Постанова

іменем України

05 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 556/1231/17

провадження № 61-1763 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,

учасники справи :

позивач - Володимирецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області,

відповідач - ОСОБА_1,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Володимирецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 11 вересня 2017 року в складі головуючого судді Іванків О. В.та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 5 грудня 2017 року в складі колегії суддів: Шеремет А. М., Ковальчук Н. М., Хилевича С. В.

ВСТАНОВИВ :

Володимирецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області (далі - управління ПФУ) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплаченої пенсії.

На обґрунтування позовних вимог управління ПФУ зазначало про те, що ОСОБА_1 було призначено пенсію по втраті годувальника після смерті чоловіка. У травні 2012 року при перерахунку пенсії, внаслідок програмної помилки, було проведено надмірне нарахування пенсії ОСОБА_1, що призвело до її переплати за період з 1 травня 2012 року по 31 січня 2016 року на загальну суму 6 360 грн 21 коп., добровільно повернути кошти відповідач відмовилася.

Ураховуючи наведе, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 його на користь надмірно виплачену пенсію в розмірі 6 360 грн 21 коп.

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 11 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Ріваненської області від 5 грудня 2017 року, відмовлено у задоволенні заявлених вимог ПФУ.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні вимог управління ПФУ, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що допущена позивачем помилка не може бути віднесена до рахункової помилки (тобто пов'язаної із арифметичними обчисленнями та підрахунками), оскільки, як стверджує сам позивач, помилка має програмний характер і допущена під час масового автоматичного перерахунку пенсій, а не внесення позивачем відповідних змін до програмного забезпечення та допущення помилок при формуванні даних масового перерахунку. Тому вона не може вважатися рахунковою помилкою.

14 грудня 2017 року ПФУ звернулося з касаційною скаргою на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 11 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 5 грудня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати судові рішення, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не в повній мірі з'ясували обставини справи, у результаті чого неправильно застосували положення статей 1212, 1215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). У зв'язку із зміною прожиткового мінімуму доходів громадян та відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 1 травня 2012 року було здійснено перерахунок складових пенсійних виплат ОСОБА_1 в автоматичному режимі, при проведенні яких було помилково завищено розмір пенсії, у результаті чого виникла переплата пенсії за період з 1 травня 2012 року по 31 січня 2016 року. Таким чином відповідач безпідставно отримала кошти, які підлягають стягненню.

Станом на 5 лютого 2018 року ОСОБА_1 не скористалася своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 23 серпня 2005 року перебуває на обліку в органах ПФУ та отримує пенсію по втраті годувальника.

За період з 1 травня 2012 року по 31 січня 2016 року ОСОБА_1 надмірно нарахована та виплачена пенсія на суму 6 360 грн 21 коп.

Позивач стверджував, що зазначена заборгованість виникла при проведенні масового перерахунку пенсії в автоматичному режим, що є рахунковою помилкою.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Стаття 1215 ЦК України встановлює випадки, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Так, не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача (частина перша статті 1215 ЦК України).

Отже, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене у статті 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 не допустила будь-якої недобросовісної поведінки, не подавала до управління ПФУ жодної інформації та не вчиняла жодних дій, які призвели або могли б призвести до виникнення переплати.

В українському законодавстві відсутнє визначення поняття «рахункова помилка».

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про працю» надається роз'яснення поняттю лічильної (рахункової) помилки - це помилка, яка була допущена під час проведення арифметичних підрахунків. До лічильних помилок, наприклад, належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період.

Матеріали справи не містять жодних доказів, за якими можна було б відстежити шлях та причину виникнення помилки при нарахуванні пенсії та з'ясувати, що дана помилка є безпосередньо рахунковою помилкою, як стверджує управління ПФУ, чи помилкою, пов'язаною з неналежним виконанням обов'язків службовими особами, відповідальними за обчислення та нарахування пенсії, а також здійснення контрольних та ревізійних функцій.

Суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що програмну помилку не можна вважати рахунковою помилкою, тим більше зважаючи на те, що помилка при нарахуванні пенсії була не поодинокою, а повторювалася близько 5 років.

Пунктом 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року встановлено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Аналогічний висновок також міститься у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», у справі «Ґаші проти Хорватії» та у справі «Трґо проти Хорватії».

Статтею 212 ЦПК України від 2004 року (у редакції станом на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Таким чином, розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України 2004 року перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам статті 315 ЦПК України 2004 року.

Доводи касаційної скарги щодо строків позовної давності правового значення не мають, оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено за безпідставністю.

Посилання управління ПФУ у касаційній скарзі на не встановлення судами всіх фактичних обставин справи є помилковим, спростовується матеріалами справи та змістом оскаржуваних судових рішень, які ґрунтуються на підставі всебічно досліджених доказів у справі та достатньо повно установлених обставин справи.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не надали належної оцінки доказам зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального чи процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Володимирецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області залишити без задоволення.

Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 11 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 5 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов