Постанова

Іменем України

05 червня 2020 року

м. Київ

справа № 463/6062/17

провадження № 61-47978св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 липня 2018 року у складі судді Стрепка Н. Л. та постанову Львівського апеляційного суду від 05 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Крайник Н. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Галицька районна адміністрація Львівської міської ради та Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю - ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із 02 серпня 2008 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Галицького районного суду міста Львова від 21 березня 2016 року.

Від шлюбу в сторін є син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу проживає з позивачем і перебуває на її утриманні, відвідує школу «Ерудит», яка знаходиться поруч із місцем матері.

Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 29 липня 2016 року ОСОБА_2 було визнано винним у вчинені злочину, передбаченого частиною першою статті 309 КК України, зокрема по місцю проживання відповідача було виявлено наркотичні засоби, які на думку позивача, могли бути знайдені дитиною чи така могла стати свідком вживання наркотичних засобів.

Крім того, розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 25 жовтня 2017 року № 356 визначено місце проживання дитини разом з матір`ю - ОСОБА_1 .

З урахуванням того, що ОСОБА_1 має стабільний заробіток, займається вихованням і піклуванням за дитиною, посилаючись на положення статей 19, 150, 160, 161 СК України, просила задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 23 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 05 листопада 2018 року, позовні вимоги задоволено.

Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю - ОСОБА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що між сторонами у справі виникли непорозуміння, які носять особистий характер, у зв`язку з чим загострились взаємовідносини між ними, така ситуація в їх особистих відносинах не дала можливості мирним шляхом вирішити питання про визначення місця проживання їхньої дитини.

Враховуючи, що дитина проживає разом із позивачем, має особисту прихильність до матері, яка не чинить перешкод у спілкуванні сина з батьком, суди вважали за необхідне визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 із матір`ю.

Суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що наявність рішень Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки та піклування, свідчить про наявність спору між батьками дитини з приводу її місця проживання та участі кожного з батьків (сторін спору) у її вихованні, оскільки саме звернення батьків до органу опіки та піклування свідчить про такий спір.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

04 грудня 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 листопада 2018 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Находження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У грудні 2018 року справу № 463/6062/17-ц передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Сімоненко В. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій зробили помилковий висновок про наявність підстав для задоволення позову, оскільки передумовою звернення за судовим захистом є наявність факту порушення, невизнання чи оспорювання прав, свобод чи законних інтересів. Разом із тим, між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, яка за розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 25 жовтня 2017 року № 356 проживає із матір`ю.

Суди не звернули належної уваги на те, що питання про визначення місця проживання дитини вже вирішено органом опіки та піклування в порядку статті 162 СК України, з розпорядженням якого ОСОБА_2 погодився, а тому відсутні підстави для вирішення цього питання в судовому порядку.

Крім того, відсутність спору між батьками щодо місця проживання дитини підтверджується також фактом звернення відповідача до органу опіки та піклування для вирішення питання про участь батька у вихованні дитини, яка проживає з матір`ю.

Відзив на касаційну скаргу

У січні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить суд залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_2 , а оскаржувані судові рішення залишити без змін. При цьому посилається на безпідставність доводів касаційної скарги та законність рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 липня 2018 року і постанови Львівського апеляційного суду від 05 листопада 2018 року, ухвалених з дотриманням норм процесуального та матеріального права з метою реалізації права особи на судовий захист.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із 02 серпня 2008 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Галицького районного суду міста Львова від 21 березня 2016 року.

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 28 квітня 2011 року у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син - ОСОБА_3 .

З акту ЛКП «Снопківське» від 31 липня 2017 року встановлено, що ОСОБА_3 проживає без реєстрації з ОСОБА_1 .

Згідно з актом обстеження умов проживання від 27 вересня 2017 року обстежено умови проживання ОСОБА_1 та малолітнього ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , та встановлено, що створено належні умови для виховання та розвитку дитини.

Відповідно до висновку Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 19 жовтня 2017 року районна адміністрація як орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_1 .

Розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 25 жовтня 2017 року № 356 визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1

22 січня 2018 року Личаківським районним судом м. Львова видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на дитину - ОСОБА_3 .

З акту обстеження умов проживання від 23 січня 2018 року вбачається, що ОСОБА_2 проживає за адресою АДРЕСА_2 .

Відповідно до акта обстеження умов проживання від 19 лютого 2018 року малолітній ОСОБА_3 вказує, що хоче ночувати вдома з матір`ю.

Мотивувальна частина.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних

Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, Верховний суд у складі колегії суддів Третьої судової палати касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

При вирішенні спірних правовідносин Верховний Суд керується положеннями Конституції України, Конвенції про права дитини, Сімейного кодексу України, Законом України «Про охорону дитинства», а також іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою та десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Отже, при розгляді справ щодо визначення місця проживання дитини суди, насамперед, суди мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі й на рівне виховання батьками. У § 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.

Статтею 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Згідно зі статтею 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Відповідно до статті 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, з урахуванням віку, стану здоров`я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Відповідно до статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватись органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до частини 4 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Визначаючи місце проживання дитини з матір`ю, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору надали першочергове значення саме найкращими інтересами дитини.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій у контексті першочергового врахування саме інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, дотрималися норм матеріального права, урахувавши висновок Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 19 жовтня 2017 року, відповідно до якого районна адміністрація як орган опіки та піклування вважала за доцільне визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_1 .

Відповідно до частин першої, другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

При цьому, питання про заслуховування думки дитини також було предметом оцінки апеляційного суду.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дослідили не лише висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання з матір`ю, а й інші докази, наявні у матеріалах справи, а тому доводи касаційної скарги в цій частині відхилені Верховним Судом, бо зводяться до переоцінки доказів у справі.

Доводи касаційної скарги про те, що між батьками відсутній спір щодо визначення місця проживання дитини спростовуються матеріалами справи, а також процесуальною поведінкою відповідача. Батьки передали питання про визначення місця проживання дитини на розгляд суду, який і вирішив це, ініційоване, зокрема, матір`ю дитини, питання.

Посилання відповідача на те, що розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 25 жовтня 2017 року № 356 вже визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю у відповідності до частини третьої статті 19 СК України не позбавляє особу права на звернення до суду.

Інші доводи касаційної скарги як підстава для скасування оскаржуваних судових рішень зводяться до незгоди заявника з висновками судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України в чинній редакції.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження апеляційним судом та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної

інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров