Історія справи

Постанова

Іменем України

05 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 265/4740/17-ц

провадження № 61-32490св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради,

представник позивача - Василів Олена Сергіївна,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області

від 11 вересня 2017 року в складі судді Мельник І. Г. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 24 жовтня 2017 року в складі колегії суддів:

Гаврилової Г. Л., Ткаченко Т. Б., Попової С. А.,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради (далі - УСЗН Лівобережного району ММР) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення надмірно виплачених коштів щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Позовна заява мотивована тим, що з 18 грудня 2015 року відповідач перебуває на обліку в УСЗН Лівобережного району ММР як одержувач щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг за адресою фактичного проживання: АДРЕСА_3. Вказана адресна допомога була призначена відповідачу та сплачувалась з 18 грудня 2015 року по 17 квітня 2016 року.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, отриманої в порядку передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2016 року, у володінні ОСОБА_5 є квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Посилаючись на те, що у період з 18 грудня 2015 року по 17 квітня 2016 року, коли відповідачу виплачувалась щомісячна адресна допомога, м. Маріуполь Донецької області, де розташована квартира, яка належить ОСОБА_5 на праві власності, не входив до переліку населених пунктів на території якого органи державної влади не здійснюють свої повноваження та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, і на території міста органи державної влади України здійснювали та продовжують здійснювати свої повноваження в повному обсязі, у зв'язку із чим позивач вважав, що наявність у власності житла на території підконтрольній українській владі та в місті де органи державної влади виконують всі свої зобов'язання в повному обсязі є причиною виникнення переплати раніше виплачених сум допомоги. Відповідачу було повідомлено про надмірно виплачені кошти та запропонована добровільно їх внести на рахунок позивача, проте сума боргу не погашена.

З урахуванням викладеного, УСЗН Лівобережного району ММР, просило суд стягнути з ОСОБА_5 суму надміру виплачених коштів щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 1 338,39 грн.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 24 жовтня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що грошова допомога, яку отримував відповідач сплачувалась йому правомірно, оскільки житлове приміщення, яке належить відповідачу на праві власності та розташоване у місті, яке відноситься до районів проведення антитерористичної операції.

У листопаді 2017 року УСЗН Лівобережного району ММР подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки не відповідають дійсним обставинам справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що з 04 грудня 2015 року ОСОБА_5 має статус особи, яка переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, а саме з с. Павлопіль Волноваського району Донецької області до м. Маріуполь.

Відповідно до рішення УСЗН Лівобережного району ММР від 06 січня 2016 року ОСОБА_5 була призначена щомісячна адресна допомога внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання на такі періоди: з

18 грудня 2015 року по 17 лютого 2016 року та з 18 лютого 2016 року по

17 квітня 2016 року.

У заявах про призначення допомоги, з якими відповідач зверталась до УСЗН Лівобережного району ММР, зазначала, що у будь-кого з членів сім'ї у володінні житлового приміщення, розташованого в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України та райони проведення антитерористичної операції немає.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 15 грудня 2016 року ОСОБА_5 з 02 лютого 2012 року має у власності квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до пункту 2 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 505, в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин, (далі - Порядок № 505), грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які стоять на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у

м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням і виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців.

Абзац 2 пункту 5 Порядку № 505 передбачає, що у заяві уповноважений представник сім'ї зазначає, зокрема, наявність у будь-кого з членів сім'ї у власності житлового приміщення, розташованого в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення.

Згідно абзацу 1 пункту 6 Порядку № 505, грошова допомога не призначається у разі, коли будь-хто з членів сім'ї має у власності житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення.

Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» Антитерористичним центром при Службі Безпеки України видано наказ від 07 жовтня 2014 року № 33/6/а &quце;Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення&q?из;, згідно з яким визначено районом проведення антитерористичної операції Донецьку та Луганську області з 07 квітня 2014 року.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р був затверджений Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до якого входило м. Маріуполь Донецької області, де розташоване житлове приміщення, яке має у власності відповідач.

Даний населений пункт входить також і до оновленого Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня

2015 року № 1275-р.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року, враховуючи те, що житлове приміщення, яке належить відповідачу, розташоване в у м. Маріуполі, яке відноситься до районів проведення антитерористичної операції, дійшов правильного висновку про те, що грошова допомога сплачувалась відповідачу правомірно та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Таким чином, суди першої й апеляційної інстанції, з дотриманням вимог статей 263, 264, 382 ЦПК України, забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, прийняли рішення з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів судом касаційної інстанції, проте особою, що подала касаційну скаргу, не враховано положення частини першої статті 400 ЦПК України, відповідно до якого суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області

від 24 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

В. П. Курило

М. Є.Червинська