Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.05.2019 року у справі №157/2935/17

Постанова

Іменем України

26 травня 2021 року

м. Київ

справа № 157/2935/17

провадження № 61-8778св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

представник відповідача - ОСОБА_5,

треті особи: Кузьміна Ірина Миколаївна, ОСОБА_7,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_5, та ОСОБА_4 на постанову Волинського апеляційного суду від 21 березня 2019 року у складі колегії суддів:

Русинчука М. М., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, та ОСОБА_3 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_4, треті особи: Кузьміна І. М., ОСОБА_7, про визнання заповіту недійсним.

Позовну заяву мотивовано тим, що неповнолітня ОСОБА_2 є правнучкою ОСОБА_8, яка постійно проживала в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік ОСОБА_8 - ОСОБА_9

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер син ОСОБА_8 - ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_3 помер другий син ОСОБА_8 - ОСОБА_7.

Позивачі посилались на те, що після смерті зазначених осіб залишилося спадкове майно - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, що належав ОСОБА_8.

Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_8 були її чоловік ОСОБА_9, який спадщину не прийняв, оскільки помер раніше за спадкодавця, та сини ОСОБА_10 і ОСОБА_7, які також померли ще за життя своєї матері. ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_11, який доводився онуком ОСОБА_8, сином ОСОБА_10 та батьком неповнолітньої ОСОБА_2. Остання, як правнучка названого спадкодавця, є її спадкоємцем за законом за правом представлення. Іншим спадкоємцем за правом представлення є онука ОСОБА_8 і дочка її сина ОСОБА_10. ОСОБА_3, яка подала заяву на прийняття спадщини після смерті своєї рідної баби ОСОБА_8.

Вказували, що 02 березня 2015 року ОСОБА_8 склала заповіт, яким заповіла ОСОБА_4 усе своє майно, до складу якого входить житловий будинок, який знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_8 померла.

Вважали, що вказаний заповіт є недійсним з огляду на те, що ще за свого життя ОСОБА_8 перебувала на обліку у лікаря-психіатра внаслідок хронічного стійкого психічного розладу і не здатна була усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, стан її здоров'я протягом останніх років життя погіршувався. З 2006 року ОСОБА_8 хворіла на церебральний атеросклероз, внаслідок чого перестала впізнавати своїх родичів, легко піддавалася навіюванню з боку третіх осіб, розмовляла з покійними людьми, думала, що вона є вчителькою, хоча була пенсіонеркою та проживала сама, що підтверджується показаннями свідків у справі про визнання ОСОБА_8 недієздатною.

Внаслідок хронічного постійного психічного розладу ОСОБА_8 була не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що підтверджується висновком судово-психіатричної експертизи від 08 грудня 2015 року № 7. Крім того, згідно з рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 24 березня 2017 року ОСОБА_8 визнано недієздатною на підставі указаного висновку судово-психіатричної експертизи від 08 грудня 2015 року № 7. Оскаржуваний заповіт було складено 02 березня 2015 року, тобто ОСОБА_8 ще не було визнано судом недієздатною, проте ці обставини та висновок судово-психіатричної експертизи дають підстави зробити обґрунтовані припущення, що вона на час складання заповіту не розуміла значення своїх дій через психічну хворобу, симптоми якої простежувалися протягом багатьох років.

Ще однією підставою для визнання вказаного вище заповіту недійсним позивачі вказували те, що ще за життя ОСОБА_8 відповідач у справі ОСОБА_4 усім показувала складений на неї заповіт і навіть долучила його копію до матеріалів справи в суді. Фактично своїми діями ОСОБА_4 порушила таємницю заповіту, окрім того невідомо яким чином у

ОСОБА_4 опинився на руках заповіт, складений ОСОБА_8.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, та ОСОБА_3 просили суд визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 та посвідчений нотаріусом Камінь-Каширської державної нотаріальної контори Кузьміною І. М. 02 березня 2015 року, зареєстрований у реєстрі за № 280.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області у складі судді Гамули Б. С. від 15 листопада 2018 року в задоволенні позову

ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, та ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачами не було надано доказів та не доведено, що ОСОБА_8 на момент складання заповіту 02 березня 2015 року перебувала у стані, який не давав їй можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а її волевиявлення не було вільним та не відповідало її внутрішній волі, у зв'язку з чим дійшов висновку, що передбачені законом підстави для визнання вказаного заповіту недійсним відсутні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 21 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, задоволено.

Рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 15 листопада 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Визнано недійсним заповіт ОСОБА_8, яким вона усе своє майно заповіла ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, посвідчений державним нотаріусом Камінь-Каширської державної нотаріальної контори Волинської області Кузьміною І. М., 02 березня 2015 року, зареєстрований в реєстрі за № 280.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_8, в силу наявного у неї психічного захворювання у вигляді судинної деменції внаслідок хвороби Альцгеймера, на час посвідчення заповіту 02 березня

2015 року не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, що у відповідності до частини першої статті 225, частини другої

статті 1257 ЦК України є підставою для визнання недійсним складеного нею та посвідченого нотаріусом Камінь-Каширської державної нотаріальної контори Кузьміною І. М. заповіту, зареєстрованого в реєстрі за № 280.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 24 травня 2019 року та від 27 червня 2019 року було відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано з Камінь-Каширського районного суду Волинської області указану цивільну справу.

У червні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, та

ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_5, мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на момент складання заповіту (02 березня 2015 року) ОСОБА_8 за своїм психічним станом не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними і що волевиявлення спадкодавця не було вільним та не відповідало її внутрішній волі. При цьому суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що пояснення свідків не мають доказового значення для вирішення цієї справи, оскільки жоден з них не показав, що в день складання заповіту - 02 березня 2015 року ОСОБА_8 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, жоден з них не міг вказати конкретної дати (напередодні чи відразу після укладення заповіту), коли спостерігав неадекватну (на його думку) поведінку ОСОБА_8.

Вважає, що висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на припущенні, висловленому у посмертній судово-психіатричній експертизі психічного стану ОСОБА_8 та не встановлені достовірно.

Таким чином, суд апеляційної інстанції безпідставно встановив обставини, що мають суттєве значення у справі на підставі недопустимого доказу (припущення), що є підставою для обов'язкового скасування судового рішення відповідно до норм статті 411 ЦПК України через порушення норм процесуального права.

ОСОБА_8 визнана недієздатною за рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області лише 24 березня 2017 року. Діагноз про те, що ОСОБА_8 страждає на судинну деменцію з повільним початком і внаслідок зазначеного психічного розладу позбавлена можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними встановлено висновком судово-психіатричної експертизи 08 грудня 2015 року, тобто після спливу десяти місяців після укладення оспорюваного правочину.

Касаційну скаргу ОСОБА_4 мотивовано тим, що відсутній категоричний висновок у проведених експертизах про неспроможність ОСОБА_8 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними станом на 02 березня 2015 року. На її думку, достовірних доказів про незадовільних психічний стан ОСОБА_8 станом на час складання нею заповіту не здобуто.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, на касаційну скаргу ОСОБА_4, у якому вона просила зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_8 у м. Камені-Каширському Волинської області (а. с. 7, т. 1).

Після її смерті відкрилась спадщина на все належне їй майно, до складу якого входять житловий будинок із господарськими та побутовими будівлями і спорудами та земельна ділянка для його будівництва і обслуговування, що знаходяться на АДРЕСА_1 (а. с. 47, т. 1).

02 березня 2015 року на випадок своєї смерті ОСОБА_8 склала заповіт, посвідчений нотаріусом Камінь-Каширської державної нотаріальної контори Кузьміною І. М., яким усе своє майно заповіла ОСОБА_4 (а. с. 17, т. 1).

На час відкриття спадщини спадкоємців першої черги за законом у

ОСОБА_8 не було, оскільки її чоловік ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, син ОСОБА_13 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, а син ОСОБА_14 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 8,9,95, т. 1).

Право на спадщину після смерті ОСОБА_8 за правом представлення (стаття 1266 ЦК України) мають її правнука ОСОБА_2 та внуки ОСОБА_3 і ОСОБА_7 як спадкоємці першої черги за законом. Наведене підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження, свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1, свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2, свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 та свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_4 (а. с. 11-15, т. 1).

Вказані вище спадкоємці: ОСОБА_4 за заповітом, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 за законом, прийняли спадщину, шляхом подання нотаріусу відповідних заяв, що підтверджується матеріалами спадкової справи № 90/2017 до майна померлої ОСОБА_8 (а. с. 89-96, т. 1).

Допитана як свідок нотаріус Камінь-Каширської державної нотаріальної контори Кузьміна І. М. у своїх показаннях вказувала, що 02 березня 2015 року вона посвідчила заповіт, складений ОСОБА_8, за яким остання все своє майно заповіла ОСОБА_4. Заповіт був складений і підписаний заповідачем о 15 год. 15 хв., зареєстрований згідно витягу у Спадковому реєстрі о 15 год. 50 хв. Увесь цей час, приблизно 50 хв., ОСОБА_8 знаходилася в приміщенні нотаріальної контори та в присутності нотаріуса, із заповідачем проводилася бесіда, з'ясовувалися анкетні дані, які збігалися з даними в особистих документах. Ніяких порушень у мові, відхилень у спілкуванні та неадекватної поведінки нотаріус не виявила, тому підстав для відмови у посвідченні заповіту не було.

У своїх показаннях свідки ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17,

ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 суду пояснили, що починаючи з 2010 року, ОСОБА_8 проявляла ознаки слабоумства, раптово втрачала пам'ять, не орієнтувалася в часі, вважала живими покійних чоловіка та синів, блукала по місту. В такому стані легко піддавалася впливу сторонніх людей, тому не могла свідомо скласти заповіт на ОСОБА_4. Крім того,

ОСОБА_8 неодноразово висловлювала намір усе своє майно заповісти правнучці ОСОБА_2.

Свідок ОСОБА_21 в суді дала показання про те, що вона познайомилася з ОСОБА_8 у 1996 році в Камінь-Каширській центральній районній лікарні, де вони разом проходили курс стаціонарного лікування. З того часу вони підтримували дружні стосунки. В лікарні ОСОБА_8 відвідувала ОСОБА_4, яка постійно здійснювала за нею догляд. ОСОБА_8 неодноразово говорила, що її догляне ОСОБА_4, а вона перепише на неї хату. Влітку 2015 року під час чергової зустрічі з ОСОБА_8 остання повідомила, що вже склала заповіт на ОСОБА_4, яка її доглядає.

Допитаний у судовому засіданні як свідок лікар-психіатр Камінь-Каширської ЦРЛ Головейчук Р. І. у своїх показаннях зазначив, що у липні 2014 року оглядав ОСОБА_8 на дому на прохання її брата ОСОБА_22 через відхилення розумової діяльності в останньої. Огляд здійснювався в присутності ОСОБА_22 та його дружини ОСОБА_4. У ОСОБА_8 спостерігалися розлади пам'яті: вона пам'ятала минуле, однак не повністю орієнтувалася в сьогоденні. ОСОБА_8 знала хто вона, скільки їй років, де знаходиться та впізнавала близьких. На обліку у лікаря-психіатра ОСОБА_8 не перебувала, однак у минулому зверталася за медичною допомогою. Під час лікування в неврологічному відділенні у ОСОБА_8 було діагностовано судинну деменцію внаслідок хвороби Альцгеймера. Для цієї хвороби характерна хвилеподібність, яка залежить від показників артеріального тиску, зокрема при його нормалізації наступає покращення пам'яті.

Протягом 2015-2016 років під час розгляду цивільної справи про визнання ОСОБА_8 недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна щодо останньої двічі, 08 грудня 2015 року та 09 серпня 2016 року, проводилися судово-психіатричні експертизи, згідно з висновками яких ОСОБА_8 страждала на судинну деменцію. Наявний у неї психічний розлад мав хронічний характер та позбавляв її можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Однак висновки згаданих вище експертиз не дали категоричної відповіді на запитання про те, з якого часу ОСОБА_8 втратила можливість усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а. с. 22,

26, т. 1).

Ухвалою Камінь-Каширського районного суду Волинської області

від 26 лютого 2018 року, з метою встановлення тієї обставини чи хворіла ОСОБА_8 психічним захворюванням або страждала на психічний розлад та чи усвідомлювала вона внаслідок психічного захворювання (розладу) значення своїх дій та чи могла керувати ними на момент складення заповіту 02 березня 2015 року, була призначена посмертна судово-психіатрична експертиза (а. с. 226-227, т. 1).

Згідно із висновком посмертної судово-психіатричної експертизи

від 23 липня 2018 року № 178 в останні роки життя ОСОБА_8 хворіла на обумовлений судинним ураженням головного мозку психічний розлад, ступінь вираженості якого поступово поглиблювався. На момент складення заповіту 02 березня 2015 року ОСОБА_8, ймовірно, страждала на психічний розладу у формі судинної деменції, внаслідок чого не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а. с. 246-252, т. 1).

Допитаний у суді лікар-психіатр Головейчук Р. І., який оглядав ОСОБА_8 та був ознайомлений з історією її хвороби, вказав, що психічне захворювання, яким страждала ОСОБА_8, має хвилеподібний характер і залежить від загального стану її здоров'я, зокрема від показників артеріального тиску, при стабілізації якого розумова діяльність хворої була здатна повністю відновлюватися.

З наданих цим свідком показань у суді першої інстанції та з висновку посмертної судово-психіатричної експертизи № 178 судом апеляційної встановлено, що у липні 2014 року коли він оглядав ОСОБА_8 на дому на прохання її брата ОСОБА_22 було встановлено у неї відхилення розумової діяльності. Огляд здійснювався в присутності ОСОБА_22 та його дружини ОСОБА_4. У ОСОБА_8 спостерігалися розлади пам'яті: вона пам'ятала минуле, однак не повністю орієнтувалася в сьогоденні, не знала поточної дати та пори року. Її мислення було непослідовним, абстрактним, логічні операції утруднені (помилялась у елементарних арифметичних операціях). Інтелект ОСОБА_8 був різко знижений: не орієнтувалася в елементарних питаннях повсякденного

життя - не знала розміру власної пенсії, вартості хліба, вважала, що українські гроші "карбованці". При цьому цей свідок зазначав, що

ОСОБА_8 знала хто вона, скільки їй років, де знаходиться та впізнавала близьких.

Під час лікування в неврологічному відділенні в ОСОБА_8 було діагностовано судинну деменцію внаслідок хвороби Альцгеймера.

Ця хвороба, як пояснив у судовому засідання під час апеляційного розгляду справи лікар-психіатр ОСОБА_23, який був у складі експертних комісій та проводив попередні судово-психіатричні експертизи 08 грудня 2015 року та 09 серпня 2016 року щодо психічного стану ОСОБА_8, а також посмертну судово-психіатричну експертизу в цій справі, має фактично незворотній характер, тобто указана хвороба за своєю специфікою не передбачає покращення стану особи, яка хворіє на таку хворобу і має наслідком лише її погіршення у подальшому. Після діагностування у ОСОБА_8 хвороби Альцгеймера, що мало місце у липні 2014 року (до складення оспорюваного заповіту), остання надалі вже не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а хвилеподібний характер цієї хвороби міг мати лише коливання від "поганого стану до ще гіршого" і вже не міг приводити до "норми".

В медичній картці амбулаторного хворого ОСОБА_8 міститься запис лікаря-психіатра від 11 липня 2014 року "Орієнтована поверхово, пам'ять на поточні події різко знижена. Увага розсіяна. Мислення темп сповільнений. Емоційно лабільна.

Поведінка не зовсім адекватна. Діагноз: деменція внаслідок хвороби Альцгеймера.
1. Альмер 0,01.2 Мема 0,01 по схемі."

Лікар-психіатр ОСОБА_23 пояснив, що препарат "Альмер" призначається саме для лікування деменції.

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права

Касаційні скарги ОСОБА_4, подана представником - ОСОБА_5, та ОСОБА_4 підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно з частиною 2 статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частин 1 та 2 статті 215 ЦК України.

Частиною 3 статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини 1 статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Частиною 2 статті 1257 ЦК України передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до частин 1 -3 статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у частин 1 -3 статті 1247 ЦК України.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

Статтею 3 Закону України "Про психіатричну допомогу" визначена презумпція психічного здоров'я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених Статтею 3 Закону України "Про психіатричну допомогу" та іншими законами України.

Тобто, для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідне обов'язкове призначення судово-психіатричної експертизи. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме в момент укладення заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) виклав висновок про застосування норми права, відповідно до якого підставою для визнання правочину недійсним згідно частини 1 статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду

від 13 травня 2019 у справі № 372/830/17-ц (провадження № 61-39444св18), від 22 травня 2019 року у справі № 234/9293/14-ц (провадження № 61-2968св19) та від 06 лютого 2020 року у справі № 495/538/16-ц (провадження № 61-43716св18).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 16 постанови

від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 105 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Призначення експертизи судом є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров'я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12).

Обов'язковість вимог статті 105 ЦПК України щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта в цьому випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 77 ЦПК України.

Згідно з частиною 2 статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої

статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України.

Встановивши, що позивач не довела за допомогою належних та допустимих доказів ту обставину, що ОСОБА_8 на момент складання заповіту

02 березня 2015 року перебувала у стані, який не давав їй можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а її волевиявлення не було вільним та не відповідало її внутрішній волі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Проведена у цій справі експертиза чіткого та категоричного висновку про неможливість ОСОБА_8 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час підписання оспорюваного заповіту не надала, а висновки експертів про "ймовірність" не можуть бути підставою для скасування зазначеного заповіту.

Із урахуванням зазначеного, неправильним є висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог та скасування оспорюваного заповіту в силу наявного у неї психічного захворювання у вигляді судинної деменції внаслідок хвороби Альцгеймера, на час посвідчення заповіту

02 березня 2015 року не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотримався вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив обставини справи.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статті 413 ЦПК України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові вирішує питання розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Статтею 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення вимог касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції, із

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню судовий збір, сплачений заявником за подання касаційної скарги, у розмірі

1285 грн, по 642 грн 50 коп. з кожного.

Керуючись статтями 141 402 409 413 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_5, та ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Волинського апеляційного суду від 21 березня 2019 року скасувати.

Рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області

від 15 листопада 2018 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі по 642 (шістсот сорок дві) гривні 50 копійок з кожної.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович