ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 червня 2019 року

м. Київ

справа № 317/35/16-ц

провадження № 61-945св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 18 серпня 2017 року, постановлену у складі судді Маловічко С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і вимог заяви

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договорами позики від 7 жовтня 2012 року, 1 грудня 2012 року, 7 березня 2013 року та 11 березня 2013 року на загальну суму 4 337 282,31 грн, з яких: сума основного боргу - 1 999 584 грн; 3% річних за користування грошовими коштами - 2 305 949,19 грн; штраф за порушення строку повернення грошових коштів - 12 211,20 грн і пеня за порушення строку повернення позики - 19 537,92 грн, а також просив відшкодувати судовий збір за подання позову у розмірі 6 890 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що між ним та відповідачем існують правовідносини, що виникли з договорів позики грошових коштів, укладених між ними у простій письмовій формі 7 жовтня 2012 року на суму 8 600 доларів США та 1 000 доларів США (разом 9 600 доларів США), 1 грудня 2012 року на суму 19 000 доларів США, 7 березня 2013 року на суму 30 000 доларів США та 11 березня 2013 року на суму 20 000 доларів США. Виконуючи умови вказаних договорів, позивач надав відповідачу у позику зазначені грошові кошти, однак останній вчасно та у спосіб, визначений договорами, грошові кошти не повернув, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, у якій просив накласти арешт на рухоме і нерухоме майно та грошові кошти, які належать ОСОБА_2 , а також заборонити їх відчуження у межах суми боргу.

Мотивував заяву тим, що невжиття таких заходів утруднить або унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову, оскільки відповідач може відчужити належне йому майно з метою ухилення від погашення боргу перед позивачем.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх постановлення

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 20 січня 2016 року, постановленою суддею Сакояном Д. І., заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на рухоме, нерухоме майно та грошові кошти, які належать ОСОБА_2 , та заборонено їх відчуження у межах суми, заявленої до стягнення, - 3 884 500,85 грн.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 28 квітня 2016 року, ухваленим у складі судді Сакояна Д. І., позов задоволено частково.

Стягнено з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 4 217 583,78 грн, з яких:

- за договором позики від 7 жовтня 2012 року у розмірі 492 249,05 грн, яка складається із суми основного боргу - 216 849,80 грн, процентів за користування грошовими коштами - 258 051,27 грн та пені - 17 347,98 грн.

- за договором позики від 1 грудня 2012 року у розмірі 1 049 200,07 грн, яка складається із суми основного боргу - 479 086,79 грн та процентів за користування грошовими коштами - 570 113,28 грн.

- за договором позики від 7 березня 2013 року у розмірі 1 606 852,04 грн, яка складається із суми основного боргу - 756 452,82 грн та процентів за користування грошовими коштами - 850 399,22 грн.

- за договором позики від 11 березня 2013 року у розмірі 1 069 282,62 грн, яка складається із суми основного боргу - 504 301,88 грн та процентів за користування грошовими коштами - 564 980,74 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 13 жовтня 2016 року, постановленою колегією у складі суддів: Гончар М. С., Кухаря С. В., Осоцького І. І., рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 28 квітня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2017 року рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 28 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 13 жовтня 2016 року залишено без змін.

У лютому 2017 року ОСОБА_3 , яка не брала участі у справі, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, постановленою за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, оскаржила її в апеляційному порядку.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 18 серпня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 20 січня 2016 року про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_3 не є особою, яка бере участь у справі. Предметом оскарження ОСОБА_3 , як особою, яка не брала участі у справі, є не рішення суду у цій справі, а ухвала суду про забезпечення позову. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_3 не відноситься до кола осіб, які у відповідності до положень статті 292 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання апеляційної скарги, мають право апеляційного оскарження ухвали Запорізького районного суду Запорізької області від 20 січня 2016 року про забезпечення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 20 січня 2016 року і ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 13 жовтня 2016 року, у якій просила зазначені ухвали скасувати і у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Ухвалою Верховного Суду від 2 січня 2018 року відмовлено у відкриті касаційного провадження за касаційною скаргою в частині оскарження ухвали Запорізького районного суду Запорізької області від 20 січня 2016 року.

В частині оскарження ухвали апеляційного суду Запорізької області від 13 жовтня 2016 року касаційна скарга мотивована тим, що дана ухвала постановлена із порушенням норм процесуального права.

Заявник вважає помилковим висновок апеляційного суду про те, що вона не відноситься до кола осіб, які у відповідності до положень статті 292 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання апеляційної скарги, мають право апеляційного оскарження постановлених судом першої інстанції ухвал.

Заявник зазначає, що перебуває у шлюбі із ОСОБА_2 . Оскаржуваною ухвалою накладено арешт на майно, яке зареєстроване за ОСОБА_2 і в силу частини першої статті 60 Сімейного кодексу України є спільною власністю подружжя. На її думку, суд першої інстанції вирішив питання про її права та обов`язки, тому вона має право оскаржити вказану ухвалу в апеляційному порядку.

Вказувала, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку виключно рішення суду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2018 року відкрито касаційне провадження в частині оскарження ухвали апеляційного суду Запорізької області від 13 жовтня 2016 року.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 20 січня 2016 року накладено арешт на рухоме, нерухоме майно та грошові кошти, які належать ОСОБА_2 , та заборонено їх відчуження у межах суми, заявленої до стягнення, - 3 884 500,85 грн.

Дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 . - подала апеляційну скаргу на ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 20 січня 2016 року та просила скасувати цю ухвалу, посилаючись на те, що при її постановленні суд першої інстанції вирішив питання про її права та обов`язки.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 не брала участі у справі, тому вона не є особою, яка відповідно до статті 292 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання апеляційної скарги, має право оскаржити ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 20 січня 2016 року.

Проте такі висновки суду апеляційної інстанції передчасні.

Згідно зі статтею 292 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання апеляційної скарги, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 293 цього Кодексу.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку про існування трьох груп суб`єктів апеляційного оскарження: сторони, інші особи, які беруть участь у справі, та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки.

Якщо заявник апеляційної скарги не є стороною у справі або особою, яка бере участь у справі, суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання щодо відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою такої особи, перевіряє її доводи про вирішення оскарженим рішенням суду першої інстанції питання про її права та обов`язки і в залежності від встановленого вчиняє відповідні процесуальні дії.

Верховний Суд України у правовому висновку, викладеному у постанові від 6 вересня 2017 року у справі № 6-1844цс16, вказав, що за змістом статті 292 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали, право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції неправильно витлумачив зміст статті 292 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали, та дійшов помилкового висновку про те, що особа, яка не брала участь у справі, має процесуальне право оскаржити в апеляційному порядку виключно рішення суду.

Дійшовши такого висновку, апеляційний суд не перевірив по суті доводи ОСОБА_3 про те, що ухвала Запорізького районного суду Запорізької області від 20 січня 2016 року про накладення арешту на належне ОСОБА_2 рухоме, нерухоме майно та грошові кошти і заборону їх відчуження у межах заявленої до стягнення суми у розмірі 3 884 500,85 грн порушує її права як іншого з подружжя на розпорядження спільним майном.

Не встановивши, чи вирішено судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали питання про права та обов`язки заявника, суд апеляційної інстанції передчасно відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 20 січня 2016 року.

Згідно з частиною четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд до суду першої або апеляційної інстанції.

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про передчасність висновку суду апеляційної інстанції щодо відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 20 січня 2016 року, оскаржена ухвала не може вважатися законною і обґрунтованою, тому підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції відповідно до статті 406 ЦПК України для вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 20 січня 2016 року скасувати.

Справу направити на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. СтрільчукСудді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник С. О. Погрібний