Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.11.2020 року у справі №742/1475/19

Постанова

Іменем України

01 червня 2021 року

м. Київ

справа № 742/1475/19

провадження № 61-17207св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28 листопада 2019 року у складі судді Коваленко А. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 рокуу складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Бечка Є. М., Губар В. С.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення спадкоємця від права на спадкування за законом.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_3, у зв'язку з чим відкрилася спадщина на майно, що їй належало. За життя

ОСОБА_3 склала заповіт, яким усе своє майно заповіла ОСОБА_1, а вона як спадкоємець за заповітом прийняла вказану спадщину.

Відповідач ОСОБА_2 - батько позивача ОСОБА_1 та чоловік спадкодавця ОСОБА_3 також прийняв спадщину, що відкрилася після смерті останньої, як такий, який за законом має право на обов'язкову частку у цій спадщині.

Позивачка вказувала, що ОСОБА_2, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3, постійно зраджував її та періодично проживав з іншими жінками; у їхній сім'ї відбувалися постійні сварки. В жовті 2015 року відповідач вчинив сварку, під час якої побив ОСОБА_3, внаслідок чого вона отримала численні забої, перелом ребра та втратила зуб. Після цього ОСОБА_3 стала проживати з ОСОБА_1 у її квартирі, де проживала до початку березня 2016 року. Весь цей час ОСОБА_2 не спілкувався з ОСОБА_3. З березня 2016 року по липень 2016 року ОСОБА_3 проживала за її зареєстрованим місцем проживання, де проживав і відповідач.

Після чергового побиття ОСОБА_3. ОСОБА_2 вона стала проживати разом з ОСОБА_1.

З 27 липня по 08 серпня 2016 року ОСОБА_3 перебувала на стаціонарному лікуванні, їй було проведено операцію, у зв'язку з чим вона потребувала значних витрат на придбання ліків, але відповідач відмовився надавати їй таку допомогу. На початку 2018 року у ОСОБА_3 діагностували онкологічне захворювання, у зв'язку з чим 26 березня 2018 року вона була госпіталізована в Черкаський обласний онкологічний диспансер, де їй проведено операцію. Вартість операції та лікування ОСОБА_3 оплачувала позивач. В період з 13 червня 2018 року по 25 червня 2018 року ОСОБА_3 перебувала на лікуванні в Прилуцькій центральній міській лікарні у зв'язку з онкозахворюванням. Вартість лікування у цьому закладі в сумі 5 000,00
грн теж оплатила позивач. ОСОБА_3 мала безпорадний стан, зумовлений тяжкою хворобою; витрати на знеболювальні препарати для неї становили 300-500 грн на день. Знаючи про тяжке становище та безпорадний стан спадкодавця, відповідач відмовився надавати ОСОБА_3 будь-яку матеріальну допомогу та здійснювати догляд за нею, а отже відповідач ухилився від надання ОСОБА_3 допомоги, яка через похилий вік, тяжку хворобу була в безпорадному стані. У зв'язку з цим ОСОБА_1 вважала, що ОСОБА_2 не має права на спадкування за законом після смерті дружини ОСОБА_3.

ОСОБА_1 просила усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом (обов'язкова частка) після смерті ОСОБА_3.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не надано належних, допустимих та безспірних доказів, що є її процесуальним обов'язком, щодо ухилення відповідача від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме від відповідача.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28 листопада 2019 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

17 листопада 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28 листопада 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції було встановлено інші обставини, а ніж судом першої інстанції. Судами попередніх інстанцій не враховано аргументи позивача та правові висновки Верховного Суду.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 200/21452/15-ц, постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц, постанові Верховного Суду від 04 липня

2018 року у справі № 404/2163/16-ц, постанові Верховного Суду від 25 березня 2019 року у справі № 766/810/17, постанові Верховного Суду від 11 лютого

2019 року у справі № 756/11676/16-ц та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 1 та 3 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

20 січня 2021 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28 листопада 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від

15 вересня 2020 року залишити без змін.

Додаткові аргументи заявника

11 лютого 2021 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду відповідь на відзив, у якому заявниця не погоджується з аргументами відповідача, викладеними у відзиві на касаційну скаргу.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28 листопада 2019 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області.

14 січня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, врахувавши аргументи, наведені у відповіді на відзив, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

16 травня 2018 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким все своє майно і все те, що належатиме їй на дату смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_1.

ОСОБА_1 є донькою спадкодавця ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, і відповідача ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, пенсіонера за віком; та який до дня смерті ОСОБА_3 перебував із спадкодавцем у шлюбі.

12 березня 2019 приватний нотаріус Прилуцького районного нотаріального округу Бич В. М. видав ОСОБА_2 свідоцтво про його право на спадщину за реєстровим № 57.

Згідно з копіями виписки з медичної картки стаціонарного хворого з Прилуцької центральної міської лікарні від 08 серпня 2016 року і довідки цієї ж лікарні від

04 серпня 2016 року № 2, ОСОБА_3 перебувала на лікуванні в цьому закладі з діагнозом: випадіння культі шийки матки; 01 серпня 2016 року операція: серединна кольпоррафія, кольпоперинеолеваторопластика; гіпертонічна хвороба ІІ стадії.

Відповідно до копії виписки з медичної картки стаціонарного хворого на злоякісне новоутворення з Черкаського обласного онкологічного диспансеру від 12 квітня 2018 року, ОСОБА_3 з 26 березня 2018 року по 12 квітня 2018 року перебувала на лікуванні в цьому закладі з діагнозом: Cr шлунку, вторинна анемія середньої важкості, ішемічна хвороба серця; 03 квітня 2018 року операція: експлоративна лапаротомія; рекомендації при виписці: нагляд онколога й паліативно-хоспісна допомога за місцем проживання.

Комунальне некомерційне підприємство "Черкаський обласний онкологічний диспансер" у листі від 06 квітня 2020 року № 581/01-09 і Національна медична академія післядипломної освіти імені Л. Шупика у листі від 05 червня 2020 року № 12/5-969 надали суду роз'яснення, сенс яких полягає в тому, що паліативною є допомога, направлена на полегшення страждань хворого незалежно від того, чи піддається захворювання виліковуванню, а хоспісною є допомога з метою вирішення всіх його потреб: фізичних, емоційних, соціальних і духовних.

Судами першої та апеляційної інстанцій досліджено показання свідків.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до статей 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина 5 статті 1268 ЦК України). Відповідно до частини 1 статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Частиною 1 статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина 3 статті 1296 ЦК України).

Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.

Відповідно до частини 5 статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв'язку чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Тлумачення частини 5 статті 1224 ЦК України свідчить, що усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Крім того, при розгляді такої справи суду належить з'ясовувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадкоємець матеріальну й фізичну змогу надавати таку допомогу.

При цьому відповідно до частини 5 статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування.

Під час розгляду справи суд першої інстанції з висновком якого погодився й апеляційний суд, установив, що позивачем не доведено ухилення відповідача від надання допомоги ОСОБА_3, а також винної поведінки відповідача (зокрема, відмова від надання допомоги дружині), потребу спадкодавця у допомозі саме відповідача.

Таким чином, встановивши, що ОСОБА_2 не вчиняв умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, та, виходячи із відсутності умов, передбачених частиною 5 статті 1224 ЦК України для усунення відповідача від права на спадкування за законом, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог

ОСОБА_1.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, постанові Верховного Суду від 25 березня 2019 року у справі № 766/810/17, постанові Верховного Суду від 11 лютого 2019 року у справі № 756/11676/16-ц є безпідставними, оскільки зроблені Верховним Судом в них висновки є аналогічні тим, до яких дійшли суди у справі, яка переглядається.

Вказане спростовує твердження заявника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Колегія суддів відхиляє аргументи заявника про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 200/21452/15-ц, постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц, оскільки фактичні обставини справи № 200/21452/15-ц про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права на спадкування за законом разом зі спадкоємцями першої черги спадкування, справи № 337/6000/15-ц про визнання права власності на Ѕ частину квартири в порядку спадкування є різними із фактичними обставинами справи, шо переглядається.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28 листопада 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28 листопада 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська