Постанова

Іменем України

06 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 362/6595/21

провадження № 61-1010св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2022 року у складі судді Ковбеля М. М. та постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Журби С. О., Таргоній Д. О.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у грудні 2021 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:

- визнати житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 110,7 кв. м, житловою площею 45 кв. м, з прибудинковими господарськими спорудами, що розташований на земельній ділянці площею 0,0909 га кадастровий номер 3221487001:01:015:0031 площею 0,10 га об`єктом спільної сумісної власності;

- визнати за ним право власності на 1/2 частку житлового будинку та 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 3221487001:01:015:0031 площею 0,10 га.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 11 травня 1989 року між ним та відповідачем було укладено шлюб, який розірвано рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2013 року.

11 жовтня 2006 року за договором купівлі-продажу подружжя придбало земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221487001:01:015:0031.

18 серпня 2008 року на ім`я відповідача було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 2301994412.

На вказаній земельній ділянці за спільні кошти подружжя у 2006 році було побудовано житловий будинок з прибудинковими господарськими будівлями та спорудами, у зв`язку із чим у листопаді 2006 року Васильківське бюро технічної інвентаризації завело інвентаризаційну справу на домоволодіння.

Також за спільні кошти подружжя було здійснено добудову вказаного будинку, яка 03 січня 2013 року була зареєстрована в інвентаризаційній справі на домоволодіння.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Васильківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 20 липня 2022 року позов задовольнив.

Визнав житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 110,7 кв. м, житловою площею 45 кв. м. з прибудинковими господарськими спорудами, що розташований на земельній ділянці площею 0,0996 га, кадастровий номер 3221487001:01:015:0031 площею 0,10 га цільове призначення - для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 110,7 кв. м, житловою площею 45 кв. м з прибудинковими господарськими спорудами.

Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0996 га, кадастровий номер 3221487001:01:015:0031 площею 0,10 га цільове призначення - для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що спірна земельна ділянка сторонами була придбана за час перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя, та в подальшому, що підтверджується доказами з матеріалів справи, на даній земельній ділянці було побудова спірний житловий будинок, а отже, таке майно є спільною сумісною власністю подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними. Презумпція рівності часток подружжя у даній справі не спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням, відповідних доказів матеріали справи не містять.

Київський апеляційний суд постановою від 21 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2022 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя, незважаючи на те, на кого з подружжя було зареєстровано таке нерухоме майно.

Позивач зазначав, що про порушення його права, а саме реєстрації права власності на будинок за відповідачкою, він дізнався лише в листопаді 2020 року, коли ОСОБА_2 пред`явила до нього позов про визнання таким, що втратив право користування будинком; відповідач зазначені доводи не спростувала, тому у суду не було підстав для відмови у задоволенні позову за спливом позовної давності.

У суду першої інстанції не було підстав для відмови у позові за спливом позовної давності, оскільки позивач про порушення свого права дізнався лише в 2020 році - часу пред`явлення до нього позову про визнання таким, що втратив право користування будинком.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Представник ОСОБА_2 - адвокат Шумило Н. М. у січні 2023 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про залишення позовних вимог без задоволення.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суд першої інстанції безпідставно визнав спірний будинок об`єктом спільної сумісної власності сторін як подружжя та провів його поділ, визнавши за позивачем право власності на 1/2 частку спірного будинку та 1/2 частку спірної земельної ділянки.

Судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови було застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 3-576гс16, та у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 488/3103/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 916/633/19, від 21 березня 2019 року у справі № 909/175/18.

Судами попередніх інстанцій не було надано належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, в результаті чого були прийняті оскаржувані судові рішення, які не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Дулі Т. В. у березні 2023 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що на спірній земельній ділянці за спільні кошти подружжя у 2006 році було побудовано житловий будинок з прибудинковими господарськими будівлями та спорудами, у зв`язку з чим у листопаді 2006 року Васильківське БТІ завело інвентаризаційну справу на домоволодіння; до будинку було підключено газопостачання і електроенергію; подружжя з часу побудови проживало у житловому будинку разом із дітьми та зареєструвало там своє місце проживання, що підтверджується будинковою книгою; крім того, за спільні кошти було здійснено добудову вказаного будинку, що 03 січня 2013 року було зареєстровано в інвентаризаційній справі.

Судом першої інстанції було витребувано та досліджено інвентаризаційну справу, з якої судом встановлено, що починаючи з 04 січня 2013 року по день розгляду справи жодних будівельних робіт у домоволодінні відповідачем не проводилося.

Спільне майно під час шлюбу оформлювалося на відповідача, тому позивач не міг вчиняти будь-яких дій щодо введення в експлуатацію збудованого під час шлюбу будинку та реєстрації права власності на це будинок.

Позивач про порушення своїх прав та законних інтересів дізнався лише на початку 2021 року - після отримання ухвали суду про відкриття провадження у справі № 362/5450/20.

При цьому, відповідач не заперечує факту придбання та створення спірного нерухомого майна під час перебування сторін у шлюбі та за спільні кошти подружжя.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 01 лютого 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Васильківського міськрайонного суду Київської області.

Справа № 362/6595/21 надійшла до Верховного Суду 17 березня 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 травня 1989 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який розірвано рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2013 року у справі № 1008/7378/12.

Між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) 11 жовтня 2006 року було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений державним нотаріусом Васильківської міської державної нотаріальної контори Київської області Пясецькою Л. М. та зареєстрований в реєстрі за № 1-2004, за яким ОСОБА_4 придбала земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , надану для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Згідно з пунктом 13 договору купівлі-продажу цей договір укладається, зокрема за згодою чоловіка покупця ОСОБА_1 .

На підставі вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_4 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 2301994412, зареєстрований 18 серпня 2008 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010832600529.

Згідно із свідоцтвом про зміну імені, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Васильківського міськрайонного управління юстиції у Київській області 13 березня 2014 року ОСОБА_4 змінила прізвище на ОСОБА_2 .

Судами із інвентаризаційної справи на домоволодіння також встановлено, що на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , у 2006 році було побудовано житловий будинок з прибудинковими господарськими будівлями та спорудами, а 03 січня 2013 року - здійснено добудову вказаного будинку.

23 червня 2020 року ОСОБА_2 зареєструвала право власності на будинок АДРЕСА_1 , про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності зазначено відповідні відомості.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі, в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).

Отже на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Відповідно до частини четвертої статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Встановивши відсутність підстав вважати придбану спірну земельну ділянку у шлюбі особистою власністю відповідача, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що спірна земельна ділянка сторонами була придбана за час перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя, на якій у подальшому було збудовано спірний житловий будинок, в якому частки сторін є рівними.

Презумпція рівності часток подружжя у даній справі не спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням, відповідних доказів матеріали справи не містять.

Також правильним є висновок судів попередніх інстанцій про звернення до суду з цим позовом в межах строків, визначених чинним законодавством України з таких підстав.

Статтями 256, 257 та 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України).

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15).

Отже, початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя заявленої після розірвання шлюбу, обчислюється не з дати складення актового запису органом РАЦС (статті 106 107 СК України) чи дати набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу (статті 109 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України).

У розглядуваній справі відповідачем не доведено, що спір між подружжям з приводу поділу спільного майна виник саме 18 січня 2013 року і що саме з цього дня ОСОБА_1 знав або міг дізнатись про порушення своїх прав, тому висновки судів попередніх інстанцій про звернення ОСОБА_1 з цим позовом в межах позовної давності є правильними.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 3-576гс16, та у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 488/3103/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 916/633/19, від 21 березня 2019 року у справі № 909/175/18, не заслуговують на увагу з таких підстав.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

Правові висновки, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не релевантні до спірних правовідносин, тому не підлягають застосуванню у справі, що переглядається.

Аргументи касаційної скарги про неналежну оцінку доказів судами попередніх інстанцій суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Отже, заявником не мотивовано та не доведено, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права щодо порядку та оцінки доказів, зокрема отримання доказів та/або дослідження доказів.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює дію рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров