Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.04.2023 року у справі №350/1458/21
Постанова КЦС ВП від 05.04.2023 року у справі №350/1458/21

Постанова

Іменем України

05 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 350/1458/21

провадження № 61-10720св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Дубівська сільська рада Об`єднаної територіальної громади, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2022 року в складі судді Пулика М. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року в складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Василишин Л. В., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дубівської сільської ради Об`єднаної територіальної громади, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні дорогою.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що він є власником та проживає у будинку АДРЕСА_1 , яке успадкував після смерті батька. По сусідству з ним проживають відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , які встановили огорожу власних домогосподарств таким чином, що вийшли за межі «червоних ліній» вулиці, пригородивши на свою користь частину громадської вулиці та звузивши її, при чому ОСОБА_3 пригородив дві електроопори, змістивши їх у сторону його господарства.

Стверджував, що виходячи з неправомірних дій відповідачів, не може облаштувати свердловину для водяної помпи з метою подання води до будинку, оскільки бурова установка не може заїхати з вулиці на його подвір`я. У зв`язку з чим неодноразово звертався з письмовими заявами до компетентних органів. Зокрема, 07 червня 2018 року до Дубівської сільської ради, на яку 20 червня 2018 року сільським головою ОСОБА_5 йому надано відповідь, що за цим фактом комісією сільської ради складено акт про те, що на даний час всі земельні ділянки приватизовані і перебувають у приватній власності громадян, тому розширити громадську вулицю ОСОБА_6 можливо лише за погодження всіх жителів вулиці.

Вважає, що ця обставина свідчить про те, що Дубівська сільська рада, у власності якої перебуває громадська вулиця, не вживає жодних дій щодо відновлення первісного стану вулиці, частина якої фактично самовільно захоплена відповідачами та звужена шляхом встановлення огорожі.

Після чого він звертався з письмовою заявою до Івано-Франківської обласної державної адміністрації, проте листом першого заступника голови Рожнятівської РДА Тринчука А. йому надано відповідь, що згідно з Генеральним планом села Дуба за 1984 рік, ширина АДРЕСА_1 повинна становити 8 м. і відповідно до пункту 6.1.34 ДБП Б2.2.-12:2019 «Планування і забудова територій» присадибна ділянка не може виступати за червону лінію вулиці та межі земельної ділянки. В даному випадку земельну ділянку за кадастровим номером 2624881301:01:001:0127, яка розташована навпроти його домоволодіння, передано у приватну власність, а згідно з кадастровим планом частина АДРЕСА_1 підлягає під проектне розширення дороги, тому цим листом для встановлення факту захоплення вулиці Дубівській сільській раді рекомендовано звернутися до ліцензійної проектної землевпорядної організації для встановлення (відновлення) меж у натурі (на місцевості) приватизованих земельних ділянок на АДРЕСА_1 , оскільки у відповідності до статті 189 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статті 20 Закону України «Про охорону земель» самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

Вважає, що відповідач Дубівська сільська рада самоусунулася від виконання покладених на неї законом обов`язків, а відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , користуючись бездіяльністю Дубівської сільської ради, самі відмовляються в добровільному порядку привести межі своїх земельних ділянок до первісного стану та звільнити частину захопленої ними громадської АДРЕСА_1 .

Крім того, на звернення до філії АТ «Прикарпаттяобленерго «Західна» в м. Калуш про перенесення електроопори № 47, яка унеможливлює йому заїзд до його господарства, листом № 11698/430 від 31 серпня 2020 року його повідомлено, що опора № 47 Л-1 від ТП-365 села Дуба, яка знаходиться на сусідній ділянці через дорогу від нього, може бути перенесена тільки за зверненням власника земельної ділянки.

Внаслідок самовільних протиправних дій відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , за бездіяльності відповідача Дубівської сільської ради порушуються добросусідські відносини, створюються йому та іншим жителям села незручності у користуванні громадською проїзною дорогою ( АДРЕСА_1 ), чим порушують його право, зокрема на заїзд до свого будинковолодіння.

Враховуючи наведене, позивач просив суд:

зобов`язати відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 не чинити йому перешкоди у користуванні проїзною громадською дорогою, а саме АДРЕСА_1 шляхом демонтажу самовільно встановлених огорож із частини дороги за межі червоної лінії;

зобов`язати Дубівську сільську раду звернутися до ліцензійної проектної землевпорядної організації для встановлення (відновлення) меж у натурі (на місцевості) приватизованих земельних ділянок на АДРЕСА_1 згідно з рекомендаціями Рожнятівської РДА;

стягнути з відповідачів понесені у справі судові витрати.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що позивачем не доведено, що його право порушене, тобто що відповідачі, встановивши огорожу вздовж спірної дороги, вийшли за межі «червоних ліній», оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували на таке порушення та конкретне розташування «червоних ліній». Таких доказів сторона позивача не подала та в судовому засіданні їх не здобуто. Надані позивачем фото не підтверджують факту самовільного захоплення відповідачами спірної дороги, а план-схема підтверджує, що ширина заїзду до домоволодіння позивача відповідає ДБН.

Також безпідставною є вимога позивача про зобов`язання Дубівську сільську раду звернутися до ліцензійної проектної землевпорядної організації для встановлення (відновлення) меж у натурі (на місцевості) приватизованих земельних ділянок на АДРЕСА_1 згідно з листом Рожнятівської РДА, оскільки цей лист має рекомендаційний характер. Крім того, орган місцевого самоврядування уповноважений самостійно, в межах чинних нормативно-правових актів приймати рішення щодо таких питань.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

26 жовтня 2022 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року в указаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме усунення перешкод у користуванні громадською дорогою (вулицею), самовільно зайнятою іншими особами, тобто усунення перешкод, не пов`язаних із володінням, користуванням та розпорядженням власністю, та вирішення земельних спорів, що регулюються главою 25 ЗК України.

Зазначає, що ухвалюючи оскаржувані рішення суди порушили норми процесуального права, зокрема, не надали оцінку його доводам та доказам, наданим на підтвердження заявлених вимог, в результаті чого не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Крім того, заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що праву розглянуто за його відсутності та відсутності його представника; проігноровано клопотання про відкладення розгляду справи (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України). З цього приводу апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 31 травня 2022 року у справі № 140/8301/21.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У січні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належать земельні ділянки загальною площею 0,8016 га, з яких 0,1670 га для обслуговування житлового будинку в селі Дуба Рожнятівського району, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-ІФ № 023459, виданого Дубівською сільською радою 20 липня 1999 року.

Згідно з актом про відведення у безстрокове користування земельної ділянки для спорудження індивідуального житлового будинку в межах села Дуба Рожнятівського району від 29 жовтня 1960 року, батькові позивача ОСОБА_7 у постійне користування виділено земельну ділянку площею, 0,1300 га для будівництва житлового будинку та господарських споруд.

У червні 2018 року ОСОБА_1 звертався до Дубівської сільської ради з заявою, в якій просив посприяти йому у влаштуванні заїзду до належного йому житлового будинку АДРЕСА_1 , оскільки ширина вулиці не дозволяє заїхати до будинку бурильній установці.

15 червня 2018 року заява ОСОБА_1 була розглянута сільською радою, про що складений відповідний комісійний акт.

Згідно з актом від 15 червня 2018 року з АДРЕСА_1 до домоволодіння громадянина ОСОБА_1 є існуючий заїзд. Розширити вулицю ОСОБА_6 в даний час неможливо, оскільки як земельна ділянка ОСОБА_1 , так і земельні ділянки сусідніх землекористувачів приватизовані та перебувають у приватній власності громадян. У комунальній власності сільської ради перебуває тільки АДРЕСА_1 . Розширити вулицю можливо лише за погодженням з усіма жителями, які на ній проживають. Комісією рекомендовано ОСОБА_1 користуватися наявним заїздом до свого будинковолодіння на АДРЕСА_1 .

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є власниками сусідніх з позивачем домоволодінь по АДРЕСА_1 .

Так, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,2013 га, кадастровий номер 2624881301:01:002:0127, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на АДРЕСА_2 та будинковолодіння за вказаною адресою, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 19 грудня 2017 року, копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19 квітня 2012 року та копією витягу про держану реєстрацію прав від 19 квітня 2012 року.

ОСОБА_3 є власником будинковолодіння на АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно та копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 26 серпня 2008 року.

ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,1546 га, кадастровий номер 2624881301:01:002:0035, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на АДРЕСА_2 та будинковолодіння за цією ж адресою, що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 658815 від 26 жовтня 2012 року та копією свідоцтва про право власності на будинковолодіння від 24 січня 2003 року.

Відповідно до листа першого заступника голови Рожнятівської районної державної адміністрації Тринчука А., згідно з Генеральним планом села Дуба за 1984 рік, ширина АДРЕСА_1 повинна становити 8 метрів. Враховуючи дані Публічної кадастрової карти України, встановлено, що на АДРЕСА_1 передано у приватну власність земельну ділянку за кадастровим номером 2624881301:01:001:0127, яка розташована навпроти будинковолодіння ОСОБА_1 . Згідно з кадастровим планом частина АДРЕСА_1 підлягає під проектне розширення дороги. Відповідно до п. 6.1.34 ДБП Б 2.2.-12:2019 «Планування і забудова територій» огорожа присадибних ділянок не може виступати за «червону лінію» вулиці та межі земельної ділянки. Для встановлення факту захоплення вулиці, Дубівській сільській раді необхідно звернутися до ліцензійної проектної землевпорядної організації для встановлення (відновлення) меж в натурі (на місцевості) приватизованих земельних ділянок на АДРЕСА_1 .

На звернення ОСОБА_1 щодо перенесення електроопори № 47, яка унеможливлює йому заїзд до його господарства, філія АТ «Прикарпаттяобленерго «Західна» в місті Калуш у своєму листі № 11698/430 від 31 серпня 2020 року повідомила позивача, що опора № 47 Л-1 від ТП-365 в селі Дуба, яка знаходиться на сусідній ділянці через дорогу від заявника, може бути перенесена тільки за зверненням власника цієї земельної ділянки.

За план-схемою АДРЕСА_1 , складеною спеціалістом 1 категорії відділу земельних відносин ОСОБА_8 та спеціалістом відділу земельних відносин ОСОБА_11, біля домоволодінь ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 ширина вулиці біля домоволодіння ОСОБА_4 становить 6,05 м, ширина вулиці між домоволодіннями ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_9 становить 4,60 м.

Відповідно до наданої позивачем схеми проведених ним замірів фактичної ширини АДРЕСА_1, ширина вказаної дороги між домогосподарствами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 становить 4,30 м, біля домогосподарства ОСОБА_3 - 4,70 м, біля домогосподарства ОСОБА_4 - 5 м.

Предметом позову у цій справі є вимога позивача про зобов`язання усунути перешкоди в користуванні громадською проїзною дорогою, а саме АДРЕСА_1, шляхом зобов`язання відповідачів знести самовільно встановлені ними огорожі з частини громадської дороги за межі «червоної лінії».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під чс розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм.

За змістом статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані: забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.

Відповідно до статті 103 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтями 15 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Враховуючи наведене, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просив усунути йому перешкоди в користуванні громадською проїзною дорогою - АДРЕСА_1, посилаючись на те, що відповідачі встановили огорожу власних домогосподарств таким чином, що вийшли за межі «червоних ліній», внаслідок чого вулиця звузилася та став неможливим під`їзд до його будинку габаритних транспортних засобів.

На підтвердження заявлених вимог ОСОБА_1 надав відповідні докази, які, на його думку, вказують на порушення його прав з боку відповідачів, а саме: акт Дубівської сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області від 15 червня 2018 року, в якому зазначено про неможливість розширення АДРЕСА_1 без погодження з усіма її жителями; лист Рожнятівської районної державної адміністрації, відповідно до якого ширина АДРЕСА_1 згідно з генеральним планом села повинна становити 8 метрів; схема проведених позивачем замірів фактичної ширини АДРЕСА_1, відповідно до якої ширина вказаної дороги між домогосподарствами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 становить 4,30 м, біля домогосподарства ОСОБА_3 - 4,70 м, біля домогосподарства ОСОБА_4 - 5 м.

Відмовляючи в задоволенні заявлених вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження порушення його прав відповідачами.

Колегія суддів Верховного Суду з висновками судів не погоджується з огляду на таке.

За частинами другою, третьою та п`ятою статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Відповідно до частин першої, другої ї статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Розглядаючи спір, суди попередніх інстанцій формально підійшли до вирішення справи, не спростували доводи позовної заяви та апеляційної скарги з приводу порушення прав позивача, не надали оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не встановили фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення, в результаті чого дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Зважаючи на те, що судами порушено норми процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, зокрема, не встановлено фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можуть вважатися законними і обґрунтованими та в силу статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги щодо порушення судами норм процесуального права, зокрема, не встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в касаційному порядку.

Щодо доводів касаційної скарги про відсутність висновку Верхового Суду

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме усунення перешкод у користуванні громадською дорогою (вулицею), самовільно зайнятою іншими особами, тобто усунення перешкод не пов`язаних із володінням, користуванням та розпорядженням власністю та вирішення цих земельних спорів, які регулюються главою 25 ЗК України, не заслуговують на увагу, оскільки вказаною главою регулюється вирішення земельних спорів, зокрема статтею 158 ЗК України передбачено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування.

Тобто глава 25 ЗК України не передбачає вирішення питання усунення перешкод у користуванні громадською дорогою, а лише визначає органи, які такі питання уповноважені вирішувати.

Щодо доводів касаційної скарги про неповідомлення заявника про судове засідання в суді апеляційної інстанції

Посилання заявника на те, що апеляційним судом справу розглянуто за його відсутності та відсутності його представника, а також проігноровано клопотання про відкладення розгляду справи та не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31 травня 2022 року у справі № 140/8301/21 (адміністративне провадження № К/990/9501/22), не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи.

15 серпня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_10 подав до апеляційного суду заяву, в якій просив відкласти судове засідання, призначене на 16 серпня 2022 року, у зв`язку з неможливістю прибути в судове засідання через погане самопочуття, не надавши при цьому підтверджуючих документів.

Судове засідання було відкладено на 15 вересня 2022 року, про що сторони були повідомлені.

15 вересня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_10 подав до апеляційного суду заяву, в якій просив відкласти судове засідання, призначене на 15 вересня 2022 року, у зв`язку з неможливістю ОСОБА_1 прибути в судове засідання через погане самопочуття, не надавши при цьому підтверджуючих документів.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року в справі № 175/4075/18 (провадження № 61-5401св22).

Враховуючи наведене, апеляційний суд, розглянувши справу у відсутність позивача та його представника, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи, дотримався норм процесуального права.

Посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 31 травня 2022 року в справі № 140/8301/21 (адміністративне провадження № К/990/9501/22), є безпідставними, оскільки в зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, постанову ухвалив без повідомлення осіб, чим порушив право скаржника на справедливий апеляційний перегляд справи, а також принципи змагальності сторін, офіційного з`ясування всіх обставин у справі. Наведене є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Натомість у справі, яка переглядається, позивач та його представник були належним чином повідомлені про розгляд справи та двічі не з`явилися в судові засідання.

Тобто підстави касаційного оскарження, визначені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи Верховним Судом.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, то з урахуванням положень частини третьої статті 400 ЦПК України колегія суддів доходить висновку про скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд у зв`язку з порушенням норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, що судами порушено норми процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, зокрема, не встановлено фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можуть вважатися законними і обґрунтованими та в силу статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно встановити фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, зокрема надати оцінку акту від 15 червня 2018 року, складеному комісією сільської ради, а саме: перевірити на підставі яких документів відбулася приватизація належних сторонам земельних ділянок та чи відповідають фактично зайняті відповідачами земельні ділянки розміру та площі ділянок, визначених в зазначених документах; встановити, яка ширина спірної вулиці має бути відповідно до встановлених ДБН «Планування і забудова територій» та яка вона є на сьогодні; перевірити чи відбулося звуження вулиці, якщо так, то за рахунок кого саме і чому; надати оцінку доводам позивача про те, що відповідачі вийшли за межі «червоних ліній», внаслідок чого вулиця звузилася та став неможливим під`їзд до будинку позивача габаритних транспортних засобів; у разі необхідності роз`яснити сторонам їх право заявити клопотання про призначення експертизи, та з урахуванням встановлених обставин перевірити чи відбулося порушення прав позивача саме відповідачами.

Щодо судових витрат

За частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд, суд не здійснює розподіл судових витрат за результатами касаційного розгляду.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук