Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КЦС ВП від 04.12.2019 року у справі №363/4790/18 Ухвала КЦС ВП від 04.12.2019 року у справі №363/47...
print
Друк
search Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.12.2019 року у справі №363/4790/18

Постанова

Іменем України

25 березня 2021 року

м. Київ

справа № 363/4790/18

провадження № 61-21153св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Баховського Михайла Михайловича на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01 липня 2019 року у складі судді Котлярової І. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Кравець В. А., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити дії, посилаючись на те, що 18 грудня 2009 року між ним як довірителем та ОСОБА_2 як адвокатом було укладено договір про надання юридичних послуг. На виконання договору ним була внесена передоплата послуг адвоката в розмірі 800 000 грн. В подальшому згідно з розпискою (без дати), підписаною обома сторонами, він передав ОСОБА_2 1 120 000 грн, які той повинен був використати в його інтересах. Пунктом 4.2 договору визначено, що подальша оплата послуг адвоката здійснюється шляхом пред'явлення окремих рахунків. 26 жовтня 2018 року він направив на адресу відповідача та адвокатського бюро листи-вимоги, в яких просив повідомити про використання переданих коштів, про обсяги наданих юридичних послуг відповідно до умов договору, про наявність суттєвого зростання або зменшення обсягу допомоги, пред'явити рахунки на оплату послуг адвоката та фактичних видатків. Проте станом на день звернення до суду з цим позовом жодної відповіді йому не надходило. Відповідно до статті 21 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (чинного на день звернення про надання звіту) під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов'язаний: дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики; на вимогу клієнта надати звіт про виконання договору про надання правової допомоги; невідкладно повідомляти клієнта про виникнення конфлікту інтересів; підвищувати свій професійний рівень; виконувати рішення органів адвокатського самоврядування; виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством та договором про надання правової допомоги. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив зобов'язати ОСОБА_2: надати звіт про виконання договору про надання юридичних послуг від 18 грудня 2009 року, укладеного між ним та ОСОБА_2; надати звіт про використання в його інтересах 1 120 000 грн, переданих ОСОБА_2 на підставі розписки.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 01 липня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості, оскільки строк дії договору про надання юридичних послуг від 18 грудня 2009 року закінчився 02 червня 2010 року після підписання сторонами акта прийому-здачі виконаних робіт, за змістом якого сторони погодили, що роботи за договором виконані в повному обсязі, претензій до якості робіт сторони не мають.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Баховського М. М. залишено без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01 липня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Строк дії договору закінчився 02 червня 2010 року після підписання сторонами акта прийому-здачі виконаних робіт. Крім того, рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 08 грудня 2014 року, ухваленим у справі № 363/2041/14-ц, яке було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 02 червня 2015 року, встановлено, що адвокатом ОСОБА_2 у повному обсязі виконані умови укладеного між сторонами договору про надання юридичних послуг, тобто зобов'язання адвоката, передбачені пунктом 2.5 договору, припинилися після підписання сторонами вказаного акта.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У листопаді 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Баховський М. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції ухилився від оцінки доводів позивача, вважаючи преюдиційними висновки судів, наведені в судових рішеннях, ухвалених у справі № 363/2041/14 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів. Проте преюдиційні факти, встановлені в одній справі, не є абсолютними та можуть бути спростовані під час розгляду іншої справи. Очевидно, що приймання послуг та звіт адвоката перед клієнтом не є тотожними документами, враховуючи, що обов'язок звітувати передбачений не тільки договором, а й Законами України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та "Про адвокатуру". Зміст документів, якими сторони оформили зобов'язання (договір та акт), наявна кореспонденція сторін не оцінювалися судом в контексті позовних вимог та правового обґрунтування позову, а позовні вимоги про надання звіту щодо використання коштів у сумі 80 000 грн, переданих позивачем під час підписання договору, взагалі залишилися поза увагою та оцінкою судів. Висновок суду щодо пропуску позивачем позовної давності є помилковим, оскільки обов'язок надати звіт клієнту є постійним обов'язком адвоката, а тому відповідне порушення є триваючим. Крім того, протягом 2012-2016 років спір з приводу виконання умов договору про надання юридичних послуг від 18 грудня 2009 року розглядався судами, тобто перебіг позовної давності переривався. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди не застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, зокрема положення Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" в редакції, чинній на час звернення про надання звіту, Закону України "Про адвокатуру" в редакції, чинній на час укладення договору, та Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а обмежилися лише встановленими судами в іншій справі обставинами.

У грудні 2019 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат М'ялук О. П., подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Вишгородського районного суду Київської області.

16 січня 2020 року справа № 363/4790/18 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Судами встановлено, що 18 лютого 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про надання юридичних послуг.

Предметом договору є корпоративні права довірителя у підприємстві: ТОВ "Дизайн Принт" (пункт 1.2 договору).

Згідно з пунктом 2.5 договору адвокат своєчасно відповідає на письмові запити довірителя про стан його справи. Інформація має подаватися довірителю в обсязі, достатньому для того, щоб він міг приймати обґрунтовані рішення відносно суті свого доручення.

Передоплата послуг адвоката складає 80 000 грн. Подальша оплата послуг адвоката здійснюється шляхом пред'явлення окремих рахунків (пункти 4.1,4.2 договору).

Згідно з пунктом 5.1 договору вказана угода укладена на період надання послуг з 18 грудня 2009 року по 18 грудня 2010 року і вступає в силу з моменту її підписання. Договір може бути розірваним кожною зі сторін достроково, із письмовим попередженням другої сторони за один календарний місяць, при невиконанні стороною умов даного договору.

Після закінчення терміну дії договору, якщо сторони продовжують виконувати його умови, договір вважається поновленим на невизначений термін, але кожна зі сторін має право самостійно припинити його дію, попередивши про це другу сторону за один календарний місяць (пункт 5.2 договору).

Договір вважається розірваним у разі відмови (залишення звернення адвоката протягом 10-ти днів без відповіді) довірителя оплачувати послуги адвоката. В разі розірвання договору оплата послуг адвоката проводиться у розмірі фактично виконаної роботи, з урахуванням факторів, що повинні братися до уваги при визначенні розміру гонорару (пункт 5.3 договору).

Згідно з розпискою (без дати), підписаною обома сторонами, на виконання умов договору про надання юридичних послуг від 18 грудня 2009 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 1 120 000 грн, які адвокат повинен був використати в інтересах довірителя.

02 червня 2010 року адвокатом ОСОБА_2 та довірителем ОСОБА_1 було складено та підписано акт прийому-здачі виконаних робіт, за яким адвокат виконав, а довіритель прийняв виконання таких робіт: юридичні послуги згідно з договором про надання юридичних послуг від 18 грудня 2009 року на суму 1 373 440 грн без податку на додану вартість. Акт підписано з урахуванням коштів, отриманих адвокатом відповідно до розписки на суму в розмірі 1 120 000 грн. Роботи виконані в повному обсязі і вчасно, претензій до якості робіт немає.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 08 грудня 2014 року, ухваленим у справі № 363/2041/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, у задоволенні первісного позову відмовлено, а зустрічний позов задоволено у повному обсязі та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму заборгованості за надані відповідно до договору від 18 грудня 2009 року юридичні послуги в розмірі 253 440 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 02 червня 2015 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 08 грудня 2014 року залишено без змін.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що згідно зі своїми обов'язками, закріпленими в договорі, ОСОБА_2 вивчив та проаналізував документи, надані довірителем, визначив існуючу проблему, відповідні етапи її вирішення, у зв'язку з чим роботи було виконано добросовісно і достроково, після чого 02 червня 2010 року ОСОБА_1 як довіритель прийняв виконання таких робіт: юридичні послуги згідно з договором від 18 грудня 2009 року на суму 1 373 440 грн. В акті зазначено, що роботи виконано вчасно та в повному обсязі. Вищезазначений акт підписано з урахуванням коштів, отриманих адвокатом, відповідно до розписки на суму в розмірі 1 120 000 грн. На підтвердження виконання умов договору від 18 грудня 2009 року щодо визнання права власності на частку в корпоративних правах та відновлення прав учасника в системі управління підприємством або виділ відповідної частки та передачу в натурі майна, вартість якого пропорційна частці, адвокат надав пакет документів: копії процесуальних документів; копії постанов про порушення кримінальної справи; супровідні листи; заяви; звернення; скарги; копії протоколів позачергових загальних зборів учасників ТОВ "Дизайн-Принт" від 01 червня 2010 року № 9, від 02 червня 2010 року № 10; копію договору купівлі-продажу (відступлення частки) корпоративних прав в статутному капіталі ТОВ "Дизайн-Принт" від 02 червня 2010 року; копію акта приймання-передачі майна як частки статутного капіталу ТОВ "Дизайн-Принт" від 02 червня 2010 року; копію нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_3 від 01 червня 2010 року про те, що вона не має будь-яких претензій до ТОВ "Дизайн-Принт" та ОСОБА_1. Правовий результат умов договору від 18 грудня 2009 року було досягнуто. ОСОБА_1 поновлено право та він отримав належну йому частку в ТОВ "Дизайн-Принт" в розмірі 50 % статутного капіталу, і була укладена спільна угода ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про відчуження корпоративних прав у ТОВ "Дизайн-Принт" третій особі відповідно до письмових доказів, а саме копії договору купівлі продажу (відступлення частки) корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ "Дизайн-Принт" від 02 червня 2010 року. Таким чином, адвокат ОСОБА_2 належним чином та в повному обсязі виконав умови договору про надання юридичних послуг від 18 грудня 2009 року, проте ОСОБА_1 не сплатив заборгованість за надані йому юридичні послуги в розмірі 253 440 грн.

26 жовтня 2018 року ОСОБА_1 направив на адресу відповідача та адвокатського бюро "Адвоката Бойка Ігоря Григоровича" листи-вимоги, в яких вимагав повідомити про використання переданих коштів в інтересах позивача та повернути невикористані кошти, а також повідомити про обсяги наданих юридичних послуг згідно з договором про надання юридичних послуг від 18 грудня 2009 року, повідомити про наявність суттєвого зростання або зменшення обсягу допомоги, пред'явити рахунки на оплату послуг адвоката та фактичних видатків.

Згідно з частиною 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення для справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Відповідно до частини 1 статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що договір про надання юридичних послуг, укладений 18 грудня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, виконаний в повному обсязі 02 червня 2010 року, що підтверджується підписаним його сторонами актом прийому-здачі виконаних робіт та рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 08 грудня 2014 року, яким вказані обставини встановлені, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що зобов'язання адвоката, передбачені пунктом 2.5 договору, припинилися після підписання сторонами вказаного акта, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76, 77, 78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Аргументи касаційної скарги про безпідставне врахування судами під час ухвалення оскаржуваних судових рішень обставин, які встановлені в судових рішеннях у справі № 363/2041/14 та визнання їх преюдиційними і ненадання оцінки доводам позовної заяви не заслуговують на увагу, оскільки вони суперечать частині 4 статті 82 ЦПК України. Позивачем не спростовано встановлені в зазначених судових рішенняхобставини припинення зобов'язань за договором про надання юридичних послуг від 18 грудня 2009 року внаслідок його належного виконання відповідачем ще в червні 2010 року.

Доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно не застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, зокрема положення Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" в редакції, чинній на час звернення позивача із вимогою про надання звіту, та Закону України "Про адвокатуру" в редакції, чинній на час укладення договору, є неспроможними, оскільки незастосування вказаних норм права не впливає на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, в яких належним чином відображені встановлені судами фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Посилання заявника на необґрунтованість висновків місцевого суду щодо пропуску позивачем позовної давності не спростовують законності оскаржуваних судових рішень, так як суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог за недоведеністю, а не з підстав спливу позовної давності.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29,30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина 2 статті 410 ЦПК України).

Згідно з частиною 3 статті 401 та частиною 1 статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Баховського Михайла Михайловича залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко
logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст

Приймаємо до оплати