови Верховної Ради України Т.О.В. від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» на території України розпочато проведення антитерористичної операції.

Згідно з наказом керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07 жовтня 2014 року № 33/6/а, Донецька і Луганська області визначені районами проведення антитерористичної операції з 7 квітня 2014 року.

Відповідно до пункту 5 статті 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», Кабінету Міністрів України доручено затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року « 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

30 жовтня 2014 року розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1053-р, затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, відповідно до якого, м. Маріуполь включено до вказаного переліку.

2 грудня 2015 року розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р, знову затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, відповідно до якого, м. Маріуполь також включено до вказаного переліку.

Відповідно до абз.2 п.6 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого, постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №505, в редакції, що діяла до 03 червня 2017 року (надалі - Порядок №505), грошова допомога не призначається у разі, коли будь-хто з членів сім'ї має у власності житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення.

Установивши, що місто Маріуполь, на території якого розташована квартира, та власником 1/3 частини якої є відповідач, не було виключено з переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_4 надмірно виплачених грошових коштів, оскільки адресна матеріальна допомога нараховувалась відповідачу як внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, відповідно до вимог чинного законодавства.

Доводи позивача про те, що відповідач має у власності частину житлового приміщення, яке розташоване на підконтрольній території України, а тому вона не мала права на отримання грошової допомоги, є необґрунтованими, оскільки це твердження не має правового значення для вирішення даної справи. Зі змісту абзацу 1 пункту 6 Порядку № 505 (в редакції, яка діяла на час здійснення виплат відповідачу) вбачається, що підставою невиплати та не призначення грошової допомоги є факт наявності у будь-кого з членів сім'ї житла, що не розташовано на тимчасово окупованій території України, на лінії зіткнення і в районах проведення антитерористичної операції.

Місто Маріуполь Донецької області, на території якого розташована належна відповідачу частина квартири, не було виключено з переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Оскільки ОСОБА_4 має у власності лише частину житлового приміщення, що знаходиться в населеному пункті, де проводилась антитерористична операція, вона мала право на підставі Порядку № 505, у спірний період отримувати грошову допомогу.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради Донецької області залишити без задоволення.

Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 2 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 15 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В. Пророк

І. М. Фаловська