Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.12.2023 року у справі №686/6285/23
Постанова КЦС ВП від 05.12.2023 року у справі №686/6285/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 686/6285/23

провадження № 61-14553св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Пророка В. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідач - держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області,розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 вересня 2023 року у складі колегії суддів Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - ГУ ПФУ в Хмельницькій області), про стягнення майнової шкоди.

Позов обґрунтований тим, що з 01 січня 2005 року ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас та отримує військову пенсію. Пенсія призначена у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ, у відповідності до якого була нарахована та виплачувалась пенсія в розмірі 83 % відповідних сум грошового забезпечення.

В період з 28 січня 2015 року до 12 травня 2016 року позивач виконував свій конституційний обов`язок по захисту суверенітету та територіальної цілісності України.

12 травня 2016 року позивач був звільнений з військової служби у запас. Перерахунок пенсії йому було здійснено у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб».

30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» № 704, яка набрала чинності 01 березня 2018 року, у відповідності до змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» № 103.

Цією постановою, зокрема, внесено зміни до пункту 5 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а саме зазначено, що під час перерахунку пенсій використовуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним званням).

Згідно з листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11 квітня 2018 року № 14-868 позивачу проведено перерахунок грошового забезпечення із наступного розрахунку: посадовий оклад (24 тарифний розряд) - 5 070 грн, оклад за військовим званням (0,76) - 1 340 грн, надбавка за вислугу років (50 %) - 3 205 грн. Всього грошове забезпечення - 9 615 грн.

Пенсію перераховано лише з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавкою за вислугу років.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі № 826/3858/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року, пункти 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визнано протиправними та нечинними.

Постановою Верховного Суду від 12 листопада 2019 року касаційну скаргу Кабінету Міністрів України залишено без задоволення, а вказані судові рішення - без змін. Рішеннями встановлено, що до повноважень Кабінету Міністрів України не входить зміна структури грошового забезпечення, а підставою для перерахунку пенсій є підвищення грошового забезпечення відповідних категорій, саме розмір якого, а не складові, можуть змінюватись Кабінетом Міністрів України.

На підставі зазначених рішень з 01 квітня 2019 року позивачу було перераховано пенсію в повному обсязі.

За період з 01 січня 2018 року до 01 квітня 2019 року ОСОБА_1 пенсію виплачували у значно меншому розмірі, зокрема, недоотримана пенсія складає: за січень 2018 року - 9 054,88 грн, за лютий 2018 року - 9 054,88 грн, за березень 2018 року - 9 054,88 грн, за квітень 2018 року - 9 054,88 грн, за травень 2018 року - 9 054,88 грн, за червень 2018 року - 9 054,88 грн, за липень 2018 року - 9 070,38 грн, за серпень 2018 року - 9 070,38 грн, за вересень 2018 року - 9 070,38 грн, за жовтень 2018 року - 9 070,38 грн, за листопад 2018 року - 9 070,38 грн, за грудень 2018 року - 9 074,63 грн, за січень 2019 року - 8 077,79 грн, за лютий 2019 року - 8 077,79 грн, за березень 2019 року - 7 241,72 грн, а загалом - 124 910,68 грн.

Зазначав, що Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 2015 року у справі № 4-рп/2015 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» наголосив на тому, що виключно Верховна Рада України шляхом прийняття законів визначає види грошового забезпечення для обчислення та перерахунку пенсій військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за законом, а Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення права осіб на пенсійне забезпечення, керуючись Конституцією України та законами України.

ОСОБА_1 у позові також вказував, що у лютому 2022 року звертався до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, в якому просив стягнути з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_1 : майнову шкоду в розмірі 124 910,68 грн, завдану йому прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103; моральну шкоду в розмірі 10 916,40 грн.

Так, ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 560/2611/22, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року, у відкритті провадження відмовлено.

Рішення судів мотивовані тим, що з огляду на приписи пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов у цій справі не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а заявлені позивачем позовні вимоги про відшкодування шкоди, завданої постановою Кабінету Міністрів України, мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України на його користь заподіяну майнову шкоду в розмірі 124 910,68 грн, завдану державою Україна в особі Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови від 21 лютого 2018 року № 103.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням

від 14 липня 2023 року позов ОСОБА_1 задовольнив.

Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 заподіяну майнову шкоду в розмірі 124 910,68 грн.

Місцевий суд виходив з того, що відповідно до статті 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

В рішенні вказано також, що набрало законної сили рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/9052/18 від 21 квітня 2020 року за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, яким визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови від 21 лютого 2018 року № 103 в частині внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 та пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 неправомірними та зобов`язано Кабінет Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 щодо внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Також місцевий суд вказав, що право ОСОБА_1 на отримання пенсії захищене статтею 1 Протоколу першого Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки у разі, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, держава Україна в особі Кабінету Міністрів України оскаржила його в апеляційному порядку.

Хмельницький апеляційний суд постановою від 28 вересня 2023 року апеляційну скаргу держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, подану Міністерством юстиції України, задовольнив частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 липня 2023 року скасував, провадження у справі закрив у зв`язку з тим, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Апеляційний суд вважав, що спір у справі виник після звільнення військовослужбовця з військової служби, яка вважається публічною службою, та пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються перебування на публічній службі, а тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби.

Зазначено також, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди та обґрунтування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди з наведенням відповідного нормативного регулювання, не змінює суті правовідносин, що виникли між сторонами у цій справі та підстав їх виникнення, а тому не дає підстав вважати, що цей спір виник із приватноправових відносин.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у жовтні 2023 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і передати справу для продовження розгляду до апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме вказує, що судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції (пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України).

Заявник в касаційній скарзі вказує, що Велика Палата Верховного Суду, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо недопустимості юрисдикційних конфліктів (зокрема, рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (Bulanov and Kupchik v. Ukraine, заяви № 7714/06 і № 23654/08), рішення від 01 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» (Andriyevska v. Ukraine, заява № 34036/06), рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (Mosendz v. Ukraine, заява № 52013/08), рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (Shestopalova v. Ukraine, заява № 55339/07), указує на можливість розгляду конкретної справи в «неправильній» юрисдикції.

ОСОБА_1 зазначає, що в постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року, якою залишено без змін ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року про відмову у відкритті провадження у справі № 560/2611/22, вказано про те, що за правилами частини другої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Разом з тим, ОСОБА_1 вказує, що звертався до суду з позовом про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень, а саме щодо прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 21 лютого 2018 року № 103.

Вказує, що саме на підставі того, що дії суб`єкта владних повноважень визнані за його позовом протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду адміністративної юрисдикції про стягнення недоотриманої пенсії, проте у відкритті провадження було відмовлено у зв`язку з тим, що такий спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Натомість в оскаржуваній постанові апеляційного суду вказано, що спір у справі виник після звільнення військовослужбовця з військової служби, яка вважається публічною службою, та пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються перебування на публічній службі, а тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби.

У листопаді 2023 року від держави Україна в особі Кабінету Міністрів України надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить постанову апеляційного суду залишити без змін, оскільки даний спір є публічно-правовим та має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

ОСОБА_1 у листопаді 2023 року надіслав до Верховного Суду відповідь на відзив, в якому вказує, що відповідно до статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Отже, даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Інший учасник судового процесу не скористався правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Верховний Суд своєю ухвалою від 16 жовтня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував матеріали цивільної справи із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

У листопаді 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд своєю ухвалою від 30 листопада 2023 року призначив справу до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 01 січня 2005 року отримує пенсію за вислугу років у відповідності з законодавством про пенсійне забезпечення осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби і військової служби за контрактом та їх сімей.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у відповідь на заяву позивача, листом від 08 травня 2018 року № 14/1099 повідомив, що постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» було внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, які відміняють автоматичний перерахунок окладів щороку на 01 січня, та прибирають обмеження, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб не може бути менше 50 % від мінімальної заробітної плати. Виплата надбавки за виконання особливо важливих завдань була передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294, яка втратила чинність з 01 березня 2018 року у зв`язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704. У зв`язку з цим, з 01 березня 2018 року зазначена надбавка не виплачується.

Вважаючи, що прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» порушує права та законні інтереси позивача на перерахунок пенсії із застосуванням всіх видів грошового забезпечення вводить пряму дискримінацію по відношенню до військових пенсіонерів, які звільнені із військової служби у запас до 01 березня 2018 року, позивач звернувся до суду з позовом.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 21 квітня 2020 року у справі № 826/9052/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року, позов задовольнив частково. Визнав дії Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови від 21 лютого 2018 року № 103 в частині внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 та пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 неправомірними.

Зобов`язав Кабінет Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 щодо внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 в частині внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 та змін до пункту 5 Порядку, затвердженого Постановою № 45 щодо складових грошового забезпечення для перерахунку пенсій, звужують зміст та обсяг існуючих прав і свобод, з огляду на те, що скасовують надбавки, доплати, підвищення і премії, які отримував військовий пенсіонер під час служби, та які враховувались при попередніх перерахунках пенсій, а тому відповідач, визначаючи новий порядок перерахунку раніше призначених пенсій, з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, не враховував всі види грошового забезпечення військовослужбовців, вичерпний перелік яких встановлений Законом № 2011-ХІІ, і які відображають умови, особливості військової служби кожної особи, яка має право на пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Колегія суддів Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 в частині внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року та змін до пункту 5 Порядку, затвердженого Постановою № 45 щодо складових грошового забезпечення для перерахунку пенсій, звужують зміст та обсяг існуючих прав і свобод, оскільки скасовують надбавки, доплати, підвищення і премії, які отримував військовий пенсіонер під час служби, та які враховувались при попередніх перерахунках пенсій.

Вищезазначеною постановою рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року залишено без змін.

За період з 01 січня 2018 року до 01 квітня 2019 року ОСОБА_1 пенсію виплачували у значно меншому розмірі, зокрема, недоотримана пенсія складає: за січень 2018 року - 9 054,88 грн, за лютий 2018 року - 9 054,88 грн, за березень 2018 року - 9 054,88 грн, за квітень 2018 року - 9 054,88 грн, за травень 2018 року - 9 054,88 грн, за червень 2018 року - 9 054,88 грн, за липень 2018 року - 9 070,38 грн, за серпень 2018 року - 9 070,38 грн, за вересень 2018 року - 9 070,38 грн, за жовтень 2018 року - 9 070,38 грн, за листопад 2018 року - 9 070,38 грн, за грудень 2018 року - 9 074,63 грн, за січень 2019 року - 8 077,79 грн, за лютий 2019 року - 8 077,79 грн, за березень 2019 року - 7 241,72 грн, а загалом - 124 910,68 грн.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 560/2611/22, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року, у відкритті провадження відмовлено. Рішення судів мотивовані тим, що з огляду на приписи пункту 1 частини першої статті 170 КАС України позов у цій справі не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а заявлені позивачем позовні вимоги про відшкодування шкоди, завданої постановою Кабінету Міністрів України, мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 14 липня 2023 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 заподіяну майнову шкоду в розмірі 124 910,68 грн.

Хмельницький апеляційний суд постановою від 28 вересня 2023 року апеляційну скаргу держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, подану Міністерством юстиції України, задовольнив частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 липня 2023 року скасував, провадження у справі закрив у зв`язку з тим, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року у справі № 686/6285/23 у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про стягнення майнової шкоди відмовлено. Ухвала мотивована тим, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, є підставою для відмови у відкритті провадження. Існування ухвали про відмову у відкритті провадженні у справі № 560/2611/22 унеможливлює розгляд справи № 686/6285/23 у порядку адміністративного судочинства.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає до задоволення.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь?які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункти 1 і 2 частини першої статті 19 КАС України у чинній редакції).

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно?правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (пункт 72)).

Тому помилковим є застосування приписів статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.

Для визначення юрисдикції суду у спорі з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження чи звільнення суд має встановити, чи проходила особа публічну службу, а також, у зв`язку з чим - прийняттям, проходженням або звільненням - виник спір (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 47)).

Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України у чинній редакції). За змістом пункту 15 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, військова служба теж була віднесена до служби публічної.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (частина перша статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Отже, військова служба є різновидом служби публічної. Тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців (включно зі спорами з військовими частинами щодо реалізації гарантій забезпечення військовослужбовців житловими приміщеннями), належать до юрисдикції адміністративних судів.

Судом установлено, що ОСОБА_1 з 01 січня 2005 року отримує пенсію за вислугу років відповідно до законодавства про пенсійне забезпечення осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби і військової служби за контрактом та їх сімей.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у відповідь на заяву позивача, листом від 08 травня 2018 року № 14/1099 повідомив, що постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» було внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, які відміняють автоматичний перерахунок окладів щороку на 01 січня, та прибирають обмеження, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб не може бути менше 50 % від мінімальної заробітної плати. Виплата надбавки за виконання особливо важливих завдань була передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294, яка втратила чинність з 01 березня 2018 року у зв`язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704. Відповідно з 01 березня 2018 року зазначена надбавка не виплачується.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 21 квітня 2020 року у справі № 826/9052/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року, позов задовольнив частково. Визнав дії Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови від 21 лютого 2018 року № 103 в частині внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 та пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 неправомірними.

Зобов`язав Кабінет Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 щодо внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

На підставі того, що вказані судові рішення набрали законної сили, ОСОБА_1 у лютому 2022 року звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про стягнення на свою користь майнової шкоди в розмірі 124 910,68 грн, завданої йому при прийнятті постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та моральної шкоди в розмірі 10 916,4 грн.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 560/2611/22, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року, у відкритті провадження відмовлено.

Рішення судів мотивовані тим, що з огляду на приписи пункту 1 частини першої статті 170 КАС України позов у цій справі не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а заявлені позивачем позовні вимоги про відшкодування шкоди, завданої постановою Кабінету Міністрів України, мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ГУ ПФУ в Хмельницькій області, та просив стягнути з Державного бюджету України на свою користь заподіяну майнову шкоду в розмірі 124 910,68 грн, завдану державою Україна в особі Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови від 21 лютого 2018 року № 103.

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 14 липня 2023 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 заподіяну майнову шкоду в розмірі 124 910,68 грн.

Хмельницький апеляційний суд постановою від 28 вересня 2023 року апеляційну скаргу держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, подану Міністерством юстиції України, задовольнив частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 липня 2023 року скасував, провадження у справі закрив у зв`язку з тим, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Апеляційний суд вважав, що спір у справі виник після звільнення військовослужбовця з військової служби, яка вважається публічною службою, та пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються перебування на публічній службі, а тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби.

Також апеляційний суд виходив з того, що з огляду на характер заявлених позивачем вимог та їх нормативно-правове обґрунтування, відсутні підстави вважати, що цей спір виник із приватноправових відносин.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 757/9012/21-ц (провадження № 61-2625св22), на які послався апеляційний суд.

Зазначені висновки також узгоджуються із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах: від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц (провадження № 14-360цс18), від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162цс19), а також правовими висновками Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 686/6775/18 (провадження № 61?42631сво18).

Разом з цим, колегія суддів не погоджується із оскаржуваною постановою апеляційного суду, якою скасовано рішення суду першої інстанції, а провадження у справі закрито, з огляду на таке.

Як зазначено вище, ОСОБА_1 у лютому 2022 року звернувся до суду в порядку адміністративного судочинства з позовом до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про стягнення на свою користь майнової шкоди в розмірі 124 910,68 грн - недоотриманої пенсії у зв`язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та моральної шкоди в розмірі 10 916,4 грн.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 560/2611/22, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року, у відкритті провадження відмовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, оскільки заявлені позивачем вимоги мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду загальної юрисдикції з позовом до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ГУ ПФУ в Хмельницькій області, про стягнення з Державного бюджету України на свою користь майнової шкоди в розмірі 124 910,68 грн - недоотриманої пенсії у зв`язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103.

За результатом перегляду рішення суду першої інстанції про задоволення позову у справі № 686/6285/23, апеляційний суд рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 липня 2023 року скасував, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, відповідно до якої суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини другої статті 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про юрисдикцію адміністративного суду щодо заявлених позовних вимог. Проте апеляційний суд не звернув увагу на виникнення юрисдикційного конфлікту внаслідок закриття провадження у цивільній справі, який формально унеможливлює доступ позивача до правосуддя. Тому розгляд цього спору слід продовжити за правилами цивільного судочинства.

Отже, з огляду на припис частини другої статті 256 ЦПК України після закриття провадження у справі № 686/6285/23, яка переглядається, позивач не матиме доступу до адміністративного суду з цією позовною вимогою, яку він раніше заявляв за правилами адміністративного судочинства у справі № 560/2611/22 і з подібною, з якою надалі звернувся до загального суду за правилами цивільного судочинства у справі № 686/6285/23.

Колегія суддів вважає слушними доводи касаційної скарги на неврахування апеляційним судом прецедентної практики ЄСПЛ щодо вирішення юрисдикційних конфліктів між національними судами.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Як вказує ЄСПЛ, у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (Bulanov and Kupchik v. Ukraine, заяви № 7714/06 і № 23654/08), у якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції через відсутність у заявників доступу до суду касаційної інстанції, бо відмова Вищого адміністративного суду України розглянути їхні касаційні скарги всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 01 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» (Andriyevska v. Ukraine, заява № 34036/06), у якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці через те, що її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є саме Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25-26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (Mosendz v. Ukraine, заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (Shestopalova v. Ukraine, заява № 55339/07), у якому ЄСПЛ виснував, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, бо національні суди надавали суперечливі роз`яснення стосовно їхньої юрисдикції у справі заявниці, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22).

Верховний Суд вважає, що з огляду на припис частини п`ятої статті 170 КАС України, за наявності чинної ухвали Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 560/2611/22, залишеної без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року, якою у відкритті провадження відмовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, закриття провадження у справі № 686/6285/23, яка переглядається, за пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України поставило під загрозу сутність гарантованих Конвенцією прав позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту. Тому вирішення цього спору слід продовжити за правилами цивільного судочинства.

У касаційній скарзі заявник посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 180/1560/16-а (провадження № 11-1123апп19) за позовом фізичної особи до Виконавчого комітету Марганецької міської ради та ТОВ «Транспортна компанія «Автоград» про визнання дії (бездіяльності) Виконавчого комітету Марганецької міської ради щодо відповіді № К-557 від 04 серпня 2016 року та № К-525 від 30 жовтня 2014 року протиправними; визнання протиправною бездіяльності ТОВ «Транспортна компанія «Автоград», щодо ненадання відповіді на інформаційний запит від 24 червня 2016 року; стягнення з Виконавчого комітету Марганецької міської ради та директора ТОВ «Транспортна компанія «Автоград» на користь позивачів моральної шкоди. У постанові вказано, що у вказаній справі предметом розгляду є дії органу місцевого самоврядування як суб`єкта владних повноважень і перевірка результату дій такого органу під час реалізації покладених на нього управлінських функцій, що в цілому свідчить про публічно?правовий характер спірних правовідносин. За результатом касаційного перегляду справи Велика Палата Верховного Суду підтримала висновок суду апеляційної інстанції щодо вирішення цього спору за правилами адміністративної юрисдикції.

Отже, висновки, викладені у наведеній заявником постанові Великої Палати Верховного Суду, щодо юрисдикційності даної категорії спорів не суперечать висновкам апеляційного суду у справі, яка переглядається, проте оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з наведених вище мотивів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 409 ЦПК України).

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

Верховний Суд прийшов до висновку, що для усунення юрисдикційного конфлікту касаційну скаргу слід задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України встановлено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий розгляд, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 вересня 2023 року скасувати, справу направити до Хмельницького апеляційного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді А. І. Грушицький

В. М. Ігнатенко

В. В. Пророк

В. В. Сердюк