Постанова

Іменем України

04 червня 2018 року

м. Київ

справа № 489/2492/17

провадження № 61-8890св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - Державна казначейська служба України,

представник відповідача - ОСОБА_6,

треті особи: прокуратура Миколаївської області, Головне управління Національної поліції України у Миколаївській області,

представники прокуратури Миколаївської області: Кафтанов Андрій Леонідович, Процюк АндрійОлександрович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення апеляційного суду Миколаївської області у складі суддів: Коломієць В. В., Данилової О. О., Шаманської Н. О. від 19 жовтня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, треті особи: прокуратура Миколаївської області, Головне управління Національної поліції України у Миколаївській області, про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями слідства та прокуратури.

Позовна заява мотивована тим, що 24 березня 2016 року йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 345 КК України, а саме - в умисному нанесенні тілесних пошкоджень працівнику правоохоронних органів.

Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 травня 2016 року його було визнано винним та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 345 КК України. Призначено покарання у вигляді 1 року обмеження волі та на підставі статті 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на один рік, покладено обов'язки, що передбачені пунктами 2 і 3 статті 76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 9 грудня 2016 року цей вирок скасовано та кримінальне провадження закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв'язку з відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 345 КК України.

Йому було завдано моральну шкоду, що полягає в душевних та психічних стражданнях, моральних втратах, яких він зазнав унаслідок незаконних дій слідства і прокуратури, незаконному притягненні його до кримінальної відповідальності, що призвело до погіршення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стану здоров'я, відносин з оточуючими людьми, порушення нормальних життєвих зв'язків та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Посилаючись на викладене, він просив стягнути з Державного бюджету України на свою користь 50 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконних дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва у складі судді Тихонової Н. С. від 05 вересня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України, шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, завданої в результаті незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди на користь ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 15 тис. грн.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та засудження позивачу було завдано моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі закриття кримінального провадження за відсутністю у його діянні складу кримінального правопорушення, тому моральна шкода підлягає стягненню з урахуванням того, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (з 24 березня по 08 грудня 2016 року).

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 19 жовтня 2017 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України відхилено. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05 вересня 2017 року змінено - збільшено розмір відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_4 з 15 тис. грн до 27 тис. 93 грн.

Змінюючи рішення суду першої інстанції та збільшуючи розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, суд апеляційної інстанції, врахувавши правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, виходив із того, що ОСОБА_4 було завдано моральної шкоди у зв'язку із закриттям кримінального провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, але вказав, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, а саме 3 тис. 200 грн за період з 24 березня по 08 грудня 2016 року.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року, Державна казначейська служба України просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 не довів наявність моральної шкоди, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями її заподіювача, а також не обґрунтував розмір такої шкоди. Так, не обґрунтовано в чому полягають страждання ОСОБА_4, як вони вплинули на нього, які зусилля були докладені для відновлення стану душевного спокою, як вони пов'язані з діями відповідача. Крім того, на підставі пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII розмір мінімальної заробітної плати, який слід було застосувати для обчислення в цій справі, становить 1 тис. 600 грн.

У квітні 2018 року Головне управління Національної поліції в Миколаївській області подало до суду пояснення на касаційну скаргу, в якому зазначило, що ОСОБА_4 не довів завдання йому моральної шкоди: не зазначив, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно ОСОБА_4, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір такої шкоди, та якими доказами це підтверджується. У зв'язку з викладеним Головне управління Національної поліції в Миколаївській області просило касаційну скаргу задовольнити, рішення суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

14 лютого 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У пункті 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що 24 березня 2016 року Ленінським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області було повідомлено ОСОБА_4 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною другою статті 345 КК України, а саме - в умисному заподіянні працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень, у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.

Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 травня 2016 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 345 КК України, та призначено йому покарання у виді 1 року обмеження волі, на підставі статті 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на один рік, покладено обов'язки, що передбачені пунктами 2 і 3 статті 76 КК України.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 9 грудня 2016 року цей вирок скасовано та кримінальне провадження закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв'язку з відсутністю в діяннях ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 345 КК України.

ОСОБА_4 знаходився під слідством та судом (з урахуванням розгляду справив апеляційному порядку) з 24 березня по 08 грудня 2016 року, тобто 8 місяців 14 днів.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

За змістом пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) і статті 1176 ЦК України відшкодуванню громадянинові підлягає моральна шкода у випадку, зокрема закриття кримінального провадження за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення.

За положеннями статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування такої моральної шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до статті 13 Закону № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

При цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Така правова позиція Верховного Суду України викладена в постанові від 2 грудня 2015 року в справі за № 6-2203цс15.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» установлено в 2017 році мінімальну заробітну плату в місячному розмірі з 1 січня - 3 тис. 200 грн.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що внаслідок заподіяння позивачеві моральної шкоди у зв'язку із закриттям кримінального провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, вона підлягає відшкодуванню за період з 24 березня по 08 грудня 2016 року з розрахунку 3 тис. 200 грн мінімальної заробітної плати.

Твердження Державної казначейської служби України, що підставі пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII розмір мінімальної заробітної плати, який слід було застосувати для обчислення в цій справі, становить 1 тис. 600 грн не заслуговують на увагу, оскільки вказаним законом не вносилися зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік».

Інші доводи касаційної скарги висновків суду першої інстанції в незміненій рішенням суду апеляційної інстанції частині та рішення суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05 вересня 2017 року в незміненій при апеляційному перегляді частині та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 19 жовтня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення апеляційного суду Миколаївської області від 19 жовтня 2017 року.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: С.Ф. Хопта

О.В.Білоконь

Є.В.Синельников