Постанова

Іменем України

04 червня 2020 року

м. Київ

справа № 524/9733/17-ц

провадження № 61-4470св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 31 січня 2019 року у складі суддів: Абрамова П. С., Карпушина Г. Л., Хіль Л. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Кременчуцька державна нотаріальна контора,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого на ім`я ОСОБА_2 державним нотаріусом Третьої Кременчуцької державної нотаріальної контори Горбенко Л. В. 01 жовтня 2004 року, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на 1/6 частину житлового будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Спадщину прийняли сестри спадкодавця: ОСОБА_2 та ОСОБА_4 01 жовтня 2004 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 отримали свідоцтва про право на спадщину за законом, не повідомивши нотаріуса про наявність спадкоємця першої черги. Він як син спадкодавця на момент відкриття спадщини був малолітнім та про наявність спадкового майна дізнався лише в червні 2017 року. Нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину, а тому він звернувся із відповідним позовом до суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 06 листопада 2018 року позов задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане на ім`я ОСОБА_2 державним нотаріусом Третьої кременчуцької державної нотаріальної контори Горбенко Л. В. 01 жовтня 2004 року, зареєстроване в реєстрі за № 9692.Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/6 частину житлового будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час відкриття спадщини після померлого ОСОБА_3 позивачу було 9 років, в силу свого віку він не міг самостійно реалізувати своє право на спадщину. Також суд виходив з того, що про порушення свого права позивач дізнався лише в 2017 році, внаслідок чого строк позовної давності ним не був пропущений.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 31 січня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, щона час відкриття спадщини після померлого ОСОБА_3 цивільне законодавство не передбачало, що малолітні діти спадкодавця вважаються такими, що прийняли спадщину. Виникнення у малолітніх або неповнолітніх дітей спадкодавця права на спадщину до набрання законної сили Цивільним кодексом України залежало від вчинення законним представником дитини певних дій - фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном або подання державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини. Спадщина після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 відкрилася до набрання чинності Цивільним кодексом в редакції від 2003 року. Син померлого ОСОБА_1 на час відкриття спадщини був неповнолітнім. Його мати ОСОБА_5 як законний представник не подала від його імені в установлений законом шестимісячний строк заяву про прийняття спадщини. З матеріалів справи вбачається, що спадкодавець ОСОБА_3 на момент смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , разом із сестрою ОСОБА_2 . Із постанови нотаріуса вбачається, що ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у зв`язку з пропущеним ним шестимісячним строком для прийняття спадщини. Позивачем ОСОБА_1 при зверненні до суду не порушувалося питання про продовження йому пропущеного строку на прийняття спадщини чи визначення додаткового строку згідно статті 1272 ЦК України. Також до суду не було надано жодного доказу, які б свідчили про фактичне прийняття спадщини у відповідності з вимогами ЦК УРСР. Ні в позовній заяві, ні в ході розгляду справи в суді позивач не порушував питання та не доводив факту фактичного прийняття ним спадщини. Таким чином, позивач у справі не довів факту вступу в спадщину та наявності порушення його прав та інтересів як спадкоємця. Наявність порушення його прав як спадкоємця виникне лише після вирішення питання вступу в спадщину. В зв`язку з чим відсутні правові підстави для визнання недійсним оспорюваного свідоцтва про право власності за законом в порядку спадкування, виданого відповідачу у справі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що спадщина після смерті батька прийнята його сестрами, які 01 жовтня 2004 року отримали свідоцтва про право на спадщину за законом. При цьому відповідачі подали державній нотаріальній конторі неправдиву інформацію про відсутність спадкоємців першої черги спадкування, а також ввели в оману його матір, повідомивши про відсутність спадщини після смерті батька, крім предметів домашнього вжитку, які вони з матір`ю забрали, а саме: меблі, телевізор, документи батька, перевезли їх до свого помешкання та використовували тривалий час, тобто фактично прийняли спадщину після смерті батька. Таким чином, своїми діями відповідачі створили перешкоди для подачі його матір`ю заяви про прийняття спадщини до державної нотаріальної контори, тим самим відповідачі грубо порушили його права. Про вищевказане нерухоме спадкове майно він дізнався в червні 2017 рок, під час зустрічі сім`ї та родичів з приводу 15-ої річниці з дня смерті батька. Наведені обставини є підставою недійсності свідоцтва про право на спадщину відповідача.

(2) Позиція нотаріуса

У поясненнях на касаційну скаргу нотаріус зазначає, що позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з пропуском шестимісячного строку на її прийняття. Факт прийняття ним спадщини у судовому порядку не встановлено. Також позивач не звертався до суду із позовом про надання йому додаткового строку на прийняття спадщини. Оскільки ОСОБА_1 не прийняв спадщину, відсутні підстави для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину відповідача.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положеньЗакону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 04 серпня 1993 року та копією свідоцтва про укладення шлюбу, НОМЕР_2 , виданого 31 січня 1992 року.

04 червня 2002 року ОСОБА_3 . Із заявами про прийняття спадщини після його смерті до нотаріальної контори звернулись сестри померлого - ОСОБА_2 та ОСОБА_4

01 жовтня 2004 року державним нотаріусом Третьої кременчуцької державної нотаріальної контори Горбенко Л. В. видано ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 спадкового майна померлого: 1/3 частину житлового будинку і господарських будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

01 жовтня 2004 року ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 спадкового майна померлого: 1/3 частину житлового будинку і господарських будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

03 листопада 2017 року державним нотаріусом Третьої кременчуцької державної нотаріальної контори Горбенко Л. В. винесено постанову про відмову ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії є пропуск шестимісячного строку для прийняття спадщини, оскільки мати ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , як законний представник своєчасно не звернулася до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Спірні правовідносини виникли під час дії Цивільного кодексу Української РСР, які суд обґрунтовано застосував при вирішенні спору.

Згідно статті 524, частини першої статті 527, статей 529 530 ЦК Української РСР зазначено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті. При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. При відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).

Відповідно до статей 548 549 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

На час відкриття спадщини після померлого ОСОБА_3 цивільне законодавство не передбачало, що малолітні діти спадкодавця вважаються такими, що прийняли спадщину. Виникнення у малолітніх або неповнолітніх дітей спадкодавця права на спадщину до набрання законної сили Цивільним кодексом України залежало від вчинення законним представником дитини певних дій - фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном або подання державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини.

За змістом статті 549 ЦК Української РСР діями, що свідчать про прийняття спадщини є: фактичний вступ спадкоємця в управління або володіння спадковим майном (спільне проживання спадкоємця з померлим безпосередньо перед смертю, що встановлюються за його паспортом, де присутній штамп про його реєстрацію зі спадкоємцем в одному будинку, довідкою ЖЕД про реєстрацію спадкодавця на день його смерті та з ким); подання заяви про прийняття спадщини в установлений законом шестимісячний строку для прийняття спадщини.

На підставі статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

З урахуванням викладених норм матеріального права слід дійти висновку, що правом на опорення свідоцтва про право на спадщину іншого спадкоємця наділяється особа, яка має право на спадкування (прийняла спадщину у встановленому законом порядку) та це право порушується іншою особою, що отримала відповідне свідоцтво на спадщину.

Разом з тим, суди установили, що ОСОБА_1 на час відкриття спадщини після смерті батька не проживав із спадкодавцем, був неповнолітнім, його мати як законний представник не звернулася від його імені в установлений законом шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини та про встановлення факту прийняття спадщини шляхом фактичного вступу у володіння спадковим майном до суду ОСОБА_1 не звертався. Враховуючи те, що такий факт оспорюється відповідачем, фактичний вступ ОСОБА_1 в управління або володіння спадковим майном підлягає встановленому у судовому порядку.

Крім того, відповідно до положень статті 550 ЦК Української РСР строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину. У цих випадках, якщо спадкове майно було прийняте іншими спадкоємцями або перейшло до держави, спадкоємцеві, що пропустив зазначений строк, передається лише те з належного йому майна, яке збереглося в натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна.

Позивач ОСОБА_1 при зверненні до суду не порушував питання про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

З огляду на встановлені у справі обставини та вимоги статті 548 ЦК Української РСР про те, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв, колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду про те, що відсутність встановлених обставин про прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті батька унеможливлює визнання недійсним оспорюваного свідоцтва про право власності за законом в порядку спадкування, виданого відповідачу у справі.

Позивач не позбавлений можливості захистити порушене право на спадкування іншим шляхом.

Доводи касаційної скарги зводяться до обґрунтувань факту прийняття спадщини, проте встановлення такого факту не є предметом позову у справі.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Ргопіпа V. ІІкгаіпе») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 31 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

В. М. Сімоненко