Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.05.2018 року у справі №1027/2750/12

Постанова

Іменем України

06 червня 2018 року

м. Київ

справа № 1027/2750/12

провадження № 61-1003 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Лесько А. О., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач-Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», представник позивача-Сокуренко Євген Сергійович,відповідач-ОСОБА_7,третя особа-Орган опіки та піклування Фастівської міської ради Київської області

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Апеляційного суду Київської області у складі суддів: Фінагєєва В. О., Журби С. О., Лівінського С. В., від 25 липня 2017 року.

Встановив:

У травні 2012 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_7, третя особа - Орган опіки та піклування Фастівської міської ради Київської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» обґрунтувало тим, що 19 вересня 2006 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_7 отримав від ПАТ КБ «ПриватБанк» в кредит 43 000 доларів США під 12 % річних по 14 вересня 2021 року (цільове призначення кредиту - купівля квартири АДРЕСА_1). Вказані кредитні зобов'язання ОСОБА_7 забезпечено іпотекою у вигляді вказаної вище квартири АДРЕСА_1, загальною площею 68,2 кв. м., про що між сторонами у справі 15 вересня 2006 року було укладено відповідний договір іпотеки.

ПАТ КБ «ПриватБанк» у позові зазначило, що боржником за кредитом ОСОБА_7 належним чином умови кредитного договору не виконуються, існує непогашена кредитна заборгованість і це дає підстави для задоволення вимоги банку щодо погашення такої заборгованості за рахунок предмета іпотеки, яким забезпечено кредит, у спосіб, передбачений законом та умовами укладених між сторонами у справі договорів.

На підставі наведеного ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 15 вересня 2006 року в загальному розмірі 42 762,08 доларів США, що за курсом 1 долар США = 7 грн 99 коп. відповідно до службового розпорядження Національного банку України (далі - НБУ) від 24 квітня 2012 року становить 341 669 грн 02 коп., звернути стягнення на квартиру загальною площею 68,20 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення банком всіх передбачених нормативно-правовими актами Держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки.

Крім того, позивач просив суд виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані і проживають у цій квартирі, зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в м. Фастові, а також стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2013 року позов задоволено.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 15 вересня 2006 року, укладеного між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (правонаступник ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_7 в сумі 42 762,08 доларів США, із яких заборгованість по тілу кредиту становить 36 953,30 доларів США, заборгованість по відсоткам за користування кредитом становить 3 953,06 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом становить 902,58 долари США, пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором становить 953,14 долари США, що за офіційним курсом НБУ станом на час подачі заяви 25 травня 2012 року становить 341 669 грн 02 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки: квартиру НОМЕР_1 загальною площею 68,20 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк».

Виселено ОСОБА_7 з цієї квартири НОМЕР_1, та всіх осіб, які зареєстровані та/або проживають за цією адресою, зі зняттям з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Фастівського МВ ГУ МВС України у Київській області.

Визначено, що предмет іпотеки у вигляді вказаної квартири НОМЕР_1, що перебуває у власності іпотекодавця ОСОБА_7, підлягає реалізації шляхом проведення прилюдних торгів у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь позивача судові витрати в розмірі 3 326 грн 30 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що підстави позову і його вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У квітні 2017 року ОСОБА_8, діючи в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, звернулася до суду з апеляційною скаргою на вказане вище рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2013 року, мотивуючи свої вимоги тим, що судом першої інстанції безпідставно вирішено питання щодо її права власності на нерухоме майно та права на її проживання і проживання двох дітей без залучення таких осіб до участі у розгляді справи в якості відповідачів.

ОСОБА_8 вважає, що цей спір не міг бути вирішений судом без її участі, оскільки спірна квартира (предмет іпотеки) є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме ОСОБА_8 та ОСОБА_7, оскільки набута ними у власність спільно під час перебування в шлюбі. Тому спір про звернення стягнення на таке нерухоме майно суд мав вирішувати за її обов'язкової участі, чого зроблено не було. Крім того, судом вирішено питання про виселення усіх осіб з цієї квартири, крім відповідача і про виселення ОСОБА_8 та двох малолітніх дітей без залучення їх до у часті у розгляді цієї справи.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 25 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 задоволено, рішення міськрайонного суду скасовано і ухвалено у справі нове рішення суду про відмову в позові. Стягнуто з позивача на користь ОСОБА_8 3 376 грн 96 коп. судового збору.

Рішення суду апеляційної інстанції про відмову в позові мотивовано тим, що суд першої інстанції обґрунтовано встановив факт наявності між позивачем і відповідачем правовідносин, що виникли на підставі кредитного і іпотечного договорів, суд правильно встановив факт порушення відповідачем умов кредитного договору, факт наявності кредитної заборгованості та наявність у позивача права на задоволення своїх вимог за рахунок спірного предмета іпотеки.

Разом з тим, апеляційний суд встановив, що міськрайонний суд безпідставно не залучив до участі у розгляді справи ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, які на час розгляду справи в суді першої інстанції були зареєстровані у спірній квартирі та про виселення яких міськрайонним судом вирішено питання.

Також, апеляційний суд вказав на помилковість висновків суду першої інстанції щодо вказівки про необхідність визначення початкової ціни продажу з прилюдних торгів предмета іпотеки під час здійснення виконавчих дій, у той час, коли такі висновки суду суперечать нормам статей 38, 39 та 43 Закону України «Про іпотеку», якими на суд покладено обов'язок встановлення та зазначення початкової ціни продажу предмета іпотеки.

Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та звернув стягнення на предмет іпотеки у спосіб, який позивачем не обирався (позивач просив надати йому право на реалізацію іпотечного майна, а суд першої інстанції вирішив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах в порядку процедури виконавчого провадження).

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ «ПриватБанк» просять скасувати рішення Апеляційного суду Київської області від 25 липня 2017 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції, а також покласти судові витрати на відповідача у справі.

Касаційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що рішення суду першої інстанції в частині висновків про звернення стягнення на предмет іпотеки жодним чином не стосується прав та інтересів ОСОБА_8 та неповнолітніх дітей і не притягнення зазначених осіб у якості відповідачів у справі не може бути підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині, як помилково вважав суд апеляційної інстанції.

Крім того, під час ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції керувався законодавством та судовою практикою, чинними на момент ухвалення рішення, у тому числі роз'ясненнями пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові від 30 березня 2012 року № 5 де, зокрема, стосовно початкової ціни зазначалось, що суд може зазначити, що початкова вартість встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності.

Стосовно посилань апеляційного суду на правову позицію Верховного Суду України в постанові від 22 березня 2017 року по справі 6-2967цс16, особа, яка подала касаційну скаргу, зазначила, що у вказаній справі мова йде про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність, виселення та усунення перешкод у здійсненні права власності. У цьому випадку позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу, а не передачі у власність, а отже справи не є тотожними та посилання апеляційного суду на зазначену правову позицію є помилковим.

Правом на подачу відзиву (заперечень) на касаційну скаргу учасники справи не скористалися.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до положень статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

26 грудня 2017 року касаційну скаргу передано на розгляд Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2018 року крім іншого відкрито касаційне провадження у справі, матеріали справи витребувано з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2016 року справу призначено до судового розгляду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За правилами частини першої статті 33, положень статті 39 ЗУ «Про іпотеку» в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються крім іншого: спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Разом з тим, виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону. Відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася. Велика Палата Верхового Суду у постанові від 21 березня 2018 року, справа № 235/3619/15-ц, дійшла висновку про те, що у спорах цієї категорії, лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.

Не зазначення у резолютивній частині рішення суду першої інстанції початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування такого судового рішення судом апеляційної інстанції. Апеляційний суд Київської області у оспорюваному в касаційному порядку рішенні від 25 липня 2017 року дійшов протилежних та помилкових висновків з цього приводу.

Разом з тим, посилання Апеляційний суд Київської області на вихід судом першої інстанції за межі позову є обґрунтованими, оскільки міськрайонний суд при задоволенні позову банку обрав спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, незважаючи на те, що позивачем було обрано інший спосіб захисту порушеного права, а саме шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки через процедуру продажу, встановлену статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Також є обґрунтованими посилання апеляційного суду на необхідність залучення до участі у розгляді справи ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, які на час розгляду справи в суді першої інстанції були зареєстровані у спірній квартирі (а. с. 135, 136, том. 1) та про виселення яких міськрайонним судом вирішено питання без залучення таких осіб до участі у розгляді справи в якості відповідачів.

Зокрема, згідно з діючим на час розгляду справи судами попередніх інстанцій цивільним процесуальним законодавством участь малолітніх осіб як суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин не допускалася, їх права захищалися в суді виключно законними представниками (статті 27-29, 39 ЦПК України) до складу яких орган опіки та піклування не входить.

З цих підстав посилання касаційної скарги на помилковість відповідних висновків апеляційного суду є безпідставними.

За правилами частини першої статті 303, пункту 3 частини першої статті 315 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Рішення апеляційного суду складається з мотивувальної частини із зазначенням: мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлених судом першої інстанції та не оспорених обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.

Як зазначено вище, доводи апеляційної скарги ОСОБА_8 зводилися не лише на порушення судом першої інстанції прав та інтересів дітей при їх виселенні з іпотечного житла, а і порушення прав та інтересів ОСОБА_8 як співвласника предмета іпотеки набутого в шлюбі з іпотекодавцем, її прав та інтересів щодо проживання в цьому іпотечному житлі. Мотивувальна частина рішення апеляційного суду не містить жодних посилань на спростування чи дослідження апеляційним судом цих питань, а тому вважати оспорюване в касаційному порядку рішення апеляційного суду таким, що відповідає вимогам статей 213, 214, 303, 315 ЦПК України, не можна.

Відповідно до положень пункту 8 частини 1, частини 4 статті 411 ЦПК України в чинній редакції судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Судом першої інстанції прийнято рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі, а саме ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2. Крім того, міськрайонним судом не надано належної правової оцінки факту укладення відповідачем договору кредиту, купівлі-продажу предмета іпотеки та іпотечного договору в період шлюбу з ОСОБА_8, про що у матеріалах справи містяться відповідні документи (а. с. 18, 43, 80, 82, 92, том. 1), не вирішено питання про залучення ОСОБА_8 до участі у справі як третьої особи чи співвідповідача з метою з'ясування її правової позиції щодо вимог позову про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Апеляційним судом належним чином не перевірено законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в контексті вимог та посилань апеляційної скарги, порушено норми процесуального права та допущено ухвалення судового рішення яке законним і обґрунтованим визнати не можна.

За таких наведених обставин ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Слід звернути увагу судів на те, що підпунктом 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року № 1304-VII, який набрав чинності 07 червня 2014 року, визначено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: 1) таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або 2) є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; 3) загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України). Відтак установлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону № 1304-VII не підлягає виконанню.

Оскільки вимоги касаційної скарги підлягають частковому задоволенню, судові рішення у справі підлягають скасуванню у повному обсязі з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, підстави для вирішення касаційним судом питання щодо зміни розподілу відповідних судових витрат між сторонами у справі відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 та пунктом 4 частини першої Розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2013 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 25 липня 2017 року скасувати і справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А.О. Лесько

В.В. Пророк

І.М. Фаловська

С.П. Штелик