Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.02.2018 року у справі №366/1000/17

Постанова

Іменем України

05 червня 2019 року

м. Київ

справа № 366/1000/17-ц

провадження № 61-354св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: керівник Броварської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державне підприємство «Іванківське лісове господарство»,

відповідачі: Іванківська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа на стороні відповідача, що не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Іванківського районного суду Київської області від 19 червня 2017 року у складі судді Корчкова А. А. та ухвалу апеляційного суду Київської області від 06 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Данілова О. М., Суханової Є. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року керівник Броварської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Іванківське лісове господарство» звернулося до суду з позовом до Іванківської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи на стороні відповідача, що не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання незаконним і скасування розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області, визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідно до розпорядження Іванківської районної державної адміністрації від 08 вересня 2006 року № 405 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано безоплатно у власність громадянам земельні ділянки, зокрема ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 1 га на території Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства та ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 0,9 га на території Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства.

На підставі вказаного розпорядження останні отримали державні акти серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_4 відповідно.

В подальшому, ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 06 листопада 2006 року, посвідченого нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І. А. за № 8050, відчужила належну їй земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 на користь громадянина ОСОБА_1 .

На підставі вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_1 отримав державний акт про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 серії НОМЕР_5 .

ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 27 листопада 2006 року № 8650 ВЕІ 747509 також відчужила земельну ділянку, а саме, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І. А., відчужила належну їй земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_4 на користь ОСОБА_2

На підставі вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_6 серії НОМЕР_7 , загальною площею 0,9 га.

Позивач вважає, що спірні земельні ділянки передано у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Іванківською районною державною адміністрацією Київської області з порушенням законодавства, а саме з порушенням вимог статей 80, 84, 149, 155 Земельного кодексу України (далі по тексту - ЗК України) та статей 7, 8, 17, 28, 23, пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України (далі по тексту - ЛК України), оскільки вказані земельні ділянки, на час їх відчуження, перебували в державній власності та належать до земель лісогосподарського призначення і використовувались для ведення лісового господарства ДП «Іванківське лісове господарство».

На підставі викладеного прокурор просив суд: визнати незаконним та скасувати розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 08 вересня 2006 року № 405 в частині затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населених пунктів Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області, та передачі у власність земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; визнати недійсними державний акт на право власності на земельні ділянки: серії НОМЕР_5 , виданий на ім`я ОСОБА_1 , зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі від 02 листопада 2007 року № 010734400003; серії НОМЕР_7 , виданий на ім`я ОСОБА_2 зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власної на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі від 16 березня 2007 року № 010734400013. А також, витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь держави в особі ДП «Іванківське лісове господарство» земельні ділянки загальною площею 1,9 га з кадастровими номерами НОМЕР_2 , НОМЕР_6 , які знаходяться в адміністративних межах Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області, загальною вартістю 83 410,00 грн та стягнути з відповідачів фактично понесені судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 19 червня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення районного суду мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами право постійного користування спірними земельними ділянками ДП «Іванківське лісове господарство», а тому відсутні передбачені законом підстави для визнання незаконним та скасування розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 08 вересня 2006 року № 405 та виданих на його підставі державних актів, витребування спірної земельної ділянки.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 06 листопада 2017 року рішення Іванківського районного суду Київської області від 19 червня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2017 року перший заступник прокурора Київської області подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу в якій просив скасувати рішення Іванківського районного суду Київської області від 19 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 06 листопада 2017 року та ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувані судові рішення ухваленні з порушенням статей 58, 59, 64, 303 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи).

Апеляційний суд не мотивував свою відмову у прийнятті письмового доказу - висновку експерта від 14 серпня 2017 року № 15/17, складеного за результатами проведеної земельно-технічної експертизи в ході досудового розслідування кримінального провадження, що підтверджує факт накладення спірних земельних ділянок на землі лісового фонду.

Відповідно до вищевказаного висновку земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 повністю, а земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_6 частково розташовані в межах земель, що перебувають у постійному користуванні ДП «Іванківське лісове господарство».

За наявності в матеріалах справи лісовпорядного планшету та інших планово-картографічних і таксаційних матеріалів ВО «Укрдержліспроект» висновки судів попередніх інстанцій про неможливість встановити факт накладення спірних земельних ділянок на землі 84 кварталу Оранського лісництва ДП «Іванківське лісове господарство» є надуманими та не відповідають дійсності.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому просить касаційну скаргу керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації від 08 вересня 2006 року № 405 «Про затвердження проекту відводу земельних ділянок» було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів за рахунок земель запасу Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області громадянам ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та передано у власність зазначеним громадянам указані земельні ділянки.

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 видано державні акти на право власності на земельні ділянки серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_4 відповідно.

В подальшому ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 06 листопада 2006 року, посвідченого нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І. А. за № 8050, відчужила належну їй земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 на користь громадянина ОСОБА_1 .

На підставі вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_1 отримав державний акт про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 , серія НОМЕР_5 .

27 листопада 2006 року ОСОБА_4 відчужила належну їй земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_4 на користь ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І. А., зареєстровано в реєстрі за № 8650.

На підставі вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_6 серія НОМЕР_7 , загальною площею 0,9 га.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частини першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають з огляду на таке.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Згідно пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

У пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України міститься відсилання до окремого закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким є Закон України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII «Про прокуратуру».

У частині третій статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Разом з тим, при вирішенні спору суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що позов пред`явлено в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Іванківське лісове господарство», при цьому доказів на підтвердження неможливості вказаних суб`єктів здійснювати захист інтересів держави самостійно матеріали справи не містять.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права. Відповідно, це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу задовольнити, оскаржені рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 406, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 19 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 06 листопада 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: Н. О. Антоненко В. М. Коротун В. І. Крат В. П. Курило