Постанова

Іменем України

06 червня 2018 року

м. Київ

справа №2-6113/2007

провадження № 61-6306св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В. І., КурилоВ.П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі - товариство індивідуальних забудовників «Добробут», Тернопільська міська рада,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Львівської області від 08 грудня 2015 року в складі колегії суддів: Павлишина О. Ф., Мікуш Ю. Р., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2007 року суддя господарського суду Тернопільської області Стадник М. С. звернулася до суду з позовом до товариства індивідуальних забудовників «Добробут» (далі - ТІЗ «Добробут»), Тернопільської міської ради, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» (далі - ТОВ «МБТІ») про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог указувала, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 липня 2007 року гараж № НОМЕР_1 площею 17,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 (далі - гараж), є невід'ємною частиною належної їй квартири № НОМЕР_2 за цією ж адресою та визначений як допоміжне приміщення до її квартири. Зазначала, що рішенням Тернопільської міської ради від 05 вересня 2007 року № 1263 вирішено передати зазначений гараж у власність ТІЗ «Добробут».

Посилаючись на порушення її права на гараж, позивач просила визнати незаконним рішенням Тернопільської міської ради від 05 вересня 2007 року № 1263 та зобов'язати ТОВ «МБТІ» зареєструвати гараж за нею як невід'ємну частину її квартири.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 грудня 2007 року в складі судді Грицака Р. М., позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 05 вересня 2007 року № 1263 про передачу у власність ТІЗ «Добробут» гаража. Зобов'язано ТОВ «МБТІ» зареєструвати гараж за ОСОБА_4 як невід'ємну складову квартири АДРЕСА_1.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю встановлених судом обставин як підстав для його задоволення.

У 2015 році приватне мале підприємство Спортивний клуб «Смок» (далі - Спортивний клуб «Смок») подало до апеляційного суду Тернопільської області апеляційну скаргу на зазначене судове рішення.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 01 квітня 2015 року дану справу передано до апеляційного суду Львівської області на підставі пункту 3 частини першої статті 116 ЦПК України в чинній на вказану дату редакції.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 26 травня 2015 року апеляційне провадження у справі закрито з тих підстав, що оскаржуваним судовим рішенням права та обов'язки особи, що подала апеляційну скаргу - Спортивного клубу «Смок» - не вирішувались.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 вересня 2015 року ухвала апеляційного суду Львівської області від 26 травня 2015 року скасована з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з тих підстав, що між ОСОБА_4 та Спортивним клубом «Смок» наявний спір щодо гаража.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 08 грудня 2015 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 грудня 2007 року в частині задоволення позову про зобов'язання ТОВ «МБТІ» зареєструвати гараж за ОСОБА_4 скасовано, в задоволені позову в цій частині відмовлено. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції не врахував факт укладення 16 липня 2001 року між Спортивним клубом «Смок» та ТІЗ «Добробут» угоди про фінансування будівництва гаража № НОМЕР_1 площею 17,2 кв. м у АДРЕСА_1.

У квітні 2016 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду та закрити апеляційне провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуваним судовим рішенням не вирішувались права та обов'язки Спортивного клубу «Смок», тому апеляційне провадження підлягає закриттю.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 липня 2016 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

06 вересня 2016 року від ТІЗ «Добробут» до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення на касаційну скаргу, які мотивовані тим, що рішення апеляційного суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає відхиленню.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 березня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, щокасаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

29 січня 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилалась на обставини, встановлені рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 липня 2007 року, що набрало законної сили.

Вказаним рішенням суд установив, що 21 серпня 1996 року господарський суд Тернопільської області як замовник квартири та управління житлово-комунального господарства Тернопільської обласної державної адміністрації як замовник будівництва уклали договір про пайову участь у будівництві жилого будинку АДРЕСА_1 для виділення суду чотирикімнатної квартири загальною площею 127,1 кв. м.

21 грудня 2000 року право на завершення припиненого будівництва указаного будинку було передано ТІЗ «Добробут».

18 червня 2001 року ТІЗ «Добробут», господарський суд Тернопільської області та управління житлово-комунального господарства Тернопільської обласної державної адміністрації уклали договір про розміри та нумерацію квартир, за яким ТІЗ «Добробут» зобов'язався передати господарському суду Тернопільської області замість квартири загальною площею 127,1 кв. м квартиру № НОМЕР_2 у будинку № 66а за вказаною адресою площею 109,1 кв. м та вбудований гараж площею 18 кв.м

Відповідно до статті 44 Закону України «Про статус суддів» у чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції за рахунок державного бюджету може бути придбана тільки квартира або будинок, у зв'язку з чим і на підставі листа господарського суду Тернопільської області від 27 липня 2001 та згідно Акта приймання-передачі квартири від 08 грудня 2003 року господарському суду Тернопільської області передано квартиру АДРЕСА_2, в якій кількість кімнат - чотири, кухня, ванна кімната, туалет, кладова, лоджія і балкони, житлова площа 66,7 кв. м., загальна площа 127,10 кв. м.

На підставі рішення виконкому Тернопільської міської ради № 1515 від 30 грудня 2003 року ОСОБА_4 на сім'ю у складі чотирьох осіб видано ордер на квартиру № НОМЕР_2, що складається з чотирьох кімнат площею 66,76 кв. м в будинку АДРЕСА_1. Рішенням цього ж органу №596 від 03 червня 2004 змінено номер будинку з 66а на 81а.

Оскільки 16 січня 2001 року Спортивний клуб «Смок» та ТІЗ «Добробут» уклали договір про фінансування будівництва гаражу № НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_2 який в подальшому був переданий у власність клубу, з урахуванням установлених обставин рішенням від 04 липня 2007 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області частково задовольнив позов ОСОБА_4 та визнав незаконним і скасував рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 21 березня 2005 року № 285 в частині передачі у власність Спортивному клубу «Смок» гаража № НОМЕР_1 площею 17,2 кв. м у будинку № АДРЕСА_2.

Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 05 вересня 2007 року № 1263 вирішено оформити право власності на гараж № НОМЕР_1 площею 17,2 кв. м у АДРЕСА_1, за ТІЗ «Добробут».

Вважаючи незаконним указане рішення Тернопільської міської ради від 05 вересня 2007 року № 1263, позивач посилається на встановлену рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 липня 2007 року обставину, а саме, що гараж є невід'ємною частиною належної їй квартири АДРЕСА_3. Проте, у рішенні від 04 липня 2007 року суд не дійшов такого висновку, а встановлені ним факти і обставини не дають підстав для такого висновку.

Актом приймання-передачі квартири від 08 грудня 2003 року господарському суду Тернопільської області передано квартиру АДРЕСА_2, в якій кількість кімнат - чотири, кухня, ванна кімната, туалет, кладова, лоджія і балкони, житлова площа 66,7 кв. м, загальна площа 127,10 кв. м. Даних про те, що гараж є частиною квартири, вказаний акт не містить. Не містять таких даних і інші документи, на підставі яких і на виконання договору про пайову участь від 21 серпня 1996 року господарському суду Тернопільської області для ОСОБА_4 було передано квартиру.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

На такі підстави позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не посилається, а обставини, які вона вважає підставами для задоволення позову, такими не є.

Оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують і на їх правильність не впливають, оскільки ґрунтуються на встановлених судом обставинах, які позивач не заперечує, проте яким дає оцінку через призму власних інтересів.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 08 грудня 2015 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді Н. О. Антоненко

В.І. Журавель

В.І. Крат

В.П. Курило