Постанова

Іменем України

04 липня 2018 року

м. Київ

справа № 204/8193/2014-ц

провадження № 61-9333зпв18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_3 в інтересах недієздатного ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

треті особи: орган опіки та піклування Виконавчого комітету Красногвардійської районної у м. Дніпропетровську ради, Третя дніпропетровська державна нотаріальна контора,

розглянув заяву ОСОБА_3 в інтересах недієздатного ОСОБА_4 про перегляд рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2015 року у складі судді Дубіжанської Т. О. та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Червинської М. Є., Коротуна В. М., Мазур Л. М., Писаної Т. О., Попович О. В., у справі за позовом ОСОБА_3 в інтересах недієздатного ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: орган опіки та піклування Виконавчого комітету Красногвардійської районної у м. Дніпропетровську ради, Третя дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно за законом,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду в інтересах недієздатного ОСОБА_4 із позовом до ОСОБА_5, треті особи: орган опіки та піклування Виконавчого комітету Красногвардійської районної у м. Дніпропетровську ради, Третя дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно за законом.

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 вересня 2013 року ОСОБА_4 визнано недієздатним і встановлено над ним опіку, призначено його опікуном ОСОБА_6, оскільки ОСОБА_4 страждає хронічним стійким психічним розладом у формі шизофренії, виражений змішаний тип дефекту, не може розуміти значення своїх дій та керувати ними, а 22 вересня 2014 року він був визнаний інвалідом із дитинства. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його матір ОСОБА_7 після смерті якої відкрилась спадщина на ? частини двокімнатної квартири АДРЕСА_1 та на земельні ділянки площею 2,9300 га (державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1) та 2,7350 га (державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2). У встановлений законом строк ОСОБА_4 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 року його матір ОСОБА_7 склала заповіт та заповіла все своє майно ОСОБА_5

Враховуючи, що ОСОБА_4 постійно проживав зі своєю матір'ю, знаходився на її утриманні та є інвалідом із дитинства, ОСОБА_6, із урахуванням поданих уточнень, просила суд визнати ОСОБА_4 спадкоємцем за законом на спадкове майно його матері ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме на: ? частини квартири АДРЕСА_2 та земельні ділянки площею 2,9300 та 2,7350 га, визнати за ОСОБА_4 право власності на ? частини квартири АДРЕСА_2 та на ? частини земельних ділянок площею 2,9300 га і 2,7350 гa, як на спадкове майно за законом після смерті його матері ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено того, що ОСОБА_4 на момент смерті своєї матері - ОСОБА_7, був непрацездатною особою, а тому відсутні підстави, передбачені статтею 1241 ЦК України, для визнання його таким, що має право на обов'язкову частку у спадщині.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2016 року рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2015 року скасовано, ухвалено нове рішення. Визнано за ОСОБА_4 право власності у порядку спадкування за законом як на обов'язкову частку у спадщині: на ? частини квартири АДРЕСА_3, загальною площею 54,6 кв. м, житловою площею 34,8 кв. м; на ? частини земельної ділянки загальною площею 5,4700 га, що розташована на території Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, кадастровий № НОМЕР_3, та на ? частини земельної ділянки загальною площею 5,8600 га, кадастровий № НОМЕР_4, що розташована на території Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, які належать на праві власності ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 є інвалідом із дитинства та на момент смерті ОСОБА_7 хворів на психічне захворювання, проживав із нею та перебував на її утриманні, а тому має право на обов'язкову частку у спадщині, відкритої після смерті його матері ОСОБА_7

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2016 року скасовано, залишено в силі рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2015 року.

Скасовуючи рішення апеляційного суду, суд касаційної інстанції виходив з того, що згідно з частиною третьою статті 1223 ЦК України право на спадкування виникає у день відкриття спадщини, при цьому в матеріалах справи відсутні докази непрацездатності ОСОБА_4 на момент відкриття спадщини, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1.

У вересні 2017 року до Верховного Суду України надійшла заява ОСОБА_3 в інтересах недієздатного ОСОБА_4 про перегляд рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року з передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 ЦК України підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У заяві вказує на те, що ОСОБА_4 на момент смерті матері ОСОБА_7 проживав разом із нею у квартирі АДРЕСА_4, у зв'язку з психічним захворюванням ніколи не працював та знаходився на утриманні своєї матері. У встановлений законом термін опікун ОСОБА_4 - ОСОБА_8 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Проте постановою від 12 листопада 2015 року у вчиненні нотаріальної дії відмовлено у зв'язку з тим, що за даними спадкового реєстру зареєстровано заповіт, вчинений померлою, в якому ОСОБА_4 не вказаний як спадкоємець. До заяви про прийняття спадщини не було додано довідку MCEK про присвоєння ОСОБА_4 інвалідності на день смерті ОСОБА_7, його не було визнано спадкоємцем за законом згідно з вимогами статті 1241 ЦК України. 28 січня 2013 року відповідно до висновку медико-соціальної експертизи ОСОБА_4 була встановлена друга група інвалідності з 28 січня 2013 року на строк до 15 січня 2014 року у зв'язку із загальним захворюванням. Інвалідність встановлено строком до 01 лютого 2014 року. Крім того, ОСОБА_4 перебував на обліку у лікаря-психіатра КУ «Дніпропетровська міська поліклініка №1 ДОС» із 1986 року.

У зв'язку із цим заявник просить скасувати рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 02 жовтня 2017 року поновлено строк на подання заяви, відкрито провадження у справі за вищезазначеним позовом, витребувано матеріали справи та доручено відповідним фахівцям Науково-консультативної ради при Верховному Суді України підготувати науковий висновок щодо норми матеріального права, яка неоднаково застосована судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах у вищезазначеній справі.

28 листопада 2017 року до Верховного Суду України надійшов науковий висновок доктора юридичних наук, члена Науково-консультативної ради при Верховному Суді України Голубєвої Н. Ю.

24 жовтня 2017 року справа надійшла до Верховного Суду України.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

У січні 2018 року Верховним Судом України зазначену справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року (далі - ЦПК України 2004 року) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заявник зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справ із подібними предметами спору, підставами позовів, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу судових рішень у таких справах.

На обґрунтування заяви ОСОБА_3 в інтересах недієздатного ОСОБА_4 надала ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року (справа № 6-28525ск15).

Скасовуючи рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14 травня 2015 року та рішення Апеляційного суду Волинської області від 19 серпня 2015 року в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності на обов'язкову частку у спадковому майні та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від16 березня 2016 року (справа № 6-28525ск15) виходив з того, що судам необхідно з'ясувати, чи була позивач особою, яка має право на обов'язкову частку у спадщині згідно з положенням статті 1241 ЦК України станом на момент смерті спадкодавця.

Отже, надана заявником на підтвердження своїх вимог ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року (справа № 6-28525ск15) не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки цією ухвалою суд направив справу на новий розгляд з огляду на невстановлення судами фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до змісту статті 360-5 ЦПК України2004 року Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Отже, підстав для переглядурішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року немає.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України 2004 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_3 в інтересах недієздатного ОСОБА_4 про перегляд рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г. І. Усик