Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2025 року

м. Київ

Справа № 185/4328/23

Провадження № 61-17011св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скирди Віталія Віталійовича на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року в складі колегії суддів Максюти Ж. І., Космачевської Т. В., Халаджи О. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, третя особа - Селянське (фермерське) господарство «Ранок», про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом та скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсною угоди до договору оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації права оренди та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що ОСОБА_2 на праві власності належала земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,355 га з кадастровим номером 1225980200:01:001:0387, що знаходиться на території Вербківської (колишньої Олександрівської) сільської ради Павлоградського (колишнього Юр`ївського) району Дніпропетровської області (далі - Вербківська сільська рада) на підставі державного акта на право власності на землю від 26 липня 2001 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 680.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

05 грудня 2017 року позивачка звернулася до Юр`ївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, однак їй було відмовлено у зв`язку із пропуском строку та відсутністю документів, підтверджуючих факт спільного проживання однією сім`єю зі спадкодавицею на момент її смерті.

Вказувала, що вона була рідною племінницею ОСОБА_2 через її рідного брата - ОСОБА_3 . Позивачка матеріально забезпечувала тітку, допомагала їй у вирішенні соціально-побутових питань. ОСОБА_2 надала позивачці оригінали всіх своїх правовстановлюючих документів на нерухоме майно та фактично ще за життя довірила управління цим майном. Здійснювала організаційні заходи та матеріальні витрати з поховання спадкодавця.

На час звернення до Юр`ївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, на день смерті ОСОБА_2 та на час подання цієї зави були відсутні будь-які спадкоємці та родичі окрім позивачки.

Просила:

- визнати за нею право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,355 га з кадастровим номером 1225980200:01:001:0387, що знаходиться на території Вербківської сільської ради, в порядку спадкування за законом після смерті тітки ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності, номер відомостей про речове право 36292114 (рішення приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнеко С. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 17 квітня 2020 року № 52010704) та припинити право власності Вербківської сільської ради на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,355 га з кадастровим номером 1225980200:01:001:0387, що знаходиться на території Вербківської сільської ради;

- визнати недійсною додаткову угоду від 17 квітня 2020 року № 1 до договору оренди земельної ділянки, укладеного 22 березня 2010 року строком на 10 років;

- скасувати державну реєстрацію права оренди, номер запису про інше речове право 36327139 (рішення приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнеко С. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 квітня 2020 року № 52049776) на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,355 га з кадастровим номером 1225980200:01:001:0387, що знаходиться на території Вербківської сільської ради.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

22 лютого 2024 року рішенням Юріївського районного суду Дніпропетровської області позов ОСОБА_1 задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що позивачка є єдиним спадкоємцем за законом, який прийняв спадщину після смерті своєї тітки шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном.

17 вересня 2024 року Павлоградська окружна прокуратура Дніпропетровської області звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Юріївського районного суду Дніпропетровської області 22 лютого 2024 року та заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження.

07 жовтня 2024 року ухвалою Дніпровського апеляційного суду поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Павлоградська окружна прокуратура Дніпропетровської області про оскаржуване рішення дізналася лише в серпні 2024 року після ознайомлення із матеріалами справи. Враховуючи наведене, апеляційний суд визнав, що строки апеляційного оскарження підлягають поновленню, оскільки вони пропущені прокуратурою з поважних причин.

28 листопада 2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області задоволено. Рішення Юріївського районного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд керувався тим, що, звернувшись до нотаріуса в 2017 році позивачка належних документів для вчинення нотаріальної дії не надала та після відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом лише через б років звернулася до суду щодо визнання права власності в порядку спадкування за законом. До суду з питань встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини або надання додаткового строку для прийняття спадщини позивачка не зверталась. Отже, ОСОБА_1 взагалі не є спадкоємицею ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

23 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Скирда В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та про відкриття апеляційного провадження, просить їх скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що під час вирішення питання про поновлення прокуратурі строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження апеляційний суд не врахував правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2024 року в справі № 198/236/21, про те, що апеляційний суд під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження.

Сама собою вказівка на те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарження, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема в разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження. Подібні за змістом правові висновки викладені в постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15-ц.

Заявник зазначає, що Дніпровський апеляційний суд під час постановлення ухвали від 07 жовтня 2024 року про поновлення прокуратурі строку на апеляційне оскарження, не зазначив поважної причини його пропуску та не навів належного обґрунтування поновлення строку.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу представник Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області зазначає, що строк апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції пропущено прокуратурою з поважних причин, а апеляційна скарга подана прокуратурою в максимально стислий термін з дня ознайомлення прокурора із матеріалами справи.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (справа «Дія97» проти України», № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження» (справа «Пономарьов проти України», № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип resjudicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

Отже, національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (справа «Устименко проти України», № 32053/13, § 46-53, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року).

Відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

У цій справі 17 вересня 2024 року Павлоградська окружна прокуратура Дніпропетровської області подала апеляційну скаргу на рішення Юріївського районного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2024 року та просила поновити строк на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що про оскаржуване судове рішення вона дізналася в серпні 2024 року після ознайомлення з матеріалами справи.

Прокурор зазначав, що Вербківська сільська рада, будучі обізнаною про ухвалення рішення Юріївського районного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2024 року, в апеляційному порядку його не оскаржила, про причини неоскарження прокуратуру не повідомила, тому єдиним ефективним способом захисту порушених інтересів держави є подання апеляційної скарги прокуратурою. Подання прокурором апеляційної скарги в межах строку на апеляційне оскарження, означало б фактичну неправомірну заміну суб`єкта владних повноважень, який уповноважений захищати інтереси держави, оскільки в строк на апеляційне оскарження уповноважений орган мав процесуальну можливість самостійно оскаржити судове рішення. Оскарження судового рішення прокурором у строк на апеляційне оскарження прямо суперечило б субсидіарній ролі прокурора щодо захисту інтересів держави.

Верховний Суд вважає наведені доводи безпідставними, а висновки апеляційного суду про те, що строки апеляційного оскарження підлягали поновленню, оскільки вони пропущені прокуратурою з поважних причин, - передчасними, з огляду на таке.

Повноваження прокурора в спірних правовідносинах визначено, зокрема Конституцією України та Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII«Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з положеннями частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У постанові від 15 жовтня 2019 року в справі № 903/129/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сам факт незвернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці ЄСПЛ (пункт 6.43).

У справі, що розглядається, прокурор, звертаючись до суду з апеляційною скаргою відповідно до вимог статті 23 Закону № 1697-VII, частини четвертої статті 56 ЦПК України, обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах.

Прокурор, обґрунтовуючи підстави для представництва в суді інтересів держави, зазначив, що визнання рішенням суду першої інстанції за ОСОБА_1 права на земельну частку, розташовану на території Вербської сільської ради, за відсутності правових підстав порушує майнові інтереси держави щодо володіння й розпорядження землею. Уповноваженим органом є Вербківська сільська рада, яка не вжила будь-яких заходів до оскарження судового рішення, що свідчить про неналежне здійснення радою своїх повноважень та є підставою для втручання органів прокуратури та здійснення представництва інтересів держави.

Однак такі обставини самі собою не становлять безумовну підставу поновлення прокурору пропущеного строку на апеляційне оскарження судового рішення.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15-ц зазначив, що тлумачення норм національного законодавства, з урахуванням усталеної практики ЄСПЛ, свідчить, що апеляційний суд під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама собою вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарження, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції.

У постанові від 25 березня 2020 року в справі № 219/10482/16 Верховний Суд виснував про те, що посилання прокурора, що про ухвалення оскаржуваного рішення суду йому стало відомо лише 06 лютого 2019 року, не можуть вважатись поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження, оскільки прокурор звернувся з апеляційною скаргою в інтересах Новолуганської сільської ради Бахмутського району Донецької області (відповідача в справі), яка отримала оскаржуване рішення 03 квітня 2019 року, а тому для прокурора як представника зазначеного органу місцевого самоврядування перебіг строку на апеляційне оскарження рішення суду розпочався з цієї дати, а не з часу виявлення ним оскарженого рішення суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Такі ж висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29 травня 2024 року в справі № 171/2012/21, від 06 березня 2024 року в справі № 190/1031/22, від 18 серпня 2023 року в справі № 200/15210/18 та в постановах від 17 квітня та 24 грудня 2024 року в справі № 198/236/21.

У постановах Верхового Суду від 19 червня 2020 року в справі № 926/1037-6/15 та від 14 червня 2022 року в справі № 904/3541/15 зазначено, що клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку. Поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ЦПК України не пов`язує право суду відносити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції не урахував указані висновки Верховного Суду, належно не оцінив названі прокуратурою причини пропуску строку на апеляційне оскарження та не мотивував поновлення прокуратурі строку на апеляційне оскарження.

У постанові від 05 квітня 2023 року в справі № 761/14537/15-ц, на яку також посилається заявник, Верховний Суд зазначив, що в разі встановлення судом, що апеляційне провадження помилково відкрито, зокрема, оскільки заявник не довів поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, а отримання ним вперше копії оскаржуваного судового рішення у день, зазначений ним, не підтвердилося, існує процесуальна доцільність саме для закриття апеляційного провадження, оскільки відкриття апеляційного провадження та розгляд справи апеляційним судом зі спливом значного періоду часу є несумісним з приписами процесуального закону (зокрема правилами статті 358 ЦПК України) і принципом правової визначеності.

Отже, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку.

Апеляційний суд не мотивував підстави поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, тому як оскаржена постанова Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року, так і ухвала цього суду від 07 жовтня 2024 року щодо поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області на рішення Юріївського районного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2024 року не можуть вважатись законними та підлягають скасуванню, а справа - передачі до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Верховний Суд скасовує судові рішення з процесуальних підстав, тому по суті спору справа не переглядається.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, оскільки постанова суду апеляційної інстанції від 28 листопада 2024 року та ухвала апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року підлягають скасуванню, а справа - передачі до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 389 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скирди Віталія Віталійовича задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська