Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 241/31/16-ц

провадження № 61-9195 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк»;

представник позивача - Курилова Ольга Анатоліївна;

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_5 ;

представник ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 ,- ОСОБА_6 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , - ОСОБА_6

на постанову Донецького апеляційного суду від 02 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Пономарьової О. М., Зайцевої С. А., Кочегарової Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2015 року публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - АТ «Перший Український Міжнародний Банк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_5 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 22 грудня 2009 року між банком

та ОСОБА_1 укладено кредитний договір та додаткову угоду до нього,

за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 791 844 грн 35 коп.,

зі сплатою процентів за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення до 22 вересня 2012 року.

22 грудня 2009 року на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавці передали банку в іпотеку нерухоме майно, а саме: базу відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_2», реєстраційний № НОМЕР_1 , загальною площею 1 543,4 кв. м, розташовану

на АДРЕСА_1 .

Відповідачі взяті на себе зобов`язання не виконували, на вимоги банку

не реагували, унаслідок чого станом на 24 грудня 2015 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 406 917 грн 77 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 710 967 грн 06 коп., заборгованість

за відсотками за користування кредитом у розмірі 695 950 грн 71 коп.

З урахуванням викладеного АТ «Перший Український Міжнародний Банк» просило суд у рахунок погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором від 22 грудня 2009 року, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: базу відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_2», реєстраційний № НОМЕР_1 , загальною площею 1 543,4 кв м., розташовану на АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , визначивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу банком бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_2», а також наданням банку всіх повноважень продавця, у тому числі подання заяв, отримання дублікатів правовстановлюючих документів

з відповідних установ, організацій, підприємств чи органів нотаріату, здійснення будь-яких платежів за продавця, подання та отримання будь-яких документів, довідок, витягів, заяв, а також вільного доступу уповноважених представників банку до предмета іпотеки тощо, необхідних для здійснення продажу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 11 травня

2016 року у складі судді Скудіна В. Є. у задоволенні позову ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що нотаріально посвідченої згоди усіх співвласників спірного предмета іпотеки на передачу його банку

в іпотеку позивач не надав, що є порушенням вимог статті 6 Закону України «Про іпотеку».

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 03 листопада 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» задоволено.

Рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 11 травня 2016 року скасовано. Позов ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» задоволено.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 22 грудня 2009 року, укладеним між ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк»

та ОСОБА_1 , у розмірі 1 406 917 грн 77 коп., у тому числі заборгованості за кредитом у розмірі 710 967 грн 06 коп., заборгованості за відсотками

у розмірі 695 950 грн 71 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки

за договором іпотеки, укладеним 22 грудня 2009 року між ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_4 , на нерухоме майно - базу відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_2», реєстраційний

№ НОМЕР_1 , загальною площею 1 543,4 кв. м, розташовану на

АДРЕСА_1 , що належить на праві власності: ОСОБА_1 у 1/2 частині,

ОСОБА_2 у 1/4 частині, ОСОБА_4 у 1/4 частині, на підставі рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 19 травня 2008 року (справа № 2-308-08).

Надано дозвіл реалізувати предмет іпотеки шляхом надання ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» права укладення договору купівлі-продажу від свого імені з будь-якою особою - покупцем за початковою ціною

4 240 275 грн, але на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна

на час його реалізації за оцінкою, проведеною суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом.

Надано ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» всі повноваження продавця, що пов`язанні з укладенням договору купівлі-продажу предмета іпотеки (в тому числі подання заяв, отримання дублікатів правовстановлюючих документів з відповідних установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності та підпорядкування чи органів нотаріату, здійснення будь-яких платежів за продавця, подання та отримання будь-яких документів, довідок, витягів, заяв, а також вільного доступу уповноважених представників банку до предмета іпотеки).

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року касаційну скаргу

ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення апеляційного суду Донецької області від 03 листопада 2016 року скасовано, передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-5643св18).

Останньою постановою Донецького апеляційного суду від 02 квітня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», правонаступником якого є АТ «Перший Український Міжнародний Банк», задоволено частково. Рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 11 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 22 грудня 2009 року, укладеним між ПАТ «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є АБ «Перший Український Міжнародний Банк»,

та ОСОБА_1 , у розмірі 710 967 (сімсот десять тисяч дев`ятсот шістдесят сім) грн 06 коп., звернуно стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, укладеним 22 грудня 2009 року між ПАТ «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є АТ «Перший Український Міжнародний Банк», та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 правонаступником якого є ОСОБА_5 , нерухоме майно - базу відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_2», реєстраційний

№ НОМЕР_1 , загальною площею 1 543,4 кв. м, розташовану по АДРЕСА_1 , що належить на праві власності: ОСОБА_1 у 1/2 частини, ОСОБА_2

у 1/4 частини, ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_5 ,

у 1/4 частини, на підставі рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 19 травня 2008 року (справа № 2-308-08).

Надано дозвіл реалізувати предмет іпотеки шляхом надання АТ «Перший Український Міжнародний Банк», яке є правонаступником ПАТ «Перший Український Міжнародний банк», права укладення договору купівлі-продажу від свого імені з будь-якою особою покупцем за ціною на рівні не нижчому

за звичайні ціни на цей вид майна на час його реалізації за оцінкою, проведеною суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом.

Надано АТ «Перший Український Міжнародний Банк», яке є правонаступником ПАТ «Перший Український Міжнародний банк», всі повноваження продавця, що пов`язанні з укладенням договору купівлі-продажу предмету іпотеки

(в тому числі подання заяв, отримання дублікатів правовстановлюючих документів з відповідних установ, організацій, підприємств незалежно

від форм власності та підпорядкування чи органів нотаріату, здійснення будь-яких платежів за продавця, подання та отримання будь-яких документів, довідок, витягів, заяв, а також вільного доступу уповноважених представників банку до предмету іпотеки).

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що до суми загальної кредитної заборгованості, у тому числі, входить борг з непогашених процентів за користування кредитом у розмірі 695 950 грн 71 коп., який розрахований позивачем за період існування боргу, починаючи з 22 листопада 2010 року

по 24 грудня 2015 року. Однак, нарахування кредитором процентів

за кредитом можливе лише в межах строку кредитування, а такий строк було змінено банком у 2010 році шляхом пред`явлення дострокової вимоги щодо погашення кредитної заборгованості до відповідачів. Тому нарахування позивачем боргу з процентів поза межами строку кредитування

є безпідставним. Таким чином, скасувавши рішення суду першої інстанції, встановивши факт невиконання ОСОБА_1 зобов`язань по кредитному договору, суд апеляційної інстанції задовольнив позов у частині погашення заборгованості у розмірі 710 967 грн 06 коп., шляхом звернення стягнення

на предмет іпотеки за договором іпотеки. При цьому посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі

№ 444/9519/12 (провадження № провадження № 14-10цс18) щодо права кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування

чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, представник ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , - ОСОБА_6 просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 20 травня 2019 року касаційне провадження у справі відкрито

та витребувано її із суду першої інстанції.

У червні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року справу за позовом

ПАТ «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого

є АТ «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_5 , про звернення стягнення

на предмет іпотеки призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 задоволено та зупинено провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року провадження

у зазначеній справі поновлено.

Клопотання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 про залучення до участі у справі правонаступника ОСОБА_2 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 , - ОСОБА_3 задоволено.

Залучено правонаступника ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , - ОСОБА_3 до участі у справі за позовом ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_5 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 -

ОСОБА_6 на постанову Донецького апеляційного суду

від 02 квітня 2019 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що 05 вересня 2013 року банк звернувся

до Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області з позовом до основного боржника ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

за кредитним договором, отже за правилами частин другої та третьої статті 264 ЦК України відбулося переривання перебігу позовної давності та строк позовної давності почався заново з 05 вересня 2013 року. Невстановлення судом початку перебігу та спливу строку позовної давності унеможливило встановлення відсутності переривання 05 вересня 2013 року, адже переривання можливе лише в межах строку позовної давності. Враховуючи відсутність факту переривання та подання позову про звернення стягнення

на предмет іпотеки у грудні 2015 року, через 5 років з моменту порушення права банка на предмет іпотеки, суд мав встановити факт порушення, але відмовити у позові у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Зазначено, що до даних правовідносин не можна застосовувати положення частин другої та третьої статті 264 ЦК України про переривання, оскільки відповідальність майнових поручителів (іпотекодателів) не є солідарною чи субсидіарною. Також вказано, що іпотекодателі не є боржниками разом із основними позичальниками у розумінні статті 264 ЦК України, оскільки інститут іпотеки

є особливим окремим способом забезпечення виконання зобов`язання. Позичальники та іпотекодатель не є солідарними та/або субсидіарними боржниками, у зв`язку з цим пред`явлення позову до позичальників не може перервати строк позовної давності за договором іпотеки. Крім того, суд встановив розмір заборгованості з розрахунку, здійсненого на підставі додаткової угоди, укладеної з порушенням порядку, визначеного статтею 19 Закону України «Про іпотеку».

Доводи особи, яка подала відзив

У червні 2019 року АТ «Перший Український Міжнародний банк» подало відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою. Просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22 грудня 2009 року між ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», правонаступником якого є АТ «Перший Український Міжнародний Банк»,

та ОСОБА_1 укладено кредитний договір та додаткову угоду до нього,

за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 791 844 грн 35 коп.,

зі сплатою процентів за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення до 22 вересня 2012 року (т. 1, а. с. 6-14, 18).

22 грудня 2009 року на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавці передали банку в іпотеку нерухоме майно, а саме: базу відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_2», реєстраційний № НОМЕР_1 , загальною площею 1 543,4 кв м., розташовану

на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 19-26).

Право власності на предмет іпотеки на підставі рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 19 травня 2008 року (справа № 2-308-08) належить: ОСОБА_1 у розмірі 1/2 частки, ОСОБА_2 у розмірі 1/4 частки, ОСОБА_4 у розмірі 1/4 часки (т.1 а.с.213, 214). Право власності

за відповідачами у зазначених частках зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, реєстраційний № 5727801 (т.1, а. с. 215).

22 червня 2010 року банк надіслав на адресу ОСОБА_1 письмову вимогу про усунення порушень умов кредитного договору та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, яку особисто він отримав, однак залишили вказані вимоги позивача без реагування (т. 2, а. с. 74).

03 серпня 2010 року банк направив вимогу-повідомлення про усунення порушень умов кредитного договору та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки від 29 липня 2010 року ОСОБА_2 , яку

він отримав 31 серпня 2010 року, та ОСОБА_4 , яка також була отримана останнім (т. 2, а. с. 70-73).

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором та додаткової угоди до нього станом на 24 грудня 2015 року, за розрахунком банку, утворилась заборгованість у розмірі

1 406 917 грн 77 коп., з яких: за сумою кредиту - 710 967 грн 06 коп.,

за непогашеними процентами за користування кредитом - 695 950 грн 71 коп.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 , правонаступником якого

є ОСОБА_3 , - ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно з частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основногозобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем

і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя

не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 України «Про іпотеку»).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Умовами договору іпотеки, укладеним між позивачем та відповідачами,

а саме пунктом 4 статті 4 встановлено, що задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки передбачено у разі порушення кредитного договору та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає особі, яка порушила свої обов`язки письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не більш ніж тридцятиденний строк, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору та /або чинного законодавства України.

Також сторони погодили іпотечне застереження, а саме визначили у договорі іпотеки, що у разі виникнення у іпотекодержателя права звернути стягнення

на предмет іпотеки, іпотекодержатель має право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі шляхом укладення з нею відповідного договору купівлі-продажу. Продаж предмету іпотеки здійснюється у порядку, передбаченому чинним законодавством України (підпункт 8.1. пункту 8

статті 4 договору іпотеки).

Отже, сторони погодили, що судовий спосіб захисту прав позивача

чи позасудовий спосіб такого захисту на підставі виконавчого напису нотаріуса позивач, як іпотекодержатель, може застосувати лише у разі, якщо заходи позасудового врегулювання на підставі застереження у договорі іпотеки не призвели до задоволення вимог іпотекодержателя в повному обсязі. Натомість позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки третій особі

у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», тоді

як суди не встановили, що позивач використав які-небудь способи задоволення вимог іпотекодержателя, визначені сторонами у договорі іпотеки.

На відміну від такого різновиду позасудового способу звернення стягнення

на предмет іпотеки як звернення стягнення на предмет іпотеки згідно

з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (що може передбачати способи задоволення вимог іпотекодержателя, визначені у частині третій статті 36 Закону України «Про іпотеку»), судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з абзацом п`ятим частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що суд у резолютивній частині відповідного рішення обов`язково визначає спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 вказаного Закону (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 28 вересня 2016 року у справі

№ 6-1243цс16).

Процедура продажу предмета іпотеки, передбачена статтею 38 Закону України, може бути застосована як спосіб задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки

і в судовому порядку (про що суд згідно з абзацом п`ятим частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» має вказати у судовому рішенні про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки),

і у позасудовому порядку (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Проте звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення

у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», можливе лише

за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється

до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя

у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку»,

є неналежним способом захисту.

Частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку», яка встановлює,

що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя

не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону України «Про іпотеку», способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону України «Про іпотеку»), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення

на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки

на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше

не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом

до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку». Недотримання іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки

є однією з підстав для відмови в позові.

Вимога, встановлена частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку», не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).

За змістом припису частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку» визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону України «Про іпотеку») - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку») - якщо у відповідному договорі

(в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону України «Про іпотеку»,

не передбачили (передбачили тільки можливість передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»).

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, провадження № 14-112цс19, у якій відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05 квітня 2017 року у справі

№ 6-3034цс16, за змістом якого іпотекодержатель має можливість задовольнити свої вимоги на підставі рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його продажу іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві згідно зі статтею 38 Закону України «Про іпотеку», незважаючи

на те, що сторони в іпотечному застереженні погодили як позасудовий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя його право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу

у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/72281/15-ц (провадження

№ 14-49цс19) та від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19).

Таким чином, суд апеляційної інстанції допустився порушень вимог законодавства, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання банку права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, тому у задоволенні

ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», правонаступником якого

є АТ «Перший Український Міжнародний Банк» необхідно відмовити.

Не може залишитися без змін й рішення суду першої інстанції в силу частини третьої статті 400 ЦПК України, оскільки воно ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Документально підтверджені судові витрати у розмірі 2 756 грн за подання касаційної скарги підлягають стягненню з АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на користь ОСОБА_3 .

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , - ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 11 травня 2016 року та постанову Донецького апеляційного суду від 02 квітня 2019 року скасувати.

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , правонаступником якого

є ОСОБА_5 , про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Стягнути з акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 2 756 грн.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк