Постанова

Іменем України

04 липня 2018 року

м. Київ

справа № 536/1557/17

провадження № 61-7584св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 17 жовтня 2017 року у складі судді Клименко С. М. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 27 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Кузнєцової О. Ю., Одринської Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про зміну розміру аліментів.

На обґрунтування позову зазначила, що рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 22 лютого 2012 року стягнуто з відповідача на її користь аліменти на утримання дочки в розмірі 1/6 частини усіх видів його заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця. Просила змінити розмір аліментів, які сплачує відповідач, та стягнути з нього на її користь аліменти на утримання дочки ОСОБА_5 у розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, до повноліття дитини.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 квітня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Полтавської області від 27 грудня 2017 року,в позові відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що положення статті 192 СК України вказують на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Як вбачається зі змісту позовних вимог, підставою для збільшення розміру присуджених аліментів позивач зазначає лише Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів», що набрав чинності 08 липня 2017 року, яким визначено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до статей 57-59 ЦПК України позивач не надала належних та допустимих доказів, що у відповідача відбулись зміни, які обумовлюють можливість збільшення розміру аліментів, які стягуються на утримання малолітньої дочки.

У лютому 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

30 березня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

25 квітня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

22 червня 2018 року ухвалою Верховного Суду призначено справу до судового розгляду.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що СК України передбачено збільшення мінімального розміру аліментів з 30 % до 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що співвідноситься з положеннями статті 192 цього кодексу.

Відмовляючи в позові, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що відповідач сплачує аліменти у розмірі меншому, ніж встановлений чинним законодавством, та не звернули уваги, що чинним законодавством України не передбачено право державного виконавця самостійно змінювати розмір аліментів, який встановлено рішенням суду.

Суди проігнорували, що під час розгляду справи по суті у суді першої інстанції відповідач визнав позов повністю. Однак всупереч встановленому факту суди відмовили у позові.

В оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції неправильно вказано, про перегляд якого рішення подано апеляційну скаргу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін з огляду на таке.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 22 лютого 2012 року, яке набрало законної сили 04 березня 2012 року, стягнуто аліменти з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/6 частини усіх видів його доходів, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 11 січня 2012 року і до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що згідно з пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення, а позивач не довела, що у неї відбулися зміни, які зумовлюють можливість збільшення розміру аліментів, тому суди дійшли висновку про необґрунтованість та незаконність позовних вимог.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у суді першої інстанції відповідач визнав позов, проти його задоволення не заперечував.

Вказана обставина також підтверджується матеріалами справи, а саме журналом судового засідання Кременчуцького районного суду Полтавської області від 17 жовтня 2017 року (а. с. 17).

Суди, ухваливши рішення про відмову в позові, виходили з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог.

Переглядаючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 181 СК України).

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з положеннями статті 183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року № 037-VIII частину другу статті 182 СК України викладено в такій редакції: «Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку&quві;.

Отже, вказаним законом збільшено мінімальний розмір аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів. Визначаючи розмір аліментів на дитину (дітей), суд не може визначити їх розмір на одну дитину менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (до внесення змін у статтю 182 СК України - 30%).

Статтею 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У статті 192 СК України закріплено вичерпний перелік обставин, які можуть бути підставою для зміни розміру аліментів.

Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України.

З огляду на викладене, Верховний Суд виходить з того, що суд не визначає мінімальний розмір аліментів на одну дитину, оскільки такий визначено законом. Визначаючи розмір аліментів, суд враховує, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж визначено законом (частина друга статті 182 СК України).

Верховний Суд зазначає, що і Верховний Суд України у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15 травня 2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснював, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.

Верховний Суд вважає, що збільшення мінімального розміру аліментів на одну дитину, який визначено законом, не є підставою для пред'явлення позову про зміну розміру аліментів.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів про відмову в позові з урахуванням підстав позову.

Посилання ОСОБА_3 у касаційній скарзі на те, що в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції неправильно вказано, про перегляд якого рішення суду подано апеляційну скаргу, не впливають на законність постанови суду апеляційної інстанції і не є підставою для скасування судових рішень відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 17 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 27 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

С.О. Погрібний

Г. І. Усик