Постанова

Іменем України

04 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 759/18362/15-ц

провадження № 61-1380св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року у складі судді Величко Т. О. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Андрієнко А. М., Мараєвої Н. Є.

у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до фізичної особи-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ), приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (далі -ПАТ «Страхова група «ТАС»), третя особа - ОСОБА_3 , про відшкодування шкоди, заданої майну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позовна заява мотивована тим, що 26 квітня 2014 року приблизно о 14 годині 10 хвилин належний позивачу на праві власності автомобіль Volkswagen Transporter T-5, кузов № НОМЕР_1 , 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , рухаючись по вул. Кільцева дорога - вул. Трублаїні в м. Києві, потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, в результаті якої автомобіль отримав пошкодження задньої частини внаслідок удару ззаду іншим транспортним засобом - автомобілем «MAN», державний номерний знак НОМЕР_3 , з причепом «Kogel», державний номерний знак НОМЕР_4 , який належить на праві власності ФОП ОСОБА_2 .

Зазначені обставини підтверджуються довідкою ВДАІ Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві № 9380094. Вказаний автомобіль «MAN» використовується ФОП ОСОБА_2 в якості засобу здійснення підприємницької діяльності, на момент пригоди за кермом автомобіля знаходився водій ОСОБА_3 , який перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 та виконував покладені на нього трудові обов`язки по перевезенню.

Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 11 червня 2014 року водія ОСОБА_3 , який керував автомобілем «MAN», державний номерний знак НОМЕР_3 , з причепом «Kogel», визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та накладено відповідне адміністративне стягнення.

Позивач зазначав, що відповідно до звіту від 18 липня 2014 року № 268 про оцінку пошкоджень автомобіля Volkswagen Transporter T-5, колір жовтий, кузов № НОМЕР_1 , 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , завданих внаслідок ДТП, розмір спричиненої шкоди складає 110 308,06 грн. Страховою компанією «Страхова група «ТАС», в якій було застраховано цивільно-правову відповідальність власника автомобіля «MAN», позивачу було виплачено страхове відшкодування в розмірі 40 283,98 грн, що підтверджується листом ПАТ «Страхова група» «ТАС» від 24 жовтня 2014 року, які були витрачені на ремонт автомобіля. Проте, вартість відновлювального ремонту, який позивач змушений витратити, складає 110 308,06 грн, таким чином недоплата по відшкодуванню збитків складає 70 024,08 грн. Також за виготовлення звіту позивачем було сплачено на користь суб`єкта оціночної діяльності кошти в сумі 750,00 грн, що підтверджується актом здачі-прийняття виконаних робіт від 21 липня 2014 року.

У січні 2017 року позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій він посилається на те, що оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача ФОП ОСОБА_2 була застрахована, що підтверджується полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 24 травня 2013 року № АЕ1196750, тому страховик в особі - ПАТ «Страхова група «ТАС» має бути залучений співвідповідачем. Внаслідок проведення судової автотоварознавчої експертизи (висновок від 27 вересня 2016 року № 52/15) експертом було визначено, що розмір матеріальної шкоди, заподіяної власнику транспортного засобу Volkswagen Transporter T-5, колір жовтий, кузов № НОМЕР_1 , 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, складає 79 784,84 грн. У зв`язку з отриманням цього висновку позовні вимоги в частині стягнення шкоди підлягають зменшенню. Оскільки цивільно-правова відповідальність ФОП ОСОБА_2 щодо шкоди, завданої майну, була застрахована на суму 50 000,00 грн з франшизою в сумі 950,00 грн, при цьому позивач вже отримав від страхової компанії відшкодування в сумі 40 283,98 грн, різниця між розміром завданої матеріальної шкоди та отриманим відшкодуванням становить: 39 500,86 грн (79 784,84 - 40 283,98 = 39 500,86).

Таким чином, позивач просив стягнути з ПАТ «Страхова рупа «ТАС» на його користь суму: 8 766,02 грн (50 000 - 950 - 40 283,98 = 8 766,02), а з ФОП ОСОБА_2 стягнути на користь позивача заподіяну шкоду в сумі 30 734,84 грн (39 500,86 - 8 766,02 = 30 734,84 грн), а також просив стягнути з ФОП ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 5 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року позов задоволено.

Стягнуто з ПАТ «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_1 завдану внаслідок ДТП матеріальну шкоду в розмірі 8 766,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану внаслідок ДТП матеріальну шкоду в розмірі 30 734,84 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ПАТ «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 4 457,74 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач довів ті обставини, на які посилався, як на підставу своїх позовних вимог.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 задоволено частково.

Апеляційну скаргу ПАТ «Страхова група «ТАС» задоволено частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року в частині відшкодування судових витрат скасовано та постановлено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в сумі 3 385,20 грн.

Стягнуто з ПАТ «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в сумі 954,80 грн.

В решті вказане рішення суду залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку та прийшов до правильного висновку про доведеність позовних вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування матеріальної шкоди, обґрунтовано задовольнивши ці вимоги. Позивачем при поданні позову сплачено судовий збір в сумі 757,74 грн та понесено витрати, пов`язані з проведенням товарознавчої експертизи, в сумі 3 700,00 грн. В подальшому позивачем зменшувалися позовні вимоги. З урахуванням загальної суми відшкодованої матеріальної шкоди в розмірі 39 500,86 грн, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 640,00 грн та витрати, пов`язані з проведенням товарознавчої експертизи, в сумі 3 700,00 грн. Вираховуючи пропорційно до розміру шкоди, що стягнута з кожного відповідача, з ФОП ОСОБА_2 підлягають стягненню на користь позивача 78 % понесених судових витрат, що становить 3 385,20 грн, з ПАТ «Страхова група «ТАС» - 22 % судових витрат, що складає 954,80 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ФОП ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій у частині стягнення шкоди та судових витрат із ФОП ОСОБА_2 та ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні цих позовних вимог.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Святошинського районного суду м. Києва.

18 червня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій під час прийняття рішень не виходили з факту перебування ОСОБА_3 з ФОП ОСОБА_2 в трудових відносинах, оскільки відповідні докази позивачем не подавалися (вказана обставина судами встановлена не була).

У касаційній скарзі зазначається, що судами не взято до уваги, що у висновку експерта при визначенні розміру шкоди враховано розмір ПДВ 20 % від вартості ремонту, який буде здійснюватися.

Доводи інших учасників справи

У березні 2018 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому зазначає, що подана касаційна скарга має бути залишена без задоволення, а судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 26 квітня 2014 року приблизно о 14 годині 10 хвилин належний позивачу на праві власності автомобіль Volkswagen Transporter T-5, кузов № НОМЕР_1 , 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , рухаючись по вул. Кільцева дорога - вул. Трублаїні в м. Києві, потрапив в дорожньо-транспортну пригоду, в результаті якої належний позивачу автомобіль отримав пошкодження задньої частини внаслідок удару ззаду іншим транспортним засобом - автомобілем «MAN», державний номерний знак НОМЕР_3 , з причепом «Kogel», державний номерний знак НОМЕР_4 , який належить на праві власності ФОП ОСОБА_2 , під керуванням третьої особи ОСОБА_3 , що підтверджується довідкою № 9380094 про дорожньо-транспортну пригоду, виданою ВДАІ Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві та матеріалами справи про адміністративне правопорушення.

Вказаний автомобіль «MAN» використовується ФОП ОСОБА_2 в якості засобу здійснення підприємницької діяльності, на момент пригоди за кермом автомобіля знаходився водій ОСОБА_3 , який перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 та виконував покладені на нього трудові обов`язки по перевезенню.

Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 11 червня 2014 року в справі № 3/759/2568/14 водія ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні за вказаних обставин адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та накладено відповідне адміністративне стягнення.

Згідно висновку від 27 вересня 2016 року № 52/15 судової автотоварознавчої експертизи, проведеної за ухвалою суду, розмір матеріальної шкоди, заподіяної власнику транспортного засобу Volkswagen Transporter T-5, колір жовтий, кузов номер № НОМЕР_1 , 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з урахуванням зносу складає 79 784,84 грн (т. 1 а. с. 168 - 180).

Судом встановлено, що відповідач ФОП ОСОБА_2 застрахував в ПАТ «Страхова група «ТАС» цивільно-правову відповідальність згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 24 травня 2013 року № АЕ 1196750, яким визначена страхова сума в розмірі 50 000,00 грн з франшизою в сумі 950,00 грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у нескасованій апеляційним судом частині та рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

За змістом частин першої та другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, а позивач доводить інші обов`язкові складові цивільно-правової відповідальності, а саме: а) наявність шкоди; б) протиправність поведінки; в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Як відомо із матеріалів справи, страхова компанія виплатила позивачу страхове відшкодування в сумі 40 283,98 грн.

Згідно висновку від 27 вересня 2016 року № 52/15 судової автотоварознавчої експертизи, проведеної за ухвалою суду, розмір матеріальної шкоди, заподіяної власнику транспортного засобу Volkswagen Transporter T-5, колір жовтий, кузов номер № НОМЕР_1 , 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з урахуванням зносу складає 79 784,84 грн (т. 1 а. с. 168 - 180).

Вказаний висновок судової автотоварознавчої експертизи сумнівів, як зазначено судами попередніх інстанцій, не викликає, оскільки є обґрунтованим й узгоджується з іншими зібраними по справі доказами, складений експертом, який має стаж експертної роботи понад 30 років та попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України. Відповідачами не надано суду будь-яких належних та переконливих доказів, які б свідчили про те, що визначений експертом розмір заподіяної позивачу матеріальної шкоди є завищеним.

Різниця між розміром завданої матеріальної шкоди та отриманим відшкодуванням становить 39 500,86 грн (79 784,84 - 40 283,98 = 39 500,86).

Отже судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що з ПАТ «Страхова група «ТАС» на користь позивача підлягає стягненню страхове відшкодування в межах суми страхової виплати в сумі 8 766,02 грн (50 000,00 - 950,00 - 40 283,98 = 8 766,02 грн), з ФОП ОСОБА_2 належить до стягнення матеріальна шкода в сумі 30 734,84 грн (39 500,86 - 8 766,02 = 30 734,84 грн).

Суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку та прийшов до правильного висновку про доведеність позовних вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування матеріальної шкоди, обґрунтовано задовольнивши ці вимоги.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із судами першої та апеляційної інстанцій, що посилання ФОП ОСОБА_2 на те, що завдану позивачу шкоду повинен відшкодувати третя особа ОСОБА_3 , який керував транспортним засобом та є винним у заподіянні позивачу матеріальної шкоди, не заслуговують на увагу.

У відповідності з вимогами частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

З матеріалів справи відомо, що автомобіль «MAN», державний номерний знак НОМЕР_3 , з причепом «Kogel», державний номерний знак НОМЕР_4 , яким на момент пригоди керував ОСОБА_3 , належить на праві власності ФОП ОСОБА_2 і використовується ним для здійснення підприємницької діяльності.

В письмових поясненнях, адресованих Управлінню Державтоінспекції ГУ МВС України в м. Києві, ОСОБА_3 вказував, що він працює водієм у ФОП ОСОБА_2 .

Згідно з інформацією, наданою Правобережним об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві, ОСОБА_3 за період з березня по квітень 2014 року (тобто на час ДТП), перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 (т. 2 а. с. 35).

У вказаній справі відсутні будь-які належні та переконливі докази, які б свідчили про те, що третя особа ОСОБА_3 неправомірно заволодів належним ФОП ОСОБА_2 транспортним засобом.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованих висновків про те, що третя особа ОСОБА_3 , який перебуває у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 , вчинив ДТП при виконанні покладених на нього трудових обов`язків по перевезенню, а тому ФОП ОСОБА_2 повинен відшкодувати позивачу шкоду, завдану його працівником.

Щодо зменшення розміру відшкодування майнової шкоди на суму ПДВ, то таке зменшення передбачено абзацом другим пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який регламентує виплату страхового відшкодування страховиком та не поширюється на відносини між потерпілим та власником джерела підвищеної небезпеки.

Крім того апеляційним судом правильно визначено, що позивачем при поданні позову сплачено судовий збір в сумі 757,74 грн та понесено витрати, пов`язані з проведенням товарознавчої експертизи, у сумі 3 700,00 грн. У подальшому позивач зменшував позовні вимоги. З урахуванням загальної суми відшкодованої матеріальної шкоди у розмірі 39 500,86 грн, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 640,00 грн та витрати, пов`язані з проведенням товарознавчої експертизи, у сумі 3 700,00 грн. Вираховуючи розмір шкоди (пропорційно), яка повинна бути стягнута з кожного відповідача, правильним є висновок про те, що з ФОП ОСОБА_2 підлягає до стягнення на користь позивача 78 % понесених судових витрат, що становить 3 385,20 грн, а з ПАТ «Страхова група «ТАС» - 22 % судових витрат, що складає 954,80 грн.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у нескасованій апеляційним судом частині та рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року у нескасованій апеляційним судом частині та рішення Апеляційного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська