Постанова

Іменем України

05 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 204/3896/20

провадження № 61-8009св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,

позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом)- ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», яка підписана представником Хрущ Оленою Володимирівною, на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2022 року в складі судді: Черкез Д. Л., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2022 року в складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,

Історія справи

Короткий зміст позовів

У червні 2020 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Первісний позов мотивований тим, що банком та ОСОБА_1 11 грудня 2007 року уклали договір про іпотечний кредит № DNHDGІ0000001321, відповідно до умов якого банк надав останньому кредит у розмірі 155 000 грн на термін до 11 грудня 2033 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом.

05 серпня 2008 року укладено додаткову угоду до кредитного договору № DNHDGІ0000001321 від 11 грудня 2007 року, відповідно до умов якої вказаний договір переведено з валюти гривня в валюту дол. США. Розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку складає 33 692,28 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідно до договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати ОСОБА_1 повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору. У випадку порушення зобов`язань за договором, ОСОБА_1 сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Банк свої зобов`язання виконав в повному обсязі. В порушення умов договору ОСОБА_1 свої зобов`язання не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки. У зв`язку із зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором, ОСОБА_1 станом на 07 лютого 2020 року має заборгованість перед позивачем у розмірі 126 597,18 дол. США, яка складається з:

заборгованість за кредитом (тілом кредиту) 34 671,37 дол. США;

заборгованість за відсотками за користування кредитом 28 341,24 дол. США;

заборгованість по комісії за користування кредитом 6 028,25 дол. США;

пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором 57 556,32 дол. США.

Банк вказував, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Таким чином, заборгованість до стягнення становить 34 671,37 дол. США, яка є заборгованістю за кредитом (тілом кредиту).

Для забезпечення виконання зобов`язання за договором № DNHDGІ0000001321 АТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір поруки з поручителем ОСОБА_2 . Боржник та поручитель несуть відповідальність як солідарні боржники. Відповідно до умов договору поруки було направлено на адресу відповідачів письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов`язань за договором № DNHDGІ0000001321, однак ця вимога була залишена без задоволення.

АТ КБ «ПриватБанк» просив:

стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 34 671,37 дол. США, що за курсом 24,57 грн відповідно до службового розпорядження НБУ від 07 лютого 2020 року складає 851 875,56 грн станом на 07 лютого 2020 року за договором про іпотечний кредит № DNHDGІ0000001321 від 11 грудня 2007 року, яка є заборгованістю за кредитом (тілом кредиту).

У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання поруки припиненою.

Зустрічний позов мотивований тим, що 11 грудня 2007 року для забезпечення виконання зобов`язань позичальника за договором про іпотечний кредит № DNHDGІ0000001321 укладено договір поруки № DNHDGІ0000001321. Відповідно до пункту 1 договору поруки поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором солідарно в повному обсязі за своєчасне виконання боржником усіх його зобов`язань за договором про іпотечний кредит № DNHDGІ0000001321 від 11 грудня 2007 року та додатковими угодами до нього.

АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за договором про іпотечний кредит № DNHDGІ0000001321 від 11 грудня 2007 року, процентів, нарахованих за користування кредитом. Термін дії договору поруки є таким, що припинений, а термін звернення до суду з позовною заявою до поручителя слід вважати таким, що сплив. У пункті 2.1.1. договору поруки передбачено, що у разі невиконання боржником своїх зобов`язань за договором про іпотечний кредит, протягом 5 робочих днів з дня невиконання пред`явити свої вимоги безпосередньо до поручителя. Ці вимоги є обов`язковими для виконання протягом 5 робочих днів з моменту отримання поручителем від кредитора письмового повідомлення про невиконання боржником зобов`язань за договором про іпотечний кредит.

Банк надіслав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомлення/досудову вимогу від 29 вересня 2014 року № 30.1.0.0/2-FU9, в якому попереджав про заплановані ним заходи, а саме звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості та збитків.

До суду банк звернувся лише 25 травня 2020 року, тобто, після спливу 6-місячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України, на звернення з позовною заявою до поручителя. Закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

АТ КБ «ПриватБанк» втратив своє право на звернення до суду з позовною заявою до поручителя ОСОБА_2 у зв`язку з пропущеним строком, а це дає всі підстави вважати, що порука ОСОБА_2 за договором поруки № DNHDGІ0000001321 від 11 грудня 2007 року припинена.

05 вересня 2014 року ОСОБА_2 подано позовну заяву про визнання поруки припиненою (у межах позову про визнання недійсним кредитного договору, припиненим договору поруки) до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, справа № 201/11674/14-ц, з підстав, що при укладенні додаткової угоди від 05 серпня 2008 року до договору № DNHDGІ0000001321 від 11 грудня 2007 року збільшено обсяг відповідальності поручителя. Рішенням Жовтневого суду у задоволенні позовних вимог відмовлено. Зустрічний позов у цій справі подано з підстав закінчення строку у банку для звернення до поручителя з вимогою погашення заборгованості.

ОСОБА_2 просив:

визнати припиненою поруку за договором поруки № DNHDGІ0000001321 від 11 грудня 2007 року, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2022 року, в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано припиненою поруку ОСОБА_2 за договором поруки № DNHDGІ0000001321 від 11 грудня 2007 року, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» як кредитором, ОСОБА_1 як боржником та ОСОБА_2 як поручителем.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що:

заявлений банком до стягнення розмір заборгованості недоведений, тому, з урахуванням того, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, у задоволенні позовних вимог банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 34671,37 дол. США слід відмовити за недоведеністю;

умовами договору поруки № DNHDGІ0000001321 від 11 грудня 2007 року не визначено строк дії договору поруки. У зв`язку з пред`явленням банком до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимоги про дострокове виконання зобов`язання шляхом повернення усієї суми взятих у кредит грошових коштів (повідомлення про наявність простроченої заборгованості № 30.1.0.0/2-FU9 від 29 вересня 2014 року) змінився в односторонньому порядку і строк виконання основного зобов`язання. За умови пред`явлення банком до боржника та поручителя вимог про дострокове виконання зобов`язання шляхом повернення усієї суми взятих у кредит грошових коштів, змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов`язання й порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобов`язання. До суду з даним позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором позивач звернувся 18 червня 2020 року, тобто, вже після спливу встановленого законом строку для звернення до поручителя (6 місяців), у межах якого банк повинен був звернутися з вимогою до поручителя про стягнення заборгованості;

суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що непред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом строку для звернення до поручителя (6 місяців) є підставою для припинення договору поруки, а отже, і обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов`язанням. Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що такі висновки суду першої інстанції є безпідставними, з посиланням на те, що банк повідомив про наявність простроченої заборгованості саме у розмірі 2 510,62 дол. США, оскільки з вказаної вимоги вбачається, що банком попереджено про наступні заходи, а саме - пред`явлення позову про стягнення заборгованості та збитків, проте банк звернувся до суду 18 червня 2020 року. Тому правильними є висновки суду першої інстанції щодо задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою. У зв`язку із цим припинений обов`язок поручителя ОСОБА_2 нести солідарну відповідальність перед кредитором разом з боржником ОСОБА_1 за основним зобов`язанням;

предметом доказування, крім іншого, є розмір кредитної заборгованості позичальника ОСОБА_1 перед банком. Обов`язковому доведенню банком підлягає заявлений до стягнення розмір заборгованості за кредитним договором. Відповідачами за первісним позовом розмір заборгованості за кредитним договором не визнавався, у зв`язку з чим за клопотанням ОСОБА_1 ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2021 року у справі було призначено судово-економічну експертизу. Проаналізувавши вищевказаний висновок експерта № СЕ-19/104-21/24714ЕК від 10 вересня 2021 року, складений судовим експертом Дніпропетровського НДЕКЦ Примуш Д. М., вбачається, що поставлені на вирішення експертизи питання не були вирішені експертом в повному обсязі. Експерту не вдалось за можливе визначити окремо суми погашених протягом дії кредитного договору позичальником ОСОБА_1 платежів за основною сумою кредиту (тілом кредиту), відсотками за користування кредитом, комісією за користування кредитом, пенею та іншими обов`язковими платежами згідно умов договору про іпотечний кредит, а також не вдалось за можливе визначити реальну загальну суму заборгованості позичальника ОСОБА_1 відповідно до умов договору про іпотечний кредит № DNHDGI0000001321 від 11 грудня 2007 року. При цьому, поставлені на вирішення експертизи питання не були вирішені експертом в повному обсязі саме у зв`язку з наданням стороною позивача за первісним позовом - АТ КБ «Приватбанк» не в повному обсязі документів, необхідних для проведення експертизи;

за відсутності достовірних відомостей про розмір заборгованості позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором (по всім його складовим), а також достовірних доказів щодо суми погашених протягом дії кредитного договору позичальником ОСОБА_1 платежів за основною сумою кредиту (тілом кредиту), відсотками за користування кредитом, комісією за користування кредитом, пенею та іншими обов`язковими платежами згідно умов договору про іпотечний кредит, суд позбавлений можливості достовірно та беззаперечно встановити реальний розмір заборгованості позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором, встановлення якого є обов`язковим по даній справі та входить до предмету доказування;

відповідно до статті 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Враховуючи те, що поставлені на вирішення експертизи питання не були вирішені експертом в повному обсязі саме у зв`язку з наданням стороною позивача за первісним позовом - АТ КБ «ПриватБанк» не в повному обсязі документів, необхідних для проведення експертизи, з урахуванням положень статті 109 ЦПК України, суд оцінює таку поведінку сторони позивача за первісним позовом як ухилення від встановлення експертом реального розміру заборгованості позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором, і тому відмовляє у встановлені факту того, що розмір заборгованості відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором становить 34 671,37 дол. США, і є заборгованістю за тілом кредиту. Однак, належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження заявленого до стягнення банком розміру заборгованості у сумі 34 671,37 дол. США, стороною позивача за первісним позовом суду не надано;

згідно висновку експерта № СЕ-19/104-21/24714ЕК від 10 вересня 2021 року відповідно до виписок за рахунком № НОМЕР_1 , який згідно з умовами договору про іпотечний кредит визначений для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді та іншим платежам, на цей рахунок, починаючи з 13 серпня 2008 року надійшли грошові кошти в загальній сумі 38 216,05 дол. США, тобто у розмірі, більшому, ніж сума кредиту, що була надана позичальнику ОСОБА_1 . Наведений факт свідчить про те, що розмір заборгованості заявлений позивачем до стягнення і який як зазначає позивач складається виключно з тіла кредиту у розмірі 34 671,37 дол. США, дає всі підстави для сумнівів щодо достовірності та об`єктивності наданих позивачем доказів на підтвердження розміру суми боргу. Додані банком до позовної заяви докази достовірно не підтверджують факт наявності заборгованості за кредитним договором саме у заявленому позивачем за первісним позовом до стягнення розмірі. Банком не надано пояснень за рахунок чого збільшувалася сума тіла кредиту. Крім того банк мав право заявити клопотання про призначення додаткової експертизи, проте таким правом не скористався.

Аргументи учасників справи

15 серпня 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» засобами поштового зв`язку подало касаційну скаргу, яка підписана представником Хрущ О. В., на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2022 року, в якій просить: скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги банку в повному обсязі, відмовити у задоволенні зустрічного позову; стягнути із відповідачів судові витрати.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

банк зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, проте в порушення умов договору боржник свої зобов`язання не виконав;

згідно з розрахунку заборгованості станом на 07 лютого 2020 року заборгованість становить 126 597,18 дол. США, яка складається з: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) - 34 671,37 дол. США, заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 28 341,24 дол. США, заборгованість по комісії за користування кредитом - 6 028,25 дол. США, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 57 556,32 дол. США;

банк надав: розрахунок суми заборгованості, кредитну справу, меморіальні ордери про видачу кредиту, виписки по рахунку, копії кредитного договору з додатковими угодами, розрахунок заборгованості, договір поруки, претензії, виписки та інші документи. Проте суди не надали оцінки цим доказам. Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами;

належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду;

29 вересня 2014 року позивачем було направлено на адресу позичальника та поручителя повідомлення про наявність простроченої заборгованості у розмірі 2 510,62 дол. США, в якому було повідомлено, що з метою погашення заборгованості за договором на найближчий час заплановані наступні заходи: звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості та збитків; передача інформації про боржника як про неплатника до бюро кредитних історій. Для уникнення таких заходів вимагалось у термін не пізніше 5 календарних днів з дати одержання цього повідомлення погасити прострочену заборгованість;

припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у реченні 2 частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як | умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому І законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя;

зміни і односторонньому порядку строку виконання основного зобов`язання у зв`язку з пред`явленням банком до відповідачів вимоги про виконання зобов`язання № 30.1.0.0/2-FU9 від 29 вересня 2014 року не відбулося і висновок судів про припинення поруки є необґрунтованим.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

27 вересня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду та передана судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 14 вересня 2022 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 26 травня 2021 року у справі № 202/2543/16; від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15; від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц; від 08 червня 2021 року у справі № 202/781/14-ц; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 11 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № DNHDGІ0000001321, відповідно до якого банк надав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 155 000 грн, а ОСОБА_1 зобов`язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 15,00 % річних, а також інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором, на строк до 11 грудня 2033 року, на придбання у власність окремої квартири з метою постійного проживання за договором купівлі-продажу від 11 грудня 2007 року, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

У пункті 2.4 вказаного договору сторонами обумовлено, що позичальник зобов`язується щомісячно до 11 числа кожного місяця, починаючи з наступного після укладення цього договору, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані кредитором відсотки ануїтетними платежами в сумі не менше 2 003,80 грн шляхом внесення готівки до каси кредитора або шляхом безготівкових перерахувань на рахунок № НОМЕР_2 , відкритий у кредитора. Останню сплату ануїтетного платежу здійснювати не пізніше 05 листопада 2033 року.

Також, ОСОБА_1 підписав додаток № 1 до договору про іпотечний кредит «Загальна вартість кредиту».

Для забезпечення належного виконання зобов`язання, що виникає з договору про іпотечний кредит, 11 грудня 2007 року, між банком, та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № DNHDGІ0000001321, згідно з яким ОСОБА_1 як іпотекодавець передав в іпотеку банку як іпотекодержателю нерухоме майно - однокімнатну квартиру загальною площею 39,90 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У заяві від 05 серпня 2008 року ОСОБА_1 повідомив банк про прийняття рішення змінити валюту кредиту по договору про іпотечний кредит № DNHDGІ0000001321 від 11 грудня 2007 року, просив залишок заборгованості договору у розмірі 156 332,17 грн конвертувати у валюту долар США по курсу процесингу на дату укладення додаткової угоди до договору.

05 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору про іпотечний кредит № DNHDGІ0000001321 від 11 грудня 2007 року, відповідно до умов якої вирішили викласти договір про іпотечний кредит № DNHDGІ0000001321 від 11 грудня 2007 року в іншій редакції, договір про іпотечний кредит переведено з валюти гривня у валюту долар США. У пункті 8.1 додаткової угоди сторонами обумовлено, що банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом: перерахування на рахунок № НОМЕР_1 на строк з 05 серпня 2008 року по 11 грудня 2033 року включно у вигляді строкового кредиту у розмірі 33 692,28 дол. США на наступні цілі: придбання нерухомості, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 3 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 7.2 даного договору. Станом на 05 серпня 2008 року залишок заборгованості по договору про іпотечний кредит № DNHDGІ0000001321 від 11 грудня 2007 року складає 156 332,17 грн, що еквівалентно 33 692,28 дол. США. Періодом сплати вважати по 11 число кожного місяця. Погашення кредиту провадиться в строки відповідно до графіка погашення кредиту, який розраховується згідно залишку заборгованості за кредитом станом на 05 серпня 2008 року.

Банк свої зобов`язання виконав повністю та надав позичальнику ОСОБА_1 обумовлену договором суму грошових коштів. ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, в результаті чого виникла прострочена заборгованість.

Для забезпечення виконання зобов`язання за договором про іпотечний кредит № DNHDGІ0000001321, 11 грудня 2007 року між банком, як кредитором, ОСОБА_1 як боржником та ОСОБА_2 , як поручителем було укладено договір поруки № DNHDGІ0000001321, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов`язався відповідати перед кредитором солідарно в повному обсязі за своєчасне виконання боржником ОСОБА_1 усіх його зобов`язань за договором про іпотечний кредит № DNHDGІ0000001321 від 11 грудня 2007 року та додатковими угодами до нього, як існуючими на момент укладення договору, так і тими, що виникають на його підставі в майбутньому. Сторони договору поруки обумовили, що поручитель відповідає за зобов`язаннями згідно з договором про іпотечний кредит перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків тощо.

Вказані обставини були встановлені також у рішенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2014 року у справі № 201/11674/14-ц, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2015 року.

У пункті 4.1 договору поруки № DNHDGІ0000001321 від 11 грудня 2007 року сторони обумовили, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами (уповноваженими представниками сторін). Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання за договором про іпотечний кредит.

Суди встановили, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за договором про іпотечний кредит від 11 грудня 2007 року, за вих. № 30.1.0.0/2-FU9 від 29 вересня 2014 року банком було направлено на адресу позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 повідомлення про наявність простроченої заборгованості у розмірі 2 510,62 дол. США (т. 1 а. с. 68), в якому було повідомлено, що з метою погашення заборгованості за договором на найближчий час заплановані наступні заходи: звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості та збитків; передача інформації про боржника як про неплатника до Бюро кредитних історій. Для уникнення таких заходів вимагалось у термін не пізніше 5 календарних днів з дати одержання цього повідомлення погасити прострочену заборгованість. У повідомленні за вих. № 30.1.0.0/2-FU9 від 29 вересня 2014 року зазначено, що у разі несплати простроченої заборгованості у вказаний строк, на підставі статті 1050 ЦК України, умов кредитного договору № DNHDGІ0000001321, договору поруки № DNHDGІ0000001321, вимагаємо повернути суму кредиту в повному обсязі, а також нараховані проценти та штрафні санкції.

Згідно з розрахунку заборгованості станом на 07 лютого 2020 року заборгованість становить 126 597,18 дол. США, яка складається з: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) - 34 671,37 дол. США, заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 28 341,24 дол. США, заборгованість по комісії за користування кредитом - 6 028,25 дол. США, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 57 556,32 дол. США.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2021 року призначено судово-економічну експертизу, проведення якої доручено експертам Дніпропетровського НДЕКЦ.

Згідно висновку експерта № СЕ-19/104-21/24714ЕК від 10 вересня 2021 року, складеного судовим експертом Дніпропетровського НДЕКЦ Примуш Д. М.:

по першому питанню. В обсязі наданих на дослідження документів відповідно до інформації, яка зазначена у первинних документах - квитанціях, документально підтверджується сплата ОСОБА_1 в період 13 лютого 2008 року - 28 березня 2014 року грошових коштів у розмірі 24 293,34 дол. США, а також 81 991,75 грн (в період 13 лютого 2008 року - 11 серпня 2008 року - 14 175,10 грн), в тому числі: внесення готівки для придбання валюти - 13 049,90 грн; внесення на рахунок НОМЕР_3 - 470,76 дол. США та 5 130,01 грн; погашення заборгованості за кредитним договором № DNHDGI0000001321 від 11 грудня 2007 року - 9 458,42 дол. США та 27 978,10 грн; внесення на рахунок НОМЕР_1 - 13 344,16 дол. США та 22 977,40 грн.; сплачена пеня за кредитним договором № DNHDGI0000001321 від 11 грудня 2007 року - 4 824,58 грн; інформація про призначення платежу зазначена нерозбірливо - 720,00 дол. США та 1 230,00 грн; прийнято від фізичних осіб для зарахування на їх рахунки - 300,00 дол. США; погашення заборгованості за дог.SAMDN400ТС000053614 - 126,76 грн; іпотека 80975783593: від ОСОБА_1 - 3 000,00 грн; надходження на рахунки за вкладами фізичних осіб НОМЕР_2 - 3 675,00 грн.

Відповідно до виписок за рахунком № НОМЕР_1 , який згідно з умовами договору про іпотечний кредит від 11 грудня 2007 року № DNHDGI0000001321 з урахуванням додаткової угоди від 05 серпня 2008 року до нього визначений для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді та іншим платежам, на цей рахунок, починаючи з 13 серпня 2008 року, надійшли грошові кошти в загальній сумі 38 216,05 дол. США, в т.ч. з призначенням платежу «Корректировочная проводка» - 5 226,56 дол. США. Виписка за рахунком, на який здійснювались платежі позичальником - ОСОБА_1 в погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит від 11 грудня 2007 року № DNHDGI0000001321 за період 11 грудня 2007 року - 13 серпня 2008 року, а також первинні документи, які підтверджують надходження грошових коштів з призначенням платежу «Корректировочная проводка», на дослідження не надані.

У зв`язку з тим, що на дослідження не надані виписки за рахунками, в яких відображено нарахування та погашення поточних та прострочених сум кредиту, відсотків, пені, штрафних санкцій за договором про іпотечний кредит № DNHDGI0000001321 від 11 грудня 2007 року за період 11 грудня 2007 року - 24 липня 2013 року, виписка за рахунком, на який здійснювались платежі позичальником - ОСОБА_1 в погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит від 11 грудня 2007 року № DNHDGI0000001321 за період 11 грудня 2007 року - 13 серпня 2008 року, первинні документи, які підтверджують придбання валюти для погашення заборгованості за зазначеним договором, курс обміну внесених платежів у гривні на долар США, відношення рахунку НОМЕР_3 , іпотеки 80975783593, договору SAMDN400ТС000053614 до договору про іпотечний кредит № DNHDGI0000001321 від 11 грудня 2007 року, експерту не надається за можливе підтвердити суму погашених протягом дії кредитного договору позичальником ОСОБА_1 платежів окремо за основною сумою кредиту (тілом кредиту), відсотками за користування кредитом, комісією за користування кредитом, пенею та іншими обов`язковими платежами згідно умов договору про іпотечний кредит № DNHDGI0000001321 від 11 грудня 2007 року, укладеному між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , з урахуванням додаткової угоди від 05 серпня 2008 року до договору про іпотечний кредит № DNHDGI0000001321 від 11 грудня 2007 року.

По другому питанню. В обсязі наданих на дослідження документів експерту не надається за можливе з причин, наведених у дослідницькій частині висновку, визначити та підтвердити документально реальну загальну суму заборгованості позичальника ОСОБА_1 відповідно до умов договору про іпотечний кредит № DNHDGI0000001321 від 11 грудня 2007 року, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , з урахуванням додаткової угоди від 05 серпня 2008 року до договору про іпотечний кредит № DNHDGI0000001321 від 11 грудня 2007 року, укладеної між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , станом на день подачі позову до суду - 18 червня 2020 року з урахуванням сплачених ОСОБА_1 платежів згідно умов договору.

У дослідницькій частині висновку експерта № СЕ-19/104-21/24714ЕК від 10 вересня 2021 року щодо другого питання, постановленого на вирішення експертизи, зазначено наступне. У зв`язку з тим, що на дослідження не надані виписки за рахунками, в яких відображено нарахування та погашення поточних та прострочених сум кредиту, відсотків, пені, штрафних санкцій за договором про іпотечний кредит № DNHDGI0000001321 від 11 грудня 2007 року за період 11 грудня 2007 року -24 липня 2013 року, виписка за рахунком, на який здійснювались платежі позичальником - ОСОБА_1 в погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит від 11 грудня 2007 року № DNHDGI0000001321 за період 11 грудня 2007 року - 13 серпня 2008 року, первинні документи, які підтверджують придбання валюти для погашення заборгованості за зазначеним договором, курс обміну внесених платежів у гривні на долар США, відношення рахунку НОМЕР_3 , іпотеки 80975783593, договору SAMDN400ТС000053614 до договору про іпотечний кредит № DNHDGI0000001321 від 11 грудня 2007 року, експерту не надається за можливе підтвердити суму погашених протягом дії кредитного договору позичальником ОСОБА_1 платежів окремо за основною сумою кредиту (тілом кредиту), відсотками за користування кредитом, комісією за користування кредитом, пенею та іншими обов`язковими платежами згідно умов договору про іпотечний кредит № DNHDGI0000001321 від 11 грудня 2007 року, укладеному між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , з урахуванням додаткової угоди від 05 серпня 2008 року до договору про іпотечний кредит № DNHDGI0000001321 від 11 грудня 2007 року, укладеної між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 .

У зв`язку з наведеним в обсязі наданих на дослідження документів експерту не надається за можливе визначити та підтвердити документально реальну загальну суму заборгованості позичальника ОСОБА_1 відповідно до умов договору про іпотечний кредит № DNHDGI0000001321 від 11 грудня 2007 року, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , з урахуванням додаткової угоди від 05 серпня 2008 року до договору про іпотечний кредит № DNHDGI0000001321 від 11 грудня 2007 року, укладеної між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , станом на день подачі позову до суду - 18 червня 2020 року з урахуванням сплачених ОСОБА_1 платежів згідно умов договору.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 заявив про застосування позовної давності до вимог банку (Т. 1, а. с. 49-67).

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2022 року у справі № 225/3427/15-ц (провадження № 61-18053св21) зазначено:

«право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання»;

«звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено у судовому рішенні. Якщо за рішенням суду про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана у повному обсязі, кредитор має лише право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а тому після вимоги про дострокове повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором, банк мав право на стягнення з позичальника тільки сум, нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не на стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, комісії та пені»;

«банк, уточнюючи та збільшуючи позовні вимоги у справі № 2-969/11, 09 листопада 2010 року змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором від 21 вересня 2006 року № 11043890000, тобто строк позовної давності почав перебіг з 10 листопада 2010 року. Отже, з 10 листопада 2010 року розпочався строк позовної давності, в межах якого банк мав право звернутися до суду за захистом своїх прав, пред`явивши як позов про стягнення заборгованості, так і позов про звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення банку з позовом, вимогою про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом (заявою) вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. […] Таким чином, з урахуванням того, що строк виконання основного зобов`язання було змінено банком 09 листопада 2010 року, а 10 листопада 2010 року почався перебіг строку позовної давності для звернення до суду, який закінчився 10 листопада 2013 року, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що звертаючись до суду із вказаним позовом у листопаді 2017 року, банк пропустив строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні пред`явлених позовних вимог. Доводи касаційної скарги про те, що переривання позовної давності за частиною другою статті 264 ЦК України пов`язано з пред`явленням позову (зверненням до суду), проте таке переривання позовної давності не припиняється фактом звернення, а продовжується протягом часу коли позов є пред`явленим, не можуть бути прийняті судом, оскільки позовна давність переривається днем пред`явлення позову до суду, а не постановленням судового рішення. При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року (справа № 914/3224/16) зроблено правовий висновок про те, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням (пункт 7.20). Установивши, що, пред`явивши в 2008 році позов про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок дострокового погашення всієї суми кредитної заборгованості банк змінив строк виконання основного зобов`язання, що є підставою для початку відліку позовної давності для пред`явлення вимоги про стягнення кредитної заборгованості, а з цим позовом банк звернувся до суду лише у грудні 2014 року, суди зробили правильний висновок про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості за платежами, нарахованими в межах строку кредитування, в зв`язку з пропуском банком позовної давності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі № 202/2543/16 (провадження № 61-16922св20) зазначено, що: «висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України). Безспірно встановивши, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, а також, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань з повернення кредиту виникла заборгованість за кредитним договором, суди попередніх інстанцій у порушення статей 263-265 382 ЦПК України належно не встановили всі необхідні обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не забезпечили повного та всебічного її розгляду, не надали належної оцінки поданим сторонами доказам, не сприяли сторонам у здійсненні їх процесуальних прав, що призвело до передчасного висновку про відмову в задоволенні позову, у зв`язку із недоведеністю позовних вимог. При цьому, суди не врахували, що факт отримання коштів ОСОБА_3 не оспорювався, договір нею частково виконувався (частина перша статті 82 ЦПК України), а згідно зі статтею 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. При тому, що суди не знайшли підстав для визнання договору недійсним за зустрічним позовом ОСОБА_3 та нею судові рішення не оскаржуються. Розрахунок заборгованості, наданий банком, суди попередніх інстанцій взагалі не досліджували. Колегія суддів вважає безпідставними посилання судів першої та апеляційної інстанцій, як на підставу для відмови у задоволенні позову банку, на висновок судово-економічної експертизи від 31 березня 2017 року, оскільки заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а не висновком експертизи, який оцінюється на рівні з іншими доказами та не має для суду наперед встановленого значення (стаття 110 ЦПК України). Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини друга статті 89 ЦПК України). При цьому ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не надали правової оцінки доводам банку про те, що експертиза була проведена неякісно, містить суперечності, експертом не досліджені всі надані докази, тощо. Основним порушенням та невиконанням вимог закону судами є те, що, встановивши факт існування між сторонами не виконаних позичальником кредитних правовідносин, вони повністю відмовили у стягненні боргу через неправильний розрахунок заборгованості. Суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц (провадження № 61-20113св18) зазначено, що: «колегія суддів вважає безпідставними посилання апеляційного суду, як на законність підстави для відмови у задоволенні позову банку на недоведення суми заборгованості, оскільки заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини друга, третя статті 212 ЦПК України 2004 року). Встановивши факт існування між сторонами не виконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року у справі № 487/4327/16-ц (провадження № 61-1214св22) вказано, що: «відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. З огляду на зміст другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12). Отже, в разі реалізації кредитором свого права вимоги на дострокове повернення кредиту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України строк звернення кредитора до суду з вимогами до поручителя необхідно обраховувати з моменту настання строку дострокового повернення кредиту. Оскільки у цій справі строк дострокового повернення кредиту настав 10 листопада 2010 року, а банк звернувся до суду у серпні 2016 року, то порука ОСОБА_2 за договором поруки є припиненою, а отже, немає правових підстав для задоволення позовних вимог, пред`явлених банком до поручителя. З огляду на викладене, саме з вищенаведених підстав у задоволенні позову банку необхідно було відмовити».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20) зазначено, що:

«згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див., наприклад, постанови від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Тому ефективність позовної вимоги про визнання відсутності права треба оцінювати, виходячи з обставин справи, залежно від того, чи зумовить задоволення такої вимоги дійсний захист інтересу позивача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 71)).

За інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень 1 вересня 2015 року Залізничний районний суд м. Львова постановив ухвалу про відкриття провадження у справі № 462/5579/15-ц (номер в реєстрі 53421277) за позовом банку до позичальника та поручителя про стягнення заборгованості за кредитними договором, а 4 листопада 2016 року - ухвалу про зупинення провадження у тій справі до вирішення справи № 462/5368/16-ц (номер у реєстрі 62475894), ініційованої у жовтні 2016 року, тобто після того, як банк звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості з позичальника та поручителя.

Після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів поручитель не може окремо ініціювати вирішення спору про визнання відсутності у кредитора права вимоги (про визнання поруки припиненою). Такий окремий позов не є належним способом захисту, а тому його не можна задовольнити. Наявність у поручителя відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування банком боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення коштів. Оскільки банк ініціював вирішення такого спору, поручитель може ефективно захистити своє право саме у справі № 462/5579/15-ц, заперечуючи проти позову кредитора, наприклад, через те, що порука припинилася. Для цього непотрібно заявляти зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора (про визнання поруки припиненою) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункти 62-63)). Тому Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про задоволення позову поручителя у справі № 462/5368/16-ц.

Вказане є підставою для відмови у позові. Тому нема потреби оцінювати інші аргументи касаційної скарги (зокрема, щодо застосування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1539цс17) та відзиву на неї (зокрема, щодо застосування висновків, сформульованих у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 липня 2019 року у справі № 758/13055/16-ц). З аналогічних мотивів відсутні підстави для врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 5 червня 2013 року у справі № 6-43цс13, від 25 вересня 2013 року у справі № 6-97цс13, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1161цс15 і від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, які застосували суди першої й апеляційної інстанцій. За наявності доводів про припинення поруки суд має їх оцінити у справі № 462/5579/15-ц, вирішуючи за вимогою банку питання про стягнення заборгованості з поручителя».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (частина перша статті 110 ЦПК України).

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п`ята статті 267 ЦК України).

Тлумачення частини п`ятої статті 267 ЦК України свідчить що під поважними причинами пропуску позовної давності слід розуміти такі обставини, що з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

У справі, що переглядається:

зробивши висновок про недоведеність позовних вимог щодо суми тіла кредиту, суди послалися на висновок експерта № СЕ-19/104-21/24714ЕК від 10 вересня 2021 року. Поза увагою судів залишилося те, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами. Суди не врахували, що встановивши факт існування між сторонами не виконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти;

при зверненні із позовом банк посилався на те, що у зв`язку із зазначеними порушеннями зобов`язань ОСОБА_1 станом на 07 лютого 2020 року має заборгованість перед позивачем у розмірі 126 597,18 дол. США. З огляду на принцип диспозитивності банк просив стягнути 34 671,37 дол. США заборгованості за кредитом (тілом кредиту);

у пункті 8.1 додаткової угоди від 05 серпня 2008 року, укладеної між банком та ОСОБА_1 , до договору про іпотечний кредит № DNHDGІ0000001321 від 11 грудня 2007 року сторонами обумовлено, що банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом: перерахування на рахунок № НОМЕР_1 на строк з 05 серпня 2008 року по 11 грудня 2033 року включно у вигляді строкового кредиту у розмірі 33 692,28 дол. США. Таким чином сторони зменшили тіло кредити на 979,09 дол. США (34 671,37 дол. США - 33 692,28 дол. США). Тому позовні вимоги банку до ОСОБА_1 про стягнення 979,09 дол. США необґрунтовані;

суди встановили, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за договором про іпотечний кредит від 11 грудня 2007 року, за вих. № 30.1.0.0/2-FU9 від 29 вересня 2014 року банком було направлено на адресу позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 повідомлення про наявність простроченої заборгованості у розмірі 2 510,62 дол. США (т. 1 а. с. 68), в якому повідомлено про необхідність у термін не пізніше 5 календарних днів з дати одержання цього повідомлення погасити прострочену заборгованість. У повідомленні за вих. № 30.1.0.0/2-FU9 від 29 вересня 2014 року зазначено, що у разі несплати простроченої заборгованості у вказаний строк, на підставі статті 1050 ЦК України, умов кредитного договору № DNHDGІ0000001321, договору поруки № DNHDGІ0000001321, вимагаємо повернути суму кредиту в повному обсязі, а також нараховані проценти та штрафні санкції;

у пункті 5.5. додаткової угоди від 05 серпня 2008 року, укладеної між АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 , до договору про іпотечний кредит № DNHDGІ0000001321 від 11 грудня 2007 року сторони домовились, що термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту становить 5 років;

у відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 заявив про застосування позовної давності до вимог банку (Т. 1, а. с. 49-67). Із позовом про стягнення заборгованості до ОСОБА_1 банк звернувся у 18 червня 2020 року на наявність поважних причин пропуску позовної давності не посилався. Тому у задоволенні позовних вимог про стягнення тіла кредиту у розмірі 33 692,28 дол. СШАналежить відмовити з підстав пропуску банком позовної давності. Суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог банку до ОСОБА_1 про стягнення тіла кредиту у розмірі 33 692,28 дол. США, проте помилково послались на недоведеність позовних вимог. Тому оскаржені рішення у цій частині належить змінити у мотивувальній частині, виклавши їх у редакції цієї постанови;

суди встановили, що умовами договору поруки № DNHDGІ0000001321 від 11 грудня 2007 року не визначено строк дії договору поруки. До суду із даним позовом про стягнення з поручителя ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором позивач звернувся 18 червня 2020 року, тобто, вже після спливу встановленого законом строку для звернення до поручителя (6 місяців), у межах якого банк повинен був звернутися з вимогою до поручителя про стягнення заборгованості;

суди врахували, що непред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом строку для звернення до поручителя (6 місяців) є підставою для припинення договору поруки, а отже, і обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов`язанням. За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відсутність підстав для стягнення заборгованості із поручителя у зв`язку із припиненням поруки ОСОБА_2 ;

при вирішенні зустрічного позову про визнання поруки припиненою, суди не врахували, що ефективність позовної вимоги про визнання відсутності права треба оцінювати, виходячи з обставин справи, залежно від того, чи зумовить задоволення такої вимоги дійсний захист інтересу позивача. Після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів поручитель не може окремо ініціювати вирішення спору про визнання відсутності у кредитора права вимоги (про визнання поруки припиненою). Такий окремий позов не є належним способом захисту, а тому його не можна задовольнити. Наявність у поручителя відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування банком боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення коштів;

банк звернувся із позовом про стягнення заборгованості до поручителя у червні 2020 року. Пред`явивши у вересні 2020 року зустрічний позов про визнання поруки припиненою ОСОБА_1 обрав неналежний спосіб захисту, оскільки поручитель може ефективно захистити своє право саме у межах розгляду первісного позову банку про стягнення заборгованості, заперечуючи проти позову кредитора, наприклад, через те, що порука припинилася. За таких обставин суди зробили помилковий висновок про задоволення зустрічного позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2022 року у справі № 225/3427/15-ц (провадження № 61-18053св21), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року у справі № 487/4327/16-ц (провадження № 61-1214св22), постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20), колегія суддів вважає, що оскаржені рішення ухвалені із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним: касаційну скаргу задовольнити частково; оскаржені рішення у частині позовних вимог банку до боржника змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови; оскаржені рішення у частині зустрічних позовних вимог скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог; оскаржені рішення у частині позовних вимог банку до поручителя залишити без змін.

З урахуванням часткового задоволення касаційної скарги та відмови у задоволенні зустрічного позову, з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» належить стягнути 2 942,80 грн.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», яка підписана представником Хрущ Оленою Володимирівною, задовольнити частково.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2022 року у частині первісних позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2022 року у частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання поруки припиненою скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2022 року у частині первісних позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 а користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» сплачений судовий збір у розмірі 2 942,80 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2022 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2022 року у скасованих частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук