Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.08.2019 року у справі №638/12131/18

Постанова

Іменем України

30 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 638/12131/18

провадження № 61-15999св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 03 квітня 2019 року у складі судді Семіряда І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 30 липня 2019 року у складі колегії суддів:

Бровченка І. О.,

Колтунової А. І., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У серпні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про захист честі, гідності та ділової репутації.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 проходить військову службу у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону (військова частина АЗ306) (далі ВМКЦ ПнР) на посаді начальника клініки невідкладної медичної допомоги (та прийому і евакуації), періодично виконує обов'язки заступника начальника Центру з медичної частини (начмеда), кандидат медичних наук, підполковник медичної служби, лікар вищої категорії.

27 квітня 2018 року на адресу частини надійшла скарга відповідача щодо неправомірних дій підполковника медичної служби ОСОБА_4, які проявились у розголошенні лікарської конфіденційної інформації відносно захворювання сина відповідача ОСОБА_8 на небезпечну інфекційну хворобу. Наказом начальника ВМКЦ ПнР від 27 квітня 2018 року № 81, за фактами викладеними у скарзі відповідача від 27 квітня 2018 року, було проведено службове розслідування, яким було встановлено відсутність фактів розголошення лікарської таємниці про захворювання сина відповідача з боку позивача. Відповідачу за вих. № 1071 від 04 травня 2018 року, було надано відповідь на скаргу.

ОСОБА_5 є рідною тіткою його дружини. ОСОБА_5 постійно поширює неправдиву інформацію щодо його неправомірної поведінки як лікаря серед родичів дружини та родичів, знайомих та друзів, а також у селі за місцем проживання сина відповідача.

Про дані факти проведення службового розслідування стало відомо всьому особовому складу частини та співробітникам інших медичних установ міста Харкова (на даний час позивач працює над розробками новітніх методів оперативних втручань та працює над проектами які направлені на захист дисертації для здобуття наукового звання доктора медичних наук), йому постійно доводиться виправдовуватися, запевняти пацієнтів щодо збереження інформації про стан їхнього здоров'я.

Неправомірними діями відповідача принижена честь та гідність, ділова репутація позивача, так як він працюю усе своє життя добросовісно і користуюся повагою людей, а також заподіяно моральну шкоду, яка виразилася в моральних стражданнях та переживаннях, оскільки відповідач принизила його перед іншими людьми та поширила неправдиві відомості стосовно нього, про те, що він поводиться неправомірно і продовжує це робити. Все це потребує вжиття додаткових зусиль для організації свого життя, він не може нормально працювати і відпочивати, що завдає моральних страждань. Відповідно до статті 24 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи. Діями відповідача завдано моральної шкоди, яку позивач оцінює в 50 000,00 грн.

ОСОБА_4 просив зобов'язати ОСОБА_5 спростувати недостовірну інформацію про нього щодо порушення лікарської таємниці відносно поширення інформації про захворювання сина ОСОБА_5, шляхом направлення відповідного листа на адресу Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (військова частина А 3306). Стягнути з

ОСОБА_5 в рахунок відшкодування моральної шкоди 50 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Заочним рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 03 квітня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано недоведеністю заявлених позовних вимог.

Постановою Харківського апеляційного суду від 30 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 03 квітня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_4, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

21 серпня 2019 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 03 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 липня 2019 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно було спростовано факт порушення честі, гідності та ділової репутації заявника, як лікаря, якого відповідач, своїми неправомірними діями, поставив на одну границю із злочинцями (щодо розголошення лікарської таємниці). Дані неправомірні дії відповідача потребують судового захисту. Матеріали справи судами досліджено не належним чином та не у повному обсязі.

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи:

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Дзержинського районного суду міста Харкова.

11 вересня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

13 вересня 2019 року матеріали цивільної справи передано судді-доповідачу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи:

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_4 проходить військову службу у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону (військова частина А 3306) (далі ВМКЦ ПнР) на посаді начальника клініки невідкладної медичної допомоги (та прийому і евакуації), періодично виконує обов'язки заступника начальника Центру з медичної частини (начмеда), кандидат медичних наук, підполковник медичної служби, лікар вищої категорії.

Наказом командира військової частини А 3306 (з адміністративно - господарської діяльності) від 07 квітня 2018 року № 81 зобов'язано провести службове розслідування у відповідності до вимог статей 84-86 Дисциплінарного статут Збройних Сил України, наказу Міністра оборони України від 21 листопада 2017 року № 608 "Про затвердження порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України", у зв'язку з надходженням з гарячої лінії Головного військово-медичного управління Міністерства оборони України звернення громадянки ОСОБА_5 щодо імовірного розголошення лікарської таємниці підполковником медичної служби ОСОБА_4 відносно її сина ОСОБА_8 (який хворіє на захворювання В20), а також з метою встановлення причин та передумов порушення вимог чинного законодавства України.

Помічником командира частини з правової роботи начальником юридичної служби складено акт службового розслідування, відповідно до якого на підставі наказу командира військової частини проведено службове розслідування за фактом розголошення лікарської таємниці. В ході розслідування встановлено, що 26 квітня 2018 року на гарячу лінію Головного військово-медичного управління надійшла скарга ОСОБА_5 щодо розголошення лікарської таємниці лікарем ОСОБА_4 стосовно її сина ОСОБА_8, який захворів на небезпечну інфекційну хворобу В23. Солдат

ОСОБА_8 проходив лікування та надав згоду на те щоб йому провели аналіз на ВІЛ інфекцію. Фактів того, що підполковник ОСОБА_4 розголошував лікарську таємницю не встановлено. У зв'язку з чим запропоновано провести заняття з метою доведення вимог Закону України "Про протидію поширення хвороби, зумовлених вірусом імунодефіциту людини".

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

Згідно з частиною 1 статті 3 Конституції Українилюдина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Частиною 1 статті 34 Конституції Українипередбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Згідно з частиною 1 статті 28, частиною 4 статті 32 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно із частиною 1 статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

За змістом частини 1 статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно зі статтею 277 ЦК Українинегативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до статті 40 Конституції Україниусі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Згідно із частиною 2 статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Отже, оціночні судження не можуть бути предметом судового захисту, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 8 липня 1986 року в справі "Лінгенс проти Австрії").

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" чи тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій.

Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, встанови, що відповідачем було реалізоване конституційне право на звернення до компетентного органу, що зобов'язаний розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Інформація поширена ОСОБА_5 щодо неправомірної поведінки позивача, як лікаря, серед родичів дружини та його родичів, знайомих та друзів, а також в селі за місцем проживання сина відповідача є оціночними судженнями, а не фактами, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки оціночні судження не підлягають спростуванню або доведенню їх правдивості, крім того, відповідні обставини належними, допустимими та достатніми доказами у справі не доведено.

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 03 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від

30 липня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 03 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко