Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.10.2023 року у справі №127/11159/22
Постанова КЦС ВП від 04.10.2023 року у справі №127/11159/22
Постанова КЦС ВП від 04.10.2023 року у справі №127/11159/22

Постанова

Іменем України

04 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 127/11159/22

провадження № 61-4426св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей Вінницької міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , яка подана представником - адвокатом Цвєтковим Олексієм Володимировичем, на постанову Вінницького апеляційного суду від 16 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позов мотивовано тим, що відповідно до договору дарування від 30 квітня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенком В. Б. за реєстровим № 3073, позивачка є власницею будинку АДРЕСА_1 .

Відповідачі були зареєстровані у вказаному будинку зі згоди його колишньої власниці ОСОБА_4 .

Також у даному будинку зареєстрований малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є сином позивачки.

Після реєстрації права власності, у травні 2021 року, вона встановила, що відповідачі не проживають.

Будь-яких перешкод у користуванні належним житловим будинком вона відповідачам не чинила, вони залишили місце свого проживання та реєстрації з власної ініціативи, забравши всі свої особисті речі.

Усі витрати по обслуговуванню та утриманню житлового будинку здійснюються позивачкою самостійно.

ОСОБА_2 була дружиною ОСОБА_6 (сина колишньої власниці будинку ОСОБА_4 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після цього, враховуючи відсутність сімейних відносин з власником житла, ОСОБА_2 виїхала до місця проживання своїх батьків.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила визнати відповідачів такими, що втратили право користування будинком АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 листопада 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка не довела наявність обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

При цьому суд оцінив баланс інтересів сторін та взяв до уваги висновок органу опіки та піклування Вінницької міської ради про недоцільність визнання малолітнього ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Не погодившись із цим судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 16 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 листопада 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Визнано ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від імені та в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 , такими, що втратили право користування житловим будинком, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідачі користувались будинком зі згоди його власниці ОСОБА_4 , як члени сім`ї члена сім`ї власника житла ОСОБА_6 , тобто у них виникло право сервітуту на зазначене житло.

Однак, на даний час власником будинку є ОСОБА_1 , з якою ні ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , ні відповідачі ніколи не проживали однією сім`єю, не вели спільне господарство, не були пов`язані спільним побутом, тобто на час розгляду справи обставини, які були підставою для їх проживання у спірному житловому приміщенні, припинились.

Відповідачі з жовтня 2020 року в зазначеному будинку не проживають, проте продовжують бути зареєстрованими, що перешкоджає ОСОБА_1 , як власнику, вільно та на власний розсуд розпоряджатися належним їй майном.

У зв`язку із цим, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідачів слід визнати такими, що втратили право користування будинком АДРЕСА_1 .

Узагальнені доводи касаційної скарги

22 березня 2023 року ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , через представника - адвоката Цвєткова О. В. засобами поштового зв`язку звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 16 лютого 2023 року та залишити в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 листопада 2022 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

26 травня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 29 серпня 2018 року була власницею житлового будинку з господарською будівлею та спорудами АДРЕСА_1 .

З 11 червня 2017 року ОСОБА_6 (син ОСОБА_4 ) та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народився син ОСОБА_3

ОСОБА_2 та малолітній ОСОБА_3 18 квітня 2019 року були зареєстровані у житловому будинку АДРЕСА_1 зі згоди власниці ОСОБА_4 .

ОСОБА_6 також проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 зі згоди ОСОБА_4 з 18 квітня 2019 року по день смерті.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть № НОМЕР_1 .

ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 , про усунення перешкод в користуванні власністю, шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житлом.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2021 року у справі № 127/25076/20 у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. В обґрунтування суд зазначив, що позивачка не довела наявності підстав для застосування положень частини другої статті 405 Цивільного кодексу України.

30 квітня 2021 року ОСОБА_4 подарувала житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , що підтверджується договором дарування № 3073, посвідченим року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенком В. Б.

Згідно з довідкою Квартального комітету «Тяжилів» № 391 від 10 травня 2022 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , - з 05 травня 2021 року; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , - з 18 квітня 2019 року; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - з 14 травня 2021 року; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - з 18 квітня 2019 року.

ОСОБА_2 03 березня 2021 року, 26 березня 2021 року, 29 квітня 2021 року, 13 травня 2021 року, 19 травня 2021 року, 20 травня 2021 року (двічі) зверталась до Відділу поліції № 1 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області з приводу вчинення перешкод у користуванні жилим приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та непорозумінь із родичами чоловіка та невідомими особами.

Відповідно до висновку Виконавчого комітету Вінницької міської ради № 01/00/011/151782 від 29 вересня 2022 року, орган опіки та піклування Вінницької міської ради вважає недоцільним визнання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такою, що втратила право користування жилим приміщенням, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності іншого житла у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно з частинами першою, третьою статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК України).

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України, статтею 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Відповідно до статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Частиною першою статті 405 ЦК України встановлено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу (до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство). Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом (частина друга статті 405 ЦК України.

У справі, яка переглядається, встановлено, що позивачка ОСОБА_1 та відповідачі не є членами однієї сім`ї.

Вимога ОСОБА_1 про визнати відповідачів такими, що втратили право користування будинком, у разі її задоволення, має фактичним наслідком позбавлення ОСОБА_2 та її малолітнього сина ОСОБА_3 права на житло та, відповідно, виселення.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

Сам факт переходу права власності на спірне житлове приміщення до іншої особи не є підставою для виселення із нього інших осіб без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.

Отже, при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до висновку Виконавчого комітету Вінницької міської ради № 01/00/011/151782 від 29 вересня 2022 року, орган опіки та піклування Вінницької міської ради вважає недоцільним визнання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такою, що втратила право користування жилим приміщенням, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 в період з 03 березня 2021 року по 20 травня 2021 рокусім разів зверталась до Відділу поліції № 1 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області з приводу вчинення перешкод у користуванні жилим приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та непорозумінь із родичами чоловіка.

Оскільки у справі, що розглядається, позивачка, придбаваючи житло, знала про проживання в ньому відповідачів (у тому числі малолітньої особи), які іншого житла не мають та набули охоронюване законом право на мирне володіння майном у законний спосіб, але тим не менше не виявила розумну дбайливість про інтереси відповідачів, не з`ясувала, чи відмовляються вони від свого права користування жилим приміщенням, оцінивши баланс інтересів сторін, дослідивши питання виселення відповідачів на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

При цьому суд вірно прийняв до уваги, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2021 року у справі № 127/25076/20 у задоволенні позову попередньої власниці житлового приміщення ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні власністю, шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, відмовлено.

Крім цього, Вінницьким міським судомправильно ураховано, що позивачкою не доведено факт відсутності відповідачів у спірному будинку без поважних причин понад один рік.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, узгоджуються з нормами матеріального права.

Суд апеляційної інстанції на зазначене належної уваги не звернув та скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Керуючись статтями 400 409 412 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , яка подана адвокатом Цвєтковим Олексієм Володимировичем, задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 16 лютого 2023 року скасувати.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 листопада 2022 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов