Постанова

Іменем України

04 липня 2019 року

м. Київ

справа № 204/4788/15-ц

провадження № 61-11317св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Сбербанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2016 року у складі судді Дубіжанської Т. О. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 08 червня 2016 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Волошина М. П., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» (далі - ПАТ «Сбербанк») про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 16 грудня 2014 року він уклав із Акціонерним банком «Сбербанк Росії» (далі - АТ «Сбербанк Росії»), правонаступником якого є

ПАТ «Сбербанк», у Дніпропетровському відділенні № 5 договір № 263/99/686067 на відкриття депозитного рахунку, вклад «Новорічний», який обома сторонами визнаний банківським вкладом.

Вказував, що згідно з умовами договору він вніс на депозитний рахунок, через відкритий на його ім`я рахунок, вклад у розмірі 18 000,00 грн під процентну ставку у розмірі 20 % на строк до 16 червня 2015 року, а по закінченню строку, 16 червня

2015 року, вклад та нараховані на нього відсотки загальною сумою 19 421,58 грн банк, за власною ініціативою, перевів із депозитного рахунку на раніше відкритий на його ім`я поточний рахунок.

Зазначав, що він повідомив банк в установлені строки, що не буде продовжувати строк дії договору та 17 червня 2015 року звернувся з проханням повернути його вклад та нараховані відсотки, але банк відмовив йому у видачі суми у розмірі 19 421,58 грн, оскільки з цих коштів стягнув 154,13 грн комісійну винагороду за видачу грошових коштів.

Посилаючись на те, що банк із 02 червня 2015 року вніс зміни у тарифи винагород за послуги з видачі готівки з поточного рахунку фізичних осіб тобто, перерахував на його поточний рахунок вклад та проценти, які підлягають поверненню, видача яких не тарифікується, отримавши таким чином неправомірну вигоду, що завдало йому, крім майнових збитків у розмірі 154,13 грн, також і моральні страждання, просить стягнути з відповідача неправомірно стягнуту частину вкладу та процентів у сумі 154,13 грн, моральну шкоду у розмірі 2 436,00 грн.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що банк стягнув плату за надані позивачу послуги відповідно до умов укладеного договору, а відшкодування моральної шкоди за цим видом правовідносин не передбачено.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2016 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2016 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 червня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що письмова форма договору не була дотримана, оскільки запропонований договір не мав нічого спільного з формою договору банківського вкладу, встановленою статтею 1059 ЦК України, адже у пункті 3 договору зазначено, що сторони погодилися з усіма умовами, передбаченими для договорів банківського вкладу, проте позивач не був ознайомлений банком із такими умовами та не міг їх усвідомлювати, враховуючи, що їх не було долучено і до договору.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано вказану цивільну справу до Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 06 грудня 2014 року між АТ «Сбербанк Росії», правонаступником якого є ПАТ «Сбербанк», та ОСОБА_1 укладений договір

№ 263/99/686067 про відкриття депозитного рахунку (вклад «Новорічний») у рамках договору щодо банківського обслуговування.

Відповідно до умов укладеного договору, клієнт перераховує з поточного (мультивалютного) рахунку № НОМЕР_1 у гривні, відкритого у рамках договору щодо банківського обслуговування, а банк приймає на депозитний рахунок кошти на умовах та в порядку передбачених цим договором та Умовами банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «Сбербанк Росії», затвердженими наказом Голови правління АТ «Сбербанк Росії» від 16 січня 2012 року № 37.

На виконання умов укладеного договору ОСОБА_1 перерахував із поточного рахунку на відкритий банком депозитний рахунок № НОМЕР_2 суму вкладу

18 000,00 грн строком розміщення вкладу на 6 місяців, тобто до 16 червня 2015 року з процентною ставкою за вкладом 20,15 % річних.

Згідно з пунктом 3.3.3.5 розділу ІІ Умов банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «Сбербанк Росії», повернення вкладу здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування суми вкладу та нарахованих за користування вкладом процентів на поточний рахунок в день настання терміну повернення вкладу або в день дострокового повернення вкладу за ініціативою клієнта (з урахуванням пункту 3.3.3.4 розділу ІІ Умов).

Відповідно до пункту 5.1 Умов, за здійснення операцій за рахунком та за надання клієнту інших послуг банк отримує комісійну винагороду, розмір, якої визначається відповідними тарифами, чинними на момент здійснення відповідної операції.

Згідно із пунктами 4.4.1-4.4.2 Умов, банк має право змінювати в порядку, визначеному умовами, вартість послуг, які визначені у відповідних тарифах.

Клієнт зобов`язується своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату винагороди банку за послуги банку, згідно з відповідними тарифами, діючими на момент проведення відповідної операції, надання відповідної послуги банку.

Аналогічні умови банківського обслуговування фізичних осіб банку містяться і у новій редакції Умов, яка діє із 25 травня 2015 року.

25 травня 2015 року відповідачем на офіційному веб-сайті розміщено інформацію щодо зміни тарифів та введення комісії за банківськими операціями із 02 червня 2015 року у розмірі 0,8 % від суми, а мінімум 5,00 грн, що також передбачено Умовами банківського обслуговування фізичних осіб у АТ «Сбербанк Росії» (пункти 8.4, 1.6.10, 1.6.11), у редакції від 10 листопада 2014 року, які діяли із 19 листопада 2014 року, та Умовами банківського обслуговування фізичних осіб у АТ «Сбербанк Росії»

(пункти 4.1.4, 8.4, 1.6.11, 1.6.12), у редакції від 05 травня 2015 року, що діють

із 25 травня 2015 року.

Днем повернення вкладу вважається день списання коштів із депозитного рахунку.

17 червня 2015 року, тобто у день настання терміну повернення вкладу, ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про повернення суми вкладу та нарахованих за ним відсотків.

Відповідно до Умов розділу ІІ банківського обслуговування фізичних осіб в

АТ «Сбербанк Росії» банк перерахував із депозитного рахунку на поточний рахунок позивача вклад з відповідними відсотками у сумі 19 266,30 грн, які згідно з заявою про видачу готівки від 17 червня 2015 року № 53204539 отримав ОСОБА_1 .

За послуги банком утримана комісія у розмірі 154,13 грн.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Положення статті 1059 ЦК України врегульовує питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

За змістом частин першої та п`ятої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про відмову у задоволенні позову щодо відшкодування майнової шкоди, оскільки умовами договору передбачено отримання від клієнта винагороди (комісії), яка визначена у відповідних тарифах, шляхом здійснення договірного списання, а отже, банк діяв відповідно до укладених умов. Договір, укладений між сторонами, недійсним не визнано. За відсутності порушеного права позивача, відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що письмова форма договору не була дотримана, оскільки запропонований договір не мав нічого спільного з формою договору банківського вкладу, встановленою статтею 1059 ЦК України, адже

у пункті 3 договору зазначено, що сторони погодилися з усіма умовами, передбаченими для договорів банківського вкладу, проте позивач не був ознайомлений банком з такими умовами та не міг їх усвідомлювати, враховуючи, що їх не було долучено до договору, не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводять до переоцінки доказів та встановлених судами попередніх інстанції обставин. Позивачем не оспорювалось укладення договору банківського вкладу. Незгода позивача із утриманням банком комісії у розмірі 154,13 грн. за перерахування коштів за вкладом на поточний рахунок позивача - не змінює характеру правовідносин сторін. Договірне списання комісії - передбачено умовами договору, укладеного між сторонами, і такий договір недійсним не визнано.

Інші доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до переоцінки доказів, а відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, тому суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 червня

2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

С. О. Погрібний

Г. І. Усик