Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.01.2019 року у справі №340/263/17

Постанова

Іменем України

07 травня 2020 року

м. Київ

справа № 340/263/17

провадження № 61-48944св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

третя особа - Верховинський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Матківського Р. Й., Василишин Л. В., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У травні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Верховинський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області (далі - Верховинський РВДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області), в якому просив звільнити з-під арешту житловий будинок на АДРЕСА_1 , який перебуває під арештом на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14 лютого 2014 року, виданої Верховинським РВДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області, у виконавчому провадженні № 42081695 (далі - ВП №42081695).

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 08 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту №11238918000 на суму 20 000 дол. США. На забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором між АКІБ «УкрСиббанк» та майновим поручителем ОСОБА_7 укладений договір іпотеки, за умовами якого він передав в іпотеку житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

12 листопада 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» відступило ТОВ «Кей-Колект» на підставі договору факторингу № 1 свої права вимоги за кредитним договором від 18 листопада 2007 року №11238918000, а також за договором іпотеки.

Оскільки відповідач ОСОБА_1 не виконує зобов`язання за кредитним договором, розпочато процедуру стягнення з нього заборгованості за кредитним договором та при зверненні до нотаріуса стало відомо, що на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, згідно з постановою відділу ДВС Верховинського районного управління юстиції від 14 лютого 2014 року накладено арешт у ВП №42081695, що не дає можливості скористатись правом задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки, і порушує права позивача як іпотекодержателя. Арешт на житловий будинок на АДРЕСА_1 накладено на підставі ухвали Івано-Франківського міського суду від 29 січня 2014 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк», треті особи: ОСОБА_1 , ТОВ «Кей-Колект», про визнання договору іпотеки недійсним та відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 05 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року, позов задоволено. Звільнено з-під арешту нерухоме майно - житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на який накладено арешт постановою Верховинського РВДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області від 14 лютого 2014 року у ВП № 42081695.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що рішення суду, на підставі якого накладено арешт на нерухоме майно скасоване, а у визначеному порядку Законом України «Про виконавче провадження» державним виконавцем не знято арешт з цього майна, тому позовні вимоги про звільнення нерухомого майна з-під арешту підлягають задоволенню. Зняття арешту з іпотечного майна не порушує прав відповідачів, а тільки забезпечує право іпотекодержателя, у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання, задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У грудні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_5 , в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що приватний нотаріус Верховинського районного нотаріального округу Івасик Ю. Ю. порушив діюче на час укладення і посвідчення договору іпотеки від 08 листопада 2007 року № 342 між ПАТ «Укрсиббанк» і ОСОБА_7 законодавство, зокрема, не перевірив наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення і посвідчення договору іпотеки, що було його обов`язком, тоді як у жилому будинку, що переданий в іпотеку, була зареєстрована і проживала ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка має право на користування цим житлом та прийняла спадщину на частину будинку після смерті іпотекодавця ОСОБА_7 . Зазначає, що порушено її право як дитини на проживання, що є порушенням Закону України «Про охорону дитинства», Конвенції про права дитини та інших законодавчих актів. Спадкоємці не можуть отримати свідоцтво про право на спадщину, оскільки приватний нотаріус після посвідчення договору іпотеки всі правовстановлюючі документи на будинок не повернув його власнику, а передав іпотекодержателю ПАТ «Укрсиббанк», що змусило звернутися до Івано-Франківського міського суду з позовом про витребування правовстановлюючих документів на спірний будинок від ПАТ «Укрсиббанк» та відшкодування моральної шкоди, завданих незаконним утриманням правовстановлюючих документів. Щодо договору факторингу від 12 грудня 2011 року, за яким ПАТ «Укрсиббанк» відступив ТОВ «Кей-Колект» право вимоги за нікчемним договором іпотеки, то нікчемний або визнаний судом недійсним правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, за ним не може передаватись право вимоги до боржника. ТОВ «Кей-Колект» не має права на підставі договору факторингу заявляти позов про звільнення майна з-під арешту, що перебуває в іпотеці, оскільки предметом договору факторингу є право грошової вимоги, строк платежу за якою настав, а також право вимоги, яке виникне в майбутньому, тому справа не підлягає розгляду в суді. Крім того, суд апеляційної інстанції розглянув справу без участі відповідача - ОСОБА_1 , який не був належним чином повідомлений про розгляд справи.

У лютому 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ТОВ «Кей-Колект» просило касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у грудні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 08 листопада 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 20 000 дол. США з кінцевим терміном повернення до 07 листопада 2014 року.

На забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_1 , 08 листопада 2007 року ОСОБА_7 передав в іпотеку належне йому нерухоме майно - житловий будинок з господарськими будівлями загальною площею 102, 8 кв. м, житловою площею 49,8 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , про що внесено відповідний запис до Реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладений договір факторингу № 1, відповідно до умов якого позивач набув у повному обсязі права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 08 листопада 2007 року № 11238918000 та право вимоги до ОСОБА_7 за договором іпотеки №11238918000.

Відповідно до листа виконавчого комітету Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1, а. с. 39).

У провадженні Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області перебувала цивільна справа № 0907/198/2012 за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_1 , третя особа - ТОВ «Кей-Колект», про визнання договору іпотеки недійсним та відшкодування моральної шкоди.

У цій справі ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 січня 2014 року (т. 2, а. с. 24-25) задоволено клопотання ПАТ «УкрСиббанк» та накладено арешт на майно згідно з договором іпотеки від 08 листопада 2007 року № 342, укладеного із ОСОБА_7 , який посвідчений приватним нотаріусом Верховинського районного нотаріального округу Івасюком Ю. Ю., а саме житловий будинок із господарськими приміщеннями загальною площею 102,8 кв. м, житловою площею 49,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою державного виконавця ВДВС Верховинського РУЮ від 14 лютого 2014 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа, виданого 29 січня 2014 року Верховинським районним судом Івано-Франківської області про накладення арешту на майно згідно з договором іпотеки від 08 листопада 2007 року №342, укладеного із ОСОБА_7 , а саме на житловий будинок з господарськими будівлями загальною площею 102,8 кв. м, житловою площею 49,8 кв. м, який знаходиться на АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, житловий будинок загальною площею 102, 8 кв.м, житловою площею 49, 8 кв.м, який знаходиться на АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_7 і на нього накладено арешт у інтересах ПАТ «Укрсиббанк» на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження та накладено заборону відчуження.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2014 року ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 січня 2014 року скасовано та передано питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з довідкою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 серпня 2018 року № 01-35/18, у матеріалах цивільної справи № 0907/198/2012 за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_1 , третя особа - ТзОВ «Кей-Колект», про визнання недійсним договору іпотеки, відшкодування моральної шкоди, стягнення судових витрат та витрат на правову допомогу, відсутні відомості щодо повторного розгляду питання про забезпечення зазначеного позову (т. 2, а. с. 23).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру іпотек на підставі договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки зареєстровано іпотеку, будинок на АДРЕСА_1 , номер РПВН:20227154, іпотекодержатель - ТОВ «Кей-Колект», майновий поручитель - ОСОБА_7 , боржник за основним зобов`язанням - ОСОБА_1 , розмір основного зобов`язання - 20 000 дол. США (т. 1, а. с. 27-28).

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 травня 2015 року (т. 2, а. с. 29-34), залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 08 липня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_1 , третя особа - ТОВ «Кей-Колект» про визнання договору іпотеки недійсним та відшкодування моральної шкоди, відшкодування судових витрат та витрат на правову допомогу, відмовлено (т. 2, а. с. 35-39).

Згідно з листом Верховинського РВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області від 08 серпня 2018 року № 12.2-26/38 (т.2, а. с.16), виконавче провадження ВП № 42081695 з виконання ухвали Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 січня 2014 року № 0907/198/2012 закінчено 07 березня 2014 року згідно з пунктом 8 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» та у січні 2018 року знищено відповідно до акта про знищення виконавчих проваджень за закінченням трирічного терміну зберігання.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, що була чинною на час винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження) визначено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копію постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статі 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

За положеннями статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки передбачений у розділі V Закону України «Про іпотеку».

Зокрема, частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

За змістом частини шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до частини сьомої статті 3 Закону України «Про іпотеку» пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Згідно з частиною першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

З урахуванням того, що арешт на спірний будинок був накладений на підставі ухвали Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 березня 2014 року, яка була скасована ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2014 року, а виконавче провадження закінчене 07 березня 2014 року на підставі пункту 8 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом та у 2018 році знищене згідно з актом про знищення виконавчих проваджень за закінченням трирічного терміну зберігання, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що вимоги ТОВ «Кей-Колект» як іпотекодержателя спірного нерухомого майна підлягають задоволенню.

Доводи касаційної скарги про те, що ТОВ «Кей-Колект» за договором факторингу не наділене правом на звернення до суду із позовом про звільнення майна з-під арешту, є безпідставними, оскільки за договором факторингу ПАТ «УкрСиббанк» відсутпило ТОВ «Кей-Колект» право вимоги за кредитним договором від 08 листопада 2007 року № 11238918000 та договором іпотеки, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_7 на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором. Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки розглянув справу за відсутності відповідача ОСОБА_1 суд не бере до уваги, оскільки відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою, проте ОСОБА_1 за захистом своїх прав до суду касаційної інстанції не звертався.

Інші доводи касаційної скарги не стосуються предмета позову та на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За наслідками розгляду касаційної скарги встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Отже, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, оскільки відсутні підстави для скасування судових рішень.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 05 вересня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний