Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.11.2025 року у справі №128/2656/22
Постанова КЦС ВП від 05.04.2023 року у справі №128/2656/22
Постанова КЦС ВП від 05.04.2023 року у справі №128/2656/22

Постанова

Іменем України

05 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 128/2656/22

провадження № 61-547св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Немирівське районне управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Головне управління Національної поліції у Вінницькій області, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 28 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Сопруна В. В., Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Немирівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (далі - Немирівський РУП ГУНП у Вінницькій області), ГУНП у Вінницькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, посилаючись на те, що 06 вересня 2021 року працівники поліції склали протокол про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), а також - акт № 239 про вилучення в нього транспортного засобу. Постановою Вінницького районного суду Вінницької області від 21 грудня 2021 року у справі № 128/2590/21 було закрито провадження у справіу зв`язку з відсутністю в його діях складу вищевказаного правопорушення. Закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що він незаконно був притягнутий до адміністративної відповідальності. Неправомірні дії працівників поліції щодо вилучення транспортного засобу та складання протоколу про адміністративне правопорушення є підставою для відшкодування моральної шкоди. Крім того, він був змушений сплатити грошові кошти за евакуацію автомобіля в розмірі 2 100 грн та його зберігання на штрафмайданчику - в сумі 1 770 грн. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь:

- з державного бюджету - 234 000,34 грн на відшкодування моральної шкоди та 3 891 грн - в рахунок відшкодування завданої майнової шкоди;

- з Немирівського РУП ГУНП у Вінницькій області - 2 100 грн на відшкодування майнової шкоди;

- з ГУНП у Вінницькій області - 1 770 грн на відшкодування майнової шкоди.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 09 листопада 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто особі, яка її подала, на підставі пункту 1 частини четвертої статті 185 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв`язку з тим, що вона не містила підпису позивача або його представника з долученням документа, що підтверджує його повноваження.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 25 листопада 2022 року подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 28 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 09 листопада 2022 року повернуто заявнику на підставі частини третьої статті 44 ЦПК України у зв`язку з тим, що подання цієї апеляційної скарги визнано судом зловживанням процесуальними правами.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що використання одними учасниками судового процесу та їх представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом (суддями), з іншими учасниками процесу та їхніми представниками, а також вчинення аналогічних дій є виявом очевидної неповаги до честі, гідності зазначених осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства (пунктам 2 і 11 частини третьої статті 2 ЦПК України), а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга вказаної статті). З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема наслідки, передбачені частиною третьою статті 44 ЦПК України. Обґрунтування вимог поданої ОСОБА_1 апеляційної скарги зводиться в основному до образливих тверджень на адресу суду. Зокрема, в апеляційній скарзі заявник використав висловлювання, які не притаманні для написання ділових документів (в тому числі апеляційної скарги), такі як: «… у зв`язку з відсутністю у них повноважень та знань розглядати таку категорію справ …», позивачем допускаються образливі висловлювання щодо судового збору («судові побори»). Використання вжитих ОСОБА_1 висловлювань виходить за межі нормальної, коректної та легітимної критики, що, наприклад, у розумінні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) констатується як зловживання правом на подання заяви. Звертаючись в суд з відповідними процесуальними документами, скаржник хоч і має право викладати їх на власний розсуд з дотриманням загальних вимог щодо форми та змісту, проте це не повинен свавільно використовувати неоднозначні звернення до учасників процесу та до суду, що можуть слугувати виявом неповаги до честі, гідності цих осіб, а також - власні судження, твердження, роздуми, які трактуються, інтерпретуються двозначно та образливо в цілому, що є неприпустимим та свідчить про зловживання ним своїми процесуальними правами. У зверненні до апеляційного суду з апеляційної скаргою, в якій використано некоректну лексику, що має цинічний (зневажливо-знущальний характер), апеляційний суд вбачав в діях ОСОБА_1 зловживання процесуальними правами, у зв`язку з чим повернув подану ним апеляційну скаргу на підставі частини третьої статті 44 ЦПК України.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

В січні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Вінницького апеляційного суду від 28 листопада 2022 року і направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник вказав, що подана ним апеляційна скарга відповідала вимогам процесуального законодавства та не містила некоректних, образливих, зневажливих висловлювань. Крім того, питання про повернення апеляційної скарги має вирішуватися судом у складі колегії з трьох судів, а не суддею-доповідачем одноособово, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 23 лютого 2021 року у справі № 263/4637/18 (провадження № 14-126цс20).

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Вінницького районного суду Вінницької області.

24 лютого 2023 року справа № 128/2656/22 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема ухвали суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами першою, другою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вказаним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Прецедентна практика ЄСПЛ виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

Апеляційна скарга за формою і змістом повинна відповідати вимогам статті 356 ЦПК України.

Відповідно до частин першої, другої, пунктів 2, 11 частини третьої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є: повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу.

Частиною першою статті 44 ЦПК передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За змістом частини другої статті 44 ЦПК України перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним.

Відповідно до підпункту «а» пункту третього статті 35 Конвенції є неприйнятною будь-яка індивідуальна заява, подана згідно зі статтею 34, якщо суд вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання. Для прикладу Суд вказав на зловживання правом на подання заяви, коли заявник під час спілкування з ЄСПЛ вживав образливі, погрозливі або провокативні висловлювання проти уряду-відповідача, його представника, органів влади держави-відповідача, проти ЄСПЛ, його суддів, Секретаріату ЄСПЛ або його працівників.

Нецензурна лексика, образливі та лайливі слова чи символи, зокрема, для надання особистих характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду (суддям) не можуть використовуватися ні у заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їх представників.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (частина третя статті 44 ЦПК України).

Використання одними учасниками судового процесу та їх представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом (суддями), з іншими учасниками процесу та їхніми представниками, а також вчинення аналогічних дій є виявом очевидної неповаги до честі, гідності цих осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства (пунктам 2 і 11 частини третьої статті 2 ЦПК України), а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга вказаної статті). З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, наслідки, передбачені частиною третьою статті 44 ЦПК України.

Наведені правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 14-92цс19) та від 14 березня 2019 року у справі № 9901/34/19 (провадження № 11-82заі19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що обґрунтування вимог поданої ОСОБА_1 скарги зводяться до образливих тверджень на адресу суду, що є неприпустимим та свідчить про зловживання ним своїми процесуальними правами. Зокрема, в апеляційній скарзі заявник використав висловлювання, які не притаманні для написання ділових документів (в тому числі апеляційної скарги), такі як: «… у зв`язку з відсутністю у них повноважень та знань розглядати таку категорію справ …», позивачем допускаються образливі висловлювання щодо судового збору («судові побори»).

Однак наведений висновок суду апеляційної інстанції зроблений з порушенням норм процесуального права з огляду на таке.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилався, зокрема на те, що суд першої інстанції безпідставно повернув подану ним позовну заяву, оскільки вона містила його підпис, у зв`язку з чим просив:

- звільнити його від сплати судового побору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України Про судові побори;

- поновити йому строк на апеляційне оскарження ухвали Вінницького районного суду Вінницької області від 09 листопада 2022 року;

- скасувати ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 09 листопада 2022 року, а матеріали справи направити до суду першої інстанції для продовження розгляду;

- відвести суддів Берегового О. Ю., Сало Т. Б., Ковальчук О. В., Панасюк О. С., Войтко Ю. Б. у зв`язку з відсутністю в них повноважень та знань розглядати таку категорію справ.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 9901/324/19, від 07 квітня 2021 року у справі № 9901/23/21, від 08 липня 2021 року у справі № 9901/235/20 зазначено, що у процесуальних відносинах, намагаючись донести певну думку до суду, учасник судового процесу має ретельно підбирати слова, а також з обережністю виявляти емоції щодо інших учасників, суду та конкретних суддів. Суд не має толерувати використання у процесуальних заявах образливих характеристик. Учасник справи може мати сумніви у тому, чи відповідають дії суду чинному законодавству, а також у неупередженості або об`єктивності суддів та може скористатися інститутом відводу суддів за наявності визначених законом підстав. Проте у скаргах і заявах, як по суті, так і з процесуальних питань, повинен бути стриманим і коректним у словах, утримуватися від надання особистісних характеристик і оцінок.

Апеляційний суд не врахував вищевказані обставини та залишив поза увагою те, що некоректне висловлювання заявника «… у зв`язку з відсутністю у них повноважень та знань розглядати таку категорію справ …», яке виходить за межі нормальної та легітимної критики, стосується обґрунтування заяви про відвід суддів, а тому саме ця конкретна заява могла бути залишена без розгляду на підставі частини третьої статті 44 ЦПК України через зловживання процесуальними правами, однак вказане не є підставою для повернення апеляційної скарги в цілому.

Водночас використання вжитого заявником висловлювання щодо судового збору як «судові побори» (за тлумаченням «Словника української мови» «побір» - це збір грошима або натурою, зокрема, на користь держави) не є наданням особистісних характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду (суддям), а тому не може тлумачитися як зловживання правом на подання апеляційної скарги.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про безспірне допущення ОСОБА_1 зловживання його процесуальними правамина подання апеляційної скарги, у зв`язку з чим застосував приписи частини третьої статті 44 ЦПК України за відсутності для цього достатніх правових підстав.

За таких обставин оскаржувана ухвала не може вважатися законною та обґрунтованою.

Доводи касаційної скарги про те, що в порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції постановив ухвалу про повернення апеляційної скарги одноособово, є безпідставними, так як оскаржувана ухвала постановлена Вінницьким апеляційним судом у складі колегії з трьох суддів: Сопруна В. В., Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., тобто повноважним складом суду.

За змістом статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовим висновком, сформульованим Конституційним Судом України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року у справі № 3-рп/2003). Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень в контексті положень частин першої та другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року).

ЄСПЛ у справі «Воловік проти України» (рішення від 06 грудня 2007 року) зазначив, що якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду.

Апеляційний суд не врахував зазначеного та повернув апеляційну скаргу без належних правових підстав, що не відповідає принципу верховенства права, а також - порушив право заявника на апеляційне оскарження судового рішення як складової частини права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції.

Частиною четвертою статті 406 та частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У зв`язку з допущеними апеляційним судом порушеннями норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про повернення апеляційної скарги, оскаржуване судове рішення необхідно скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 28 листопада 2022 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук