Постанова
Іменем України
05 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 456/828/17
провадження № 61-252св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якого діє ОСОБА_3, на рішення Апеляційного суду Львівської області від 21 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Струс Л. Б., Шандри М. М.,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що з 30 серпня 1999 року по 15 січня 2010 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, під час якого вони придбали двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Квартира зареєстрована на ім'я ОСОБА_2, який заперечує її право на частку вказаного спільного майна.
У шлюбі сторони мають двох неповнолітніх дітей: дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Відповідач не працює, з 2010 року не утримує своїх дітей, у зв'язку з чим виникла заборгованість за аліментами, систематично зловживає спиртними напоями.
З огляду на те, що вона самостійно та в повній мірі утримує неповнолітніх дітей, враховуючи передусім їхні інтереси, вона має право на збільшення частки у спільному майні подружжя, а тому просила визнати за нею право власності на 3/4 частини квартири АДРЕСА_1.
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 06 липня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна квартира набута сторонами під час перебування у шлюбі, є їхньою спільною сумісною власністю як подружжям, а тому частки майна сторін є рівними. Водночас позивачем не надано суду доказів, що розмір аліментів, які вона одержує на неповнолітніх дітей, є недостатнім для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 21 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 06 липня 2017 року змінено. Збільшено розмір частини квартири АДРЕСА_1, право власності на яку визнано за ОСОБА_1, з 1/2 до 3/4 частини, задовольнивши позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя в повному обсязі. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивачем доведено факт усуненнявідповідача протягом тривалого часу від виконання своїх обов'язків з утримання, догляду, лікування їхніх неповнолітніх дітей, які страждають на важкі хронічні захворювання, та від обов'язку матеріального забезпечення сім'ї; виконання нею одноособово цього обов'язку, як матір'ю, що ставить її у більш невигідне матеріальне становище поряд із відповідачем. Ці обставини вказують на наявність правових підстав для застосування положень частин другої та третьої статті 70 СК України, у редакції, чинній з 08 липня 2017 року, та задоволення позову у повному обсязі.
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2, від імені якого діє ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційним судом помилково застосовано до спірних правовідносин положення частин другої та третьої статті 70 СК України, оскільки не було досліджено питання умисного ухилення відповідача від сплати аліментів. Позивачка не зверталась до суду з позовом про збільшення розміру аліментів, а також стягнення додаткових витрат, пов'язаних з утриманням дітей, а тому вважає передчасними вимоги цього позову.
Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначила, що обставини щодо виникнення у відповідача заборгованості за аліментами, відсутність у нього роботи, а також порушення щодо нього кримінального провадження за фактом умисного ухилення від сплати аліментів, свідчать про ухилення ним від виконання прямих батьківських обов'язків з утримання дітей, що враховано апеляційним судом під час розгляду справи.
Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2018 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя призначено до судового розгляду.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Судами попередніх інстанцій установлено, що з 30 серпня 1999 року по 15 січня 2010 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі.
Під час перебування сторін у шлюбі у них народилися діти: дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Також встановлено, що за час шлюбу сторони придбали квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 26 квітня 2005 року, посвідченим приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Мірчук Л.І. (а. с. 10-11).
Сторони визнали той факт, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбана за час шлюбу. Крім того, відповідачем під час розгляду справи визнано позов у частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини спірної квартири.
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30 січня 2009 року (виконавчий лист № 2-372/09, виданий 12 квітня 2009 року) зобов'язано стягувати з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дітей сторін у розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 17 листопада 2008 року.
Згідно з розрахунком заборгованості за аліментами, проведеним державним виконавцем Шаран В. М., станом на 17 березня 2017 року заборгованість ОСОБА_2 за аліментами становить 65 222,06 грн.
З наданих відповідачем платіжних квитанцій вбачається, що ОСОБА_2 перерахував ОСОБА_1 частину заборгованості за аліментами, а саме: 10, 23 травня, 12 червня, 04 липня 2017 року на загальну суму 7 710 грн.
На момент розгляду справи в суді апляційної інстанції відповідачем додатково сплачено 20 648 грн (квитанції про сплату заборгованості за аліментами - а. с. 29, 45, 75).
Також на підставі медичних довідок поліклінічного відділення Стрийської міської дитячої лікарні від 10 березня 2017 року № 87 та № 89 апеляційним судом встановлено, що у дітей сторін наявні важкі хронічні захворювання, внаслідок яких вони потребують постійного догляду, лікування та реабілітації, а саме: у ОСОБА_5 - затримка (субнанізм) фізичного розвитку, дифузорний зоб І ст.; у ОСОБА_4 - «S»-подібний сколіоз ІІ ст. з торсією (а. с. 18, 19).
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно зі статтею 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Статтею 70 СК України передбачено два випадки, коли суд має право відступити від начал рівності часток подружжя у праві спільної власності.
По-перше, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя у спільній сумісній власності подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. По-друге, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Крім цього, згідно із Законом від 17 травня 2017 року № 2037-VIII, частину другу статті 70 СК України викладено із доповненням наступного змісту: «при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.»
Відповідно до роз'яснень, що містяться в абзаці третьому пункту 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 СК України).
Аналізуючи наведені вище норми сімейного законодавства України, можна дійти висновку, що майно, яке набуте подружжям під час перебування у шлюбі, є об'єктом права спільної сумісної власності цього подружжя та у випадку вирішення питання про його розподіл підлягає поділу між сторонами у рівних частках.
Водночас за наявності обставин, передбачених частинами другою, третьою статті 70 СК України, які стосуються неналежного виконання одним із подружжя батьківських обов'язків та неналежного матеріальне забезпечення сім'ї, частку іншого з подружжя у такому майні може бути збільшено.
Обов'язок, передбачений статтями 10, 60 ЦПК України 2004 року, щодо доведення обставин, які б вказували на наявність підстав, передбачених частинами другою, третьою статті 70 СК України, у такому випадку покладається на особу, яка ініціює питання про збільшення частки у спільному сумісному майні подружжя.
Надані позивачем суду докази вказують, що відповідач не виконував рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30 січня 2009 року про стягнення з нього аліментів на неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_4, що призвело до утворення заборгованості, яка станом на момент звернення до суду з цим позовом становила 65 222,06 грн (довідка-розрахунок державного виконавця Стрийського МВДВС від 17 березня 2017 року - а. с. 36).
Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом помилково застосовано до спірних правовідносин положення частин другої та третьої статті 70 СК України, є необґрунтованими.
З аналогічних підстав колегією суддів відхиляються доводи касаційної скарги про передчасність вимог цього позову. Посилання заявника на те, що судом не було досліджено питання умисного ухилення відповідача від сплати аліментів, оскільки позивачка не зверталась до суду з позовом про збільшення розміру аліментів, а також стягнення додаткових витрат, пов'язаних з утриманням дітей, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів враховує аргументи ОСОБА_1, викладені у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2, про те, що обставини щодо виникнення у відповідача заборгованості за аліментами, відсутність у нього роботи, а також порушення щодо нього кримінального провадження за фактом умисного ухилення від сплати аліментів, свідчать про ухилення ним від виконання прямих батьківських обов'язків з утримання дітей, що і було досліджено апеляційним судом під час розгляду справи.
Таким чином, доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з положеннями статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якого діє ОСОБА_3, залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Львівської області від 21 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь
Б. І. Гулько
С. Ф. Хопта
Ю. В. Черняк