Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.02.2023 року у справі №456/1045/20
Постанова КЦС ВП від 07.02.2023 року у справі №456/1045/20
Постанова КЦС ВП від 07.02.2023 року у справі №456/1045/20

Постанова

Іменем України

07 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 456/1045/20

провадження № 61-3976св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Моршинська міська рада Львівської області,

особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - ОСОБА_2 ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Олексишина Ігоря Богдановича на постанову Львівського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Савуляка Р. В., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Моршинської міської ради Львівської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його баба ОСОБА_3 , після смерті якої залишилося спадкове майно. За життя ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла йому квартиру АДРЕСА_1 . Постановою приватного нотаріуса Стрийського нотаріального округу Бораковської О. Я. від 20 лютого 2020 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з неподанням у встановлений законом шестимісячний строк зави про прийняття спадщини. Однак до початку лютого 2020 року він не знав про існування заповіту та наявність у нього спадкових прав щодо вказаного майна. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати поважними причини пропуску ним строку для прийняття спадщини та визначити йому додатковий тримісячний строк для її прийняття.

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 квітня 2020 року у складі судді Шрамка Р. Т. позов задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк в 3 (три) місяці для подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини за заповітом, яка відкрилася після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що строк для прийняття спадщини пропущений ОСОБА_1 з поважних причин у зв`язку з його необізнаністю про наявність заповіту.

У липні 2020 року особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 квітня 2020 року, вважаючи, що цим рішенням вирішено питання про її права та обов`язки, оскільки вона також має право на спадкування майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Постановою Львівського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 квітня 2020 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що на час смерті спадкодавця ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з нею проживав її непрацездатний син ОСОБА_4 , який прийняв спадщину, однак помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , не одержавши свідоцтва про право на спадщину. ОСОБА_2 (особа, яка не брала участі у справі) прийняла спадщину після смерті свого батька ОСОБА_4 , тому вона набула право на спадкування майна, яке залишилося після померлої ОСОБА_3 . Таким чином, з урахуванням того, що в даному випадку до участі у справі за позовною вимогою про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини мала бути притягнута спадкоємець, яка прийняла спадщину, - ОСОБА_2 , то в задоволенні позову ОСОБА_1 до Моршинської міської ради Львівської області слід відмовити через його пред`явлення до неналежного відповідача.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У квітні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Олексишин І. Б. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року, а рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 квітня 2020 року залишити в силі.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник заявника вказав, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі № 542/401/18, від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15-ц, від 09 грудня 2020 року у справі № 761/24381/14-ц, від 08 вересня 2021 року у справі № 2-93/2009, та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц. Право на обов`язкову частку у спадщині не входить до складу спадщини (спадкова маса) і не може бути передано спадкоємцеві в порядку спадкування. Батько ОСОБА_2 - ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та не оформив право на обов`язкову частку у спадщині після своєї матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Таким чином, суд першої інстанції не вирішував в оскаржуваному рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2 , у зв`язку з чим апеляційний суд зобов`язаний був закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

У липні 2022 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.від 17 травня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Стрийського міськрайонного суду Львівської області.

02 червня 2022 року справа № 456/1045/20 надійшла до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 19 січня 2023 року у зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці, пов`язаної з вагітністю і пологами, призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 січня 2023 року матеріали справи № 456/1045/20 передано судді-доповідачу Стрільчуку В. А., судді, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Карпенко С. О.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтями 1216 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно зі статтями 1233-1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Відповідно до частини першої та другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Згідно з частинами першою-третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба позивача - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

На підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 26 грудня 1994 року Моршинським багатогалузевим підприємством комунального господарства Львівської області, спадкодавцю ОСОБА_3 належала квартира АДРЕСА_1 .

За життя, а саме 07 грудня 2010 року, ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 своєму внуку ОСОБА_1 , 1984 року народження.

Постановою приватного нотаріуса Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Бораковської О. Я. від 12 лютого 2020 року позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з неподанням ним у встановлений законом шестимісячний строк заяви про прийняття спадщини, яка залишилася після померлої ОСОБА_3 .

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він не мав права на спадщину за законом, до лютого 2020 року не знав про існування складеного на його користь заповіту, а тому не звернувся до нотаріуса з відповідною заявою у встановлений законом строк.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно зі статтею 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Апеляційним судом також встановлено, що спадкоємцем першої черги майна померлої ОСОБА_3 , який прийняв спадщину у встановленому законом порядку, був її непрацездатний син ОСОБА_4 , 1958 року народження.

ОСОБА_2 (особа, яка подала апеляційну скаргу) є дочкою ОСОБА_4 , та, відповідно, онукою ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смертьсерії НОМЕР_2 .

За життя ОСОБА_4 , який мав право на спадкування майна своєї матері ОСОБА_3 , в тому числі й право на обов`язкову частку, не одержав свідоцтва про право на спадщину.

Єдиним спадкоємцем першої черги майна померлого ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину у встановленому законом порядку, є його дочка ОСОБА_2 .

Отже, батько ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті його матері ОСОБА_3 , а ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті її батька ОСОБА_4 .

В постанові Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 523/3522/16-ц (провадження № 61-21211св18) зроблено висновок про те, що законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права.

В постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 2516/1356/12-ц (провадження № 61-28938св18) вказано, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України). Таким чином, позов спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини, про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини порушує права іншого спадкоємця, який спадщину прийняв, а тому належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Згідно з частинами першою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

За змістом наведеної норми цивільного процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що за життя ОСОБА_4 прийняв спадщину після смерті його матері ОСОБА_3 , однак помер і не одержав свідоцтво про право на спадщину, у зв`язку чим ОСОБА_2 , прийнявши спадщину після смерті свого батька ОСОБА_4 , набула право на спадкування майна, яке залишилося після смерті її баби ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що заявлені позивачем вимоги про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини безпосередньо стосуються прав та обов`язків спадкоємця ОСОБА_2 , яка не була залучена до участі у справі, а тому обґрунтовано скасував рішення місцевого суду та відмовив у задоволенні позову з цих підстав.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі № 542/401/18, від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15-ц, від 09 грудня 2020 року у справі № 761/24381/14-ц, від 08 вересня 2021 року у справі № 2-93/2009, та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

В постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15-ц (провадження № 61-14110св18), вказано, що частина перша статті 1276 ЦК України визначає сутність спадкової трансмісії, а саме: якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). За спадковою трансмісією перехід права на спадкування здійснюється не за правом черговості, а за правом закликання до спадщини правонаступника померлого спадкоємця. Згідно з частиною першою статті 1276 ЦК України перехід права на прийняття спадщини за спадковою трансмісією не застосовуються щодо обов`язкової частки у спадщині. Право на обов`язкову частку у спадщині має особистий характер у тому розумінні, що цим правом наділяється виключно певне вичерпне коло спадкоємців першої черги, які є найбільш уразливими у задоволенні їх майнових інтересів (стаття 1241 ЦК України). Зокрема відповідним правом наділені особи, які в силу свого фізичного стану об`єктивно позбавлені здатності рівної, поруч з іншими особами, реалізації своїх прав, що вимагає додаткового їх захисту з боку держави. Тому право на обов`язкову частку прямо виключено зі спадщини, яка переходить до спадкоємців особи, що мала це право. Разом з тим, якщо спадкоємець, що мав право на обов`язкову частку, прийняв спадщину і після цього помер, то його спадкоємці успадковують майно, до якого ввійшла прийнята обов`язкова частка. У такому випадку буде мати місце не перехід права на обов`язкову частку до спадкоємців, а прийняття спадщини у загальному порядку. З урахуванням наведеного, слід дійти висновку, що право на обов`язкову частку у спадщині не входить до складу спадщини (спадкова маса) і не може бути передано спадкоємцеві в порядку спадкування, тому суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

В постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 761/24381/14-ц (провадження № 61-14459св18) вказано, що згідно з частиною першою статті 1276 ЦК України перехід права на прийняття спадщини за спадковою трансмісією не застосовуються щодо обов`язкової частки у спадщині. Право на обов`язкову частку у спадщині має особистий характер у тому розумінні, що цим правом наділяється виключно певне вичерпне коло спадкоємців першої черги, які є найбільш уразливими у задоволенні їх майнових інтересів (стаття 1241 ЦК України). Зокрема відповідним правом наділені особи, які в силу свого фізичного стану об`єктивно позбавлені здатності рівної, поруч з іншими особами, реалізації своїх прав, що вимагає додаткового їх захисту з боку держави. Тому право на обов`язкову частку прямо виключено зі спадщини, яка переходить до спадкоємців особи, що мала це право. Встановивши, що ОСОБА_1 помер та не встиг прийняти спадщину після померлої дружини і право на спадкування його обов`язкової частки у спадщині до його спадкоємців не переходить, суди зробили обґрунтований висновок про те, що ОСОБА_2 не має права на спадкування обов`язкової частки, яку мав успадкувати ОСОБА_1 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Однак, на відміну від справ № 450/328/15-ц і № 761/24381/14-ц, у справі, яка переглядається, до ОСОБА_2 не перейшло право на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 в порядку спадкової трансмісії, оскільки виникнення в неї права на спадщину, яка залишилася після померлої баби, було зумовлене входженням цього права до складу спадщини її батька ОСОБА_4 як спадкоємця, який прийняв спадщину своєї матері ОСОБА_3 , однак помер після закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини і не одержав свідоцтво про право на спадщину.

В постанові Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі № 542/401/18 (провадження № 61-15078св19) зазначено, що відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Разом із тим, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи. Пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18) вказано, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Аналіз наведеної процесуальної норми свідчить про те, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції. У разі, якщо доводи заявника про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю.

В постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 2-93/2009 (провадження № 61-13648св20) зазначено, що виходячи з того, що матір Особа_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , після смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 її чоловіка Оосба_2 свої права на обов`язкову частку у спадщині не оформила, апеляційний суд зробив правильний висновок, що оскарженим судовим рішенням суд не вирішував питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки Особа_1 як спадкоємця своєї матері. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про закриття апеляційного провадження.

Однак, на відміну від справ № 542/401/18, № 668/17285/13-ц і № 2-93/2009, у справі, яка переглядається, рішення місцевого суду про задоволення вимог позивача про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, яка відкрилася після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , безпосередньо стосується прав та обов`язків особи, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, оскільки у випадку подання нотаріусу вказаної заяви з копією рішення суду ОСОБА_1 буде спроможний оформити спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , у зв`язку з чим ОСОБА_2 матиме право на спадкування не всієї належної померлій бабі спадкової маси, а лише частини майна в межах обов`язкової частки її батька у спадщині.

Таким чином, встановивши в межах відкритого апеляційного провадження, що суд першої інстанції вирішив питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки спадкоємця ОСОБА_2 , яка не була залучена позивачем до участі у справі як відповідач, апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення місцевого суду та відмовив у задоволенні позову з таких підстав.

Подібність правовідносин означає, зокрема тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, в яких аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Проаналізувавши зміст оскаржуваної постанови з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції було ухвалене судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки апеляційного суду в цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у вищенаведених постановах Верховного Суду, на які посилався представник заявника в касаційній скарзі.

З урахуванням викладеного Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації виниклих відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду, аза своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону й підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Олексишина Ігоря Богдановича залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко