Постанова

Іменем України

06 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 465/4679/16

провадження № 61-29024 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» в особі філії Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз»,

представники відповідача - ОСОБА_6, ОСОБА_7,

третя особа - директор філії Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» Тюшка ВасильМихайлович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу у складі колегії суддів: Струс Л. Б.,

Левика Я. А., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ :

У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - ПАТ «Укртрансгаз») в особі філії Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» (далі - УМГ «Львівтрансгаз»), третя особа - директор філії Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» Тюшка В. М., в якому просив: визнати наказ філії Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» ПАТ «Укртрансгаз» від 07 липня 2016 року про його звільнення з роботи незаконним; поновити його на посаді начальника сектору з контрольно-ревізійної роботи філії Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» ПАТ «Укртрансгаз»; стягнути з ПАТ «Укртрансгаз» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позов мотивовано тим, що з 05 квітня 2007 року позивач працював начальником відділу контрольно-ревізійної роботи апарату УМГ «Львівтрансгаз». З 15 травня 2013 року переведений на посаду начальника сектору з контрольно-ревізійної роботи апарату УМГ «Львівтрансгаз».

Відповідно до наказу від 18 листопада 2015 року позивача звільнено з посади у зв'язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року позивача поновлено на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.

З дня проголошення рішення суду з 22 червня 2016 року по 07 липня 2016 року позивачу не було відомо, чи виконане рішення суду в частині негайного поновлення на роботі та стягнення заробітку в межах місячного платежу, оскільки жодних повідомлень від відповідача він не отримував.

07 липня 2016 року позивач отримав виконавчий лист про примусове виконання рішення суду та повний текст рішення. В цей же день звернувся у Франківський ВДВС та пред'явив виконавчий лист до примусового виконання.

07 липня 2016 року о 13:45 год прибув в апарат філії з метою повідомлення про пред'явлення ним виконавчого листа до виконання. Разом з тим, начальник відділу кадрів ознайомив його з наказом від 23 червня 2016 року про поновлення на роботі.

Даним наказом не було визначено робочого місця та кола посадових обов'язків, оскільки, очолюваний позивачем сектор в товаристві ліквідовано. У зв'язку з чим він письмово звернувся до директора УМГ «Львівтрансгаз» із заявами, в яких просив визначити коло посадових обов'язків, забезпечити технічними засобами для виконання посадових обов'язків та визначити робоче місце. Проте, жодних відповідей на дані заяви не отримав.

Наказом від 07 липня 2016 року позивача звільнено за прогул без поважних причин з 23 червня 2016 року по 07 липня 2016 року. З даним наказом позивача ознайомлено 08 липня 2016 року.

Позивач вважає своє звільнення незаконним, таким, що відбулось з порушенням Конституції України та Загальної декларації прав людини, з мотивів помсти за критику керівництва та його позиції щодо недопущення корупції та зловживань з боку окремих керівників ПАТ «Укртрансгаз» та УМГ «Львівтрансгаз».

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 25 квітня 2017 року позов задоволено.

Визнано незаконним наказ філії Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» ПАТ «Укртрансгаз» від 07 липня 2016 року про звільнення з роботи ОСОБА_4

Поновлено ОСОБА_4 на посаді начальника сектору з контрольно-ревізійної роботи філії Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» ПАТ «Укртрансгаз».

Стягнуто з ПАТ «Укртрансгаз» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 114 019,50 грн.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітку в межах місячного платежу в розмірі 11 402 грн.

Стягнуто з ПАТ «Укртрансгаз» судовий збір в дохід держави в сумі 1450 грн.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання наказу незаконним та поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача з підстав, передбачених п. 4ст. 40 КЗпП України, було проведено всупереч вимогам чинного трудового законодавства.

Задовольняючи позовні вимоги в частині середнього заробітку за час вимушеного прогулу, районний суд виходив з встановленого посадового окладу в розмірі 11 402грн. та середньоденного заробітку 542,95 грн. порахувавши 210 робочих дні вимушеного прогулу (210х542,95) та стягнув 114 019,5грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 22 листопада 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Укртрансгаз» задоволено частково.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано з ухваленням нового рішення, яким стягнуто з ПАТ «Укртрансгаз» на користь ОСОБА_4 109 132,95 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В іншій частині рішення залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про незаконність звільнення позивача, у зв'язку з чим правильно визнав незаконним наказу від 07 липня 2016 року про звільнення з роботи ОСОБА_4 та поновив його на роботі.

Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та виходив з того, що наказ про звільнення видано роботодавцем 07 липня 2016 року, період вимушеного прогулу повинен розраховуватись з 08 липня 2016 року до дати прийняття рішення суду про поновлення працівника на роботі. Оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено 25 квітня 2017 року, тому період вимушеного прогулу слід рахувати з 08.07.2016 по 24 квітня 2017 року, що становить 201 робочий день. Виходячи з цього, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 109 132,95 грн.

У касаційній скарзі, поданій 05 грудня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «Укртрансгаз» в особі філії УМГ «Львівтрансгаз», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалені ними рішення та відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції не враховано відсутність поважної причини щодо невиходу позивача на роботу в період з 23 червня 2016 року по 06 липня 2016 року, а також того, що роботодавець 23 червня 2016 року в день видачі наказу про поновлення на роботі, був готовий фактично допустити позивача до виконання попередніх обов`язків, проте, не зміг це зробити через відсутність працівника на роботі. Незнання працівника про наказ щодо його поновлення на роботі лише підтверджує відсутність його бажання пересвідчитись про існування такого наказу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ «Укртрансгаз» на вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій. Справу витребувано із суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Інші учасники справи не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, письмових заперечень щодо її змісту і вимог до суду не направили.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом установлено, що позивач працював в УМГ «Львівтрансгаз» з 05 квітня 2007 року та з 15 травня 2013 року переведений на посаду начальника сектору з контрольно-ревізійної роботи апарату УМГ «Львівтрансгаз».

Наказом від 18 листопада 2015 року позивача звільнено з роботи на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України, у зв'язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року визнано незаконним вказаний наказ від 18 листопада 2015 року про звільнення позивача з роботи. Поновлено ОСОБА_4 на посаді начальника сектору з контрольно-ревізійної роботи філії Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» ПАТ «Укртрансгаз» та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітку в межах місячного платежу.

На виконання вказаного судового рішення, відповідач 23 червня 2016 року видав наказ, яким скасував наказ від 18 листопада 2015 року про звільнення позивача та поновив його на посаді начальника сектору з контрольно-ревізійної роботи філії Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» з 19 листопада 2015 року.

З даним наказом позивача ознайомлено 07 липня 2016 року.

Направлені відповідачем 01 липня 2016 року листи на ім'я позивача видані йому у поштовому відділенні 07 липня 2016 року.

Згідно акту від 07 липня 2016 року, о 14:00 год позивачу запропоновано надати письмове пояснення причин його відсутності на роботі з 23 червня 2016 року, однак ОСОБА_4 відмовився надавати пояснення, мотивуючи тим, що з наказом про поновлення на роботі ознайомлений лише 07 липня 2016 року.

Наказом від 07 липня 2016 року ОСОБА_4 звільнено з роботи з 07 липня 2016 року за прогул без поважних причин за пунктом 4 статті 40 КЗпП Українина підставі акту про відмову надати письмове пояснення, листа ПАТ «Укратрансгаз» від 07 липня 2016 року та постанови первинної профспілкової організації працівників апарату УМГ «Львівтрансгаз» від 07 липня 2016 року.

З даним наказом позивача ознайомлено 08 липня 2016 року.

Частина перша статті 235 КЗпП Українипередбачає, що в разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина сьома стаття 235 КЗпП України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його оголошення в судовому засіданні.

Разом з тим, наведене не означає, що дії по виконанню рішення про поновлення на роботі повинні відбуватися негайно після проголошення рішення незалежно від волі працівника, поновленого судом. Визнане судом право працівника на поновлення на роботі має приватний характер, тому воно не може бути реалізоване без волевиявлення цього працівника.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.

Виконання рішення вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акту органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника.

Тобто рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

За змістом статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент поновлення позивача на роботі за рішенням суду) рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення працівника на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки останнього.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд встановив, що ознайомлення позивача з наказом про поновлення на роботі та фактичне допущення його до виконання попередніх обов'язків з наданням робочого місця відбулось 07 липня 2016 року, у зв'язку з чим, дійшов обґрунтованого висновку про незаконність звільнення позивача з підстав, передбачених пунктом 4 статті 40 КЗпП Україниза прогул, вчинений в період з дня винесення наказу про поновлення на роботі - 23 червня 2016 року по 06 липня 2016 року, тобто до дня ознайомлення працівника з наказом та фактичного його допуску до роботи.

Вчинення прогулу у вказаний відповідачем період під час розгляду суду не доведено.

При цьому, суди звернули увагу на те, що позивача поновлено на посаді начальника сектору з контрольно-ревізійної роботи філії Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» згідно наказу від 23 червня 2016 року, а зміни до штатного розпису щодо введення у штат такої посади затверджено лише 29 червня 2016 року.

Встановивши обставини незаконного звільнення позивача, суди дійшли обґрунтованих висновків про наявність правових підстав, відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП Українидля стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції на предмет законності і обґрунтованості, суд апеляційної інстанції виправив допущену ним помилку при розрахунку днів, за який підлягає стягненню середній заробіток на користь позивача та правильно виходив з того, що період вимушеного прогулу повинен розраховуватись з 08 липня 2016 року до 24 квітня 2017 року, тобто до дати прийняття рішення суду про поновлення працівника на роботі, яке ухвалено 25 квітня 2017 року.

Наведений апеляційним судом розрахунок розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідає приписам статті 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Аргументи касаційної скарги у переважній більшості є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, які належним чином перевірені апеляційним судом та обґрунтовані висновки щодо яких викладено у мотивувальній частині ухваленого ним рішення.

В силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вдається до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду та рішення суду першої інстанції у нескасованій апеляційним судом частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» в особі філії Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 25 квітня 2017 року у нескасованій апеляційним судом частині та рішення апеляційного суду Львівської області від 22 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В. Пророк

І. М. Фаловська