Історія справи

Постанова

Іменем України

05 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 755/12446/17-ц

провадження № 61-38470 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4;

представники позивача - ОСОБА_9, ОСОБА_8;

відповідач - Дніпровська районна в м. Києві державна адміністрація;

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 квітня 2018 року у складі судді Яровенко Н. О. та постанову апеляційного суду м. Києва від 05 червня

2018 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О.,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр», про визнання наймачем квартири.

Позовна заява мотивована тим, що 21 грудня 2006 року його батьку - ОСОБА_7 було видано ордер № 006070 на зайняття житлового приміщення, а саме: квартири АДРЕСА_1.

ОСОБА_7 у зазначеній квартирі був зареєстрований та проживав

з 21 січня 2007 року по день своєї смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2.

Після смерті його батька, Чотирнадцятою київською державною нотаріальною контрою заведено спадкову справу № 707/16 від 14 листопада 2016 року,

з якої убачається, що єдиним спадкоємцем майна померлого

є ОСОБА_4

Вважав, що він є наймачем зазначеної квартири, яка перебуває у комунальній власності Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації та виконує усі обов'язки наймача. З метою документального підтвердження свого статусу, він звернувся до відповідача із заявою про визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму, проте йому було повідомлено, що правових підстав для визнання його наймачем немає, оскільки він зареєстрований за іншою адресою та йому на праві приватної власності належить інше нерухоме майно. Вважав таку відповідь незаконною.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_4 просив визнати його наймачем квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 квітня 2018 року

у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено факту набуття права користування спірною квартирою, проживання однією сім'єю із померлим наймачем, ведення спільного з ним господарства. При цьому суд послався на положення статті 64 ЖК УРСР, правові позиції Верховного Суду України у подібних правовідносинах.

Постановою апеляційного суду м. Києва від 05 червня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_8 залишено без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 квітня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач, який має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2, у розумінні положень статті 64 ЖК УРСР не належав до кола членів сім'ї наймача ОСОБА_7 за його життя, оскільки зберігав за собою інше постійне місце проживання та не довів, що він постійно проживав разом з наймачем і вів з ним спільне господарство. Тобто він не вселився в установленому законом порядку до спірної квартири.

У липні 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції невірно визначено поняття «член сім'ї» та «член сім'ї наймача», що призвело до неправильного вирішення спору.

Частиною другою статті 64 ЖК УРСР визначено, що до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Зазначав, що він є єдиним сином померлого наймача квартири, інших осіб, які б мали право на користування квартирою, немає, з 2016 року і по теперішній час позивачем виконуються обов'язки наймача квартири, а також він є членом його сім'ї у розумінні зазначеної норми права. Вважав, що має право на визнання його наймачем квартири АДРЕСА_1.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частин першої та другої статті 64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК УРСР).

Згідно із пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», судам роз'яснено, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Отже, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК УРСР). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 і підстав для відступлення від цієї правової позиції немає.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, належним чином з'ясувавши усі обставини справи та дослідивши надані сторонами докази, обґрунтовано виходив із того, що позивачем не доведено факту набуття права на користування спірним жилим приміщенням, вселення до спільного житлового приміщення саме на умовах постійного проживання однією сім'єю з наймачем, і обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що він був членом сім'ї померлого наймача квартири, так як під час розгляду зазначеної справи судами встановлено, що спірне житлове приміщення надавалося одноосібному його наймачеві, а саме померлому батькові позивача. Судами встановлено, що ОСОБА_4, у спірній квартирі зареєстрований не був, на час смерті наймача ОСОБА_7, був зареєстрований за іншою адресою і належних доказів на отримання письмової згоди наймача на його вселення до житлового приміщення

не надав.

Таким чином, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду м. Києва від 05 червня 2018 року залишити

без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк