Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.05.2025 року у справі №183/2176/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2025 року

м. Київ

справа № 183/2176/17

провадження № 61-9845св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»,

треті особи -Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Римська Анастасія Вікторівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» та приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Римської Анастасії Вікторівни, від імені якої діє представник - адвокат Кім Ганна Володимирівна, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2024 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «УкрСиббанк», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Кей-Колект», про визнання недійсним договору іпотеки, скасування заборони на нерухоме майно, внесення відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно про виключення запису.

Позовна заява мотивована тим, що30 червня 2001 року між нею та ОСОБА_2 укладений шлюб, що був зареєстрований Індустріальним відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 398.

15 грудня 2004 року ОСОБА_2 за договором дарування набув у власність житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

У подальшому, а саме 27 вересня 2007 року виконкомом Піщанської сільської ради Новомосковського району винесено рішення, яким було надано дозвіл на переобладнання зазначеного вище житлового будинку, а також дозволено побудувати гараж, басейн та альтанку. За час проживання в зазначеному будинку, за рахунок спільного сімейного бюджету, спільною працею ними було проведено капітальний ремонт будинку зі збільшенням як загальної так і житлової площі, збудовано капітальний гараж, баню, альтанку, басейн, а також приведено у належний стан земельну ділянку навколо будинку.

18 квітня 2008 року згідно з актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків пред`явлений до прийняття житловий будинок з господарськими будівлями прийнято в експлуатацію.

24 квітня 2008 року Новомосковською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області, на підставі розпорядження першого заступника голови Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 23 квітня 2008 року № 679, замість договору дарування від 15 грудня 2004 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на вказаний житловий будинок.

У подальшому фактичні сімейно-шлюбні відносини між нею та відповідачем не склалися, тому вони припинили спільне проживання. Наприкінці 2015 року вона звернулася з позовом про визнання вищезазначеного житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року у справі № 183/6185/15 визнано спільною сумісною власністю подружжя її та ОСОБА_2 житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Під час розгляду справи щодо поділу майна подружжя вона дізналася, що 30 травня 2008 році між ОСОБА_2 та АКБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») було укладено договір іпотеки № 11353450000/11353534000/3, відповідно до якого іпотекодавець ОСОБА_2 передав АКБ «УкрСиббанк» в іпотеку нерухоме майно, а саме вказаний будинок.

25 грудня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саєнко Е. В., на підставі договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12 грудня 2011 року, на належний їй та ОСОБА_2 будинок було накладено обтяження № 13437520, а саме іпотеку на користь ТОВ «Кей-Колект».

Позивач вважала договір іпотеки недійсним, оскільки такий укладений без її згоди, як співвласника майна.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: визнати недійсним договір іпотеки від 30 травня 2008 року № 1135345000/11353534000/3, укладений між ОСОБА_2 та АКБ «Укриббанк», посвідчений 30 травня 2008 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Римською А. В., зареєстрований у реєстрі за № 2131; скасувати заборону на нерухоме майно, реєстраційний номер 7297224, накладену на будинок АДРЕСА_1 ; внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про виключення запису, реєстраційний номер 1343750, з реєстру щодо обтяження нерухомого майна іпотекою, згідно з договором про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 12 грудня 2012 року № 5207-5208.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Протокольною ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2017 року замінено відповідача у справі з ПАТ «УкрСиббанк» на ТОВ «Кей-Колект», ПАТ «УкрСиббанк» переведено у статус третьої особи, а також залучено до участі у справі як третю особу приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Римську А. В.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 15 лютого 2024 року у складі судді Сороки О. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що оспорюваний договір іпотеки був укладений за наявності нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1 , при цьому нею не надано переконливих та беззаперечних доказів того, що вона не підписувала таку згоду.

Відхиляючи висновок експерта Дніпропетровського науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру від 22 травня 2020 року № 19/104-7/7/279 про те, що підпис на відповідній заяві ОСОБА_1 не належить, суд вказав, що її підписи на позовній заяві, копії паспорта, копії довіреності ОСОБА_1 від 17 серпня 2015 року, стійко видозмінені від інших її вільних підписів, що були використані при проведенні експертизи. Оцінюючи таку явну видозмінність, тобто варіативність підпису позивача, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 у своєму повсякденному житті використовує наявний підпис, що був направлений для проведення експертизи, а знаходячись під впливом різного виду чинників, у тому числі проставляючи підпис в документах, які засвідчуються нотаріусом або іншою посадовою особою, застосовує інший варіант підпису, який беззаперечно свідчить про нестійкість підпису, який вона використовує у своїй практиці.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 15 лютого 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір іпотеки № 1135345000/11353534000/3 від 30 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком «УкрСиббанк», посвідчений 30 травня 2008 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Римською А.В., зареєстрований в реєстрі за № 2131.

Скасовано заборону на нерухоме майно, реєстраційний номер 7297224, накладену на будинок АДРЕСА_1 .

Внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про виключення запису, реєстраційний номер 1343750, з реєстру щодо обтяження нерухомого майна іпотекою, згідно договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки № 5207-5208 від 12 грудня 2012 року.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що оспорюваний договір іпотеки був укладений між ОСОБА_2 та АКБ «УкрСиббанк» без згоди на те дружини та співвласника майна - ОСОБА_1 , тому підлягає визнанню недійним (стаття 65 СК України, стаття 369 ЦК України).

При цьому, апеляційний суд взяв до уваги вказаний висновок експерта, вважав його належним, а дослідження таким, що проведено з додержанням відповідних норм та рекомендацій.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у липні 2024 року до Верховного Суду, ТОВ «Кей-Колект», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2024 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2024 року до Верховного Суду, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Римська А. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2024 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ТОВ «Кей-Колект» мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, про те, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи ? контрагента за таким договором. При цьому, іпотечне майно було визнано спільним сумісним майном подружжя тільки у 2017 році, тому банк, укладаючи договір 30 травня 2008 року, не знав і не міг знати про те, що майно, яке передається в іпотеку, належить також і ОСОБА_1 .

Касаційна скарга приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Римської А. В. мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно взяв до уваги висновок судової експертизи, не врахувавши те, що вільні зразки підпису ОСОБА_1 , які були використані при проведенні відповідного дослідження, були видозмінені, на що правильно звернув увагу суд першої інстанції. При цьому, скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на вказане уваги не звернув та не обґрунтував незгоду з висновками місцевого суду.

Крім того, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції взагалі не надав правової оцінки поданій ПАТ «УкрСиббанк» заяві про застосування наслідків спливу строку позовної давності, коли відповідна особа ще перебувала у статусі відповідача у справі. При цьому, частиною другою статті 55 ЦПК України передбачено, що усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Відзиви на касаційні скарги учасники справи до суду не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2024 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Кей-Колект» у цій справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції та зупинено дію постанови Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2024 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Римської А. В.

04 жовтня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до поданої копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 30 червня 2001 року в Індустріальному відділі реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 398.

Згідно з актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків від 18 квітня 2008 року прийнято в експлуатацію житловий будинок з господарськими будівлями розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24 квітня 2008 року № 679 , виданого взамін договору дарування від 15 грудня 2004 року за № 1-2730, будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 перебуває у приватній власності ОСОБА_2 .

Згідно з витягом Новомосковського районного комунального підприємства бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24 квітня 2008 року № 18635017, будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 перебуває у приватній власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 24 квітня 2008 року НОМЕР_3 , виданого Новомосковською районною державною адміністрацією.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року у справі № 183/6185/15 визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору про надання споживчого кредиту від 30 травня 2008 року № 11353450000 банк зобов`язується надати ОСОБА_2 грошові кошти в іноземній валюті, у розмірі 177 000 доларів США, що дорівнює еквіваленту 858 804 грн за курсом Національного банку України на день укладання договору. З метою забезпечення виконання договору про надання споживчого кредиту банком приймається застава нерухомості, а саме домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також порука ОСОБА_1 , позичальник зобов`язаний повернути грошові кошти у повному обсязі в термін до 01 червня 2018 року.

Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Римська А. В. надала до суду засвідчену нею заяву, зареєстровану в реєстрі за № 2130, в якій зазначено, що ОСОБА_1 дає згоду на передачу в іпотеку її чоловіком ОСОБА_2 будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , будинок який передається в іпотеку, є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як такий, що набутий у період перебування у зареєстрованому шлюбі.

Під час розгляду цієї справи, судом двічі призначалися судові почеркознавчі експертизи.

20 вересня 2017 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області проведення експертизи доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз. Судовий експерт повідомив про неможливість надання висновку, оскільки не надані додаткові матеріали для дослідження.

На виконання ухвали Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2019 року Дніпропетровський науково-дослідницький експертно-криміналістичний центр надіслав висновок експерта від 22 травня 2020 року № 19/104-7/7/279, в якому зазначено, що підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Підпис» заяви, складеної на ім`я приватного нотаріуса ДМНО Римської А. В. від імені ОСОБА_1 від 30 травня 2008 року № 2130 - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою без наслідування підпису ОСОБА_1

ПАТ «УкрСиббанк», перебуваючи у статусі відповідача у справі, подавало до суду першої інстанції заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності (том 1, а. с. 59).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ТОВ «Кей-Колект» вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 та Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі

№ 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Римська А. В. вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 березня 2018 року у справі № 922/273/17, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц, від 10 вересня 2019 року у справі № 0440/5515/18, від 05 жовтня 2019 року у справі № 623/259/16-ц, від 12 березня 2024 року у справі № 922/5102/21, від 10 квітня 2024 року справі № 754/14758/20, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник зазначає про порушення апеляційним судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме, постанова суду апеляційної інстанції оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційні скарги ТОВ «Кей-Колект» та приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Римської А. В. підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно із частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Стаття 578 ЦК України та частина друга статті 6 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Умовою передачі співвласником нерухомого майна в іпотеку своєї частки в спільному майні без згоди інших співвласників є виділення її в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

Пославшись на вказані норми права, врахувавши висновки судової почеркознавчої експертизи про те, що підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Підпис» від 30 травня 2008 року, зареєстрований в реєстрі за номером 2130, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою без наслідування підпису ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оспорюваний договір іпотеки було укладено ОСОБА_2 без згоди його дружини ОСОБА_1 , тому підлягає визнанню недійним.

Проте, з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна, оскільки вони є передчасними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) відступила від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), шляхом його уточнення та зазначила таке: «Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику. Якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього. Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину».

У пункті 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Водночас наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.

З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема, знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Отже, за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, суди під час розгляду спорів про недійсність договору у зв`язку з ненаданням одним із подружжя згоди на відчуження спільного майна мають з`ясовувати, чи був добросовісним набувач такого майна (контрагент за договором).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ОСОБА_1 , апеляційний суд на вказане уваги не звернув, не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), не перевірив, чи був добросовісним АКБ «Укриббанк», укладаючи оспорюваний договір іпотеки, враховуючи, що на час його укладення існувала нотаріально посвідчена заява від імені ОСОБА_1 , яку апеляційний суд визнав такою, шо нею не підписувалася. Зазначене є доводами касаційної скарги.

Крім того, задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки поданій до суду першої інстанції ПАТ «УкрСиббанк», яке перебувало у статусі відповідача у справі, заяві про застосування наслідків спливу строку позовної давності, а тому доводи касаційної скарги приватного нотаріуса є слушними.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України.

Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Частиною другою статті 55 ЦПК України встановлено, що усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Оскільки суд апеляційної інстанції взагалі не надав правової оцінки поданій ПАТ «УкрСиббанк» заяві, то Верховний Суд не може надавати жодних правових висновків щодо наявності чи відсутності підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності та чи були такі строки пропущені.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу й на те, що у мотивувальній частині постанови апеляційного суду зазначено, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а у резолютивній частині постанови інший висновок вирішення спору, а саме апеляційну скаргу задоволено, що є порушенням статей 374 382 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, апеляційний суд не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, не врахував всіх доводів учасників справи, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд не здійснює розподіл судових витрат, оскільки справа направляється на новий розгляд.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» та приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Римської Анастасії Вікторівни задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець