Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.07.2024 року у справі №243/16/23
Постанова КЦС ВП від 05.03.2025 року у справі №243/16/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 року

м. Київ

справа № 243/16/23

провадження № 61-15408 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - керівник Слов`янської окружної прокуратури Донецької області

в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представник ОСОБА_2 - адвокат Статіва Олена Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Статіви Олени Володимирівни, на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 серпня 2023 року у складі судді Фаліна І. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Остапенко В. О., Агєєва О. В., Корчистої О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року керівник Слов`янської окружної прокуратури Донецької області

в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області (далі - Миколаївська МР), повноваження якої виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області (далі Миколаївська - МВА), звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (далі - ГУ Держгеокадастру

у Донецькій області), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу та витребування земельної ділянки.

В обґрунтування позову зазначав, що Слов`янська окружна прокуратура Донецької області під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження від 06 січня 2021 року № 42021051720000003 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 КК України (службова недбалість), виявила факт порушення вимог норм ЗК України у 2018 році при наданні ГУ Держгеокадастру у Донецькій області у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Наказом начальника ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 18 січня 2018 року № 135-СГ затверджено ОСОБА_1 проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності

на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області (далі - Райгородська СР) за межами населених пунктів, площею 2,0 га, їй надано безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860.

На підставі вказаного наказу 22 січня 2018 року державний реєстратор Слов`янської районної державної адміністрації Донецької області Булошник І. О. (далі - державний реєстратор) зареєстрував право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку (номер запису про право власності № 24502286).

Прокурор уважав, що наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 18 січня 2018 року № 135-СГ видано з порушенням норм земельного законодавства, наявні підстави для визнання його недійсним, а земельна ділянка, яка передана

за цим наказом ОСОБА_1 , підлгає поверненню на користь держави.

Прокурор посилався на те, що ОСОБА_1 на підставі наказу начальника

ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 11 листопада 2016 року № 2399-СГ

раніше отримала безоплатно у приватну власність земельну ділянку, площею 2,0 га, кадастровий номер 1424256200:11:000:0778, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності Райгородоцької СР за межами населених пунктів. 16 листопада 2016 року

за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку.

У подальшому ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 21 грудня 2016 року відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:11:000:0778 на користь ОСОБА_2 , на ім`я якого було зареєстровано право власності на цю земельну ділянку.

Тобто ОСОБА_1 на час отримання земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860 (наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 18 січня 2018 року № 135-СГ) вже використала своє право на безоплатне отримання

у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства

в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання (наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 11 листопада

2016 року № 2399-СГ).

ОСОБА_1 у порушення вимог статей 116 118 121 ЗК України при зверненні до ГУ Держгеокадастру у Донецькій області приховала той факт, що раніше вона вже отримала у власність безоплатно земельну ділянку. Тобто вона використала право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Зазначені дії ОСОБА_1 призвели до вибуття з державної власності земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860, площею 2,0 га, що розташована на території Райгородоцької СР за межами населених пунктів (на теперішній час Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області

(далі - Миколаївська МТГ)).

Крім того, на підставі договору купівлі-продажу від 20 лютого 2018 року знову відчужила на користь ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860. Тобто вона відчужила земельну ділянку, яка була набута нею безоплатно вдруге.

Оскільки наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 18 січня 2018 року

№ 135-СГ є незаконним і його слід визнати недійсним, тому відсутні правові підстави для збереження вищевказаної земельної ділянки за ОСОБА_2 , який придбав вказану земельну ділянку у ОСОБА_1 . Земельну ділянку необхідно витребувати від нового власника. Відчуження незаконно переданого у приватну власність майна (земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860) порушує інтереси законного власника - Миколаївської МТГ.

З урахуванням наведеного, керівник Слов`янської окружної прокуратури просив суд: визнати недійним указаний наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області

від 18 січня 2018 року № 135-СГ та витребувати у ОСОБА_2 на користь Миколаївської МР земельну ділянку сільськогосподарського призначення,

площею 2,0 га, з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860, що розташована

на території Миколаївської МТГ.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 серпня

2023 рокупозовні вимоги керівника Слов`янської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Миколаївської МР, повноваження якої виконує Миколаївська МВА, задоволено частково.

Витребувано у ОСОБА_2 на користь власника земельної ділянки відповідно до частини другої статті 83 ЗК України - територіальної громади МР, повноваження якої виконує Миколаївська МВА, земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860,

що розташована на території Миколаївської МТГ.

Стягнуто з ГУ Держгеокадастру у Донецькій області на користь Донецької обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 240,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Донецької обласної прокуратури витрати

зі сплати судового збору у розмірі 1 240,50 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - територіальної громади міста, без достатньої правової підстави та без волі власника.

ОСОБА_1 , отримавши в порядку безоплатної приватизації у власність спірну земельну ділянку, повторно реалізувала своє право на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності, а тому ГУ Держгеокадастру у Донецькій області не мало право передавати їй спірну земельну ділянку (наказ від 18 січня 2018 року). Тобто ОСОБА_1 не набула право власності на спірну земельну ділянку на законних підставах і вона не мала права відчужувати земельну ділянка ОСОБА_2 . Тому у спірних правовідносинах наявні правові підстави

для витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 як добросовісного набувача відповідно до частини першої статті 388 ЦК України.

При цьому визнавати недійсним оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру

у Донецькій області, коли заявлено вимогу про витребування земельної ділянки,

не є ефективним способом судового захисту, а тому у задоволенні цієї вимоги прокурора слід відмовити.

Суд уважав, що витребування у ОСОБА_2 земельної ділянки

не є непропорційним втручанням у мирне володіння майном, яке закріплено статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод (далі - Конвенція). Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу. Недотримання визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі,

як національного багатства, що тягне за собою свавілля державних органів

та знищення правового порядку у державі.

Вирішуючи питання щодо належної компенсації за втручання у право власності,

суд виходив із того, що ОСОБА_2 , виходячи з принципу диспозитивності, розпорядився своїми процесуальними правами та не заявив вимог про надання належного відшкодування у зв`язку з вимогою прокурора про витребування земельної ділянки. За відсутності таких вимог суд не має об`єктивних даних

для оцінки розміру шкоди, яка йому заподіяна.

ОСОБА_2 має ефективні засоби юридичного захисту свого порушеного права, зокрема, пред`явивши вимогу до первісного незаконного набувача, в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Районний суд указав, що прокурор наділений повноваженнями на представництво інтересів держави в особі міської ради у спірних правовідносинах, у прокурора виникла обґрунтована необхідність захистити інтереси членів територіальної громади міста (стаття 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Суд першої інстанції відхилив заяву представника ОСОБА_2 про застосування позовної давності, так як перебіг позовної давності у спірних правовідносинах починається від дня, коли прокурор довідався про порушення інтересів держави. Прокурор повідомив Миколаївську МВА про виявлені порушення у грудні 2022 року, відповідне кримінальне провадження було зареєстровано у січні 2021 року, а тому прокурор не пропустив позовну давність.

Суд першої інстанції застосував відповідні норми Конвенції Конституції України,

ЦК України ЗК України, врахував прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідну судову практику Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Розподіл судових витрат здійснено з урахуванням статті 141 ЦПК України.

Верховний Суд розпорядженням Голови від 22 липня 2022 року № 40 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінив територіальну підсудність справ Донецького апеляційного суду - Дніпровському апеляційному суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури повернуто заявникові із посиланням на те, що апеляційна скарга підписана особою, яка не є стороною

у справі та у якої відсутні повноваження на підписання апеляційної скарги

в інтересах позивача.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Статіви О. В., на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 серпня 2023 року.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Статіва О. В., залишено

без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 серпня

2023 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками районного суду, так як

ОСОБА_1 , набуваючи у власність спірну земельну ділянку, повторно

і незаконно скористалася правом на безоплатне отримання земельної ділянки

для ведення особистого селянського господарства із земель державної

та комунальної власності, а тому ГУ Держгеокадастру у Донецькій області допустило порушення вимог земельного законодавства.

Суд також погодився з тим, що вимога про визнання недійсним наказу

ГУ Держгеокадастру у Донецькій області не є ефективним способом судового захисту.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_2

про те, що прокурор пропустив позовну давність, оскільки з матеріалів справи вбачається, що прокурор дізнався про порушення прав держави в особі Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області у межах кримінального провадження, а тому позовна давність не пропущена.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача - Грушицького А. І., суддів Литвиненко І. В., Олійник А. С., Петрова Є. В., Ситнік О. М., від 24 липня 2024 року касаційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури задоволено.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року скасовано

та направлено справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2024 року скасовано

та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції

(провадження № 61-17160св23).

Верховний Суд зазначив про те, що заступник керівника обласної прокуратури має право на апеляційне й касаційне оскарження судових рішень і його участь під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не є обов`язковою. Апеляційний суд, вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора викладеного вище не врахував, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про повернення апеляційної скарги.

Верховний Суд, вирішуючи касаційну скаргу ОСОБА_2 , указав, що спірне нерухоме майно вибуло з власності держави поза її волею, а отже, суди першої

та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для витребування спірного майна у ОСОБА_2 як добросовісного набувача

в порядку частини першої статті 388 ЦК України.

Разом із цим, спірна земельна ділянка безпідставно вибула з власності держави

на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 18 січня 2018 року,

а з позовом прокурор звернувся до суду у грудні 2022 року. У позовній заяві прокурор посилався, що про порушення прав держави він дізнався з матеріалів кримінального провадження від 06 січня 2021 року № 42021051720000003.

При цьому уповноважений на захист інтересів держави орган (Миколаївська МВА) дізнався про порушення прав держави після отримання відповідного листа

від прокурора.

Верховний Суд уважав, що суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводи ОСОБА_2 щодо наявності правових підстав для застосування позовної давності.

Останньою постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року апеляційні скарги заступника керівника Донецької обласної прокуратури

та представника ОСОБА_2 - адвоката Статів О. В., залишено

без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 серпня

2023 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те,

що у спірних відносинах наявні правові підстави для задоволення позовної вимоги прокурора про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_2 . Втручання держави у його право власності є виправданим, оскільки порушення визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок посягає

на суспільний інтерес щодо законного обігу землі як національного багатства. Вказане тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі. Обраний прокурором спосіб судового захисту порушеного права є ефективним, він відповідає правовій природі спірних правовідносин.

ОСОБА_1 незаконно повторно у порядку безоплатної приватизації отримала спірну земельну ділянку, оскільки раніше реалізувала своє право на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства

із земель державної та комунальної власності. Тобто вона не була право власності на земельну ділянку у передбаченому законом порядку, а отже, не мала права відчужувати її ОСОБА_2 .

Суд апеляційної інстанції надав оцінку посиланням ОСОБА_2 про те,

що він є добросовісним набувачем земельної ділянки, і зазначив, що вказане,

за встановлених судом обставин, не є перешкодою для витребування у нього земельної ділянки на підставі частини першої статті 388 ЦК України. Такий захід

є пропорційним заходом втручання у мирне володіння майном.

Апеляційний суд у цій частині врахував положення статтю 1 Першого протоколу

до Конвенції, прецедентну практику ЄСПЛ, судову практику Великої Палати Верховного Суду і Верховного Суду щодо захисту права власності.

Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що ОСОБА_2 не заявив вимог

про відшкодування шкоди у зв`язку з витребуванням у нього спірної земельної ділянки. Він не позбавлений можливості захистити свої порушені права шляхом пред`явлення відповідного позову до попереднього набувача спірної земельної ділянки, у тому числі на підставі статті 661 ЦК України.

Районний суд вірно ухвалив рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги прокурора про визнання недійним наказу ГУ Держгеокадастру в Донецькій області від 18 січня 2018 року № 135-СГ, оскільки така не є ефективним способом судового захисту.

Вирішуючи питання позовної давності, про яку заявлено ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що початок перебігу позовної давності для прокурора у цій справі слід обчислювати з дати реєстрації після проведення відповідної перевірки кримінального провадження у Єдиному реєстрі досудових розслідувань та виявлення обставин протиправного вибуття спірної земельної ділянки, тобто з 06 січня 2021 року. Саме з цього моменту прокурор мав об`єктивну можливість дізнатися, що оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру в Донецькій області прийнято з порушенням вимог закону.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23

Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом

в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові.

Тому керівник Слов`янської окружної прокуратури Донецької області, звернувшись у грудні 2022 році до суду із цим позовом, не пропустив позовну давність.

Апеляційний суд застосував відповідні норми ЦК України ЗК України, врахував судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У листопаді 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Статіва О. В., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 серпня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року, в змісті якої просить оскаржувані судові рішення в частині задоволеної позовної вимоги скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову прокурора у зв`язку з пропуском позовної давності.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду; судами належним чином не досліджено зібрані

у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі. Витребувано справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

У грудні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Статівої О. В., мотивована тим, що суди зробили помилкові висновки у частині вирішення позовної вимоги прокурора про витребування спірної земельної ділянки, не надали оцінку позовній давності.

Суд апеляційної інстанції при повторному розгляді справи не виконав указівки Верховного Суду і не дослідив питання початку перебігу позовної давності,

не встановив, який саме орган був наділений повноваженнями щодо контролю

за вибуттям спірної земельної ділянки з власності держави.

Верховний Суд направив справу на новий апеляційний розгляд саме для перевірки питання щодо застосування позовної давності. Проте, суд апеляційної інстанції

не виконав ці вказівки, формально послався на відповідні норми ЦК України,

які регулюють питання позовної давності, і вказав, що позовну давність слід обчислювати з дати реєстрації відповідного кримінального провадження у Єдиному реєстрі досудових розслідувань (06 січня 2021 року).

Вважає, що ГУ Держгеокадастру у Донецькій області було компетентним органом, який відповідав за законність передання земельної ділянки у січні 2018 року. Саме з цього часу слід обчислювати позовну давність.

Обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом

в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу,

яка його порушила. У такому випадку дата прокурорської перевірки не має значення для визначення початку перебігу позовної давності.

При цьому головним суб`єктом у спірних правовідносинах є держава, а тому перебіг позовної давнсоті слід обчислювати з того часу, коли держава (відповідний орган) довідалася про порушення свого права.

Апеляційний суд не надав оцінку відповідним доводам ОСОБА_2 .

Ухвалюючи рішення про задоволення вимоги прокурора про витребування земельної ділянки суд апеляційної інстанції порушив принцип правової визначеності.

Крім того, ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки. Суд апеляційної інстанції не перевірив добросовісність набувача майна. Тому судове рішення апеляційного суду не відповідає вимозі законності втручання у право мирного володіння майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду

та Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від керівника Слов`янської окружної прокуратури, в якому викладено аргументи щодо необґрунтованості касаційної скарги. Вказується, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.

Посилається на те, що з березня 2020 року з метою запобігання поширенню

на території України коронавірусу COVID-19 було введено карантин. Під час дії карантину строки позовної давності продовжилися на строк дії карантину. Тому прокурор не пропустив позовну давність у спірних правовідносинах.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

07 листопада 2016 року ОСОБА_1 подала заяву до ГУ Держгеокадастру

у Донецькій області 07 листопада 2016 року про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, що перебувають у запасі, для ведення особистого селянського господарства на території Райгородоцької СР за межами населених пунктів, площею 2,0 га ріллі, з кадастровим номером 1424256200:11:000:0778.

ГУ Держгеокадастру у Донецькій області наказом від 11 листопада 2016 року

№ 2399-СГ затвердило ОСОБА_1 проєкт землеустрою та надало безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку, площею 2,0 га (кадастровий номер 1424256200:11:000:0778).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18 серпня 2022 року № 307720560 ОСОБА_1 16 листопада

2016 року зареєструвала право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:11:000:0778.

21 грудня 2016 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 5731, передала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 2,0 га, кадастровий номер 1424256200:11:000:0778, що розташована на території Райгородоцької СР.

05 січня 2018 року ОСОБА_1 подала клопотання, яке зареєстровано

у ГУ Держгеокадастру у Донецькій області 05 січня 2018 року, про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність

із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності,

що перебувають у запасі, для ведення особистого селянського господарства

на території Райгородоцької СР за межами населених пунктів, загальною

площею 2,0 га ріллі, з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860.

ГУ Держгеокадастру у Донецькій області наказом від 18 січня 2018 року № 135-СГ затвердило проєкт землеустрою ОСОБА_1 та надало їй безоплатно

у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку, площею 2,0 га (кадастровий номер 1424256200:06:000:0860).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 03 лютого 2022 року № 307720719 ОСОБА_1 22 січня 2018 року зареєструвала право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 1424256200:06:000:0860.

20 лютого 2018 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 741, передала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 2,0 га, кадастровий номер 1424256200:06:000:0860, що розташована

на території Райгородоцької СР.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18 серпня 2022 року № 307720719 приватний нотаріус 20 лютого 2018 року припинив право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860 за ОСОБА_1 та зареєстрував це право

за ОСОБА_2 .

Під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження

№ 42021051720000003, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань 06 січня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого

частиною першою статті 367 КК України, виявлено факт порушення вимог

ЗК України при наданні ГУ Держгеокадастру у Донецькій області протягом 2018 року у приватну власність громадянам (у тому числі ОСОБА_1 ) земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

15 грудня 2022 року Слов`янська окружна прокуратура Донецької області направила на адресу начальника Миколаївської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області повідомлення за № 57-2544 Вих-22

про представництво інтересів держави (у порядку статті 23 Закону України

«Про прокуратуру), в якому надала інформацію про виявлені порушення та намір звернутися до суду в інтересах держави в особі Миколаївської МР. З метою встановлення всіх обставин справи також просила повідомити, чи планує Миколаївська МВА самостійно звернутися до суду із позовом або вжити інші заходи щодо захисту інтересів держави.

Листом від 16 грудня 2022 року № 2043 Миколаївська МВА повідомила Слов`янську окружну прокуратуру Донецької області, що у зв`язку зі збройною агресією Миколаївська МР не мала об`єктивної можливості належним чином вживати заходи щодо захисту порушених інтересів територіальної громади. Крім того, Миколаївська МВА не має можливості самостійно звернутися до суду з позовною заявою,

у зв`язку з відсутністю коштів на сплату судового збору. Зазначено, що на території громади тривають обстріли та наявні значні руйнування об`єктів нерухомості, тому бюджетні кошти використовуються першочергово на забезпечення основних потреб життєдіяльності населення та функціонування критичної інфраструктури. Деякі посадові та службові особи апарату військової адміністрації, у тому числі,

з питань земельних відносин, перебувають в евакуації та працюють дистанційно, тому ведення позовної роботи є обмеженим, у тому числі, з причин технічної незабезпеченості.

У суді першої інстанції представник ОСОБА_2. подав заяву про застосування позовної давності до спірних правовідносин (а. с. 109-111, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Статівої О. В., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення районного суду та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує

при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Щодо вирішення спору по суті

У справі, яка переглядається Верховним Судом, прокурор в інтересах держави

в особі міської ради звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсним наказу та витребування земельної ділянки.

Відповідно до статей 13 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває

під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається

і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частинами другою, третьою статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати

у приватній, комунальній та державній власності.

Держава є самостійним суб`єктом права власності на землю, яка реалізує це право через органи державної влади на землі державної власності.

Відповідно до частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (пункт «б»).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками

із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, поряд з іншим, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив із того, що оспорюваним наказом

ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 18 січня 2018 року № 135-СГ

ОСОБА_1 незаконно надано спірну земельну ділянку, так як вона надала недостовірну інформацію й повторно отримала земельну ділянку для безоплатної приватизації, яку потім відчужила ОСОБА_2 на підставі укладеного договору купівлі-продажу від 20 лютого 2018 року.

Суди попередніх інстанцій вірно вказали на наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог прокурора. Позовні вимоги про витребування земельної ділянки із володіння ОСОБА_2 є обґрунтованими, а втручання держави у його право власності є виправданим, оскільки порушення визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес

на законний обіг землі, як національного багатства, та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень

та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі. Оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушеного права цілком відповідає правовій природі спірних правовідносин та перешкод для застосування механізму, передбаченого у статті 388 ЦК України, не вбачається, тому позов в частині витребування земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860

у ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник

з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження

№ 14-208 цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження

№ 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження

№ 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження

№ 14-125цс20).

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 10 жовтня 2024 року у справі № 243/25/23 (провадження № 61-2768св24).

На вказаному було наголошено Верховним Судом і в постанові від 24 липня

2024 року (провадження № 61-17160св23).

При цьому, частково задовольняючи позов прокурора та ухвалюючи рішення

про витребування спірної земельної ділянки від ОСОБА_2 на користь держави, суди здійснили перевірку добросовісності/недобросовісності останнього набувача, а також пропорційності втручання у його право власності відповідно

до статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Суди вірно послалися на статтю 1 Першого Протоколу до Конвенції і вказали,

що, з урахуванням фактичних обставин справи, витребування спірної земельної ділянки не порушує принципу пропорційності втручання у право мирного володіння майном.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, оскаржувані судові рішення постановлені за належної перевірки добросовісності/недобросовісності набувача. Судами застосовано статті 387 388 ЦК України, положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Доводи касаційної скарги у відповідній частині є безпідставними, а тому відхиляються Верховним Судом.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо непропорційного втручання у мирне володіння спірною земельною ділянкою та порушення прав

ОСОБА_2 , запроваджених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства

і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль

за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу

до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми,

які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (East/West Alliance Limited v. Ukraine), заява № 19336/04).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном

із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту зазначеної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни

в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу,

при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо

не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається

для досягнення, та засобами, які використовуються. Потрібний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним

із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи

на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча

б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, потрібно застосовувати

з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади чи місцевого самоврядування.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність

і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони цієї категорії земель

і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними

Суди встановили, що незаконним наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області надано спірну земельну ділянку у власність особі, яка раніше вже використала своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки з таким цільовим призначенням, що свідчить про те, що ця ділянка вибула з володіння її власника - держави, поза її волею.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом державної влади, переслідує легітимну мету контролю

за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки.

У справі, яка Верховним Судом переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми,

не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності заявника касаційної скарги критеріям правомірного втручання в право особи

на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до первісного незаконного набувача, в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)

та від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19).

Верховний Суд зауважує, що висновки судів попередніх інстанцій відповідають правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові

від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20).

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України

у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку

про наявність підстав для втручання у володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном,

а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду

від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц та від 14 грудня 2022 року

у справі № 461/12525/15-ц).

Суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок про те, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза її волею.

Досліджуючи добросовісність дій відповідачів, зваживши у цій справі всі підстави та послідовність набуття майна у власність, а також обставини вибуття спірного майна із володіння органу місцевого самоврядування, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав вважати непропорційним втручання у мирне володінням цим майном.

Отже, аналіз обставин справи, яка Верховним Судом переглядається, свідчить,

що в даному випадку висновок судів попередніх інстанцій про втручання у права ОСОБА_2 повною мірою відповідає як положенням статті 388 ЦК України,

так і критеріям законності та пропорційності у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року

№ 710-р «Про визначення адміністративних центрів затвердження територій територіальних громад Донецької області» території Миколаївської, Малинівської, Райгородоцької, Рай-Олександрівської територіальних громад увійшла до складу Миколаївської територіальної громади Слов`янського району Донецької області.

Постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 року за № 807-ІХ

«Про утворення та ліквідацію районів» утворено Краматорський район

(з адміністративним центром у місті Краматорськ) у складі територій Андріївської сільської, Дружківської міської, Іллінівської сільської, Костянтинівської міської, Краматорської міської, Лиманської міської, Миколаївської міської, Новодонецької селищної, Олександрівської селищної, Святогірської міської, Слов`янської міської, Черкаської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України, та ліквідовано Слов`янський район Донецької області.

Відповідно до пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин»

від 28 квітня 2021 року № 1423-IX, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних

та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених

у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським

та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять

у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Статтею 80 ЗК України передбачено, що суб`єктами права власності на землю

є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Згідно із частинами першою, другою статті 83 ЗК України землі, які належать

на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів,

крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Отже, Миколаївській МР надано повноваження на розпорядження всіма землями державної власності, розташованими за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад, крім земель, які залишилися у державній власності автоматично з 27 травня 2021 року згідно з Законом України

від 28 квітня 2021 року № 1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин».

Встановивши, що спірне нерухоме майно вибуло з власності держави поза її волею, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку

про наявність підстав для витребування вказаного майна у ОСОБА_2

як добросовісного набувача в порядку частини першої статті 388 ЦК України.

До аналогічного висновку Верховний Суд дійшов у постанові від 10 липня 2024 року у справі № 243/2163/22 (провадження № 61-3041св24), а також у постанові

від 10 жовтня 2024 року у справі № 243/25/23 (провадження № 61-2768св24).

Щодо позовної давності

Касаційна скарга містить в основному доводи про те, що у спірних правовідносинах наявні підстави для застосування позовної давності. У прохальні частині касаційної скарги заявник просить оскаржувані судові рішення в частині задоволеної позовної вимоги скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову прокурора саме у зв`язку з пропуском позовної давності.

У ЦК України позовна давність визначена як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 цього Кодексу).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257

ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя

та четверта статті 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статей 256 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те,

що початок перебігу позовної давності для прокурора у цій справі слід обчислювати з дати реєстрації після проведення відповідної перевірки кримінального провадження у Єдиному реєстрі досудових розслідувань, тобто з 06 січня 2021 року, та виявлення обставин протиправного вибуття спірної земельної ділянки.

Саме з цього моменту прокурор мав об`єктивну можливість дізнатися,

що оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру в Донецькій області прийнято

з порушенням вимог закону.

Такий висновок зроблено Верховним Судом і в постанові від 10 жовтня 2024 року при вирішенні подібної справи № 243/25/23 (провадження № 61-2768св24).

Колегія суддів звертає увагу на те, що усталеним у практиці Верховного Суду є підхід до застосування правила статті 261 ЦК України, за яким початок перебігу позовної давності у правовідносинах, що регулюються статтею 388 ЦК України, пов`язується із моментом, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (див. постанову Верховного Суду

від 04 квітня 2024 року у справі № 442/5872/21 (провадження № 61-504св23)).

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження

№ 14-183цс18) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свій висновок, викладений у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18), та зазначила, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень,

до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист

або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом,

і які є підставами для звернення прокурора до суду. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності

чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду

з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого

не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав

для представництва, яке міститься в позові.

Отже, керівник Слов`янської окружної прокуратури Донецької області, звернувшись у грудні 2022 році до суду із цим позовом, не пропустив позовну давність.

Аналогічні висновки містять у постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року

у справі № 243/2163/22 (провадження № 61-3041св24).

Виконуючи вказівки Верховного Суду, з яких було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду, суд апеляційної інстанції надав оцінку доводам ОСОБА_2 щодо застосування позовної давності у спірних правовідносинах

та зробив обґрунтовані висновки про те, що прокурор, звернувшись до суду

з позовом у цій справі, не пропустив позовну давність.

Верховний Суд уважає, що суд апеляційної інстанції виконав у повній мірі вказівки Верховного Суду, з яких було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду у справі, що є обов`язковим у силу вимог частини першої статті 417

ЦПК України, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку по суті вирішення спору.

Зроблені судами висновки узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції

є релевантними, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині. Судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою, підстави для відступу від неї відсутні. У кожній справі суд виходить з конкретних обставин

та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи

їх у сукупності.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками по суті вирішення спору, а вказане не може бути правовою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно

та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400

ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові

рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові

рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 402 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Статіви Олени Володимирівни, залишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 серпня

2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня

2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець