Постанова

Іменем України

04 липня 2018 року

м. Київ

справа № 584/1319/16-ц

провадження № 61-19445св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Путивльського районного суду Сумської області, у складі судді Толстого О. О., від 13 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області, у складі колегії суддів: Бойка В. Б., Кононенко О. Ю., Семеній Л. І., від 14 лютого 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна.

Позивач мотивував свої вимоги тим, що01 березня 2002 року він уклав з відповідачем шлюб, який рішенням Путивльського районного суду Сумської області від 22 березня 2011 року розірвано. За час перебування у шлюбі сторони спору придбали кімнати НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5 у гуртожитку по АДРЕСА_1, які зареєстровані на відповідача.

Посилаючись на те, що про розірвання шлюбу позивач дізнався лише у червні 2016 року, на підставі статей 60, 70 СК України просив суд визнати спільною сумісною власністю подружжя вказане майно та здійснити його поділ шляхом визнання права власності по 1/2 частки за кожним.

Рішенням Путивльського районного суду Сумської області від 13 грудня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано спільною сумісною власністю подружжя кімнати НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, розташовані по АДРЕСА_1. У порядку поділу цього майна визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності за кожним на 1/2 частку кімнат НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5 по АДРЕСА_1. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне майно, набуте сторонами у справі у період шлюбу, є їх спільною сумісною власністю, а тому підлягає поділу між ними в рівних часинах - по 1/2 частини кожному.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 14 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відповідачем не надано суду належних доказів на підтвердження того, що спірні кімнати у гуртожитку придбані нею за особисті кошти. Матеріали справи також не містять належних і допустимих доказів, які б спростовували презумпцію спільності майна та доводили існування обставин, передбачених статтею 57 СК України.

02 березня 2017 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Путивльського районного суду Сумської області від 13 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 14 лютого 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення прийняті із порушенням норм матеріального та процесуального права, судами неналежно оцінено докази у справі, неповно з'ясовано обставини справи. Заявник посилається на те, що сам по собі факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. Позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували придбання спірного житла за спільні кошти подружжя, або ж доказів того, що у сторін спору був спільний бюджет. Позивач з 2002 року мав зареєстроване місце проживання у м. Тамбов Російської Федерації. Судами не досліджено джерело грошових коштів, за які було придбано житло та зроблено у ньому ремонт. Крім того, позивачем було пропущено строк позовної давності, оскільки у 2011 році йому було відомо про розлучення, а із даним позовом позивач звернувся у 2016 році. Про застосування наслідків спливу позовної давності вона заявляла в суді першої інстанції.

21 березня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у даній справі.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2017 року справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Відповідно до пункту 4 частини першої розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судами встановлено, що з 01 березня 2002 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі (а. с. 9).

Рішенням Путивльського районного суду Сумської області від 22 березня 2011 року, яке набрало законної сили 19 квітня 2011 року, шлюб між сторонами розірвано (а. с. 10).

За час шлюбу, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 24 листопада 2005 року, ОСОБА_3 придбано кімнати НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5 у гуртожитку по АДРЕСА_1 (а. с. 50-51, 111).

Судами також встановлено, що з 13 листопада 2001 року ОСОБА_2 працював у Російській Федерації та протягом 2008-2010, 2015 років переводив грошові кошти на ім'я ОСОБА_3 (а. с. 12-21, 53-96).

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набутеподружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Відповідно до статті 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України ).

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно частини третьої статті 10, частини першої статті 60 ЦПК (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених судових рішень) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, із урахуванням вказаних норм матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу у рівних частках між колишнім подружжям, оскільки майно було придбано у період перебування сторін спору у шлюбі. Відповідачем не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на житлові приміщення, не надано належних доказів на підтвердження своїх доводів про те, що майно, яке є предметом спору, було придбано за її власні кошті.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Статтями 256-257 та 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У частині другій статті 72 СК України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15).

Суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачем не пропущено строк звернення до суду із даним позовом, оскільки спірні кімнати у гуртожитку є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а розірвання шлюбу не тягне за собою припинення даного права. Строк позовної давності обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатись про порушення свого права, тобто з моменту виникнення спору між ними.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до даних правовідносин норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цього висновку не спростовують.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Путивльського районного суду Сумської області від 13 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 14 лютого 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Путивльського районного суду Сумської області від 13 грудня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Сумської області від 14 лютого 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта