Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.04.2021 року у справі №369/7171/16
Постанова КЦС ВП від 05.04.2023 року у справі №369/7171/16

Постанова

Іменем України

05 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 369/7171/16-ц

провадження № 61-4326св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого- Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 ,

відповідачі: Києво-Святошинське виробниче управління житлово-комунального господарства, Києво-Святошинська районна рада Київської області,

треті особи: Тарасівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, Державна установа «Київський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України», Державна екологічна інспекція у Київській області,

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги - Головне управління Держпродспоживслужби в Київській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_27 як представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 грудня 2019 року у складі судді Пінкевич Н. С. та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2021 року у складі колегії суддів: Нежури В. А., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Києво-Святошинського виробничого управління житлово-комунального господарства (далі - Києво-Святошинське ВУ ЖКГ), Києво-Святошинської районної ради Київської області (далі - Києво-Святошинська РР Київської області), у якому просив припинити господарську діяльність полігону твердих побутових відходів (далі - ТПВ) (сміттєзвалища) Києво-Святошинського ВУ ЖКГ, розташованого в межах Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області біля с. Крюківщина, та стягнути з відповідачів солідарно моральну шкоду, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, у розмірі 2 144 448,00 грн.

У серпні 2016 року інші позивачі звернулись до суду з аналогічними вимогами.

Свої вимоги позивачі обґрунтовували тим, що цей полігон ТПВ з`явився на місці стихійного сміттєзвалища ще понад 20 років. З огляду на рельєф місцевості сміття почали скидати до яру, причому його привозили великі вантажні автомашини, вивозилися залишки тваринництва, радіотехнічних деталей, взагалі звалювалося різне за складом та вмістом сміття. Тобто із самого початку відбувалося грубе порушення екологічного, санітарно-епідеміологічного законодавства. Через те, що автомашинам (сміттєвозам) не було заборонено несанкціонавано завозити сміття та не притягнено до відповідальності винних осіб, на місці стихійного звалища утворилося сміттєзвалище районного масштабу, яке в подальшому перетворилося на полігон ТПВ. Це є вкрай грубим порушенням норм законодавства. Однозначно такі дії мали негативний вплив на природне довкілля із самого початку, оскільки за рельєфом місцевості та за цільовим призначенням земель (землі під особисте селянське господарство ОСГ) розташування полігону ТПВ без нанесення шкоди довкіллю та здоров`ю людей, які проживають на прилеглих територіях до нього є неможливим. На сьогодні тіло полігону ТПВ замість 13,669 га, виділених під цей об`єкт, займає площу приблизно 25 га, тобто має місце самозахват земельних ділянок, які прилягають до тіла полігону та знаходяться у приватній власності під ОСГ.

Таке перевантаження на цей об`єкт призвело до того, що відстань від полігону до місця зони відпочинку - відкритого ставка «Крючок» близько 300 м. Більше того, під тілом полігону ТПВ з`явилося фільтраційне озеро, яке має стійкий сморід, що говорить про його випаровування в атмосферне повітря, на вигляд чорне неначе «кока-кола». З тіла полігону стікається гниль (фільтрат) та стічні води саме в це озерце, яке не має ізолюючого дна від ґрунтів та ґрунтових вод, розташоване в безпосередній близькості до озера «Крючок», де масово відпочивають місцеві жителі та займаються рибальством.

Це є грубим порушенням норм, передбачених підпунктом 2.2. пункту 2 ДБН В.2.4.-2-2005, оскільки полігони ТПВ слід розміщати на ділянках, на яких можливе здійснення заходів інженерних рішень, що виключають забруднення навколишнього природного середовища, розвиток небезпечних геологічних процесів чи інших негативних явищ, а також на ділянках несільськогосподарського призначення чи не придатних для сільського господарства; з урахуванням рози вітрів стосовно житлової забудови, зон відпочинку, інших місць масового перебування населення за межами санітарно-захисної зони; за межами зон можливого впливу на водозабори, поверхневі води; на відстані 3 км (3000 м) від відкритих водоймищ.

Існування цього об`єкта як полігону ТПВ є порушенням майже всіх норм, передбачених в Державних будівельних нормах України (ДБН) щодо полігонів твердих побутових відходів.

Також позивачі зазначили, що полігон ТПВ є вкрай небезпечним екологічним об`єктом, та у зв`язку з таким станом довкілля вони відчувають значні душевні страждання. Пояснення кожного позивача з цього привиду зазначені у позовній заяві.

У зв`язку з цим позивачі просили припинити господарську діяльність полігону ТПВ (сміттєзвалища) Києво-Святошинського ВУ ЖКГ, розташованого в межах Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області біля с. Крюківщина.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 листопада 2016 року об`єднано в одне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 з іншими позивачами.

30 січня 2018 року в судовому засіданні протокольною ухвалою залучено як третю особу Тарасівську сільську раду Київської області.

12 лютого 2018 року в судовому засіданні протокольною ухвалою було залучено як третю особу Державну установу «Київський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України», Головне управління Держпродспоживслужби в Київській області (далі - ГУ Держпродспоживслужба), Державну екологічну інспекцію у Київській області.

Того ж дня третя особа, яка заявляє самостійні вимоги, - ГУ Держпродспоживслужба в Київській області подала позов, у якому просило зобов`язати Києво-Святошинське ВУ ЖКГ, Києво-Святошинську районну раду Київської області вжити заходів щодо рекультивації та санації полігону ТПВ і прилеглої території відповідно до розробленого спеціального проєкту, в якому повинні бути визначені заходи щодо ліквідації та усунення наслідків екологічного забруднення, забезпечувати санітарного та епідемічного благополуччя населення й екологічної безпеки навколишнього природного середовища, а саме: заходи із влаштування захисних екранів для основи і поверхні полігону, збору, очищення та утилізації біогазу збору, обробки, видалення фільтрату і поверхневих стічних вод; заходи, спрямованих на відновлення земель, забруднених важкими металами, з вилученням усього обсягу забруднених ґрунтів, та на визначення ступеня їх забруднення при вирішенні питання подальшого їх використання, в тому числі організації озеленення території; заходи для запобігання та усунення причин забруднення атмосферного повітря; заходи щодо запобігання забруднення підземних та поверхневих вод.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що на підставі позапланових перевірок Управління Держпродспоживслужби в Києво-Святошинському районі 17 червня 2016 року та 05 жовтня 2016 року виявило численні порушення екологічного законодавства. Крім того, такі порушення державних нормативів і стандартів також зафіксовано у звіті Державної установи «Інститут громадського здоров`я ім. О. М. Марзєєва Національної академії медичних наук України» (далі - ДУ «Інститут громадського здоров`я ім. О. М. Марзєєва») від 31 травня 2016 року.

У судовому засіданні протокольною ухвалою від 12 лютого 2018 року об`єднано до спільного розгляду разом з первісним позовом позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, - ГУ Держпродспоживслужби в Київській області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 та інших задоволено частково.

Вирішено припинити господарську діяльність полігону ТПВ Києво-Святошинського ВУ ЖКГ, розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 3222486600:04:004:5002 у межах Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Стягнено солідарно з Києво-Святошинського ВУ ЖКГ та з Києво-Святошинської районної ради Київської області на користь: ОСОБА_2 спричинену моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн, ОСОБА_3 - у розмірі 40 000,00 грн, ОСОБА_4 - у розмірі 20 000,00 грн, ОСОБА_5 - у розмірі 40 000,00 грн, ОСОБА_6 - у розмірі 30 000,00 грн, ОСОБА_7 - у розмірі 40 000,00 грн, ОСОБА_8 - у розмірі 20 000,00 грн, ОСОБА_9 - у розмірі 40 000,00 грн, ОСОБА_10 - у розмірі 40 000,00 грн, ОСОБА_11 - у розмірі 20 000,00 грн, ОСОБА_28 - у розмірі 20 000,00 грн, ОСОБА_13 - у розмірі 20 000,00 грн, ОСОБА_14 - у розмірі 20 000,00 грн, ОСОБА_15 - у розмірі 20 000,00 грн, ОСОБА_16 - у розмірі 20 000,00 грн, ОСОБА_17 - у розмірі 20 000,00 грн, ОСОБА_18 - у розмірі 20 000,00 грн, ОСОБА_19 - у розмірі 20 000,00 грн, ОСОБА_20 - у розмірі 20 000,00 грн, ОСОБА_21 - у розмірі 30 000,00 грн, ОСОБА_22 - у розмірі 30 000,00 грн, ОСОБА_23 - у розмірі 30 000,00 грн, ОСОБА_24 - у розмірі 20 000,00 грн, ОСОБА_25 - у розмірі 20 000,00 грн, ОСОБА_26 - у розмірі 30 000,00 грн, ОСОБА_1 - у розмірі 20 000,00 грн.

Позов третьої особи - ГУ Держпродспоживслужби в Київській області до Києво-Святошинського ВУ ЖКГ, Києво-Святошинської районної ради Київської області, треті особи: Тарасівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, Державна установа «Київський обласник лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України», Державна екологічна інспекція у Київській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , про зобов`язання вчинити дії задоволено.

Зобов`язано Києво-Святошинське ВУ ЖКГ, Києво-Святошинську районну раду Київської області вжити заходів щодо рекультивації та санації полігону ТПВ і прилеглої території відповідно до розробленого спеціального проєкту, в якому повинні бути визначені заходи щодо ліквідації та усунення наслідків екологічного забруднення, забезпечувати санітарного та епідемічного благополуччя населення й екологічної безпеки навколишнього природного середовища, а саме: заходи із влаштування захисних екранів для основи і поверхні полігону, збору, очищення та утилізації біогазу збору, обробки, видалення фільтрату і поверхневих стічних вод; заходи, спрямованих на відновлення земель, забруднених важкими металами, з вилученням усього обсягу забруднених ґрунтів, та на визначення ступеня їх забруднення при вирішенні питання подальшого їх використання, в тому числі організації озеленення території; заходи для запобігання та усунення причин забруднення атмосферного повітря; заходи щодо запобігання забруднення підземних та поверхневих вод.

Частково задовольняючи вимоги позивачів та задовольняючи в повному обсязі вимоги третьої особи, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі довели понаднормативне забруднення території місця їх проживання (ґрунтів, атмосферного повітря, водойм) небезпечними речовинами, і те, що таке понаднормативне забруднення довкілля є наслідком протиправної діяльності Києво-Святошинського ВУ ЖКГ, яке у своїй роботі не дотримується нормативних зобов`язальних приписів.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 28 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_1 , подану від їх імені та в їх інтересах адвокатом Лупейком О. В., який діє на підставі договору, залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу Києво-Святошинської районної ради Київської області задоволено частково.

Апеляційну скаргу Києво-Святошинського ВУ ЖКГ задоволено частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 грудня 2019 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивачів відмовлено, в частині задоволення позовних вимог третьої особи - ГУ Держпродспоживслужби у Київській області - скасовано та закрито провадження.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи постанову про відмову в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив із того, що позивачі не довели наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди (моральної) зі встановленням її розміру; причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою; вини, а також не надали належних і допустимих доказів на підтвердження причинного зв`язку між діями відповідача та наслідками, якими є завдана позивачам моральна шкода. При цьому апеляційний суд звернув увагу на те, що питання припинення експлуатації полігону ТПВ вже було вирішено на сесії Києво-Святошинської районної ради сьомого скликання 07 липня 2016 року. Фактичне виконання цього рішення не заперечувалося позивачами та їх представником під час розгляду справи, зокрема і в суді апеляційної інстанції, тому обраний позивачами спосіб захисту своїх прав не є ефективним способом захисту порушених прав і не призведе до відновлення цих прав.

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог третьої особи, апеляційний суд вважав, що пред`явлення вказаних позовних вимог має на меті фактичне припинення господарської діяльності Києво-Святошинського ВУ ЖКГ з використання полігону ТПВ, а, враховуючи положення частини сьомої статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», спір у цій частині підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а не цивільного.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

16 березня 2021 року представник позивачів - адвокат Лупейко О. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2021 року, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду повністю та рішення суду першої інстанції у частині визначення кожному із позивачів розміру морального відшкодування та у цій частині задовольнити позовні вимоги позивачів у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 372/771/16, від 09 вересня 2020 року у справі № 372/4412/15, від 19 лютого 2020 року у справі № 372/1308/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 372/4399/16, від 08 квітня 2020 року у справі № 372/724/16, від 29 липня 2020 року у справі № 372/980/16, від 18 березня 2020 року у справі № 372/1243/20, та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункти 1 і 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Рішення судів оскаржується в частині вимог щодо відшкодування моральної шкоди, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в іншій частині у касаційному порядку не переглядається.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2021 року Головне управління Держпродспоживслужби у Київській області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.

У травні 2021 року Києво-Святошинське ВУ ЖКГ подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши відзиви, Верховний суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що в межах Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на земельній ділянці з кадастровим номером 3222486600:04;004:5002 функціонує полігон твердий побутових відходів.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) Києво-Святошинське ВУ ЖКГ, код ЄДРПОУ 03346584, має декілька видів діяльностей, з яких: КВЕД 38.1 - збирання безпечних відходів; КВЕД 38.21 - оброблення та видалення безпечних відходів (основний); КВЕД 38.32 - відновлення відсортованих відходів. Відповідно до даних ЄДР засновником Києво-Святошинського ВУ ЖКГ є Києво-Святошинська районна рада Київської області, код ЄДРПОУ 04054748, із внеском до статутного фонду 1 000 000,00 грн, що підтверджується Статутом Києво-Святошинського ВУ ЖКГ.

Згідно зі звітом ДУ «Інститут громадського здоров`я ім. О. М. Марзєєва» від 31 травня 2016 року (далі - Звіт) за виявленими ознаками об`єкт накопичення ТПВ, розташований в межах Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області біля с. Крюківщина, не може бути кваліфікований як інженерна споруда (полігон), оскільки не має ознак інженерної споруди відповідно до нормативних документів, які регламентують облаштування та функціонування полігонів ТПВ, і може розглядатись лише як сміттєзвалище. Умови функціонування полігону ТПВ (сміттєзвалища) Києво-Святошинського ВУ ЖКГ не відповідають вимогам нормативних документів, а саме: ДБН В.2.4-2-2005 «Полігони твердих побутових відходів. Основні положення проектування»; Правилам експлуатації полігонів побутових відходів, що затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 01 грудня 2010 року № 435 (Правила 435-10). «Санитарные правила устройства и содержания полигонов твердых бытовых отходов» (СанПиН № 2811-83), «Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів» (ДСП № 173-96). На території як в межах Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району, так і за її межами, що безпосередньо прилегла до цього полігону ТПВ (сміттєзвалища), має місце наднормативне забруднення атмосферного повітря (сірководень - 1,125 ГДК, аміак - 1,15 ГДК, кротоновий альдегід - 1,2 ГДК), ґрунту (нікель - 1,126 ГДК, кадмій 2,52 ГДК, ртуть - 4,9 ГДК, свинець - 2,389 ГДК, хром - 2,785 ГДК), ґрунтових і поверхневих вод (нікель - 5,5 ГДК, кадмій -12 ГДК, ртуть -3,0 ГДК) речовинами, специфічними для цього об`єкта.

Рівень захворюваності населення на серцево-судинні хворобами та хвороби органів дихання в селах (с. Крюківшина, с. Тарасівка, с. Юрівка, с. Гатне), прилеглих до місця сміттєзвалища ТПВ, суттєво перебільшує аналогічні середні обласні показники, що зумовлено впливом звалища на стан довкілля на прилеглих територіях. При цьому спостерігається чітка тенденція збільшення показників захворюваності при зменшенні відстані від населеного пункту до звалища. Більшість населення с. Крюківщина оцінює стан довкілля у своєму населеному пункті та на прилеглій території як незадовільний, пов`язуючи це із виливом звалища ТПВ, а також відзначає, що функціонування поруч з населеним пунктом звалища негативно виливає на стан здоров`я та умови проживання мешканців. Існування звалища ТПВ є неприпустимим, оскільки його негативний вплив на довкілля також негативно позначається на умовах проживання населення, включаючи показники здоров`я. Подальше поводження зі сміттєзвалищем потребує повної санації самого тіла звалища та прилеглої території з вилученням усього обсягу забруднених ґрунтів та визначення ступеня їх забруднення при вирішенні питання щодо подальшого їх використання. Рекультивація звалища ТПВ повинна відбуватись відповідно до розробленого спеціального проєкту, в якому також повинні бути наведені рекомендації зі зменшення негативного впливу на об`єкти, розташовані поруч із звалищем (підприємство з розливу соків, заклад з спортивного рибальства та ін.).

Згідно з науково-екологічним експертним висновком консультанта з питань екологічної безпеки НТК ІЕЗ ім. Патона Є. О. НАН України від 02 серпня 2016 року Звіт виконано на низькому науковому та технічному рівні, більшість зауважень та висновків або не відповідають дійсності, або виконані з порушенням нормативно-правових документів України, тому він не може бути взятий до уваги. Без сумніву, полігон є чинником екологічної та санітарної небезпеки. Безумовно треба невідкладно вживати комплекс ефективних заходів з принципового поліпшення його роботи, які можуть бути визначені за результатом комплексного екологічного аудиту за міжнародними методиками. Термінове закриття полігону не забезпечить вирішення екологічних, санітарно-епідеміологічних та економічних питань управління твердими побутовими відходами, а тільки призведе до загострення цієї проблеми, у тому числі виникнуть потужні негативні соціальні аспекти.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція)про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Стаття 3 Конституції України передбачає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (стаття 9 Конституції України).

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла.

У статті 50 Конституції України передбачено, що кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Відповідно до частини першої статті 270 ЦК України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на недоторканність особистого і сімейного життя.

Згідно зі статтею 282 ЦК України фізична особа має право вимагати усунення небезпеки, створеної внаслідок підприємницької або іншої діяльності, яка загрожує життю та здоров`ю.

Фізична особа має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її збирання та поширення. Діяльність фізичної та юридичної особи, що приводить до нищення, псування, забруднення довкілля, є незаконною. Кожен має право вимагати припинення такої діяльності. Діяльність фізичної та юридичної особи, яка завдає шкоди довкіллю, може бути припинена за рішенням суду (частини перша та друга статті 293 ЦК України), що, серед іншого, кореспондується з нормами частини третьої статті 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Відповідно до пункту а) частини першої статті 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» кожний громадянин України має право на безпечне для його життя і здоров`я навколишнє природне середовище.

Стаття 31 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає, що екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов`язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» екологічні нормативи встановлюють гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів. Законодавством України можуть встановлюватися нормативи використання природних ресурсів та інші екологічні нормативи. Екологічні нормативи повинні встановлюватися з урахуванням вимог санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм, гігієнічних нормативів. Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі та рівні шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього є єдиними для всієї території України.

У пунктах д, е, є, з, і, ї, м частини 1 статті 20 Закону України «Про відходи» визначені повноваження місцевих державних адміністрацій у сфері поводження з відходами, а саме: здійснення контролю за використанням відходів з урахуванням їх ресурсної цінності та вимог безпеки для здоров`я людей і навколишнього природного середовища; здійснення контролю за діяльністю об`єктів поводження з відходами; взаємодія з органами місцевого самоврядування; організація та сприяння створенню спеціалізованих підприємств усіх форм власності для збирання, оброблення, утилізації та видалення відходів, а також для виготовлення, монтажу та сервісного обслуговування відповідного устаткування; складання і ведення реєстру об`єктів утворення, оброблення та утилізації відходів і реєстру місць видалення відходів; організація ведення обліку утворення, оброблення, знешкодження, утилізації та видалення відходів, їх паспортизації; забезпечення ліквідації несанкціонованих і неконтрольованих звалищ відходів самостійно або за рішенням уповноважених на те органів.

Згідно зі статтею 22 Закону України «Про відходи» уповноваженими органами виконавчої влади у сфері поводження з відходами є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, інші органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції.

Частиною першою статті 2, статтями 4, 5, частиною 1 статті 6, статтею 9 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» передбачено, що оцінка впливу на довкілля - це процедура, що передбачає підготовку суб`єктом господарювання звіту з оцінки впливу на довкілля відповідно до статей 5, 6 та 14 цього Закону; надання уповноваженим органом мотивованого висновку з оцінки впливу на довкілля, що враховує результати аналізу, передбаченого пунктом 3 цієї частини.

Суб`єкт господарювання забезпечує підготовку звіту з оцінки впливу на довкілля і несе відповідальність за достовірність наведеної у звіті інформації згідно із законодавством. Висновок з оцінки впливу на довкілля складає уповноважений територіальний орган.

Згідно зі статтею 12 вказаного Закону висновок з оцінки впливу на довкілля, інші рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади або органів місцевого самоврядування у процесі здійснення оцінки впливу на довкілля можуть бути оскаржені будь-якою фізичною чи юридичною особою в судовому порядку. Порушення процедури здійснення оцінки впливу на довкілля, безпідставне та необґрунтоване неврахування чи неналежне врахування результатів участі громадськості, інші порушення законодавства у сфері оцінки впливу на довкілля є підставами для скасування висновку з оцінки впливу на довкілля та рішення про провадження планованої діяльності в судовому порядку.

Частиною четвертою статті 16 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» визначено, що рішення про тимчасову заборону (зупинення) або припинення діяльності підприємств у разі порушення ними законодавства про оцінку впливу на довкілля приймається виключно судом за позовом, зокрема, осіб, права та інтереси яких порушено.

Відповідно до абзацу першого статті 10 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» державна санітарно-епідеміологічна експертиза полягає у комплексному вивченні документів (проектів, технологічних регламентів, інвестиційних програм тощо), а також діючих об`єктів та пов`язаних з ними небезпечних факторів на відповідність вимогам санітарних норм.

Статтею 12 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» визначено, що державна санітарно-епідеміологічна експертиза проводиться органами державної санітарно-епідеміологічної служби, а в особливо складних випадках - комісіями, що утворюються головним державним санітарним лікарем. Експертиза проектів будівництва проводиться відповідно до статті 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». До проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи можуть залучатися за їх згодою фахівці наукових, проектно-конструкторських, інших установ та організацій незалежно від їх підпорядкування, представники громадськості, експерти міжнародних організацій. Рішення про необхідність і періодичність проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи діючих об`єктів приймається відповідними посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби. Перелік установ, організацій, лабораторій, що можуть залучатися до проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи, встановлюється головним державним санітарним лікарем України. Висновок щодо результатів державної санітарно-епідеміологічної експертизи затверджується відповідним головним державним санітарним лікарем. Порядок проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи регулюється законодавством України.

Статтею 5 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» закріплені планові заходи зі здійснення державного нагляду (контролю) здійснюються відповідно до річних планів, що затверджуються органом державного нагляду (контролю) не пізніше 1 грудня року, що передує плановому. Внесення змін до річних планів здійснення заходів державного нагляду (контролю) не допускається, крім випадків зміни найменування суб`єкта господарювання та виправлення технічних помилок.

Згідно з абзацом шостим частини першої статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» підставами для здійснення позапланових заходів є звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється територіальним органом державного нагляду (контролю) за наявністю погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.

Отже, виходячи із зазначених норм права, можна дійти висновку, що порядок затвердження розташування місця полігону, контроль за веденням його господарської діяльності та дотриманням санітарно-епідемологічних норм, проведення експертиз та складання на їх підставі звітів, відноситься до повноважень органів державної влади.

Відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб .

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Результат аналізу зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності у діях особи, яка заподіяла таку шкоду, складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, встановлення факту протиправної поведінки такої особи, наявності причинного зв`язку між ними та вини заподіювача шкоди.

Згідно з пунктами 1, 3 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; в інших випадках, встановлених законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 04 вересня 2014 року у справі «Дземюк проти України» зазначив, що для того, щоб порушити питання за статтею 8 Конвенції, втручання, щодо якого скаржиться заявник, має безпосередньо впливати на його житло, приватне або сімейне життя та має досягти певного мінімального рівня.

Першочерговим є те, чи може забруднення довкілля, на яке скаржиться заявник, вважатися таким, що достатньо негативно впливає на користування зручностями його житла та якість його приватного і родинного життя (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Іван Атанасов проти Болгарії»).

Забруднення довкілля є одним з чинників, які впливають на стан здоров`я заявників, а отже - на їх можливість користуватися своїм житлом, вести приватне та сімейне життя (рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Дубецька та інші проти України»).

У рішенні від 14 лютого 2012 року у справі «Харді та Мейл проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ зробив висновок про те, що оцінка мінімального рівня є відносною та залежить від усіх обставин справи, таких як інтенсивність і тривалість шкідливого впливу та його фізичні чи психологічні наслідки. Також має братися до уваги загальний контекст довкілля. Не може бути безпідставної скарги за статтею 8 Конвенції, якщо шкода, стосовно якої подаються скарги, є незначною порівняно з екологічними ризиками, притаманними життю в кожному сучасному місті. ЄСПЛ визнав, що потенційні загрози для довкілля, спричинені облаштуванням та роботою двох терміналів для скрапленого природнього газу, були достатньо тісно пов`язані з приватним життям та житлом заявника у розумінні статті 8 Конвенції, а тому стали підставою для застосування цього положення.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що стосовно погіршення стану здоров`я важко відрізнити вплив екологічних ризиків від впливу інших відповідних факторів, таких як вік, професія або особистий спосіб життя. Стосовно загального контексту довкілля, то немає сумнівів у тому, що сильне забруднення води та ґрунту може негативно вплинути на громадське здоров`я загалом та погіршити якість життя особи, але його фактичний вплив у кожному окремому випадку неможливо визначити у кількісному вираженні. «Якість життя», власне, є суб`єктивною характеристикою, яка не піддається точному визначенню.

Тому в кожному конкретному випадку національні суди повинні детально встановлювати фактичні обставини справи та для визначення того, чи несе держава відповідальність за статтею 8 Конвенції, встановити, чи була ситуація результатом раптового та несподіваного повороту подій або, навпаки, існувала давно і була добре відома державним органам влади; чи була держава або чи мала вона бути обізнаною, що небезпека або шкідливий вплив зачіпали приватне життя заявника, і до якої міри заявник сприяв створенню цієї ситуації для себе і був у змозі виправити її без надмірних витрат. Також суд повинен оцінити, чи провели органи влади достатні попередні дослідження для оцінки ризику запланованої потенційно небезпечної діяльності та чи розробили вони адекватну політику щодо підприємств-забруднювачів на підставі доступної інформації, а також, чи було цю політику вчасно реалізовано.

При вирішенні зазначеного спору позивачі повинні були довести не тільки сам факт забруднення довкілля відповідачем, а й те, що воно відбувається поза відповідними нормами, встановленими державою, яке негативно впливає на якість їх приватного та сімейного життя, і, як наслідок, призводить до погіршення стану їх здоров`я, що завдає їм моральних страждань.

Таким чином, при вирішенні вказаного спору позивачі повинні були довести в судовому засіданні не тільки сам факт забруднення довкілля саме відповідачем, а й те, що воно відбувається поза відповідними нормами, встановленими державою, не притаманне наявному забрудненню в сучасних містах та селищах, негативно впливає на користування зручностями населених пунктів, приватне та сімейне життя позивачів, та, як наслідок, - призводить до погіршення стану їх здоров`я.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша, друга статті 89 ЦПК України).

Позивачі обґрунтовували позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що внаслідок негативної діяльності полігону ТПВ, яка полягає у понаднормативному забрудненні довкілля, порушено їхні права на нормальне навколишнє середовище, що завдає їм душевних страждань.

Як на доказ наявності обставин, що обґрунтовують вимоги, позивачі посилались на звіт від 31 червня 2016 року, складений ДУ «Інститут громадського здоров`я О. М. Марзєєва», а також на Дослідження території полігону ТВП сміттєзвалища Києво-Святошинського ВУ ЖКГ, розташованого в межах Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області біля с. Крюківщина, щодо морфологічного складу відходів, які знаходяться в тілі полігону, від 16 травня 2016 року, згідно з якими на території, яка знаходиться як в межах Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району, так і за її межами, що безпосередньо прилегла до полігону ТПВ (сміттєзвалища) Києво-Святошинського ВУ ЖКГ, має місце наднормативне забруднення атмосферного повітря (сірководень - 1,125 ГДК, аміак - 1,15 ГДК, кротоновий альдегід - 1,2 ГДК), ґрунту (нікель - 1,126 ГДК, кадмій 2,52 ГДК, ртуть - 4,9 ГДК, свинець - 2,389 ГДК, хром - 2,785 ГДК), ґрунтових і поверхневих вод (нікель - 5,5 ГДК, кадмій - 12 ГДК, ртуть - 3,0 ГДК) речовинами, специфічними для цього об`єкта. Рівень захворюваності населення на серцево-судинні хвороби та хвороби органів дихання в селах (с. Крюківшина, с. Тарасівка, с. Юрівка, с. Гатне), прилеглих до місця вивезення ТПВ, суттєво перевищує аналогічні середні обласні показники, що зумовлено впливом звалища на стан довкілля на прилеглих територіях. При цьому спостерігається чітка тенденція збільшення показників захворюваності при зменшенні відстані від населеного пункту до звалища. Більшість населення с. Крюківщина оцінює стан довкілля у своєму населеному пункті та на прилеглій території як незадовільний, пов`язуючи це із виливом звалища ТПВ, а також відзначає, що функціонування поруч з населеним пунктом звалища негативно виливає на стан здоров`я та умови проживання мешканців.

Звертаючись з позовом, позивачі просили суд стягнути солідарно з Києво-Святошинського ВУ ЖКГ та Києво-Святошинської РР Київської області моральну шкоду на підставі частини першої статті 1190 ЦК України.

Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини (частини перша та друга статті 1190 ЦК України).

За змістом частини першої статті 1190 ЦК України спільність діяння є у випадку його неподільності між кількома особами, а також, коли неможливо встановити, яка їхня дія та в якій мірі спричинила настання наслідку у вигляді завданої шкоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18 (провадження № 14-115цс21) зроблено висновок «Оскільки у спірних правовідносинах відповідачі зобов`язані відшкодувати позивачам шкоду незалежно від їхньої вини, зокрема і незалежно від її ступеню, а позивачі не просили визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини, відсутні підстави для застосування припису частини другої статті 1190 ЦК України».

Отже, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, з дотриманням вимог статей 89 263-264 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, обґрунтовано вважав, що позивачі довели понаднормативне забруднення території місця їх проживання (ґрунтів, атмосферного повітря, водойм) небезпечними речовинами, і, що таке понаднормативне забруднення природного довкілля є прямим наслідком протиправної діяльності Києво-Святошинського ВУ ЖКГ, яке у своїй роботі не дотримується нормативних зобов`язальних приписів; а також, що вина Києво-Святошинської районної ради Київської області простежується у відсутності контролю за веденням господарської діяльності полігону та дотриманням санітарно-епідемологічних норм, на підставі чого дійшов правильного висновкупро часткове задоволення позову шляхом стягнення відповідних сум відшкодування моральної шкоди солідарно з відповідачів із застосуванням норми частини першої статті 1190 ЦК України.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають обставинам справи та ґрунтуються на вимогах закону.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України).

З урахуванням обставин справи, які встановив суд першої інстанції, Верховний Суд вважає, що розміри грошового відшкодування позивачам моральної шкоди, які визначив суд, є розумними та справедливими.

водночас, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову за недоведеністю.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі суд першої інстанції не порушив норм процесуального права, правильно застосував норми матеріального закону, то рішення суду є законним і обґрунтованим.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_27 як представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 грудня 2019 року у цій частині залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А .Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов