Постанова

Іменем України

30 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 640/14765/15-ц

провадження № 61-27871св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Воробйової І. А., Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Київський районний відділ у місті Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Харкова у складі судді Лях М. Ю. від 26 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області у складі колегії суддів: Швецової Л. А., Котелевець А. В., Колтунової А. І., від 08 серпня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виселення.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2015 року, з урахуванням внесених змін рішенням Апеляційного суду Харківської області від 01 квітня 2015 року, звернуто стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3, визнано за ПАТ
"Банк "Фінанси та Кредит" право продати її будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій (продажу іпотечного майна).

У зазначеній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2, сам іпотекодавець ОСОБА_3 за вказаною адресою не зареєстрований і фактично не проживає.

Банк не надавав згоди на реєстрацію відповідачів у квартирі, що є предметом іпотеки.

З урахуванням зазначеного ПАТ "Банк Фінанси та Кредит" на підставі статті 109 ЖК Української РСР та статті 40 Закону України "Про іпотеку" просило виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2015 року позов ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" задоволено.

Виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_2. по АДРЕСА_2 без надання іншого житлового приміщення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира була придбана за рахунок кредитних коштів, а тому відповідно до статті 109 ЖК Української РСР та частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку", які регулюють порядок виселення громадян із квартири, придбаної за кредитні кошти, вважав вимоги ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" про виселення відповідачів законними та обґрунтованими.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Справа неодноразово переглядалась в апеляційному порядку.

Останньою ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 08 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог банку про виселення відповідачів, оскільки спірна квартира придбана за кредитні кошти.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2, не врахували, що згідно з договором купівлі-продажу від 27 лютого 2007 року ОСОБА_3 придбав спірну квартиру за 160 000 дол. США, а кредит отримав у розмірі 100 000 дол. США. При цьому згідно з деклараціями про доходи, у 2005 році ОСОБА_3 отримав дохід у розмірі 1 ~money0~, що еквівалентно 267 723,19 дол. США, а у 2007 році - 34 ~money1~, що еквівалентно 6 836 058,58 дол. США. Отже матеріали справи містять докази на підтвердження того, що ОСОБА_3 придбав спірну квартиру за власні кошти, а не за кредитні кошти, на що суди уваги не звернули. За таких обставин виселення відповідачів з квартири, на яку звернуто стягнення, можливо лише з наданням їм іншого постійного житла.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 11 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві - Кривцовій Г. В.

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року касаційне провадження у цій справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 295/4514/16-ц.

Верховним Судом у складі Об'єднаної палати цивільного суду прийнято постанову від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року поновлено касаційне провадження у цій справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 лютого 2007 року між ТОВ "Банк Фінанси та Кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк Фінанси та Кредит", та ОСОБА_3 укладений кредитний договір, згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_3 кредит в розмірі 100 000 дол. США, зі сплатою 11 % річних, строком користування до 27 лютого 2023 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між сторонами укладений іпотечний договір від 27 лютого 2007 року, згідно з яким ОСОБА_3 передав в іпотеку банку трикімнатну АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 27 лютого 2007 року.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2015 року, з урахуванням внесених змін рішенням апеляційного суду Харківської області від 01 квітня 2015 року, звернуто стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3, визнано за ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Слобожанське РУ" право продати будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій (продажу іпотечного майна).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

За змістом частини 1 статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

Відповідно до статті 589 ЦК України, Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України "Про іпотеку".

Згідно з частиною третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України "Про іпотеку".

Згідно з Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей.

Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки без винесення рішення про виселення мешканців, не позбавляє іпотекодержателя права звернутися з таким позовом окремо.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, в частині першій якої передбачені підстави виселення.

Відповідно до частини 2 статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, частина 2 статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке придбане не за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та/або частини першої статті 40 Закону України "Про іпотеку", так і частини 2 статті 109 ЖК УРСР.

Особам, яких виселяють із житлового будинку (житлового приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини 2 статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.

При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного житлового приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина 4 статті 109 ЖК УРСР).

Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеним у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1049цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1892цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16.

Верховний Суд України у постанові від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 зробив правовий висновок, згідно з яким за змістом частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частини 3 статті 109 ЖК Української РСР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України "Про іпотеку", так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

До аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Згідно з договором купівлі-продажу від 27 лютого 2007 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, ОСОБА_3 купив квартиру АДРЕСА_1 за ~money2~, що еквівалентно 160 000 дол. США, у той час коли кредит, наданий для придбання вказаної квартири, становив 100 000 дол. США.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що спірна квартира придбана частково за кредитні кошти.

При цьому походження різниці вартості квартири у розмірі 60 000 дол. США не має значення для того, щоб встановити факт придбання спірної квартири не повністю за кредитні кошти.

Таким чином, вважати вказану спірну квартиру придбаною за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, не можна, відповідно, і виселенню з такої квартири без надання іншого жилого приміщення, відповідачі не підлягають.

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі № 725/5032/18 (провадження № 61-11023св19) та постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц (провадження № 61-29115сво18).

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для виселення відповідачів зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення.

Згідно зі статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит".

Щодо судових витрат

Згідно підпунктів "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України у суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У задоволенні позову ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" відмовлено, а тому судовий збір у розмірі ~money3~, понесений ОСОБА_1 у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, та у розмірі ~money4~, понесений ОСОБА_1 у зв'язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції, необхідно покласти на позивача - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит".

Таким чином, з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі ~money5~

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 26 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 08 серпня 2017 року скасувати.

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Київський районний відділ у місті Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, про виселення без надання іншого житлового приміщення, відмовити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_1 ~money6~ на відшкодування сплаченого судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: Б. І. Гулько І. А. Воробйова Г. В. Кривцова Р.

А. Лідовець