Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.05.2025 року у справі №688/154/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2025 року

м. Київ

справа № 688/154/23

провадження № 61-8053св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А., учасники справи:

позивач - керівник Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Михайлюцької сільської ради,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Савченко Оксана Володимирівна, на постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Корніюк А. П., П`єнти І. В., Талалай О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2023 року керівник Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Михайлюцької сільської ради звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу та витребування земельної ділянки.

Позовну заяву мотивував тим, що наказом ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 12 вересня 2016 року № 22-23761-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 6825584600:07:051:0263, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована за межами населених пунктів Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області. Зазначив, що на підставі вказаного наказу за ОСОБА_1 20 вересня 2016 року зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 6825584600:07:051:0263, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1033417868255). Надалі вказану земельну ділянку ОСОБА_1 продала ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 11 жовтня 2016 року за № 2188. Після цього ОСОБА_2 здійснила об`єднання цієї земельної ділянки з іншими земельними ділянками і новоствореній земельній ділянці площею 6,00 га присвоєно новий кадастровий номер 6825584600:07:051:0248, за яким 11 квітня 2018 року зазначену земельну ділянку зареєстровано в Державному земельному кадастрі.

Вказував на те, що передача у власність земельної ділянки ОСОБА_1 здійснена з порушенням земельного законодавства, оскільки розпорядженням Шепетівської районної державної адміністрації від 29 жовтня 2010 року № 404/2010-р затверджено проект консервації деградованих та малопродуктивних земель на території Шепетівського району, який розроблено на замовлення ГУ Держкомзему у Хмельницькій області. Зокрема, із активного господарського обігу вилучено 40,00 га сільськогосподарських угідь (пасовища), що розташовані на території Михайлюцької сільської ради з метою здійснення їх консервації шляхом заліснення.

І за наявності прямої заборони зміни цільового призначення земельної ділянки та використання для цілей, не пов`язаних із консервацією, ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області на підставі наказу затверджено документацію із землеустрою та надано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку на території Михайлюцької сільської ради, що знаходиться в межах земель, які підлягають консервації шляхом заліснення.

Зважаючи на викладене, керівник Шепетівської окружної прокуратури просив суд: визнати незаконним (недійсним) наказ ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 12 вересня 2016 року № 22-23761-СГ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зі зміною виду цільового призначення з «для ведення фермерського господарства» на вид «для ведення особистого селянського господарства» та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 6825584600:07:051:0263, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області; витребувати у ОСОБА_2 у комунальну власність територіальної громади Михайлюцької сільської ради земельну ділянку загальною площею 2,00 га в тих же координатах, межах та конфігурації, що і земельна ділянка, кадастровий номер 6825584600:07:051:0263, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області.

У квітні 2023 року керівник Шепетівської окружної прокуратури подав до суду заяву про зміну предмета позову та остаточно просив суд визнати незаконним (недійсним) наказ ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 12 вересня 2016 року № 22-23761-СГ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зі зміною виду цільового призначення з «для ведення фермерського господарства» на «для ведення особистого селянського господарства» та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер земельної ділянки 6825584600:07:051:0263, для ведення особистого селянського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області; витребувати у ОСОБА_2 у комунальну власність територіальної громади Михайлюцької сільської ради земельну ділянку площею 0,4751 га, що розміщена в межах земельної ділянки, кадастровий номер 6825584600:07:051:0263.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 січня 2024 року у складі судді Стаднічук Н. Л. в задоволенні позовних вимог керівника Шепетівської окружної прокуратури відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що прокурор не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що при передачі ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, кадастровий номер 6825584600:07:051:0263, на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 12 вересня 2016 року № 22-23761-СГ, було передано частину земельної ділянки, яка підлягає консервації, в зв`язку з чим така земельна ділянка підлягає витребуванню у добросовісного набувача.

Не погоджуючись із цим рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки, перший заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В іншій частині рішення суду першої інстанції учасниками справи не оскаржувалось та набрало законної сили.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 22 квітня 2024 року апеляційну скаргу першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури задоволено. Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 січня 2024 року в частині відмови у витребуванні земельної ділянки скасовано та в цій частині ухвалено нове судове рішення. Витребувано у ОСОБА_2 у комунальну власність територіальної громади Михайлюцької сільської ради земельну ділянку площею 0,4751 га, що розміщена в межах земельної ділянки, кадастровий номер 6825584600:07:051:0263. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь Хмельницької обласної прокуратури 6 202,50 грн судового збору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи у цій справі нове судове рішення, апеляційний суд виходив із того, що відповідачка ОСОБА_1 незаконно набула право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 6825584600:07:051:0263, яка площею 0,4751 га накладається на межі земель, що підлягають консервації шляхом заліснення, та розпорядилася цією ділянкою зазначеної площі поза волею власника.

Водночас апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки ОСОБА_2 придбала спірну земельну ділянку в особи, яка не мала права відчужувати її, то ця земельна ділянка підлягає витребуванню у останньої, як добросовісного набувача, на підставі статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

31 травня 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Савченко О. В., через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 квітня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 та у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 686/14731/21, від 14 березня 2019 року у справі № 757/55244/17-ц, від 23 липня 2018 року у справі № 760/8892/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 906/240/18, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18770/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 26 лютого 2019 року у справі № 920/284/18, від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд:

- безпідставно скасував правильне та законне рішення суду першої інстанції;

- не врахував, що прокурор не довів порушення прав держави в особі Михайлюцької сільської ради зі сторони відповідачів;

- не звернув увагу на те, що прокурор не довів накладення спірної земельної ділянки у співвідношенні 100 % на межі земель, які підлягають консервації;

- проігнорував, що збірний кадастровий план, виготовлений посадовою особою Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» Хмельницької регіональної філії (далі - ДП «Центр Державного земельного кадастру») інженером-землевпорядником у кримінальному провадженні № 42022242250000062 від 15 вересня 2022 року, є неналежним та недостовірним доказом;

- вирішуючи питання про витребування спірної земельної ділянки у заявниці, не здійснив оцінки критеріїв сумісності заходу втручання у мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції);

- не звернув увагу на те, що прокурор у цій справі не обґрунтував належним чином законних підстав представництва інтересів держави в особі Михайлюцької сільської ради.

Також у касаційній скарзі заявниця виклала клопотання про зупинення дії оскаржуваної постанови Хмельницького апеляційного суду від 22 квітня 2024 року до закінчення перегляду вказаного судового рішення в касаційному порядку.

У червні 2024 року Хмельницька обласна прокуратура, у інтересах якої діє представник Висоцький Ю. М., через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відзив на касаційну ОСОБА_2 , в якому зазначила про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Савченко О. В., на постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 квітня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.; судді які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області матеріали справи № 688/154/23; відмовлено у задоволенні клопотання заявниці про зупинення дії постанови Хмельницького апеляційного суду від 22 квітня 2024 року; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2024 року матеріали справи № 688/154/23 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2025 року справу № 688/154/23 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядженням Шепетівської районної державної адміністрації (далі - Шепетівська РДА) від 05 серпня 2010 року № 293/2010-р надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо консервації малопродуктивних, деградованих і непридатних для сільськогосподарського використання земель (шляхом заліснення) Державному підприємству «Хмельницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (далі - ДП «Хмельницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою») на території Михайлюцької сільської ради, орієнтовною площею 40,00 га.

Розпорядженням Шепетівської РДА від 29 жовтня 2010 року № 404/2010-р затверджено проект землеустрою щодо консервації деградованих та малопродуктивних земель на території Михайлюцької сільської ради площею 40,00 га, який розроблено на замовлення ГУ Держкомзему у Хмельницькій області. Зокрема, із активного господарського обігу вилучено 40,00 га сільськогосподарських угідь (пасовища), які розташовані на території Михайлюцької сільської ради з метою здійснення їх консервації шляхом заліснення.

В розробленому ДП «Хмельницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» проекті землеустрою щодо консервації деградованих і малопродуктивних земель на території Шепетівського району наведені основні характеристики, показники та причини віднесення обстежених земель до малопродуктивних і деградованих земель.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 12 вересня 2016 року № 22-23761-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зі зміною виду цільового призначення в межах категорії земель за основним цільовим призначенням - землі сільськогосподарського призначення; змінено вид цільового призначення земельної ділянки з «для ведення фермерського господарства (01.02)» на «для ведення особистого селянського господарства (01.03)» та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 6825584600:07:051:0263, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області.

На підставі вказаного наказу за ОСОБА_1 20 вересня 2016 року зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 6825584600:07:051:0263, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1033417868255.

Надалі ОСОБА_1 вказану земельну ділянку продала ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 11 жовтня 2016 року за № 2188.

У межах досудового розслідування кримінального провадження № 42022242250000062 від 15 вересня 2022 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України), постановою слідчого Шепетівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області від 22 грудня 2022 року залучено спеціалістів Хмельницької регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру» з метою встановлення факту перебування спірної земельної ділянки в межах земельної ділянки, яка відведена для консервації шляхом заліснення відповідно до проекту консервації деградованих та малопродуктивних земель на території Шепетівського району, затвердженого розпорядженням Шепетівської РДА від 29 жовтня 2010 року № 404/2010-р.

На виконання вказаної постанови, посадовою особою ДП «Центр Державного земельного кадастру» Хмельницької регіональної філії інженером-землевпорядником ОСОБА_3 (кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника від 25 грудня 2021 року № 014836) проведено відповідну накладку та виготовлено збірний кадастровий план.

Відповідно до збірного кадастрового плану, земельна ділянка, кадастровий номер 6825584600:07:051:0263, площею 0,4751 га накладається на межі земель, що підлягають консервації шляхом заліснення.

Правове обґрунтування

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до пункту «д» частини першої статті 164 ЗК України охорона земель включає консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь.

Статтею 1 Закону України «Про охорону земель» передбачено, що консервація земель полягає у припиненні господарського використання на визначений термін та залуження або залісення деградованих і малопродуктивних земель, господарське використання яких є екологічно та економічно неефективним, а також техногенно забруднених земельних ділянок, на яких неможливо одержувати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров`я.

Відповідно до вимог частини другої статті 171, статті 172 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до малопродуктивних земель відносяться сільськогосподарські угіддя, ґрунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю, а їх господарське використання за призначенням є економічно неефективним.

Консервації підлягають деградовані і малопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним. Консервація земель здійснюється шляхом припинення їх господарського використання на визначений термін та залуження або заліснення. Консервація земель здійснюється за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на підставі договорів з власниками земельних ділянок. Порядок консервації земель встановлюється законодавством України.

Частиною четвертою статті 172 ЗК України передбачено, що порядок консервації земель встановлюється законодавством України.

Пунктом 2 Порядку консервації земель, затвердженого наказом Міністерство аграрної політики та продовольства України від 26 квітня 2013 року № 283 «Про затвердження Порядку консервації земель» (далі - Порядок консервації земель), у редакції, чинній на час прийняття спірного наказу визначено, що консервація земель здійснюється шляхом припинення їх господарського використання на визначений строк та залуження або заліснення. Консервація земель здійснюється за наявності: порушення поверхні земельних ділянок внаслідок землетрусів, зсувів, карстоутворення, повеней; еродованих земель, перезволожених земель з підвищеною кислотністю або засоленістю та ґрунтів, забруднених хімічними речовинами й іншими видами забруднень, небезпечних для здоров`я людей; малопродуктивних земель, ґрунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю; радіаційно небезпечних, радіоактивно забруднених земель або забруднених важкими металами та іншими хімічними елементами.

Пунктом 4 Порядку консервації земель передбачено, що консервація земель, які перебувають у власності чи користуванні юридичних або фізичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок і землекористувачів. Якщо на земельні ділянки, які підлягають консервації, не оформлено право власності або користування, подання про їх консервацію здійснюється за ініціативою уповноваженого органу.

Згідно пунктами 17, 18, 20 Порядку консервації земель після закінчення строку консервації земель, визначеного проектом консервації, на підставі заяви власника земельної ділянки або землекористувача чи з власної ініціативи уповноважений орган в місячний строк створює комісію з обстеження законсервованих земель в натурі (на місцевості). Комісія проводить обстеження законсервованих земель у натурі (на місцевості) і вносить до уповноважених органів пропозицію щодо повернення земель до попереднього використання, продовження строків консервації або інші пропозиції, направлені на їх раціональне та екологічно безпечне використання. На час проведення консервації земель забороняється зміна цільового призначення земельної ділянки та ведення будь-якої діяльності, крім передбаченої проектами консервації земель.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до положень статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19)).

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи судове рішення у справі, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що відповідачка ОСОБА_1 незаконно набула право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 6825584600:07:051:0263, яка площею 0,4751 га накладається на межі земель, що підлягають консервації шляхом заліснення, та розпорядилася цією ділянкою зазначеної площі поза волею власника.

Водночас апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що порушене право власника спірної земельної ділянки підлягає захисту у спосіб, обраний позивачем.

Посилання у касаційній скарзі на те, що прокурор у цій справі не обґрунтував належним чином законних підстав представництва інтересів держави в особі Михайлюцької сільської ради, є безпідставними з огляду на таке.

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

З метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставою для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» закріплено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу відповідно до положення частини четвертої статті 56 ЦПК України.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду: від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), на яку заявник посилається у касаційній скарзі, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21).

У справі, що переглядається, прокурор зазначив, що підставою для представництва інтересів держави є те, що ОСОБА_1 неправомірно набула право приватної власності на земельну ділянку, яка розташована в межах консервації деградованих та малопродуктивних земель шляхом заліснення та частково накладається на такі землі, яку в подальшому відчужила ОСОБА_2 , чим порушила інтереси держави в особі Михайлюцької сільської ради.

Також прокурор вказав, що листом від 30 листопада 2021 року № 54-9334 вих-22 керівник Шепетівської окружної прокуратури повідомив Михайлюцьку сільську раду про встановлення факту незаконності вибуття із комунальної власності спірної земельної ділянки, щодо якої прийнято рішення про консервацію, на користь приватної особи, порушення цим фактом інтересів держави та необхідність вжиття заходів представницького характеру щодо повернення у комунальну власність територіальної громади вказаної земельної ділянки (т.1 а. с. 308-309).

Листом від 08 грудня 2022 року № 01-20/654 Михайлюцька сільська рада повідомила прокуратуру, що заходи представницького характеру за цим фактом не вживалися, юрист у сільській раді відсутній (посада вакантна) і сільська рада просить окружну прокуратури бути її повноважним представником у здійсненні повноважень по цьому питанню у суді (т. 1 а. с. 353).

Листом від 26 грудня 2022 року керівник Шепетівської окружної прокуратури № 54-10085вих-22 повідомив Михайлюцьку сільську раду про те, що є підстави для звернення до суду з позовом про витребування спірної земельної ділянки в комунальну власність (т. 1 а. с. 351, 352).

Отже, з огляду на те, що Михайлюцька сільська рада заходи щодо усунення вказаних порушень земельного законодавства (в тому числі звернення до суду) тривалий час на вживала, що свідчить про здійснення інтересів держави неналежним чином, прокурор у цій справі належним чином обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави органами прокуратури у порядку статті 131-1 Конституції України та статті 33 Закону України «Про прокуратуру».

Доводи касаційної скарги стосовно того, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц та у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 686/14731/21, від 14 березня 2019 року у справі № 757/55244/17-ц, від 23 липня 2018 року у справі № 760/8892/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 906/240/18, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18770/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 26 лютого 2019 року у справі № 920/284/18, від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17, є необґрунтованими, оскільки оскаржуване судове рішення таким висновкам не суперечить, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суд апеляційної інстанцій виходив з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 02 вересня 2019 року у справі № 500/5291/13-ц, є безпідставними, оскільки в провадженні Верховного Суду така цивільна справа не перебувала.

Посилання у касаційній скарзі на те, що прокурор не довів накладення спірної земельної ділянки у співвідношенні 100 % на межі земель, які підлягають консервації, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до положень статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Тобто власник може витребувати від особи лише ту частину його земельної ділянки (майна) яким вона незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа.

Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суд у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23).

Отже, оскільки у цій справі прокурор довів факт накладення земельної ділянки, кадастровий номер 6825584600:07:051:0263, яка зареєстрована на заявницю, на межі земель, що підлягають консервації шляхом заліснення, лише площею 0,4751 га, тому саме на цю частину спірної земельної ділянки (площі) у прокурора в інтересах держави є підстави для витребування.

Доводи касаційної скарги про те, що збірний кадастровий план, виготовлений посадовою особою ДП «Центр Державного земельного кадастру» Хмельницької регіональної філії, інженером-землевпорядником у кримінальному провадженні № 42022242250000062 від 15 вересня 2022 року, є неналежним та недостовірним доказом, зводяться до необхідності переоцінки наявних у справі доказів, що виходить за межі процесуальної компетенції суду касаційної інстанції, передбаченої частиною першою статті 400 ЦПК України.

Такими чином, наведені в касаційній скарзі доводи у своїй сукупності не спростовують правильність висновків апеляційного суду щодо наявності підстав для застосування положень статті 388 ЦК України у цій справі.

Водночас Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про витребування спірної земельної ділянки у заявника, не здійснив оцінки критеріїв сумісності заходу втручання у мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм та не суперечити принципам верховенства права.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу держави у право на мирне володіння майном, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»).

Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності», як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, Конвенція гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Рішеннями ЄСПЛ від 24 червня 2003 року у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» закріплені принципи застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

У пункті 71 рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене, принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування з приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

У цій справі апеляційний суд, ухвалюючи рішення про витребування в ОСОБА_2 у комунальну власність територіальної громади Михайлюцької сільської ради земельної ділянки площею 0,4751 га, що розміщена в межах земельної ділянки, кадастровий номер 6825584600:07:051:0263, вказаного не врахував, не надав оцінку наявності підстав для втручання у мирне володіння спірним майном заявниці, яка набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном закріплених у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а також не надав оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням.

За відсутності наведення належних мотивів стосовно практики ЄСПЛ з питання втручання держави у право власності, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України.

Отже, відповідні доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, то касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду у цій справі підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до апеляційного суду для встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи апеляційний суд має врахувати викладене вище, надати оцінку пропорційності втручання держави у мирне володіння відповідачкою ОСОБА_2 спірним майном, яка набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном закріплених у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням; вирішити справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права; ухвалити законне і справедливе судове рішення.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема із розподілу судових витрат.

Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 409 411 415 416 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Савченко Оксана Володимирівна, задовольнити частково.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 квітня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець