Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.11.2018 року у справі №199/3315/16

Постанова

Іменем України

05 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 199/3315/16-ц

провадження № 61-21518св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Міністерство внутрішніх справ України,

третя особа - Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу керівника Громадської організації «Дніпропетровська незалежна Правозахисна Громадська організація» Третяк ЮліїГеоргіївни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 19 жовтня 2016 року у складі судді Руденко В. В. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Макарова В. В., Деркач Н. М., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа - Державна казначейська служба України, про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконною дією посадової особи органу досудового слідства. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 23 жовтня 2006 року слідчим Індустріального районного відділу Дніпропетровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області Зюзь І. М. було прийнято постанову про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 в межах порушеної прокурором Індустріального району міста Дніпропетровська 20 жовтня 2006 року кримінальної справи № 64061766 за частиною другою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України), в якій зазначено, що власником вказаної квартири є ОСОБА_5, хоча в дійсності її власником на той час був він на підставі договору купівлі-продажу від 25 липня 2006 року та свідоцтва про право власності від 23 серпня 2006 року. У кримінальній справі № 64061766, яка в подальшому була об'єднана з кримінальною справою № 36061032 та прийнята до провадження слідчим з особливо важливих справ відділу розслідування особливо важливих справ та злочинів, учинених організованими групами та злочинними організаціями,слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області Заставським І. А., він станом на 23 жовтня 2006 року не був ні підозрюваним, ні обвинувачуваним. 12 грудня 2006 року слідчим Заставським І. А. прийнято постанову про притягнення його як обвинуваченого у кримінальній справі № 36061032. Постановою слідчого Заставського І. А. від 17 лютого 2007 року кримінальне провадження по обвинуваченню його за частиною четвертою статті 190 КК України припинено у зв'язку з недоведеністю його участі у скоєнні злочину. Про цю постанову він дізнався лише 28 липня 2010 року. 28 грудня 2010 року Індустріальним районним судом міста Дніпропетровська за результатами досудового слідства у кримінальній справі № 36061032 був ухвалений вирок № 1-173/10, що набрав законної сили 12 січня 2011 року, яким скасовано арешт на квартиру АДРЕСА_1. Незаконний арешт його майна тривав з 23 жовтня 2006 року до 12 січня 2011 року. Для зняття арешту він змушений був багаторазово звертатися до різних установ, органів державної влади. Незаконне накладення арешту на квартиру завдало йому значної майнової шкоди, фізичних страждань та моральної шкоди. Загальна кількість днів, що він витратив на зняття незаконного арешту складає 24 робочі дні, в які він не працював та не отримував дохід, а тому має право на відшкодування упущеної вигоди, виходячи з розміру місячної мінімальної заробітної плати, що становить 1 450 грн. Крім того, ним були понесені витрати на адвокатські послуги в розмірі 7 тис грн. Також йому завдана моральна шкода в розмірі 72 983,33 грн. Враховуючи наведе, ОСОБА_1 просив сягнути на свою користь з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України 1 450 грн на відшкодування майнової шкоди (упущеної вигоди), 72 983,33 грн - на відшкодування моральної шкоди та 7 тис. грн витрат на правову допомогу.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 19 жовтня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позов подано до неналежного відповідача. Також суд виходив з того, що законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру як витрат на правову допомогу, так і грошових доходів, втрачених громадянами внаслідок незаконних дій зазначених органів, віднесено до компетенції цих органів, а не суду.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року апеляційну скаргу Громадської організації «Дніпропетровська незалежна Правозахисна Громадська організація» в інтересах ОСОБА_1 відхилено. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 19 жовтня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що місцевий суд належним чином з'ясував і перевірив доводи та заперечення сторін, дав належну оцінку зібраним у справі доказам та обґрунтував викладені в рішенні висновки. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У квітні 2017 року керівник Громадської організації «Дніпропетровська незалежна Правозахисна Громадська організація» Третяк Ю. Г. в інтересах ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 19 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 1 450 грн на відшкодування майнової шкоди (упущеної вигоди), 163 094,40 грн. - на відшкодування моральної шкоди та 7 тис. грн витрат на правову допомогу.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норму матеріального права, яка не підлягала застосуванню, та необґрунтовано відмовили у задоволенні позову. В порушення пункту 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» суди безпідставно не залучили Державну казначейську службу України як співвідповідача за власною ініціативою.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

У липні 2017 року Міністерство внутрішніх справ України подало заперечення на касаційну скаргу, в якому просило її відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін, посилаючись на те, що доводи скарги є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Клопотання про заміну відповідача або залучення співвідповідачем Державної казначейської служби України, з якої позивач просив стягнути грошові кошти на відшкодування майнової та моральної шкоди, ним не заявлялося.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

02 травня 2018 року справу № 199/3315/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі статтею 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних рішень (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають.

Судами встановлено, що 20 жовтня 2006 року прокурором Індустріального району міста Дніпропетровська було порушено кримінальну справу № 64061766 за заявою ОСОБА_5 за ознаками частини другої статті 190 КК України.

23 жовтня 2006 року слідчий Індустріального районного відділу Дніпропетровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області Зюзь І. М., з метою забезпечення можливого в майбутньому позову прийняв постанову про накладення арешту на квартиру № АДРЕСА_1. В подальшому кримінальна справа № 64061766 була об'єднана зі справою № 36061032 та прийнята до провадження слідчим з особливо важливих справ відділу розслідування особливо важливих справ та злочинів, учинених організованими групами та злочинними організаціямислідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області Заставським І. А.

12 грудня 2006 року слідчий Заставський І. А. прийняв постанову про притягнення ОСОБА_1 як обвинуваченого у кримінальній справі № 36061032, а постановою того ж слідчого від 17 лютого 2007 року кримінальне переслідування у відношенні ОСОБА_1 по обвинуваченню його за частиною четвертою статті 190 КК України припинено у зв'язку з недоведеністю його участі у скоєнні злочину.

За результатами досудового слідства у кримінальній справі № 36061032 Індустріальним районним судом міста Дніпропетровська 28 грудня 2010 року ухвалено вирок № 1-173/10, яким скасовано арешт на квартиру АДРЕСА_1. Вирок набрав чинності 12 січня 2011 року.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 19 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби, Управління державної служби України в Дніпропетровській області про відшкодування збитків та моральної шкоди стягнуто на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 15 тис. грн з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку коштів з рахунку Державної казначейської служби України. Цим рішенням встановлено, що арешт на майно позивача накладався у кримінальній справі згідно з постановою слідчого Індустріального районного відділу Дніпропетровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області Зюзь І. М. від 23 жовтня 2006 року.

Згідно з частиною першою статті 61 ЦПК України 2004 року, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначив відповідачем Міністерство внутрішніх справ України.

Згідно зі статтею 2 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. ЇЇ в таких випадках представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.

Згідно з пунктом 23-1 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України єдиний казначейський рахунок - рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні.

Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань (пункт 9 Розділу VI «Прикінцеві та Перехідні положення» Бюджетного кодексу України).

Згідно з пунктом 1 пункту 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів здійснює Державна казначейська служба України.

Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення).

Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 9 Положення).

Клопотання про залучення до участі у справі Державної казначейської служби України як відповідача (співвідповідача) позивач у суді першої інстанції не заявляв, справа розглянута без участі Державної казначейської служби України як відповідача у справі. Тому суди дійшли правильного висновку про відмову в позові з цих підстав.

У пункті 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», роз'яснено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, статті 9 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність»). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України. Посилання заявника на невідповідність оскаржуваних судових рішень наведеним роз'ясненням Верховного Суду України не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 33 ЦПК України 2004 року в редакції, яка діяла до 03 серпня 2010 року, суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. У разі відсутності згоди на це позивача суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI, який набрав чинності 03 серпня 2010 року, були внесені зміни в частину першу статті 33 ЦПК України 2004 року, якими виключено друге речення цієї частини статті.

Отже, на час ухвалення оскаржуваних судових рішень у суду не було повноважень з власної ініціативи залучати до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Разом з тим ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом до належних відповідачів.

Враховуючи зазначене, доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно не залучили Державну казначейську службу України як співвідповідача за власною ініціативою, є безпідставними.

Перевіряючи доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд виходить з такого.

Обґрунтовуючи свої висновки про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, застосував до спірних правовідносин статтю 1176 ЦК України, однак не звернув увагу на те, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16.

Оскільки у справі, яка переглядається, з'ясовано, що заявленою підставою для відшкодування шкоди є незаконні, на думку позивача, дії слідчого Індустріального районного відділу Дніпропетровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області Зюзь І. М. щодо накладення арешту на його майно, а не дії, перелік яких міститься у частині першій статті 1176 ЦК України, то відсутні спеціальні підстави для застосування зазначеної правової норми.

При цьому Верховним Судом взято до уваги, що вищенаведеним рішенням Амур- Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 19 грудня 2012 року вже вирішено позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби, Управління державної служби України в Дніпропетровській області про відшкодування збитків та моральної шкоди, завданих йому у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

Отже, при розгляді справи судами було неправильно застосовано статтю 1176 ЦК України, а тому посилання судів на вказану норму матеріального права слід виключити з мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Однак помилкове застосування судами статті 1176 ЦК України не призвело до неправильного вирішення спору. Тому в силу вимог частини другої статті 410 ЦПК України оскаржувані судові рішення не можуть бути скасовані з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу керівника Громадської організації «Дніпропетровська незалежна Правозахисна Громадська організація» Третяк Юлії Георгіївни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 19 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року змінити.

Виключити з мотивувальних частин рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 19 жовтня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року посилання на статтю 1176 ЦК України.

В решті рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 19 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов О. В. Ступак Г. І. Усик