Постанова

іменем України

6 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 754/3586/15-ц

провадження № 61-1018св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року, ухвалене у складі судді Бабко В. В., та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 грудня 2015 року, постановлену колегією у складі суддів: Поліщук Н. В., Білич І. М., Болотова Є. В.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором у розмірі 44 084,20 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 15 січня 2015 року складала 695 207,83 грн.

Позов мотивовано тим, що 29 листопада 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № К2НСАЕ00000014, предметом якого є надання кредиту в розмірі 15 539,78 доларів США зі сплатою 1 процента на місяць за користування кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3 процентів від суми виданого кредиту на момент надання кредиту, 0,27 процентів суми виданого кредиту щомісяця в період сплати з терміном дії договору по 28 листопада 2012 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» 29 листопада 2007 року уклав договори поруки з ОСОБА_5 за № К2НСАЕ00000014/2 та із ОСОБА_6 за № К2НСАЕ00000014/1, відповідно до умов яких боржник та поручитель несуть солідарну відповідальність.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 умов кредитного договору станом на 15 січня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 44 084,2 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 10 451,31 доларів США; заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 2,40 доларів США; заборгованості за пенею за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у розмірі 33 630,49 доларів США, яку банк просив стягнути солідарно з боржника і поручителів.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено існування заборгованості у розмірі 44 084,2 доларів США з огляду на те, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2011 року достроково стягнено суму заборгованості з позичальника. Також суд зазначив, що позивач не скористався правом на пред'явлення позову до поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором та договорами поруки протягом шести місяців, тому договори поруки припинені відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 грудня 2015 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін з посиланням на його відповідність вимогам закону.

Апеляційний суд вказав на помилковість висновків суду першої інстанції про припинення договорів поруки, оскільки відповідно до умов цих договорів порука припиняється після закінчення п'яти років з дня настання строку повернення кредиту за кредитним договором. Проте такий висновок суду першої інстанції не призвів до прийняття неправильного рішення у справі з огляду на недоведеність заявленого до стягнення розміру заборгованості, тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачав.

У касаційній скарзі, поданій 31 жовтня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, заявник просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що пунктом п'ятим кредитного договору передбачено строк позовної давності щодо стягнення, нарахування заборгованості за кредитом та пені у п'ять років. Оскільки кредитний договір діяв до 28 листопада 2012 року, строк позовної давності спливає 28 листопада 2017 року. Також не припинено поруку, строк якої становить п'ять років від дня настання строку повернення кредиту, що передбачено цими договорами.

Заявник вказує на те, що існування заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2011 року не свідчить про припинення договірних правовідносин, оскільки судове рішення не виконано відповідачем; протягом оскаржуваного періоду кредитний договір діяв та на прострочену заборгованість нараховувались проценти і пеня, що підтверджується наданим суду розрахунком заборгованості. Однак суди зазначені факти не дослідили, визначивши наданий розрахунок заборгованості неналежним доказом.

ОСОБА_4 надіслала відзив на касаційну скаргу позивача, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Зокрема, ОСОБА_4 посилається на те, що звернення позивача до суду з даним позовом має на меті подвійне стягнення заборгованості, оскільки заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2011 року у справі № 2-4634/2011 позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено і стягнено достроково заборгованість за кредитним договором № К2НСАЕ00000014, а відтак строк договору закінчився. Таким чином, нарахування позивачем пені та процентів після рішення суду, яким достроково стягнено кредит, є неправомірним, оскільки строк дії договору закінчився.

Крім того, ОСОБА_4 вказує, що позивачем не надано належного розрахунку заборгованості, оскільки в даному розрахунку не враховано реалізацію заставного майна, яким забезпечено виконання зобов'язань за кредитним договором. Крім того, вимога до поручителів є протиправною, оскільки позивач протягом шести місяців з дня настання строку виконання зобов'язань не звертався з вимогою до поручителів, а тому порука припинилась відповідно до статті 559 ЦК України.

Вивчивши матеріли цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставинами, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 листопада 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № К2НСАЕ00000014. Предметом даного договору відповідно до пункту 7.1 договору є надання кредиту в розмірі 21 107 доларів США на наступні цілі: 14 000 доларів США для купівлі автомобіля, 6,75 доларів США для сплати за реєстрацію предмета застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування на сплату страхових платежів за договором страхування від 29 листопада 2007 року, на сплату за договором особистого страхування від 29 листопада 2007 року на строк до 28 листопада 2008 року у сумі 1114 доларів США, а також у розмірі 5 566 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою 1 процента на місяць за користування кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 3% від суми виданого кредиту на момент надання кредиту, 0,27% суми виданого кредиту щомісяця в період сплати з терміном дії договору по 28 листопада 2012 року включно.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 ПАТ КБ «ПриватБанк» 29 листопада 2007 року укладено договори поруки з ОСОБА_5 за № К2НСАЕ00000014/2 та із ОСОБА_7 за № К2НСАЕ00000014/1.

Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2011 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнено з ОСОБА_4 суму заборгованості за кредитним договором № К2НСАЕ00000014 у розмірі 15 589,88 доларів США.

Судом у цьому рішенні встановлено, що станом на 12 квітня 2011 року заборгованість у розмірі 15 589,88 доларів США складається із: 11 148,79 доларів США заборгованості за кредитом; 1 564,85 доларів США заборгованості за процентами за користування кредитом; 587,44 доларів США заборгованості з комісії за користування кредитом; 2 288,80 доларів США пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтями 553, 554 ЦК за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за невиконання ним свого обов'язку. У разі порушення такого зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Банк вправі вимагати дострокового виконання зобов'язання у випадку порушення умов договору позичальником відповідно до пункту 2.3.3 кредитного договору № К2НСАЕ00000014 від 29 листопада 2007 року.

Cудами попередніх інстанцій встановлено, що позивач скористався зазначеним правом та звернувся з позовом до відповідача про дострокове виконання зобов'язання, за наслідками розгляду якого Деснянським районним судом м. Києва 18 жовтня 2011 року ухвалено заочне рішення, яким стягнено з ОСОБА_4 суму заборгованості за кредитом у загальному розмірі 15 589,88 доларів США; рішення суду не виконане.

Крім цього, судами попередніх інстанцій встановлено, що розрахунок розміру заборгованості проведено позивачем за період з 29 листопада 2007 року і по 15 січня 2015 року, виходячи із тіла кредиту у сумі 15 539,78 доларів США. Проте належних та допустимих доказів на підтвердження видачі кредитних коштів у такому розмірі, що б давало підстави для обрахування заборгованості із застосуванням цієї величини, матеріали справи не містять. При ухваленні рішення 18 жовтня 2011 року Деснянський районний суд м. Києва виходив із розміру наданих кредитних коштів у сумі 21 107 доларів США та установив заборгованість станом на 12 квітня 2011 року в загальному розмірі 15 589,88 доларів США.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в ході розгляду справи в суді першої інстанції представник позивача двічі заявляв клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні для надання розрахунку заборгованості та інших додаткових доказів у справі, які суд задовольняв. Проте будь-яких інших доказів позивачем надано не було, натомість подав заяву про розгляд справи без участі представника.

Вказані докази не були подані заявником і до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 10 ЦПК України у редакції Кодексу на час розгляду справи судами попередніх інстанцій цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які брали участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, зокрема, сприяє здійсненню особами, які беруть участь у справі, здійсненню їхніх процесуальних прав та обов'язків.

Зокрема, забезпечуючи здійснення позивачем процесуального обов'язку із надання доказів та доведення перед судом переконливості розрахунку заборгованості, долученого до позову, суд першої інстанції неодноразово надавав позивачеві час для надання уточненого розрахунку.

Проте позивач не використав надану можливість і обов'язку із доведення розрахунку не виконав.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у задоволені позову, у зв'язку з тим, що позивач не довів обставини, які мають значення для справи і на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог. Зокрема, за відсутності належного доказу на підтвердження розрахунку заборгованості за кредитним договором, яку просить стягнути позивач, та доказу надання ним кредиту у сумі 15 539,78 доларів США, підстав для задоволення позову немає.

Відповідно до статті 554 ЦК України в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно зазначив про помилковість висновку суду першої інстанції про припинення договорів поруки, оскільки пунктом 12 цих договорів передбачено припинення поруки після закінчення п'яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Водночас апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що за відсутності підстав для стягнення із боржника заявленої позивачем заборгованості, відсутні також підстави для застосування цивільної відповідальності поручителів.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Доводами касаційної скарги висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог, зокрема, розрахунку заборгованості, не спростовано. Більше того, позивач у касаційній скарзі продовжує стверджувати про надання за кредитом, укладеним з ОСОБА_4, 15 539,78 доларів США,

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року, та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 грудня 2015 року без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

С. О. Погрібний

О. В. Ступак